Рішення

від 19.07.2019 по справі 826/2185/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 липня 2019 року № 826/2185/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О., розглянув в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Алпакс

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління

ДФС у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Алпакс (надалі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.08.2015 року №0005272202 та від 19.08.2015 року №0005282202.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2016 року відкрито провадження у справі.

У зв`язку з припиненням повноважень судді щодо здійснення правосуддя, в провадженні якого перебувала адміністративна справа, справу було повторно розподілено між суддями.

Автоматизованою системою документообігу Окружного адміністративного суду міста Києва адміністративну справу передано на розгляд судді Григоровича П.О.

Ухвалою від 18.05.2017 справу прийнято до провадження суддею Григоровичем П.О. та призначено до судового розгляду в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначає, що не погоджується з висновками Акта перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Податкового кодексу України при визначенні суми податкового кредиту та витрат є хибними , базуються виключно на суб`єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у письмових запереченнях на позовну заяву. Посилається на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємствами, які на думку контролюючого органу, мають ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентами є такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового кредиту та витрат. За таких обставин, контролюючий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Справа розглянута в порядку письмового провадження у відповідності до положень ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції до 15.12.2017, а рішення постановлене з урахуванням п. 10 частини першої Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів № 2147-VIII від 03.10.2017.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19 серпня 2015 року відповідачем на підставі акта перевірки №618/26-54-22-02/38556640, прийнято наступні оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а саме:

- 0005272202, яким позивачу за порушення п.п.134.1, 138.1.1, 138.2, 139.1.9, 149.1 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання за платежем Податок на прибуток всього в сумі 205 823 грн, в т.ч. за основним платежем в сумі 164 658 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 41 165 грн;

- 0005282202, яким позивачу за порушення вимог п.п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6, 201.1, 201.6, 201.10 Податкового кодексу України, збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість всього в сумі 228 691 грн, в т.ч. за основним платежем в сумі 182 953 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 45 738 грн.

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов`язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, ґрунтується на обставинах безтоварності господарських операцій по взаємовідносинам позивача з ТОВ Еколайн-СТ , ТОВ Фінпромгруп Діоніка , ТОВ Тенза Трейд Юніон .

Безтоварність господарських операцій, в свою чергу, ґрунтується на обставинах отримання відповідачем податкової інформації, яка свідчить на користь: 1) порушення норм податкового законодавства контрагентами позивача, а також третіми особами, з яким позивач в господарські взаємовідносини не вступав; 2) відсутності у контрагентів позивача виробничо-господарських можливостей на провадження господарської діяльності; 3) не наданням до перевірки сертифікатів на пакувальну продукцію.

Інших обставин збільшення позивачу грошового зобов`язання акт перевірки в собі не містить.

Не погоджуючись з обґрунтованістю зазначених доводів контролюючого органу та, як наслідок, правомірністю податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши за правилами ст. 90 КАС України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Чинне законодавство України не містить в собі визначення поняття безтоварність (господарської операції).

Разом з тим, Закон України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні пов`язує господарську операцію не з самим по собі фактом підписання цивільно-правової угоди (договору), а з безпосереднім фактом руху активів платника податків та рухом його коштів. Відтак, для того, щоб господарська операція вважалася законною, необхідною умовою є реальність її виконання, тобто пов`язаність змісту та обсягу господарської операції, що відображена в первинних документах з рухом товару, наданням послуг, виконанням робіт.

Укладення правочину має бути передумовою фактичного досягнення тих цілей, на настання яких він спрямований. Згідно статті 234 Цивільного кодексу України угода, яка не спрямована на настання реальних правових наслідків є фіктивною. Отже, вбачається за можливе прийти до висновку, що фіктивна і безтоварна операція є тотожними поняттями.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України фіктивне підприємництво це створення або придбання суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Стаття 205 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність за дії, які з зовнішнього боку є цілком легальними. При цьому, ключовою характеристикою виступає змістовний момент, а саме фіктивність - відсутність у осіб, які стоять за створеним або придбаним суб`єктом підприємництва, справжнього наміру здійснювати діяльність, зафіксовану в установчих документах і пов`язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг. Зазначені особи мають на меті інше - прикриваючись юридичною особою, вони прагнуть приховати свою незаконну діяльність.

Частиною 2 ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При цьому, відповідно до ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України саме вирок суду в кримінальній справі, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

За змістом ч.6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми, преюдиційними обставинами, що звільнені від доказування, є обставини, встановлені безпосередньо: 1) вироком у кримінальній справі, ухвалою про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності; 2) або постановою про адміністративний проступок.

За таких обставин, висновки, в даному випадку, відсутності об`єктів оподаткування ПДВ, до яких прийшов контролюючий орган через призму ознак фіктивності діяльності контрагентів позивача, яка (фіктивність), встановлена в акті перевірки з огляду на порушення норм податкового законодавства контрагентами позивача та третіми особами, з яким позивач у взаємовідносини не вступав, не сприймаються судом, як преюдиційна обставина, відповідно до частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, акт перевірки не містить в собі інформації про існування вироку та/або ухвали про закриття кримінального провадження, які набрали законної сили та якими б посадових осіб контрагента позивача або безпосередньо посадових осіб позивача, було визнано винними у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 205, 212 КК України, або звільнено від кримінальної відповідальності за нереабілітуючих обставин.

В той же час, як вбачається з акту перевірки, контролюючим органом було детально здійснено аналіз змісту та обсягу господарських операцій між позивачем і спірними контрагентом, що вказані в наданих позивачем до перевірки договорах, видаткових накладних, податкових накладних, актах виконаних робіт та наданих послуг, платіжних дорученнях, регістрах бухгалтерського обліку (а.с.43-45, 47-48, 51 том 1).

Жодних зауважень до належності та повноти наданих до перевірки документів акт перевірки в собі не містить.

Аналогічні документи по взаємовідносинам з ТОВ Еколайн-СТ (а.с.85-86, 99-142 том 1), з ТОВ ФПГ Діоніка (а.с.143-146, 152-163 том 1), з ТОВ Тенза Трейд Юніон (а.с.164-167, 168-177 том 1), долучено позивачем до матеріалів справи.

Зі змісту наданих позивачем до матеріалів справи документів, судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю Алпакс (покупець) і ТОВ ФПГ Діоніка , ТОВ Тенза Трейд Юніон (постачальники) укладено однотипні за змістом договори поставки №155 від 05.05.2014 (ТОВ ФПГ Діоніка ) та №19 від 01.10.2014 (ТОВ Тенза Трейд Юніон ), відповідно до умов яких постачальник зобов`язується в порядку і терміни, встановлені договором, поставити покупцеві товар, а покупець зобов`язується прийнято товар і оплатити його.

Кількість і асортимент товару вказуються в накладній. Накладні складаються на кожну партію товару.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи належним чином засвідчені копії видаткових накладних, судом встановлено, що номенклатура поставленого товару являє собою різноманітні пакувальні матеріали, як то: гільзи (шпулі), гофра картонна, пакет-майка, поліетиленова плівка, плівка-стрейч.

Відповідно до інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, одним з видів діяльності позивача за КВЕД 17.21 є виробництво гофрованого паперу та картону, паперової та картонної тари, що свідчить на користь наявності ділової мети на придбання позивачем пакувальної продукції.

При цьому, як зазначив представник позивача та не було заперечено і спростовано представником відповідача, за для досягнення статутної мети на отримання прибутку, в рамках визначених КВЕД, ТОВ Алпакс займається оптовою торгівлею (стрічка клейка, скотч, пакети, гофрокартонні вироби, папір, скоби та іншими супутніми товарами призначеними для пакування і складського зберігання) та виробництвом пакувального матеріалу (стрейч-плівка).

Стрейтч-плівка призначена для пакування (обгортання) тари, різних товарів ручним або машинним способом в промисловості, торгівлі та для побутового використання. Плівка не призначена для прямого контакту з продуктами харчування.

Гільза (шпуля) - картонний або полімерний порожній циліндр, призначений для намотування на неї готової плівки

Рулон-стрейтч плівки - намотана на гільзу (шпулю) плівка.

Позивач реалізує, як стрейч для ручного використання так і для машинного використання. Для того щоб зробити плівку придатною для ручного використання, позивач здійснює перемотування плівки з великих рулонів (50-30 кг/рулон) в рулони на (3-1 кг/рулон).

Виробничий процес полягає в тому, що з великих рулонів позивач перемотує плітку в маленькі рулони для використання в пакуванні. Для цього у спірних постачальників було придбано великі рулони, гільзу, ящики.

Основними покупцями виступають складські комплекси та інші особи, які придбавають собі пакувальні матеріали для обмотки, зберігання і захисту при транспортуванні товару.

Таким чином, пояснення позивача в частині використання придбаних у спірних контрагентів пакувальних матеріалів (пакети, стрічка клейка, скотч, поліетилен спінений, плівка стрейтч ПВХ, плівка, гільза, кутник картонний, стрічка ПП), зводяться до подальшої реалізації такої продукції на третіх осіб-покупців.

Суд погоджується з вказаними доводами позивача, адже в підтвердження подальшої реалізації пакувальної продукції на третіх осіб позивачем до матеріалів справи надано відповідні договори, видаткові накладні та довіреності на отримання товару (том 2-7).

Обставини використання позивачем придбаних товарів в рамках власної господарської діяльності представником відповідача заперечені не були.

Стосовно укладення договору про надання навантажувально-розвантажувальних послуг №314 від 01.03.2014 між позивачем і ТОВ Еколайн-СТ , як пояснив представник позивача та з чим погоджується суд з урахуванням наведених вище обставин, у зв`язку з великими обсягами продаж підприємством пакувальної продукції (що власне підтверджується томами справи 2-7), у товариства з обмеженою відповідальністю Алпакс виникла господарська необхідність замовлення розвантажувально-навантажувальних послуги у ТОВ Еколайн-СТ для ефективної роботи підприємства.

В контексті наведеного суд не вбачає за необхідне надавати детальний аналіз кожній окремій поставці партії товару в рамках спірних правовідносин, адже акт перевірки таких зауважень в собі не містить, а відповідно до положень ч.2 ст.77 КАС України суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Посилання відповідача на не надання позивачем до перевірки сертифікатів відповідності на придбані позивачем товари, є недоречними, адже пакувальна продукція не належить до Переліку продукції, що підлягає обов`язковій сертифікації в Україні.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарських операцій, що вказані в наданих до перевірки документах, тим самим приходячи до переконання про відсутність об`єкту оподаткування по спірним господарським операціям, контролюючий орган посилається на те, що внаслідок порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача та третіми особами, з якими позивач безпосередньо у взаємовідносини не вступав, вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до показників податкової звітності.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до кладу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. а ст. 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тим, наявність податкових накладних та актів виконаних робіт, дійсно є обов`язковою обставиною для визначення правильності формування показників податкової звітності, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит та витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано такі показники податкової звітності.

Фактичне здійснення господарських операцій підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

Суд позбавлений можливості прийняти до уваги посилання відповідача на невідповідність первинних документів вимогам ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, а ніж позивач особами, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

В розумінні ст.16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.

ПК України не містить в собі таких підстав для зменшення платнику податків від`ємного значення з ПДВ, як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов`язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак фіктивності контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що не прийняття до уваги змісту та обсягу господарських операцій, вказаних в наданих до перевірки документах, як наслідок, твердження про відсутність об`єктів оподаткування по спірним господарським операціям, ґрунтується виключно на припущені порушень норм податкового законодавства іншими, а ніж позивач особами, внаслідок чого, на думку контролюючого органу, первинні документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, а останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до показників податкової звітності.

При цьому, твердження суду про наявність в доводах контролюючого органу виключно припущень щодо неправомірної поведінки постачальників в ланцюгу постачання, ґрунтується на тому, що оскільки представником відповідача не надано доказів прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень, якими б таким особам збільшувались/зменшувались суми грошових зобов`язань з ПДВ та податку на прибуток, то доводи, викладені в акті перевірки позивача, є лише думкою певної посадової особи, відповідальної за складання таких актів.

Відтак, доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентом недійсними та не можуть одночасно бути достатніми доказами безтоварності /неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами.

Частина 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов`язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, а зворотного акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагент позивача, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов`язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Вищевказана позиція Окружного адміністративного суду м. Києва узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов`язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відтак, приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що контролюючим органом з посиланням на належні та допустимі докази, не доведено обставин протиправного формування позивачем показників податкової звітності на підставі зазначених вище досліджених судом господарських операцій.

За таких обставин, оскаржувані податкові повідомлення-рішення не відповідають вимогам ч.2 ст.2 КАС України, внаслідок чого є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

Так, позивачем сплачено судовий збір в сумі 6517,17 грн, який, відповідно до вимог ч.1 ст.139 КАС України підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.08.2015 року №0005272202 та №0005282202, складені Державною податковою інспекцією у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

3. Стягнути на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ АЛПАКС понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 6517,71 (шість тисяч п`ятсот сімнадцять грн 71 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "АЛПАКС" (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 38556640, адреса: 04073, м.Київ, ВУЛИЦЯ КИРИЛІВСЬКА, будинок 160-Ю).

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА ІНСПЕКЦІЯ В ОБОЛОНСЬКОМУ РАЙОНІ ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДФС У М. КИЄВІ (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 39468697, адреса: 04213, м.Київ, ПРОСПЕКТ ГЕРОЇВ СТАЛІНГРАДА, будинок 58).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.О. Григорович