Постанова

від 10.07.2019 по справі 910/10210/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" липня 2019 р. Справа№ 910/10210/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Чорної Л.В.

Іоннікової І.А.

Секретар судового засідання: Кондратенко Н.О.

За участю представників учасників процесу згідно протоколу судового засідання від 10.07.2019.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги автогаражного кооперативу "Чайка" та товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і КО" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2018 у справі № 910/10210/18 (суддя Блажівська О.Є., м. Київ, повний текст рішення складено 11.02.2019)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і КО", м. Київ

до 1) автогаражного кооперативу "Чайка", м. Київ

2) Головного територіального управління юстиції у місті Києві, м. Київ

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

1) Київська міська рада, м. Київ

2) Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), м. Київ

про зобов`язання вчинити дії

За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і КО" (надалі-позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Автогаражного кооперативу "Чайка" (надалі- відповідач-1), та Головного територіального управління юстиції у місті Києві (надалі-відповідач-2) про зобов'язання вчинити дії, а саме:

- визнати з 27.08.2010 припиненим права користування земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:58:281:0016 Автогаражним кооперативом "Чайка";

- визнати з 27.08.2010 право користування на земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:58:281:0016 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і КО";

- зобов'язати Головне територіальне управління юстиції у місті Києві зареєструвати право користування земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:58:281:0016 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і КО".

Позов з посиланням на статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), 120, 125, 152 Земельного кодексу України, обґрунтовується тим, що відповідач-1 безпідставно не визнає право користування на спірну земельну ділянку за Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і КО", що набуте в силу закону. Позивач наголосив, що на цій земельній ділянці, знаходиться нерухоме майно, право власності на яке належить позивачу згідно рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2010 у справі №32/124 .

22.11.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва ТОВ "Сітіінвестбуд і КО" подано заяву про зміну підстав позову. (т. 2 а/с 181-191)

Судом першої інстанції вказану заява прийнято до розгляду та подальший розгляд справи здійснено з урахуванням заяви про зміну підстав позову.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.01.2018 у справі № 910/10210/18 (суддя Блажівська О.Є., м. Київ, повний текст рішення складено 11.02.2019) у задоволенні позову відмовлено повністю, з посиланням на невірно обраний спосіб захисту; скасовано заходи забезпечення позову вжиті Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2018 у справі №910/10210/18.

Рішення мотивоване тим, що після набуття права власності на нерухоме майно позивач в силу закону набув право користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. Проте, місцевим судом у задоволенні позову відмовлено, оскільки обраний Товариством спосіб захисту порушеного права стосується виключно встановлення юридичного факту та не може бути ефективним способом захисту.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням Автогаражний кооператив "Чайка" звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просив змінити мотивувальну частину оскаржуваного рішення шляхом викладення підстав для відмови у позові, які зазначені в апеляційній скарзі, в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2018 у справі № 910/10210/18 залишити без змін.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції статей 377 ЦК України, статей 116, 120, 141 ЗК України, а тому в силу приписів ч. 4 ст. 277 ГПК України, підстави та обґрунтування, які суперечать зазначеним нормам матеріального права і не відповідають дійсним обставинам справи, слід виключити з мотивувальної частини судового рішення.

Так, за позицією відповідача-1, внаслідок неправильного застосування зазначених норм, судом першої інстанції при вирішенні спору, помилково здійснено висновок про те, що право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:85:281:0016 з 28.07.2010 автоматично припинилося у АГК "Чайка" в силу вимог закону та перейшло до позивача, оскільки в даному випадку переходу права власності на будівлю від однієї особи до іншої не відбулося. Право власності ТОВ "Сітіінвестбуд і КО" на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2010 у справі № 32/124 зареєстровано, як новостворене, внаслідок чого позивач є першим власником. Водночас, для застосування ч.1 ст. 377 ЦК України необхідна наявність договору або іншого документу, який передбачає саме перехід права власності.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і КО" також не погоджуючись із прийнятим рішенням звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2018 у справі №910/10210/18 та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись, при цьому на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, а тому неправильно застосовано норми матеріального, зокрема статті 377 Цивільного кодексу України, 120, 152 ЗК України, статті 7 Закону України "Про оренду землі" та процесуального права.

Узагальненні доводи апеляційного оскарження позивача, зводяться до наступного: помилковими є висновки місцевого суду про відмову у позові у зв'язку із невірно обраним способом захисту; попри визнання судом права позивача на правомірне користування спірною земельною ділянкою та підтвердження права власності позивача на об'єкт нерухомого майна, який на ній знаходиться, суд помилково не врахував, що відповідач-1 своїми діями не визнає (заперечує) право позивача, втручаючись в нього; судом не враховано, що відповідач-1 зареєстрував право користування земельною ділянкою на підставі договору оренди, що свідчить про заперечення права користування нею позивачем, яке виникло за законом; виникнення права користування земельною ділянкою на якій розташована будівля пов'язується з моменту державної реєстрації відповідного права, власник будівлі не позбавляється можливості звернутися до господарського суду для захисту своїх інтересів та визнання за ним права користування земельною ділянкою, що відповідає п.1 ч.2 ст. 16 ЦК України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2019 у справі № 910/10210/18 відкрито апеляційне провадження у даній справі; об`єднано апеляційні скарги автогаражного кооперативу "Чайка" та товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і КО" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2018 у справі № 910/10210/18 в одне апеляційне провадження; розгляд апеляційних скарг призначено на 03.04.2019.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2019 у справі № 910/10210/18 відкладено розгляд апеляційних скарг на 20.05.2019.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/1342/19 від 20.05.2019 у зв`язку з перебуванням судді Іоннікової І.А. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/10210/18.

Відповідно до витягу з протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 20.05.2019 для розгляду справи № 910/10210/18 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Разіна Т.І., судді: Чорна Л.В., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2019 у справі № 910/10210/18 апеляційні скарги прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Разіної Т.І., суддів Чорної Л.В., Михальської Ю.Б.; розгляд апеляційних скарг призначено на 03.06.2019.

03.06.2019 від судді Михальської Ю.Б. надійшла заява про самовідвід від розгляду справи № 910/10210/18.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2019 у справі №910/10210/18 заяву судді Михальської Ю.Б. про самовідвід від розгляду справи №910/10210/18 задоволено; справу № 910/10210/18 передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення заміни відведеного судді відповідно до ст. 32 ГПК України.

Порядок визначення/зміни складу господарського суду врегульовано ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/1608/19 від 12.06.2019 у зв`язку з задоволенням заяви про самовідвід судді Михальської Ю.Б., призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/10210/18.

Відповідно до витягу з протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 12.06.2019 для розгляду справи № 910/10210/18 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Разіна Т.І., судді: Чорна Л.В., Іоннікова І.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2019 у справі № 910/10210/18 апеляційні скарги прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Разіної Т.І., суддів Чорної Л.В., Іоннікової І.А., розгляд апеляційних скарг призначено на 10 липня 2019 року.

У відзиві Товариство з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і КО" просить апеляційну скаргу автогаражного кооперативу "Чайка" залишити без задоволення.

До судового засідання від 10.07.2019 з'явились представники позивача, відповідача-1 та відповідача-2. Представники третьої особи -1, -2, яких повідомлено про час, місце та дату судового засідання завчасно та належним чином, не з'явилися.

Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України).

Частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на те, що треті особи-1, -2 належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, враховуючи те, що їх явка обов'язковою не визнавалась, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, колегія суддів перейшла до здійснення апеляційного перегляду судового рішення за наявними матеріалами справи за присутності представників позивача, відповідача-1 та відповідача-2.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційні скарги автогаражного кооперативу "Чайка" та товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і КО" залишити без задоволення, а оскаржуване рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч.ч. 1,2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 19.05.2004 року між Автогаражним кооперативом "Чайка" (далі - відповідач-1) та Київською міською радою було укладено Договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого, орендодавець, на підставі п.36 рішення Київської міської ради від 25.09.2003 за №31/905, за Актом приймання - передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, що розташована по вул. Фрунзе, 82 у Подільському районі м. Києва, розміром 0,4514 га, цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування приміщень мініавтосервісу та магазину супутніх товарів, кадастровий номер - 8000000000:85:281:0016.

27.10.2005 між Авогаражним кооперативом "Чайка" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мегаполіс ДКС" укладено інвестиційний договір на будівництво з подальшою експлуатацією та обслуговуванням приміщень мініавтосервісу та магазину супутніх товарів за адресою: м. Київ, Подільський район, вул. Фрунзе, 82 (надалі - Інвестиційний договір).

Відповідно до п. 2.1 Інвестиційного договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Мегаполіс ДКС" фінансує витрати та проводить роботу з отримання дозвільної, погоджувальної документації, проектування, будівництва Об'єкту (приміщення мініавтосервісу та магазину супутніх товарів за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 82 у Подільському районі м. Києва) з подальшим отриманням документів для оформлення права власності на частину Об'єкту інвестування.

30.04.2007 між Авогаражним кооперативом "Чайка", Товариством з обмеженою відповідальністю "Мегаполіс ДКС" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко" (далі - позивач) укладено Додаткову угоду №2 до Інвестиційного договору, відповідно до умов якої сторони домовились, що з дня підписання останньої всі права та обов'язки Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаполіс ДКС" за Інвестиційним договором переходять до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко".

02.05.2007 між Авогаражним кооперативом "Чайка" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко" укладено Додаткову угоду №3 до Інвестиційного договору, якою фактично погодили нову редакцію Інвестиційного договору, а тому судом, в подальшому будуть цитуватись умови Інвестиційного договору в редакції Додаткової угоди №3 від 02.05.2007.

Згідно п. 2.3 Інвестиційного договору об'єктом інвестування є приміщення мініавтосервісу та магазину супутніх товарів за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 82. Техніко-економічні показники об'єкту будуть уточнені сторонами при розробці проектно-кошторисної документації, яка після її затвердження буде невід'ємною частиною цього договору.

Статтею 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" визначено, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний та екологічний ефект.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність" основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).

Земельна ділянка, на якій буде знаходитись об'єкт інвестування, належить Автогаражному кооперативу "Чайка" на підставі рішення Київської міської ради №31/905 від 25.09.2003 та Договору оренди земельної ділянки від 19.05.2004, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. у реєстрі №436, зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у книзі записів від 21.10.2005 за №85-6-00227, кадастровий №8000000000:85:281:0016. Автогаражний кооператив "Чайка" бере на себе зобов'язання терміново внести (вносити) всі необхідні зміни в надані йому дозвільні документи на користування земельною ділянкою, що необхідні для подальшого виконання умов цього Договору, або надавати відповідачу всі необхідні документи для внесення ним необхідних змін у надані позивачу дозвільні документи на користування земельною ділянкою, що необхідні для подальшого виконання умов Договору (п. 2.4 Інвестиційного договору).

Пунктом 2.5 Інвестиційного договору сторони погодили, що термін введення об'єкту в експлуатацію становить 31.07.2009.

Відповідно до п. 2.1, 2.2 Інвестиційного договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко" здійснює фінансування та сприяє отриманню і погодженню дозвільної документації, розробляє, затверджує проект будівництва, здійснює будівництво об'єкту інвестування та отримує його у власність. Після закінчення будівництва та введення об'єкту в експлуатацію відбувається передача документів, необхідних для оформлення права власності на об'єкт інвестування.

У пункті 3.1. Інвестиційного договору сторони погодили, що його ціною є сума усіх інвестицій та витрат відповідача, передбачених пунктами 3.2.1-3.2.3 цього договору, а також додатковими угодами до Договору, та орієнтовно складає 57 000 000,00 грн.

У пункті 3.5 Інвестиційного договору сторони встановили, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, у зв'язку з чим відповідач зобов'язується компенсувати позивачу фактичні (здійснені) витрати на оформлення та утримання земельної ділянки, на якій буде розташовано об'єкт інвестування до моменту підписання даного договору та компенсувати витрати на утримання зазначеної земельної ділянки під час дії цього Договору, а також витрати на проектну та дозвільну документацію. Відповідач зобов'язаний компенсувати усі витрати з утримання та обслуговування земельної ділянки після укладення цього Договору та до моменту отримання відповідачем права користування земельною ділянкою на підставі наданих замовником документів щомісячно до 10 числа місяця, наступного за звітнім.

У розділі 4 Інвестиційного договору визначені права та обов'язки інвестора, зокрема, встановлено обов'язок здійснювати фінансування на проведення збору дозвільної та погоджувальної документації, проектування, будівництво, введення об'єкту інвестування в експлуатацію та оформлення права власності на нього за рахунок власних та/або залучених коштів в межах інвестиції, визначеної у п. 3.1. договору; компенсувати витрати на оформлення та утримання даної земельної ділянки, згідно з даним договором, а також витрати на проектну та дозвільну документацію.

До обов'язків відповідача-1, Автогаражного кооперативу "Чайка", який виступає замовником будівництва, розділом 5 Інвестиційного договору віднесено: оформити разом із відповідачем заяву для замовлення архітектурно-планувального завдання на об'єкт, одержати разом із відповідачем у Головному управлінні містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради архітектурне-планувальне завдання і технічні умови експлуатаційних організацій міста на приєднання будинку до інженерних мереж, приймати участь у розробці та затвердженні проектно-кошторисної документації на будівництво об'єкта інвестування. Розроблена проектно-кошторисна документація на об'єкт інвестування підлягає обов'язковому погодженню із позивачем.

Відповідно до п. 11.4 Інвестиційного договору розірвання цього договору в односторонньому порядку, окрім випадків прямо передбачених Договором, не допускається. У разі виникнення обставин, які можуть призвести до недоцільності подальшої співпраці сторін, сторони вирішують ці питання за взаємної згоди, про що складають додаткову угоду, яка після її підписання буде невід'ємною частиною цього Договору.

Згідно з п. 7.2 Інвестиційного договору дострокове розірвання договору можливе за письмовою вимогою у зв'язку з невиконанням зобов'язань за ним, яка повинна містити посилання на невиконання стороною зобов'язань, визначення строку, з якого договір розривається достроково, вимогу про сплату пені, штрафу та збитків.

З 27.08.2010 ТОВ "Сітіінвестбуд і Ко" є власником приміщення загальною площею 30,4кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вулиця Фрунзе (Обол., Поділ., Шевч. р-ни), будинок 82, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Право власності на вказане приміщення набуто Товариством на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2010 у справі №32/124, повний текст якого підписано 21.04.2010, яке набрало законної сили 01.05.2010, та яким встановлено, що ТОВ "Сітіінвестбуд і Ко" на виконання інвестиційного договору від 27.10.2005 вчинено дії щодо зведення нежитлового приміщення площею 30,4 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 82, що є об'єктом інвестування.

Зазначене рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2010 у справі №32/124 набрало законної сили, а відтак, встановлені ним обставини мають преюдиційне значення та не підлягають повторному доведенню в силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України.

Слід зауважити, із рішень Європейського суду з прав людини вбачається, що одним з основних елементів Верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Совтрансавто-Холдинг" проти України", "Україна-Тюмень" проти України").

У справі "Желтяков проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (аналогічна позиція викладена у рішеннях "Христов проти України", "Брумареску проти Румунії", "Рябих проти Росії").

Таким чином, відсутні підстави для повторного доказування наведених обставин щодо виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко", передбачених умовами Інвестиційного договору дій щодо зведення приміщення, що є об'єктом інвестування, а також вказані обставини не можуть бути переоцінені судом у даній справі, оскільки фактично буде мати місце поставлення під сумнів судового рішення у справі №32/124, що є недопустимим як в силу національного, так і міжнародного законодавства.

Судом першої інстанції достеменно встановлено та учасниками справи не спростовано той факт, що 28.07.2010 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право власності на приміщення загальною площею 30,4 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Кирилівська (Фрунзе), 82 і розташоване на земельній ділянці, кадастровий номер 8000000000:85:281:0016 на підставі судового рішення у справі №32/124.

Відтак, обставини того, що ТОВ "Сітіінвестбуд і Ко" являється власником об'єкта нерухомого майна: приміщення загальною площею 30,40 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вулиця Фрунзе (Обол., Поділ., Шевч. р-н), будинок 82 відповідачем-1 не заперечується.

Спір у справі виник у зв'язку із тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко" з 28.07.2010 року, є фактичним землекористувачем земельної ділянки із кадастровим номером 8000000000:85:281:0016, що перебувала у користуванні Автогаражного кооперативу "Чайка", згідно з Договором оренди земельної ділянки від 19.05.2004, проте відповідач-1 не визнає набуте в силу закону право оренди позивача.

Спірне приміщення розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:85:281:0016, орендарем якої наразі є Кооператив.

Позивач, зазначив, що відповідач перешкоджає позивачу здійснювати користування земельною ділянкою на якій знаходиться нерухоме майно. На цій земельній ділянці, де розміщене приміщення, Автогаражний кооператив "Чайка" розпочав проводити підготовчі будівельні дії, а саме: засипав земельну ділянку піском, порушив паркан та розмістив екскаватор.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову та відхиляє доводи апеляційного оскарження позивача і відповідача-1, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 15 та частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Відповідно до частини 1 статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно з частиною 1 статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до приписів п.е ч.1 ст.141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Виходячи із наведених норм законодавства, у разі переходу права власності на об'єкт нерухомого майна до набувача цього майна, відбувається перехід тих прав на відповідну земельну ділянку, на яких вона належала відчужувачу - права власності або права користування.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Відтак, відповідно до положень ст. 377 ЦК України, ст.ст. 120, 125 ЗК України та принципу слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована, можна дійти висновку, що у разі переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об'єкти, оскільки право власності на будівлі з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об'єкти нерухомості, у власності або користуванні.(Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 №910/6186/17)

При цьому, перехід права на цю земельну ділянку відбувається відповідно до прямого припису закону незалежно від волі особи - попереднього власника земельної ділянки (Суд враховує mutatis mutandis висновки, викладені у пункті 7.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16).

Відтак, дослідивши наведені докази, та, враховуючи зазначені норми законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції вважає вірним висновок місцевого суду, про те, що відповідно до статті 377 ЦК України, статті 120 ЗК України позивач, як власник майна, розміщеного на земельній ділянці, має право на ділянку, на якій його майно розміщене.

Колегія суддів, як і суд першої інстанції не приймає до уваги аргументи Автогаражного кооперативу "Чайка" про те, що орендарем за договором оренди земельної ділянки від 19.05.2004 є саме відповідач-1, оскільки зазначений договір зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 21.10.2005 за №85-6-00227 у книзі записів державної реєстрації договорів строком на 25 років, який станом момент розгляду справи є чинним та не скасованим, не визнаний недійсним та не припинений, при цьому зазначає про таке.

Відповідно до ст.141 Земельного кодексу України встановлено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є: набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

У разі виникнення в іншої особи права власності на житловий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача припиняється автоматично, згідно із законом, без оформлення припинення права будь-якими актами та документами. Ця норма є імперативною, відступ від неї на підставі договору не допускається. Відповідно, договір оренди при цьому не припиняється, а відбувається заміна сторони у зобов'язанні.

На підставі викладеного, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду, що такий договір припиняється щодо попереднього користувача, тобто Автогаражного кооперативу "Чайка", однак діє на тих самих умовах щодо особи, яка, набувши право власності на нерухоме майно, розміщене на орендованій земельній ділянці, з моменту набуття такого права, набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже, і відповідні права та обов'язки (зокрема, зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою), тобто Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко".

Аналогічна правова позиція, що у розумінні наведених положень законодавства при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки, відповідно, новий власник об'єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди,а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов'язанні, і що після відчуження об'єктів нерухомості позивачі не повинні сплачувати орендну плату за земельну ділянку, користувачем якої вони вже не є, а зобов'язання з такої сплати автоматично виникає у нового власника нерухомості, викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/3655/17, від 05.09.2018 по справі № 904/9027/17, від 07.11.2018 у справі №910/20774/17, від 29.11.2018 по справі № 915/1416/17, від 06.12.2018 по справі № 902/1592/15, від 27.02.2019 у справі №913/661/17, від 06.03.2019 по справі №914/2687/17, від 04.04.2019 у справі № 910/7197/18, 18.04.2019 №913/210/18.

При цьому, судом апеляційної інстанції не можуть бути прийняті посилання відповідача-1 у доводах оскарження на пункт "е" частини першої ст. 141 Земельного кодексу України відповідно до якого набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставами припинення права користування земельною ділянкою та договору оренди землі, оскільки дана норми містить загальне посилання про таке припинення права та договору.

Поряд з цим, ч. 3 ст. 7 Закону України "Про оренду землі" конкретизує та деталізує, відносно кого та в якій частині відбувається таке припинення, а саме, що припиняється договір оренди земельної ділянки саме в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, тобто вказана норма в даному випадку є спеціальною.

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко" та Автогаражний кооперативом "Чайка" наголошують, що останні сплачують орендні платежі за користування земельною ділянкою відповідно до Договору оренди земельної ділянки від 19.05.2004.

Стосовно зазначених посилань вірним є висновок місцевого суду, що такі дії суперечать нормам чинного законодавству України, які регулюють відносини, що пов'язані з орендою землі, оскільки відповідні права та обов'язки (зокрема, зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою) Автогаражного кооперативу "Чайка" припинилися автоматично в силу закону, без оформлення припинення права будь-якими документами. Відтак, як вже відзначено, Договір оренди земельної ділянки від 19.05.2004 не припиняється в цілому, а має місце заміна сторони у зобов'язанні.

Крім того, факт сплати орендних платежів позивачем підтверджується первинною фінансовою документацією (платіжні доручення з призначенням платежу "орендна плата за землю комунальної власномті"), яка повною мірою відповідає ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Водночас, матеріали справи не містять доказів в розумінні ст. 74, 76, 77, 78, 79 ГПК України здійснення відповідачем-1 фінансових операцій щодо сплати орендних платежів.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.

Відтак, враховуючи те, що рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях, то доводи відповідача - 1 щодо сумлінної сплати орендних платежів на користь органу місцевого самоврядування правомірно відхилено та визнано не доведеними в силу приписів чинного процесуального законодавства України.

Як було відзначено вище, аналіз змісту норм статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного Кодексу України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість їх положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду , на якій вони розміщені.

Отже, в такому випадку, діє принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. Тобто особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду має право на користування земельною ділянкою на тих самих умовах, на яких воно належало попередньому користувачу (орендарю), що може говорити про наявність "законних сподівань" ТОВ "Сітіінвестбуд і КО" на платне користування земельною ділянкою, яке і реалізується останнім в частині сплати орендних платежів.

Таким чином, ТОВ "Сітіінвестбуд і КО" як власник нерухомого майна мало законне сподівання на отримання можливості ефективно здійснити майнове право, що може бути реалізовано у вигляді "права на користування (оренди) земельною ділянкою", використання якої є невід'ємною складовою ефективного здійснення нею права власності на нерухоме майно, що розташовано на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:85:281:0016, яка знаходиться за адресою: у Подільському районі м. Київ, вул. Кирилівська (Фрунзе), 82.

Більше того, питання про подальше користування (оренди) спірною земельною ділянкою, було обумовлено між Автогаражним кооперативом "Чайка" та ТОВ "Сітіінвестбуд і Ко" пунктом 2.4 Інвестиційного договору.

Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу на пункт 5.1.15 та п. 5.1.16 Інвестиційного договору, де замовник зобов'язався надати згоду інвестору переоформити на себе право користування земельною ділянкою 0,4514 га, на якій знаходиться об'єкт інвестування, і, протягом 10 днів після введення об'єкту інвестування в експлуатацію, укласти з інвестором договорів, яким встановити право земельного сервітуту з послідуючою його державною реєстрацією, в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку.

У зв'язку із чим, зважаючи на конкретні обставини, правовідносини, які виникли між сторонами охоплюються змістом статті 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини (далі стаття 1 Першого протоколу), яка, як і практика Європейського Суду з прав людини застосовуються як джерело права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV).

При цьому згідно з усталеною практикою органів Конвенції, поняття "майно" може означати "існуюче майно" або "активи", включаючи "права вимоги", стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання" на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (пункти 32-35 рішення у справі "Стретч проти Сполученого Королівства").

Відповідно до статті 1 Першого протоколу кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Право власності в розумінні статті 1 Першого протоколу органами Конвенції тлумачиться в "автономному значені", воно не зводиться до права власності на речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. Так само як і речі, деякі інші права, що мають майновий характер, можуть розглядатися як "майнові права" і, отже, як "майно" (пункт 129 рішення у справі "Броніовськи проти Польщі").

Зокрема, вказана стаття містить три окремі норми. Перша норма, яка має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма стосується випадків позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам - вона міститься в другому реченні частини першої. Третя норма визнає, що держави мають право, зокрема, контролювати використання майна, відповідно до загальних інтересів, шляхом запровадження законів, які вони вважають необхідними для забезпечення такої мети; ця норма міститься в частині другій (пункт 61 рішення у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції").

Таким чином, не визнання Автогаражним кооперативом "Чайка" за ТОВ "Сітіінвестбуд і КО" права користування земельною ділянкою із кадастровим номером 8000000000:85:281:0016 можна вважати таким, що являє собою втручання у право ТОВ "Сітіінвестбуд і КО." реалізувати свої "законні сподівання" незалежно від того, чи вважається це втручанням "на мирне володіння своїм майном" у значенні першого речення статті 1 Першого протоколу, чи позбавленням його майна у значенні другого речення цієї статті, а застосовні в цій справі принципи, є одними й тими самими - вони вимагають наявності підстав, що виправдовують такий захід з точки зору вимог цієї статті згідно з її тлумаченням в усталеній практиці Європейського Суду.

З огляду на те, що рішенням Господарського суду міста Києва у справі №32/124 право власності на приміщення, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Кирилівська (Фрунзе), 82 було визнано за ТОВ "Сітіінвестбуд і КО", право користування земельною ділянкою із кадастровим номером 8000000000:85:281:0016 перейшло до ТОВ "Сітіінвестбуд і КО." в силу закону, то право користування спірною земельною ділянкою Автогаражним кооперативом "Чайка" припинилось автоматично, тобто останній вибув із правовідносин з орендодавцем.

Невизначеність відносин щодо спірної земельної ділянки потребує врегулювання, а беручи до уваги те, що на ній знаходиться об'єкт нерухомості, який належить позивачу, закріплення земельної ділянки за останнім буде відповідати принципу розумності (стаття 3 Цивільного кодексу України) і сприяти визначеності правовідносин між сторонами.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду, що з 27.08.2010 (позивач набув право власності на нерухоме майно) право користування земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:85:281:0016 належить саме Товариству з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко", в той же час, право користування земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:85:281:0016 Автогаражного кооперативу "Чайка" припинилось з 27.08.2010 в силу закону, що підтверджується матеріалами справи.

Предметом спору, зокрема, є визнання з 27.08.2010 року припиненим права користування (оренди) земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:85:281:0016 за Автогаражним кооперативом "Чайка" та визнання права користування земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:85:281:0016 за Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко".

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Наведеними положеннями визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Тобто, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Водночас, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У даному випадку, у поданому до суду позові Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко" заявляється вимога про визнання з 27.08.2010 року припиненим права користування (оренди) земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:85:281:0016 за Автогаражним кооперативом "Чайка" та визнання права користування земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:85:281:0016 за Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко", а підставою заявлення таких вимог - фактичне право позивача у користуванні земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:85:281:0016. Тобто, фактичним предметом спору за таким позов виступає встановлення юридичного факту.

Господарським судам слід відмовляти в позові про визнання договору оренди продовженим (пролонгованим), оскільки така позовна вимога (без подання доказів наявності спору стосовно такого продовження), є, по суті, вимогою про встановлення юридичного факту, а це не відповідає передбаченим законом (стаття 20 ГК України, стаття 15, частина друга статті 16 ЦК України) способам захисту порушеного права. Господарський суд відмовляє в позові і в тому разі, коли з'ясує, що договір оренди є поновленим (продовженим) на строк, який був раніше встановлений договором. При цьому у відповідних випадках господарський суд не повинен відмовляти у прийнятті позовної заяви або припиняти провадження у справі з тієї підстави, що відповідні вимоги не підлягають розгляду господарськими судами (відповідно до п. 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" від 29 травня 2013 року N12).

З огляду на викладені положення, така вимога не може бути предметом окремого позову, оскільки не стосується будь-яких прав чи обов'язків (не стосується спору про право), тобто, її задоволення не призведе до поновлення чи захисту порушених прав і інтересів позивача, у той час, як господарські суди розглядають справи за позовами, в основі яких знаходиться спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин, а не встановлення самого факту відсутності таких відносин.

Аналогічні висновки щодо неможливості розгляду судом самостійно в окремому позовному провадженні вимоги, яка не супроводжує спір про право, а стосується виключно встановлення юридичного факту, викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2018 у справі № 910/14144/17 та від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16.

У зв'язку з цим, за висновком колегії суддів апеляційної інстанції, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги про визнання з 27.08.2010 року припиненим права користування (оренди) земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:85:281:0016 за Автогаражним кооперативом "Чайка" та визнання права користування земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:85:281:0016 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко" задоволенню не підлягають, оскільки обраний Товариством спосіб захисту порушеного права стосується виключно встановлення юридичного факту.

Серед іншого, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок місцевого суду про відмову у задоволенні вимоги про зобов'язання Головного територіального управління юстиції у місті Києві зареєструвати право користування (оренди) земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:85:281:0016 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко", враховуючи таке.

Порядок переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду визначено ст. 377 ЦК України, приписи якої кореспондуються зі ст. 120 ЗК України, за змістом яких до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Як вбачається із положень ст. 120 ЗК України, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного укладення договору оренди земельної ділянки. Зважаючи на ці положення, новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.

Як було встановлено, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої 05.02.2018 за № 112907407, земельна ділянка кадастровий номер 8000000000:85:281:0016 розташована по вул. Фрунзе, 82 у Подільському районі м. Києва, розміром 0,4514 га, цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування приміщень мініавтосервісу та магазину супутніх товарів, кадастровий номер - 8000000000:85:281:0016, форма власності - комунальна, власники - територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради.

Процедура реалізації прав на землю фізичними та юридичними особами із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва врегульована Порядком набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві, затвердженим рішенням Київської міської ради від 20 квітня 2017 року N 241/2463 (далі - Порядок).

Відповідно до п.п. 3.9, 3.10 та 3.10.3 Порядку після державної реєстрації земельної ділянки (внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру про документацію із землеустрою) зацікавлена особа з метою прийняття Київською міською радою відповідного рішення щодо розпорядження земельною ділянкою звертається в установленому порядку до центру надання адміністративних послуг з заявою на отримання адміністративної послуги. Підготовка висновку щодо надання в установленому законом порядку земельної ділянки, внесення відповідної інформації до міського земельного кадастру, підготовка проекту рішення Київської міської ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування (у власність) або про відмову у передачі (наданні) земельної ділянки в користування (у власність) у разі наявності підстав для відмови у наданні (передачі) земельної ділянки в користування (у власність) здійснюється у десятиденний термін. Внесення відповідної інформації до міського земельного кадастру здійснюється безпосередньо Департаментом земельних ресурсів на безоплатній основі (п. 3.16. Порядку).

Відповідно до п. 3.17. Порядку за результатами розгляду заяви на отримання адміністративної послуги Київська міська рада приймає відповідне рішення щодо розпорядження земельною ділянкою в порядку, встановленому Регламентом Київської міської ради.

До того ж, положеннями пп. 5.1.15 та п. 5.1.16 Інвестиційного договору визначено, що відповідач зобов'язався надати згоду позивачу переоформити на себе право користування земельною ділянкою 0,4514 га, на якій знаходиться об'єкт інвестування, і, протягом 10 днів після введення об'єкту інвестування в експлуатацію, укласти з позивачем договір, яким встановити право земельного сервітуту з послідуючою його державною реєстрацією, в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку.

Натомість, позивач не зазначає та матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що він звертався відповідно до п. 5.1.15 Інвестиційного договору до відповідача-1 щодо отримання згоди останнього на переоформлення права користування спірною земельною ділянкою. Також позивачем не надано доказів в підтвердження того, що він звертався до Київської міської ради у відповідності до положень Порядку щодо оформлення належним чином права користування спірною земельною ділянкою.

Згідно з частиною 1 статті 15, частиною 1 статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. При цьому застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності в тому числі належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством).

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 зазначеної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Водночас засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04. 2005, заява № 38722/02).

Беручи до уваги викладене, обґрунтованим є висновок суду першої інстнції, що заявлена позивачем вимога про зобов'язання Головного територіального управління юстиції у місті Києві зареєструвати право користування (оренди) земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:85:281:0016 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко" не може забезпечити відновлення порушеного права позивача, яке не є порушеним в силу Закону, про що вказано судом вище, а тому в задоволенні зазначеної вимоги правомірно відмовлено.

Щодо заявленого відповідачем-1 та третьою особою-1 пропуску строку позовної давності, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду про те, що оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, то позовна давність та наслідки її спливу не застосовуються.

Усі інші доводи та міркування скаржників, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Крім того, слід зазначити, що за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 Суд повторює, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

Колегія вважає, що у зазначеному питанні слід керуватися принципом "обґрунтованої достатності" визначених судом мотивів та підстав прийняття відповідного рішення.

Проаналізувавши текст оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про вмотивованість судового рішення, враховуючи, що доводи та аргументи сторін були почуті, судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується його рішення, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації").

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги автогаражного кооперативу "Чайка" та товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і КО" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на автогаражний кооператив "Чайка" та товариство з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і КО".

Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 11, 74, 129, 240, 267 - 270, 273, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги автогаражного кооперативу "Чайка" та товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і КО" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2018 у справі № 910/10210/18 залишити без змін.

3. Справу № 910/10210/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано - 19.07.2019.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді Л.В. Чорна

І.А. Іоннікова