Постанова

від 15.07.2019 по справі 905/44/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" липня 2019 р. Справа № 905/44/19

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В.І. , суддя Терещенко О.І. , суддя Слободін М.М.

за участю секретаря судового засідання Новікової Ю.В.

розглянувши апеляційну скаргу позивача (вх. 1700 Д/1-7) на рішення господарського суду Донецької області від 25.04.2019 року, ухвалене у приміщенні вказаного суду суддею Паляниця Ю.О., повний текст якого складено 26.04.2019 року, у справі

за позовом Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , м.Київ,

до Комунального підприємства Міськтепломережа м.Чистякове,

про стягнення 1068036,60 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача - Комунального підприємства Міськтепломережа , про стягнення боргу на загальну суму 1068036,60 грн., у тому числі:

- основного боргу - 473931,72 грн.,

- пені - 86956,74 грн.,

- 3% річних - 47539,13 грн.,

- інфляційних втрат - 459609,01 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу №542/14-ТЕ-6 від 27.11.2013р. в частині проведення своєчасної та в повному обсязі оплати товару, що стало підставою для нарахування пені, 3% річних та інфляційних.

Рішенням господарського суду Донецької області від 25.04.2019 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Комунального підприємства Міськтепломережа (86600, Донецька область, м.Чистякове, вул.Поповича, буд.22, код ЄДРПОУ 33394363) на користь Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (01601, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, буд.6, код ЄДРПОУ 20077720) борг - 473931,72 грн, пеню - 31430,31 грн, 3% річних - 47500,17 грн, інфляційні втрати - 459609,01 грн, а також судовий збір в сумі 15187,07 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Позивач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення скасувати в частині відмови у стягненні пені у розмірі 55 526,43 грн, ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином шляхом розміщення відповідного оголошення на офіційному веб-порталі Судова влада України .

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p.

З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Розумність строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі G. B. проти Франції ), тощо. Отже, поняття розумний строк є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем рішення оскаржується частково.

Так, позивачем заявлено до стягнення 86956,74 грн. пені, проте судом позовні вимоги задоволені в цій частині частково та стягнуто 31430,31 грн, а у стягненні 55 526,43 грн відмовлено.

В обґрунтування свого рішення про відмову у задоволенні частини позовних вимог, місцевий господарський суд вказав, що оскільки відповідач є виконавцем/виробником житлово-комунальних послуг, діяльність та потужності якого спрямовані на надання/вироблення відповідних послуг на території проведення антитерористичної операції, приймаючи до уваги, що Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України є постачальником енергоресурсу, з огляду на положення ч.2 ст.2 Закону України Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси , який набрав чинності 07.02.2015 року, нарахування позивачем неустойки за період з 07.02.2015р. по 14.07.2017р. є неправомірним.

Судом здійснено розрахунок суми пені за загальний період з 15.03.2014р. по 06.02.2015р. включно за несвоєчасне виконання зобов`язань з оплати природного газу, спожитого у період лютий - квітень, жовтень - грудень 2014 року за договором №542/14-ТЕ-6 від 27.11.2013р., яка склала 31430,31 грн., та в цій частині задоволено позовні вимоги позивача щодо стягнення пені.

Позивач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення скасувати в частині відмови у стягненні пені у розмірі 55526,43 грн, ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги, позивач зазначає, що місцевим господарським судом було невірно до спірних правовідносин застосовано положення Закону України Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси , оскільки позивач не є енергопостачальною компанією.

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги та переглядаючи справу в межах, встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи, 27.11.2013р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) був підписаний договір на купівлю-продаж природного газу №542/14-ТЕ-6, за приписами п.1.1 якого продавець зобов`язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ Національна акціонерна компанія Нафтогаз України за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711210000, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Згідно з п.1.2 договору №542/14-ТЕ-6 від 27.11.2013р. газ, що продається за цим договором використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями, національними творчими спілками та їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності).

За правилами п.2.1 укладеного сторонами правочину продавець передає покупцеві з 01.01.2014р. по 31.12.2014р. газ обсягом до 974,40 тис. куб. м, у тому числі по місяцях кварталів (тис. куб. м): січень - 191,40; лютий - 156,60; березень - 139,20; квітень - 78,30; жовтень - 78,30; листопад - 156,60; грудень - 174.

За змістом п.5.2 договору №542/14-ТЕ-6 від 27.11.2013р. до сплати за 1000 куб. м газу належить 1118,974 грн, крім того ПДВ - 17% - 190,226 грн, всього з ПДВ - 1309,20 грн.

Додатковою угодою №1 від 28.01.2014р. сторони узгодили внесення змін до п.5.2 договору купівлі-продажу природного газу, внаслідок чого було встановлено, що з 01.01.2014р. до сплати за 1000 куб. м газу належить 1091 грн, крім того ПДВ - 20% - 218,20 грн, всього з ПДВ - 1309,20 грн.

Згідно з п.п.3.3, 3.4 укладеного сторонами правочину приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов`язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов`язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідно до розділу 11 договору №542/14-ТЕ-6 від 27.11.2013р. останній набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014р., а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

На підставі договору №542/14-ТЕ-6 від 27.11.2013р. позивачем та відповідачем було підписано наступні акти приймання-передачі природного газу (з урахуванням послуги на транспортування):

- б/н від 31.01.2014р. у січні 2014 року на суму 150751,77 грн (115,148 тис. куб. м),

- б/н від 28.02.2014р. у лютому 2014 року на суму 140428,72 грн (107,263 тис. куб. м),

- б/н від 31.03.2014р. у березні 2014 року на суму 111189,04 грн (84,929 тис. куб. м),

- б/н від 30.04.2014р. у квітні 2014 року на суму 29225,27 грн (22,323 тис. куб. м).

Крім того, як вказує позивач, на виконання умов укладеного сторонами правочину у жовтні - грудні 2014 року Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України здійснило постачання Комунальному підприємству Міськтепломережа природного газу в обсязі 197,175 тис. куб. м, в тому числі, у жовтні - 23,029 тис. куб. м, листопаді - 75,294 тис. куб. м, грудні - 98,852 тис. куб. м на загальну суму 258141,50 грн (з урахуванням ціни на газ, встановленої п.5.2 договору №542/14-ТЕ-6 від 27.11.2013р. в редакції додаткової угоди №1 від 28.01.2014р.).

Проте, як свідчать матеріали справи, всупереч умовам договору №542/14-ТЕ-6 від 27.11.2013р., згідно з яким обов`язок складання актів приймання-передачі природного газу, що, зокрема, містять інформацію щодо обсягу отриманого газу, покладено на відповідача, акти приймання-передачі у жовтні - грудні 2014 року на загальну суму 258141,50 грн у матеріалах справи відсутні.

Разом з цим, на підтвердження поставки газу у жовтні - грудні 2014 року у зазначеному обсязі позивачем надано: витяг з реєстрів споживачів природного газу Теплопостачальні підприємства за договорами з НАК Нафтогаз України , з боку яких не підписані акти приймання-передачі; реєстр обсягів реалізації природного газу з ресурсів Національної акціонерної компанії Нафтогаз України через газорозподільні мережі ПАТ Донецькоблгаз за жовтень - грудень 2014 року (додаток №2 до договору від 25.01.2013р. №14/1009/13 на розподіл природного газу).

Як зазначає позивач, відповідач встановлений договором обов`язок по оплаті отриманого товару у повному обсязі та у передбачений договором строк не виконав, внаслідок чого Акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України подано відповідний позов про стягнення з відповідача, боргу на загальну суму 1068036,60 грн., у тому числі:

- основного боргу - 473931,72 грн.,

- пені - 86956,74 грн.,

- 3% річних - 47539,13 грн.,

- інфляційних втрат - 459609,01 грн.

Оскільки позивачем рішення місцевого господарського суду оскаржується лише у частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, колегія суддів зазначає наступне.

Так, в ході розгляду справи, місцевим господарським судом встановлено доведеність на правомірність позовних вимог про стягнення боргу в сумі 473931,72 грн.

За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст.611 зазначеного нормативно-правового акту у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

В силу норм ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст. 551 Цивільного кодексу України).

Частиною 3 ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до п.7.2 договору №542/14-ТЕ-6 від 27.11.2013р., у разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він зобов`язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відтак, позивачем заявлено до стягнення пеню на загальну суму 86956,74 грн за загальний період з 15.03.2014р. по 14.07.2015р.

Відповідно до ст.1, ч.2 ст.2 Закону України Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси метою останнього є встановлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція. До 31 грудня 2015 року цим громадянам має бути погашена заборгованість із виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, а також встановлено додаткові гарантії захисту житлових та майнових прав громадян, звільнених на підставі зазначених обставин, до моменту їх працевлаштування, за умови отримання ними статусу зареєстрованого безробітного. Встановити мораторій на час, визначений у статті 1 цього Закону, на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг , що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції. Вказаний нормативно-правовий акт набрав чинності 07.02.2015р.

Виходячи зі змісту приписів наведеного нормативно-правового акту, можливість застосування останнього до спірних правовідносин вимагає дотримання наступних умов: наявність визначеного законом кола суб`єктів такого спеціального права (енергопостачальні компанії та підприємства - виконавці/виробники житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції), існування між ними договірних відносин з постачання енергетичних ресурсів.

Пунктом 1 постанови №747 від 25.05.1998р. Кабінету Міністрів України Про визначення гарантованих постачальників природного газу встановлено, що гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.

У п.п.5, 6 статуту позивача, затвердженого постановою №747 від 25.05.1998р. Кабінету Міністрів України встановлено, що метою діяльності Компанії є сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтового комплексу, більш повного задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах і отримання прибутку. Предметом діяльності Компанії є, зокрема, постачання природного газу, організація виробництва і постачання електричної та теплової енергії.

Законом України Про енергозбереження визначено, що енергозбереження - це діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів; паливно-енергетичні ресурси - це сукупність всіх природних і перетворених видів палива та енергії, які використовуються в національному господарстві.

Відповідно до п.1.5 ст.1 Закону України Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу енергоносії - це кам`яне і буре вугілля, торф, інші види первинного твердого палива, кам`яновугільні брикети, інші види вторинного твердого палива, буровугільні і торф`яні брикети, газ нафтопереробки, нафтопродукти, природний газ, природні енергетичні ресурси (ядерна, гідравлічна та геотермальна енергія, інші природні ресурси), електрична і теплова енергія.

Тобто, природний газ як матеріальний об`єкт, різновид палива, в якому зосереджена енергія, придатна для практичного використання, є одним з видів енергетичних ресурсів.

З урахуванням наведеного, в силу приписів чинного законодавства Акціонерне товариство Національної акціонерної компанії Нафтогаз України є енергопостачальною компанією в розумінні ст.2 Закону України Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси .

Згідно із ст.1 Закону України Про житлово-комунальні послуги житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.

Відповідно до інформації, яка наявна у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності відповідача є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря.

З п.1.2 договору №542/14-ТЕ-6 від 27.11.2013р. вбачається, що газ, який продається за цим договором, міг бути використаний відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями, національними творчими спілками та їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності). Тобто, у даному випадку, Комунальне підприємство Міськтепломережа споживало природний газ як виконавець/виробник житлово-комунальних послуг.

З розділу 12 укладеного сторонами правочину вбачається, що відповідач надавав такі послуги в місці свого фактичного розташування - м.Торез (Чистякове).

Через наявність великої кількості відповідних новин, офіційних заяв і повідомлень (зокрема, Штабу АТО, Штабу антитерористичного центру при Службі безпеки України) в засобах масової інформації і мережі Інтернет та з урахуванням приписів ч.3 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, суд визнає інформацію про проведення АТО (у спірний період) на території м.Чистякове загальновідомою.

Таким чином, з урахуванням того, що відповідач є виконавцем/виробником житлово-комунальних послуг, діяльність та потужності якого спрямовані на надання/вироблення відповідних послуг на території проведення антитерористичної операції, приймаючи до уваги, що Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України є постачальником енергоресурсу, з огляду на положення ч.2 ст.2 Закону України №85-VІІІ від 13.01.2015р., нарахування неустойки за період з 07.02.2015р. по 14.07.2017р. є неправомірним.

Колегією суддів встановлено арифметичну вірність здійсненого місцевим господарським судом розрахунку сума пені за загальний період з 15.03.2014р. по 06.02.2015р. включно за несвоєчасне виконання зобов`язань з оплати природного газу, спожитого у період лютий - квітень, жовтень - грудень 2014 року за договором №542/14-ТЕ-6 від 27.11.2013р., яка становить 31430,31 грн.

З_а викладених обставин, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню частково на суму 31430,31 грн.

Щодо твердження апелянта про те, що на правовідносини сторін у справі не розповсюджуються положення Закону України Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси , колегія суддів зазначає, що такі доводи спростовуються вищенаведеною правовою позицією суду, яка є аналогічною за змістом правовій позиції викладеній, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.01.2019р. по справі №913/66/18.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 277, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 25.04.2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 22.07.2019

Головуючий суддя В.І. Сіверін

Суддя О.І. Терещенко

Суддя М.М. Слободін