Ухвала

від 12.06.2019 по справі 910/21682/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

12.06.2019Справа № 910/21682/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Щедрий Лан" (92703, Луганська обл., Старобільський район, м. Старобільськ, вул. Південна, 1; ідентифікаційний код 31785019)

до Державного підприємства "Конярство України" (01001, м. Київ, вул. Б. Грінченка, буд. 1)

про стягнення заборгованості в розмірі 589 785, 00 грн.

В межах справи № 910/21682/15

За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Астарта-Київ"

до Державного підприємства "Конярство України"

про банкрутство

Суддя Чеберяк П.П.

Представники сторін:

від позивача не з`явилися

від відповідача не з`явилися

розпорядник майна не з`явився

прокурор Прокуратури м. Києва Лиховид О.С.

від Міністерства аграрної політики та продовольства України Костюченко М.Є. - представник

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа № 910/21682/15 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Астарта-Київ" про банкрутство Державного підприємства "Конярство України" на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.10.2015.

20.11.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Щедрий Лан" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Державного підприємства "Конярство України" про стягнення грошових коштів за невиконаним договором зберігання № 10 від 09.03.2017.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.11.2018 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Щедрий Лан" до Державного підприємства "Конярство України" про стягнення заборгованості в розмірі 589 785, 00 грн. прийнято до розгляду в межах справи № 910/21682/15 про банкрутство Державного підприємства "Конярство України" та призначено підготовче засідання на 14.01.2019.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 11.01.2019 задоволено клопотання позивача та призначено судове засідання на 28.01.2019 в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 28.01.2019 задоволено клопотання відповідача та відкладено розгляд справи на 13.03.2019.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 13.03.2019 відкладено розгляд справи на 08.04.2019.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.04.2019 відкладено розгляд справи на 22.04.2019.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 22.04.2019 відкладено розгляд справи на 22.05.2019.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 22.05.2019 закрито підготовче провадження та призначено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Щедрий Лан" до Державного підприємства "Конярство України" про стягнення заборгованості в розмірі 589 785, 00 грн. в межах справи № 910/21682/15 до судового розгляду по суті 12.06.2019.

У судове засідання 12.06.2019 представники позивача та відповідача не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Наведена норма кореспондується з положеннями п. 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України згідно якого господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Розглянувши позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Щедрий Лан" до Державного підприємства "Конярство України" про стягнення заборгованості в розмірі 589 785, 00 грн., дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено наступне.

09 березня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Щедрий Лан (поклажодавець) та Державним підприємством "Конярство України" в особі його Філії Новоолександрівський кінний завод № 64 (зберігач) було укладено договір зберігання № 10 від 09.03.2017, з подальшими змінами та доповненнями, за умовами якого поклажодавець передав, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання майно, перелік якого наведений у даному договорі.

У позовній заяві позивач заначив, що відповідач взятих на себе зобов`язань за даним договором не виконав, у зв`язку з чим позивач 27.09.2017 направив на адресу відповідача претензію з вимогою виконати зобов`язання за договором зберігання № 10 від 09.03.2017 та доповнень до нього № 1 від 10 травня 2017 року, № 2 від 11.05.2017 року, № 3 від 03 липня 2017 року, а саме: повернути зі зберігання майно в повному обсязі, а вразі наміру придбати зазначене майно, повідомити про це підприємство, так як ДП Конярство України несе повну відповідальність за діяльність своїх філій та представництв, про що зазначено в підпункті 7.1.2. пункту 7.1. розділу 7 Положення Про Філію Новоалександрівський кінний завод № 64 Державного Підприємства Конярство України .

Вказана претензія була отримана відповідачем 03.10.2017, водночас відповіді на зазначену претензію надано не було.

Пунктом 2.1.9 даного договору сторони встановили, що зберігач зобов`язаний за першою вимогою поклажодавця надати йому можливість доступу до майна і перевірки умов його зберігання. Витрати з перевірки несе сторона, що її затребувала.

Відповідно до п. 2.1.10 зберігач зобов`язаний повернути майно поклажодавцю повністю або частково за першою вимогою останнього не пізніше 3-ох днів з дня одержання такої вимоги.

Згідно п. 2.1.11 зберігач зобов`язаний повернути майно після припинення договору.

Водночас, пунктом 6.2. сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, зберігач - відповідач за даним позовом, не виконав взятих на себе зобов`язань за даним договором, зокрема, не повернув на вимогу позивача майно останнього, що було передано на зберігання.

Згідно, п. 3.1. договору, сторона, що постраждала від невиконання або неналежного виконання іншою стороною зобов`язань за договором зберігання, має право вимагати відшкодування завданих їй збитків.

Відповідно до пункту 3.4. договору, за невиконання умов договору винна сторона зобов`язана сплатити іншій стороні штраф у розмірі 5% вартості майна зданого на зберігання.

Позивач зазначає, що розмір завданої відповідачем майнової шкоди (матеріальних збитків) становить 589 785 грн, що складається з: загальної вартості переданого на зберігання майна в розмірі 561 700 грн. 00 коп., а також штрафних санкцій, нарахованих згідно пункту 3.4. договору в розмірі 28 085 грн. 00 коп.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є зокрема, договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Статтями 526 та 530 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Приписами ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України наголошено на тому, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Спір у справі виник з правовідносин, що виникли між сторонами на підставі укладення договору зберігання майна, і спірні правовідносини регулюються главою 66 ЦК України.

Частиною 1 ст. 936 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Статтею 938 Цивільного кодексу України, а саме частиною 1 унормовано, що зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

У статті 942 Цивільного кодексу України передбачені обов`язки зберігача щодо забезпечення схоронності речі, а саме, зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі (ч. 1 ст. 942 Цивільного кодексу України) та якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов`язаний піклуватися про річ, як про свою власну (ч. 2 ст. 942 Цивільного кодексу України).

В свою чергу, ч. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України передбачено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Окрім того, якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання (ч. 3 ст. 946 Цивільного кодексу України).

Враховуючи викладене та зважаючи на зміст спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли господарські правовідносини з договору зберігання, шляхом укладення договору відповідального зберігання, а дії сторін щодо передачі та прийняття товару на зберігання засвідчують їх волю для настання відповідних правових наслідків.

Згідно статті 948 Цивільного кодексу України, у поклажодавця виникає обов`язок забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

В свою чергу, зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості (ч. 1 ст. 949 Цивільного кодексу України).

З аналізу структурної побудови Цивільного кодексу України, а саме щодо обов`язків сторін договору зберігання, можна зробити висновок, що після закінчення строку зберігання, першою стороною у якої виникає будь-який обов`язок відносно речі є поклажодавець. Тобто, зацікавленою стороною у повернені речі є саме поклажодавець, а не зберігач цієї речі.

Відповідальність зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі унормовано статтею 950 Цивільного кодексу України. Так, відповідно до частини першої цієї статті за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Окрім того, зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності (ч. 3 ст. 950 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 статті 951 Цивільного кодексу передбачено, якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

Згідно із ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України).

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому господарському суду слід відрізняти обов`язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання, що випливає з договору (статті 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов`язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України).

В даному випадку суд зазначає, що спір у справі стосується саме стягнення збитків за невиконання договірного зобов`язання відповідно до статті 623 ЦК УКраїни.

Стаття 623 ЦК України конкретизує положення ст. 22 ЦК, яка говорить про стягнення збитків як спосіб захисту цивільних прав. Відшкодування збитків вважається загальною формою цивільно-правової відповідальності, оскільки може бути застосована в будь-якому випадку порушення зобов`язання, незалежно від того, чи передбачили сторони це в договорі або чи є вказівки спеціального закону.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Таким чином, на підставі встановлених обставин та наведених норм, зважаючи на відсутність доказів, які б спростовували доводи позивача, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Керуючись ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 129, 234 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд м. Києва,

У Х В А Л И В:

1. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Щедрий Лан" до Державного підприємства "Конярство України" про стягнення заборгованості в розмірі 589 785, 00 грн. задовольнити.

2. Стягнути з Державного підприємства "Конярство України" (01001, м. Київ, вул. Б. Грінченка, буд. 1; ідентифікаційний код 37404165) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Щедрий Лан" (92703, Луганська обл., Старобільський район, м. Старобільськ, вул. Південна, 1; ідентифікаційний код 31785019) 561 700 грн. 00 коп. збитків, 28 085 грн. 00 коп. штрафних санкцій та 8 846 грн. 78 коп. витрат зі сплати судового збору.

3. Видати наказ.

4. Копію ухвали направити сторонам, розпоряднику майна, кредиторам, Міністерству аграрної політики та продовольства України та прокуратурі м. Києва.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя П.П. Чеберяк