Постанова

від 18.07.2019 по справі 372/3579/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 372/3579/17 Головуючий 1 інстанція-Потабенко Л.В.

Провадження № 22-ц/824/7464/2018 Доповідач апеляційна інстанція - Савченко С.І.

П О С Т А Н О В А

іменем України

18 липня 2019 року м.Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Мережко М.В., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря Вергелес О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 лютого 2019 року у справі:

- за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа: Українська міська рада Обухівського району Київської області, Управління Держгеокадастру в Обухівському районі Київської області про визнання недійсним державних актів на право власності на земельні ділянку, договору купівлі-продажу земельної ділянки, договору дарування земельної ділянки, договору іпотеки та скасування державної реєстрації;

- за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи Українська міська рада Обухівського району Київської області, Головне Управління Держгеокадастру в Київської області про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельні ділянку,-

в с т а н о в и в:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувсядо суду із вказаним позовом, який мотивував тим, що рішенням Української міської ради народних депутатів Київської області від 01 серпня 2002 року йому передано в приватну власність земельну ділянку площею 0,2500 га, розташовану в селі Плюти Української міської ради з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку. 08 серпня 2002 року він отримав державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР_1 , який того ж дня зареєстровано Українською міською радою в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 2462. Земельна ділянка не містить кадастрового номера.

Вказував, що у серпні 2017 року, перевіряючи публічну кадастрову карту, він виявив, що на його земельну ділянку накладаються дві інші земельні ділянки з кадастровими номерами: НОМЕР_2 та НОМЕР_3 . Після його звернення до виконавчого комітету Української міської ради він отримав інформацію про те, що рішення

- 2 -

Української міської ради у відношенні ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_2 і НОМЕР_3 не приймалися. А з аналізу публічної кадастрової карти станом на 12 вересня 2017 року, виконавчим комітетом Української міської ради встановлено, що власником земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 є ОСОБА_5 із 25 травня 2016 року, попередній власник невідомий, а власником земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_3 є ОСОБА_3 , попередній власник ОСОБА_2 , який отримав у власність вказану ділянку на підставі відповідних рішень. Вважає, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_5 набули права власності на земельні ділянки значно пізніше ніж він, належна йому земельна ділянка у нього у встановленому законом порядку не вилучалася, що свідчить про порушення його прав власника земельної ділянки оскаржуваними державними актами та правочинами.

Посилаючись на те, що він набув права власності на спірну ділянку ще у 2002 році і виділення належної йому ділянки іншим особам порушує його права власника, після уточнення вимог просив визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4 від 14 жовтня 2010 року, виданий ОСОБА_2 про право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована в селі Плюти Обухівського району Київської області з кадастровим номером ділянки НОМЕР_3 , визнати недійсним договір дарування№ 2687 від 27 червня 2014 року земельної ділянки, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку, визнати недійсним договір іпотеки № 1462 від 25 жовтня 2017 року укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 щодо передання в іпотеку вказаної земельної, скасувати державну реєстрацію обтяження щодо заборони відчуження вказаної земельної ділянки, проведеної на підставі договору іпотеки № 1462 від 25 жовтня 2017 року, визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_5 від 13 вересня 2010 року, виданий ОСОБА_4 , площею 0,2500 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована в селі Плюти Обухівського району Київської області з кадастровим номером ділянки НОМЕР_2 , визнати недійсним договір купівлі-продажу № 1190 від 25 травня 2016 року вказаної ділянки, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на вказану земельну ділянку. Стягнути на його користь солідарно з відповідачів понесені судові втрати в розмірі 5080 грн. та витрати пов`язані з наданням правничої допомоги в сумі 100000 грн.

У січні 2018 року відповідач ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 від 08 серпня 2002 року, виданий ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,2500 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку, що розташована в селі Плюти Української міської ради, та стягнути з відповідача понесені судові витрати.Позов обгрунтовував тим, що ОСОБА_1 не набув права власності на спірну земельну ділянку, а сама ділянка не є сформованою. ОСОБА_1 не надав рішення міської ради про дачу йому дозволу на виготовлення проекту відводу ділянки, що є необхідним, а межі із сусідніми землекористувачами не погоджувалися. Земельна ділянка надана з перевищенням розмірів, а конфігурація ділянки не відповідає конфігурації, зображеній в плані зовнішніх меж, який складається на основі кадастрового плану. Координати зазначені в його держаному акті на право власності на землю свідчать про її розташування в адміністративних межах села і її розташування в іншому місці.

- 3 -

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 12 червня 2018 року у задоволенні обох позовів первісного та зустрічного відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні його вимог за первісним позовом і ухвалити нове, яким його позовні вимоги задоволити в повному обсязі, посилаючись на невідповідності висновків суду обставинам справи, неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права. Скарга мотивована тим, що суд не взяв до уваги та не дав належної оцінки наданій ним технічній документації щодо складання державного акта, бо інша сторона поставила її під сумнів, а оригіналу він не зміг надати. Суд не дав належної оцінки показам свідка ОСОБА_7 , який у 2002 році очолював Обухівський районний відділ земельних ресурсів і підтвердив факт погодження технічної документації, що у свою чергу свідчить про порушення принципу змагальності і об`єктивності. Суд не звернув уваги на відсутність оригіналу рішення виконкому Української міської ради № 144/25, а також на наявність у справі двох рішень із різними номерами 144/25 і 144/26, маються лише належним чином завірені проекти рішення, а не самого рішення, а відтак суд не мав права приймати даний доказ до уваги. Суд не взяв до уваги висновки Українського ДНДПІЦБ, витяг з робочого проекту, відповідь Дніпровського басейнового управління водних ресурсів. Судом не в повіній мірі досліджені покази свідка ОСОБА_8 та ОСОБА_7 .

У доповненнях до апеляційної скарги ОСОБА_1 вказав на необгрунтованість судового рішення в частині вирішення його вимог до ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , а саме суд взагалі не мотивував підстав відмови у задоволенні вимог в цій частині, що свідчить про порушення як положень процесуального закону щодо вмотивованості рішення, так і ч.1 ст.6 Конвеції про захист прав людини і основоположних свобод щодо його права на справедливий суд.

Відповідач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні його зустрічного позову і ухвалити нове, яким його позовні вимоги задоволити в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню. Скарга мотивована тим, що суд прийшов до вірних висновків про отримання земельної ділянки ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Української міської ради від 01 червня 1994 року, а також про те, що ОСОБА_1 не довів, що він отримав земельну ділянку раніше ОСОБА_2 . Однак, висновки суду про відмову у визнанні недійсним державного акта, виданого ОСОБА_1 є хибними і суперечать раніше зробленим висновкам суду. Суд не врахував, що наявність державного акта ОСОБА_1 порушує права ОСОБА_2 , а відсутність у ОСОБА_1 технічної документації або проекту відведення свідчить про грубі порушення вимог ст.ст.118, 186 ЗК України.

Позивач ОСОБА_1 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 не скористався.

Відповідач ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , де вказав, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні первісного позову, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду.

Відповідач ОСОБА_5 подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначила про правильність відмови судом у задовленні первісного позову ОСОБА_1 , та, посилаючись на законність судового рішення, просила відмовити у задоволенні його апеляційної скарги.

В суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат

- 4 -

Чабанов А.О. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримали, просили задоволити та скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області в частині відмови у задоволенні первісного позову як незаконне. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 не визнали, просили відхилити.

Відповідач ОСОБА_3 та його представники адвокати Сидоренко В.В., Кучеренко О.І. в суді апеляційної інстанції подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримали, просили задоволити та скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області в частині відмови у задоволенні зустрічного позову як неправомірне. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 не визнали, просили відхилити.

Представник відповідачки ОСОБА_5 адвокат Юрченко О.А. в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечив, апеляційну скаргу ОСОБА_3 підтримав.

Решта учасників справи належним чином повідомлялися про час розгляду справи, до суду не з`явилися, причин неявки не повідомили, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає до задоволення, а апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням виконавчого комітету Української міської ради народних депутатів № 144/26 від 01 червня 1994 року передано безоплатно земельну ділянку у приватну власність ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель площею 0,25 га в с. Плюти.

Рішенням Української міської ради від 24 грудня 2009 року, затверджено рішення виконкому №144/25 від 01 червня 1994 року.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_6 від 04 жовтня 2010 року площею 0,2500 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована в с .Плюти Обухівського району Київської області, кадастровий номер НОМЕР_3 .

27 липня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено нотаріально посвідчений договір дарування вказаної земельної ділянки у с.Плюти, площею 0,2500 га, для будівництва і обслуговування будинку з кадастровим номером НОМЕР_3 , згідно якого власником ділянки став ОСОБА_3

- 5 -

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 104238766 від 17 листопада 2017 року, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки розміром 0,2500 га з кадастровим номером НОМЕР_3 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована в с .Плюти Обухівського району Київської області .

25 жовтня 2017 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_3 передав в іпотеку ОСОБА_6 в якості забезпечення виконання ним зобов`язань за договором позики від 25 жовтня 2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Бацай В.Ю., нерухоме майно у вигляді земельної ділянки розміром 0,2500 га з кадастровим номером НОМЕР_3 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована в с .Плюти Обухівського району Київської області.

Також судом встановлено, що рішенням Української міської ради від 01 серпня 2002 року передано в приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку в с.Плюти.

08 серпня 2002 року ОСОБА_1 отримав державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 , площею 0,2500 га, що розташована в с. Плюти, Українська міська рада, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю Української міської ради за № 2462.

Також, судом встановлено, що рішенням Української міської ради від 10 червня 2010 року надано дозвіл ОСОБА_4 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, наміченої для передачі у власність в с.Плюти на землях Української міської ради.

Рішенням Української міської ради від 12 серпня 2010 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 18-ти громадянам для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд на території с. Плюти в межах Української міської ради Обухівського району Київської області, до якого додається список громадян, серед яких є ОСОБА_4

13 вересня 2010 року ОСОБА_4 отримав державний акт серії НОМЕР_5 на право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована в с . Плюти Обухівського району Київської області, кадастровий номер НОМЕР_2 .

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 03 лютого 2015 року по цивільній справі № 1018/3822/12, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 09 квітня 2015 року, за позовом прокурора Обухівського району в інтересах держави, в особі Обухівської РДА Київської області до ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_4 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , Української міської ради Обухівського району Київської області, третя особа: Управління Держземагенства в Обухівському районі, про скасування рішення, про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та договорів купівлі-продажу, окрім іншого визнано недійсним державний акт серії НОМЕР_7 , на

- 6 -

земельну ділянку площею 0,25 га, виданий на ім`я ОСОБА_4

25 травня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки розміром 0,2500 га, кадастровий номер НОМЕР_2 . Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 104362343 від 20 листопада 2017 року ОСОБА_5 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,25 га, з кадастровим номером НОМЕР_2 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована в с . Плюти Обухівського району Київської області.

Окрім того, судом встановлено, що належні відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_5 земельні ділянки з кадастровими номерами: НОМЕР_2 та НОМЕР_3 накладаються приблизно в рівних частинах на земельну ділянку ОСОБА_1 (т.1 а.с.25), що в тому числі визнано сторонами в судовому засіданні.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд прийшов до вірних висновків про те, що позивач за первісним позовом ОСОБА_1 не довів і не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог виникнення у нього права власності чи права користування спірною земельною ділянкою раніше ніж у відповідача ОСОБА_2 , який на відміну від позивача отримав спірну земельну ділянку у власність 01 червня 1994 року і зареєстрував право власності 14 жовтня 2010 року, та яка перебуває у постійному його користуванні володінні та розпорядженні, не вилучалась у нього органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, на користь позивача, а відтак позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають у зв`язку з їх недоведеністю.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Спірні правовідносини щодо передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки у 1994 році регулюються чинним на той час ЗК України 1990 року.

Відповідно до положень ст.17 ЗК України 1990 року передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки (згідно ч.3 ст.3 цього Кодексу повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради можуть передавати виконавчим органам місцевого самоврядування).

Згідно ст.22 ЗК України 1990 р. право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після встановлення меж ділянки в натурі та одержання документа, що посвідчує право власності чи право користування.

Згідно ст.23 ЗК України 1990 р. право власності чи право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються сільськими, селищними, міськими, районними радами.

Водночас Декретом КМ України № 15-92 від 26 грудня 1992 року Про приватизацію земельних ділянок постановлено сільським, селищним, міським Радам народних депутатів забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм в тому числі для будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка) у межах норм, установлених ЗК України (п.1). Право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених ст.1 цього Декрету, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю (п.3).

Цим же Декретом (п.6) зупинена дія ст.23 ЗК України 1990 року щодо власників земельних ділянок, визначених ст.1 цього Декрету.

- 7 -

Судом встановлено, що виконавчий комітет Української міської ради народних депутатів своїм рішенням від 01 червня 1994 року на підставі Декрету КМ України № 15-92 від 26 грудня 1992 року, про що вказано у тексті рішення, передав безоплатно земельну ділянку у приватну власність ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель площею 0,25 га в с.Плюти з послідуючою видачею державного акту, що у свою чергу свідчить про виникнення у встановленому законом порядку права власності ОСОБА_2 на спірну ділянку згідно положень Декрету КМ України. Факт отримання відповідачем державного акту на ділянку у 2010 році не впливає на наявність у нього прав на цю ділянку із 1994 року.

Водночас, встановлено, що земельна ділянка виділялася ОСОБА_1 у 2002 році, коли набув чинності ЗК України 2001 року.

Відповідно до ч.2 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень ЗУ України Про Державний земельний кадастр вказується, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності). Внесення інших змін до відомостей про ці земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок.

Згідно ст.141 ЗК України 2001 року припинення права користування земельною ділянкою можливе лише за добровільною згодою користувача або шляхом примусового вилучення у нього земельної ділянки. Згідно ст.149 ЗК України 2001 року примусове вилучення земельної ділянки без згоди землекористувача можливе лише в судовому порядку за позовом відповідного органу влади чи місцевого самоврядування.

З огляду на те, що спірні ділянки частково накладаються, а також враховуючи наявність у ОСОБА_2 права на спірну ділянку, для її надання ОСОБА_1 необхідно було її вилучення, чого зроблено не було.

За таких обставин, суд вірно відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_1 , з підстав їх недоведеності.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд не взяв до уваги та не дав належної оцінки наданій ним технічній документації щодо складання державного акта, бо інша сторона поставила її під сумнів, а оригіналу він не зміг надати, безпідставні, суд першої інстанції вірно не взяв до уваги даний доказ, оскільки відповідно до ч.2 ст.95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії. В даному випадку оригінал технічної документації відсутній, а завірена самим позивачем ОСОБА_1 копія не є належним посвідченням у розумінні ст.95 ЦПК України, оскільки невідомо з яким оригіналом звірялася позивачем ця копія.

Посилання у скарзі на те, що другий екземпляр документації не наданий позивачу безпідставні, оскільки встановлено, що оригінал такої документації відсутній взагалі.

Це ж стосується посилань ОСОБА_1 на покази свідків ОСОБА_7 , який у 2002 році очолював Обухівський районний відділ земельних ресурсів. Суд першої інстанції дав вірну оцінку вказаним показам свідка як неналежним доказам, що повністю відповідає вимогам ст.ст.77-80 ЦПК України, згідно яких докази мають відповідати певним вимогам процесуального закону, зокрема бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.

Колегія суддів погоджується із такими висновками, оскільки вказані покази свідків не є належними, допустими, достовірними та достатніми доказами, бо обставини щодо дотримання вимог закону при передачі ділянки у власність, в тому числі щодо виготовлення

- 8 -

технічної документації з огляду на її заперечення іншою стороною, мають підтверджуватися відповідними письмовими доказами, а не показами свідків, як помилково вважає позивач.

Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обстаивни справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи скарги про те, що відсутній оригінал рішення виконкому Української міської ради № 144/25, а також про наявність у справі двох рішень із різними номерами 144/25 і 144/26, що маються лише належним чином завірені проекти рішення, а не самого рішення, а відтак суд не мав права приймати даний доказ до уваги, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані. Відповідач пояснив, що вказане рішення передане до Української міської ради і розглядалося радою при винесенні рішення від 24 грудня 2009 року, яким затверджено рішення виконкому №144/25 від 01 червня 1994 року. Тобто дане рішення було предметом розгляду Укрїнською міською радою і визнане правомірним і затверджене радою. Відхиляючи даний довід колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 не оскаржує рішення Української міської ради від 24 грудня 2009 року про затвердження рішення виконкому №144/25 від 01 червня 1994 року. Отже дане рішення не скасоване та не визнане судом недійсним. Також, позивач не заявляв суду клопотання про витребування матеріалів рішення Української міської ради від 24 грудня 2009 року з огляду на наявність у нього сумнівів у існуванні рішення виконкому.

Окрім того, посилаючись на вказані обставини позивач всупереч вимогам ст.ст.12, 13 80 ЦПК України, яка покладає обов`язок доведення на сторони, не надав суду доказів, що рішення №144/25 від 01 червня 1994 року виконкомом Української міської ради не приймалося, чи сфальшоване.

Посилання ОСОБА_1 у скарзі на те, що суд не взяв до уваги висновки Українського ДНДПІЦБ, витяг з робочого проекту зовнішнього електропостачання, відповідь Дніпровського басейнового управління водних ресурсів від 16 листопада 2005 року щодо погодження позивачу і іншим власникам сусідніх ділянок передачі їх в оренду необгрунтовані. Дані докази не спростовують висновків суду першої інстанції щодо порушення прав ОСОБА_2 при отриманні ділянки позивачем і відповідно не доводять ніяким чином наявність у позивача прав на спірну ділянку чи факт законності передачі йому цієї ділянки.

Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 щодо правомірності набуття ним прав на спірну земельну ділянку колегія суддів в тому числі керується наступним.

Відповідно до ч.3 ст.116 ЗК України 2001 року (чинний на момент передачі ділянки у власність позивача у 2002 році) безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч.6 ст.118 ЗК України громадянин, зацікавлений в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) подає заяву до відповідної місцевої ради за місцезнаходженням ділянки.

Відповідно до ч.ч.7, 9 ст.118 цього Кодексу відповідна місцева рада розглядає заяву і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення, який погоджується з відповідними органами та подається на розгляд органу місцевого самоврядування.

Згідно ч.10 ст.118 цього Кодексу відповідна рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Отже, ЗК України передбачає чіткий порядок одержання ділянки із земель

- 9 -

комунальної власності, а саме подання особою відповідної заяви, послідуюче рішення ради про дозвіл на розробку проекту відведення, послідуюче виготовлення проекту відведення і полідуюча передача ділянки у власність.

В даній справі незаперечно встановлено, що рішення Української міської ради про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту відведення земельної ділянки відсутнє, не приймалося і сам позивач на це не посилається.

Водночас встановлено, що рішенням Української міської ради від 01 серпня 2002 року земельну ділянку передано у власність позивачу, проте на момент винесення рішення проект відводу ділянки взагалі виготовлений не був, межі ділянки та її конфігурація встановлені не були.

Як вбачається із наданої ОСОБА_1 копії технічної документації, яка вірно не прийнята судом до уваги, документація виготовлена 07 серпня 2002 року, а після її виготовлення міська рада не приймала рішення про передачу ділянки у власність, що у свою чергу свідчить про порушення закону при отриманні ОСОБА_1 земельної ділянки.

На вказані обставини щодо відсутності відповідних рішень ради про дачу дозволу на виготовлення проекту відводу та незаконність отримання позивачем ділянки звертав увагу ОСОБА_3 у відзиві на позов і в зустрічному позові.

Це ж підтверджується актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 676ДК/678/АП/09/01/-18 від 23 листопада 2018 року, складеним державним інспектором у сфері державного контролю за використанням і охороною земель Макашиним М.В. (т.3 а.с.44-45), в якому зазначено про відсутність в архіві відділу в Обухівському районі ГУ Держгеокадастру у Київській області документації із землеустрою, розробленої на ім`я ОСОБА_1 А в самому рішенні Української міської ради від 01 серпня 2002 року не вказана адреса ділянки, як і взагалі відсутні планово-картографіні матеріали, які б дозволяли ідентифікувати конфігураію і місце розташування земельної ділянки, яка надається за вказаним рішенням.

Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо відмови у первісному позові, викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Водночас колегія суддів не може погодитися із висновками суду щодо відсутності підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання державного акту недійсним.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд послався на те, що ОСОБА_3 не довів та не надав належних і допустимих доказів порушення його прав ОСОБА_1 .

Такі висновки суду, по-перше, суперечать попереднім висновкам про те, що попередній власник ділянки ОСОБА_2 набув права власності на ділянку раніше ОСОБА_1 .

По-друге, суд не врахував, що факт наявності у ОСОБА_1 державного акту на земельну ділянку, яка частково накладається на земельну ділянку ОСОБА_3 беззаперечно свідчить про порушення прав останнього.

По-третє, суд не врахував приписи ст.152 ЗК України, згідно якої власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Отже позбавлення права володіння не є обов`язковою умовою захисту прав, як помилково вважав суд.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність

- 10 -

висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норми матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Відповідно до ч.4 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення з таких міркувань.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзакріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст.152 ЗК України 2001 р. власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою (ч.1). Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. (ч.3).

Згідно ст. 155 ЗК України 2001 р. у разі видання органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо користування ділянкою, такий акт визнається недійсним.

З огляду на вимоги закону та встановлені у справі обставини, колегія суддів прийшла до висновку про наявність передбачених законом підстав для захисту прав ОСОБА_3 як власника земельної ділянки шляхом визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю, як виданого на ім`я ОСОБА_1 з порушенням вимог закону.

Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 колегія суддів погоджується із її доводами щодо немотивованості рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог до ОСОБА_4 і ОСОБА_5 . Проте, з огляду на визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_1 , такі доводи не мають правового значення.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд покладає на відповідача судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 лютого 2019 рокув

- 11 -

частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку скасувати і ухвалити нове, яким зустрічний позов задоволити.

Визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР_1 , виданий 08 серпня 2002 року на ім`я ОСОБА_1 на право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка розташована в с.Плюти Української міської ради Київської області.

В решті рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 лютого 2019 року залишити без змін.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 1762 гривні.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді: