Постанова

від 17.07.2019 по справі 520/10717/18

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

17 липня 2019 року м. Дніпросправа № 520/10717/18

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач),

суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В.,

за участю секретаря судового засідання Царьової Н.П.,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні в м. Дніпрі

апеляційні скарги Харківського апеляційного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України

на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 березня 2019 року (головуючий суддя - Зоркіна Ю.В.) в адміністративній справі

за позовом ОСОБА_1

до Харківського апеляційного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України

про визнання бездіяльності протиправною та вчинення відповідних дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовом до Харківського апеляційного адміністративного суду (далі - Відповідач-1), Державної судової адміністрації України (далі - Відповідач-2), в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив суд

- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України та Харківського апеляційного адміністративного суду щодо не здійснення нарахування суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної відповідно Законом Україні "Про державний бюджет України на 2017 рік" та Законом України "Про державний бюджет на 2018 рік", та невиплати винагороди у гарантованих законодавством розмірах;

- зобов`язати Харківський апеляційний адміністративний суд нарахувати та виплатити суддівську винагороду за період з 01.01.2017 року по 19.04.2017 року включно за період фактичної роботи в розмірі встановленому ч. 2, 3, 5 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року №2453-VI, виходячи з розміру посадового окладу у 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленого на 01.01.2017 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" у розмірі 3200 грн., з виплатою доплати за вислугу років за період з 01.01.2017 року по 19.04.2017 року включно в розмірі 60% від посадового окладу в розмірі 10 мінімальних заробітних плат з урахуванням проведених виплат у вказаному періоді;

- зобов`язати Харківський апеляційний адміністративний суд нарахувати та виплатити суддівську винагороду за період з 20.04.2017 року по 31.12.2017 року включно за період фактичної роботи в розмірі встановленому ч. 2, 3, 5 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року №2453-VI, виходячи з розміру посадового окладу у 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленого на 01.01.2017 Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" у розмірі 3200 грн., з виплатою доплати за вислугу років за період з 20.04.2017 року по 31.12.2017 року включно в розмірі 70% від посадового окладу в розмірі 10 мінімальних заробітних плат з урахуванням проведених виплат у вказаному періоді;

- зобов`язати Харківський апеляційний адміністративний суд нарахувати та виплатити суддівську винагороду з 01.01.2018 за період фактичної роботи в розмірі встановленому ч. 2, 3, 5 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року №2453-VI, виходячи з розміру посадового окладу у 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленого на 01.01.2018 Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" у розмірі 3723 грн., з виплатою доплати за вислугу років з 01.01.2018 за період фактичної роботи в розмірі 70% від посадового окладу в розмірі 10 мінімальних заробітних плат з урахуванням проведених виплат в указаному періоді.

В обґрунтування позовної заяви зазначено про те, що за приписами ч. 3 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Водночас, положеннями статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" встановлено мінімальну заробітну плату у 2017 році у розмірі 3200.00 грн. та у 2018 році - 3723.00 грн. Таким чином, посадовий оклад судді місцевого суду, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, визначається відповідно до розміру визначеного ч. 3 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року, що, на думку Позивача, свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11 березня 2019 року по справі №520/10717/18 адміністративний позов задоволено частково, а саме ухвалено:

- визнати протиправною бездіяльність Харківського апеляційного адміністративного суду щодо не здійснення нарахування суддівської винагороди ОСОБА_1 , виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної відповідно Законом Україні "Про державний бюджет України на 2017 рік" та Законом України "про державний бюджет на 2018 рік", та невиплати винагороди у гарантованих законодавством розмірах;

- зобов`язати Харківський апеляційний адміністративний суд нарахувати та виплатити суддівську винагороду ОСОБА_1 за період з 01.01.2017 по 19.04.2017 включно за період фактичної роботи в розмірі встановленому ч. 2, 3, 5 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI, виходячи з розміру посадового окладу у 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленого на 01.01.2017 Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" у розмірі 3200 грн., з виплатою доплати за вислугу років за період з 01.01.2017 по 19.04.2017 року включно в розмірі 60% від посадового окладу в розмірі 10 мінімальних заробітних плат з урахуванням проведених виплат у вказаному періоді;

- зобов`язати Харківський апеляційний адміністративний суд нарахувати та виплатити суддівську винагороду ОСОБА_1 за період з 20.04.2017 по 31.12.2017 включно за період фактичної роботи в розмірі встановленому ч. 2, 3, 5 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI, виходячи з розміру посадового окладу у 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленого на 01.01.2017 Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" у розмірі 3200 грн., з виплатою доплати за вислугу років за період з 20.04.2017 по 31.12.2017 року включно в розмірі 70% від посадового окладу в розмірі 10 мінімальних заробітних плат з урахуванням проведених виплат у вказаному періоді.

- зобов`язати Харківський апеляційний адміністративний суд нарахувати та виплатити суддівську винагороду ОСОБА_1 з 01.01.2018 за період фактичної роботи в розмірі встановленому ч. 2, 3, 5 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI, виходячи з розміру посадового окладу у 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленого на 01.01.2018 Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" у розмірі 3723 грн., з виплатою доплати за вислугу років з 01.01.2018 за період фактичної роботи в розмірі 70% від посадового окладу в розмірі 10 мінімальних заробітних плат з урахуванням проведених виплат в указаному періоді.

- в іншій частині вимог позов залишити без задоволення (т. 1, а.с. 99-103).

Відповідач-1 - Харківський апеляційний адміністративний суд, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку (т. 1, а.с. 125-129).

В апеляційній скарзі Відповідач-1, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що суд першої інстанції не дослідив належним чином тих обставин, що під час нарахування та виплати Позивачу суддівської винагороди, Харківський апеляційний адміністративний суд діяв у відповідності до приписів чинного законодавства, а тому право останнього на передбачений Законом №2453-VI розмір суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу в 10 мінімальних заробітних плат, визначених ст. 8 Закону №1801-VIII не порушене.

Відповідач-2 - Державна судова адміністрація України, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку (т. 1, а.с. 109-116).

В апеляційній скарзі Відповідач-2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що судом першої інстанції не прийнято до уваги той факт, що у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності, що, у свою чергу, свідчить про те, що розрахунковою величиною, згідно з якою повинна встановлюватися суддівська винагорода суддям, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а не розмір мінімальної заробітної плати.

Позивач подав відзив на апеляційні скарги, в якому останній просить суд в задоволенні апеляційних скарг Відповідача-1 та Відповідача-2 відмовити, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 березня 2019 року по справі №520/10717/18 - залишити без змін.

Учасники справи, які були належним чином сповіщені про місце, дату та час розгляду справи, в судове засідання своїх представників не направили, що не перешкоджає розгляду справи.

Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Позивач відповідно до Указу Президента України "Про призначення суддів" № 165/2001 від 07.03.2001 року призначений на посаду судді Великобілозерського районного суду Запорізької області та в подальшому Указом Президента України від 28.10.2002 року № 953/2002 переведений на посаду судді Енергодарського міського суду запорізької області в межах п`ятирічного строку.

Указом Президента України від 16.11.2004 року № 1419/2004 Позивач призначений на посаду судді Апеляційного суду Запорізької області та постановою ВРУ №2350-VI від 17.06.2010 року обраний безстроково на посаду судді Харківського апеляційного адміністративного суду.

Згідно з довідкою №261 від 21.09.2018 року, виданою Харківським апеляційним адміністративним судом, розмір суддівської винагороди Позивачу розрахований виходячи з розрахункової величини в 1600 грн. (т. 1, а.с. 18).

Правомірність розрахунку суддівської винагороди у спірні періоди, виходячи з розрахункової величини в 1600 грн., є предметом судового спору у даній справі.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами по справі врегульовано нормами Закону України Про судоустрій і статус суддів №1402-VIII від 02.06.2016 року; Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI; Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки суддівська винагорода Позивачу у спірні періоди розраховувалась не з розміру мінімальної заробітної плати, визначеного ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" та Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік", а зі встановленого пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VIII граничного розміру прожиткового мінімуму в 1600 грн., тому наявні підстави для зобов`язання перерахувати та виплатити Позивачеві суддівську винагороду за відповідний період з розрахунку посадового окладу 32000 грн. та 37230.00 грн. відповідно.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною першої статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів №1402-VIII від 02.06.2016 року встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За пунктом 22 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Відповідно до пункту 23 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону №2453-VІ.

Згідно з частиною третьою статті 133 Закону №2453-VI (у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

За змістом пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ (у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

З огляду на вимоги пункту 23 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, суддівську винагороду Позивачу нараховували відповідно до статті 133 Закону №2453-VI (у редакції Закону №192-VIII), але з урахуванням приписів пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1774-VІІІ, тобто з розрахунку 10 мінімальних заробітних плат, розмір якої визначено на рівні 1600,00 грн. (що становить 16000,00 грн.).

Беручи до уваги приписи статті 7 Закону №1801-VIII, розрахункова величина, яка використовувалась, в даному випадку, для нарахування суддівської винагороди Позивачу (1600,00 грн.) тотожна розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого згаданим Законом з 01 січня 2017 року.

Доводи Позивача ґрунтуються на тому, що розмір суддівської винагороди визначено у Законі №2453-VI (у редакції Закону №192-VIII), який є спеціальним нормативним актом для цих правовідносин, тож застосування положень іншого закону, який до того ж звужує обсяг гарантій суддівської незалежності, є порушенням норм статті 130 Конституції України. Тобто, Позивач вважає, що суддівську винагороду йому мали б нараховувати з розрахунку мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму.

Колегія суддів зазначає про те, що норма частини третьої статті 133 Закону №2453-VI є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розміру мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього. З огляду на це, необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять частину третю статті 133 Закону №2453-VI і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді.

Оскільки інститут мінімальної заробітної плати є міжгалузевим інститутом, положення Закону №1774 не регулюють відносини судоустрою, проте, ними запроваджено зміни по відношенню до загального правового регулювання розміру заробітної плати, що має бути враховано при визначенні її величини.

Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення, зокрема пункт 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1774-VІІІ, яким установлено, що мінімальна заробітна плата (3200,00 грн.) після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

З аналізу вищевикладеного випливає те, що законодавець фактично заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати (3200,00 грн.) як розрахункової величини для визначення посадових окладів, в тому числі суддів, і водночас передбачив, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 гривень.

В пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року N 20-рп/2011) зазначено, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

На підставі зазначеного колегія суддів дійшла висновку про те, що приймаючи зміни щодо розміру заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів суддів законодавець не порушив гарантій суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого врегулювання.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 30 січня 2019 року у справі №805/2089/17-а.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи не повно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, однак зроблені судом першої інстанції висновки не відповідають фактичним обставинам справи, і тому рішення суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 11 березня 2019 року підлягає скасуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 310, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківського апеляційного адміністративного суду - задовольнити.

Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України - задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 березня 2019 року в адміністративній справі №520/10717/18 - скасувати.

В задоволенні позовних вимог - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

В повному обсязі постанова складена 22 липня 2019 року.

Головуючий - суддя В.В. Мельник

суддя С.В. Сафронова

суддя Д.В. Чепурнов