Рішення

від 11.06.2019 по справі 693/699/18

ЖАШКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

693/699/18

2/693/31/19

РІШЕННЯ

Іменем України

11.06.2019 м. Жашків

Жашківський районний суд Черкаської області

у складі: головуючого судді - Шимчика Р.В.,

за участю секретарів судового засідання - Середюк О.А.,

-Коломієць С.В.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Жашків цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору встановлення емфітевзису №859 від 17 травня 2013 року недійсним, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Жашківського нотаріального округу Черкаської області Шелудько В.П., фермерське господарство Степ ,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору встановлення емфітевзису №859 від 17 травня 2013 року недійсним.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказав, що відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку Серії НОМЕР_1 від 06.04.2004р., виданого 16 листопада 2007 року відділом земельних ресурсів у Жашківському районі Черкаської області, бабуся позивача ОСОБА_3 являлася власником земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_2 загальною площею 4,2870 га, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Жашківської міської ради Жашківського району.

21 січня 2008 року між ОСОБА_3 (бабусею позивача) був укладений договір оренди землі №69 з Фермерським господарством Степ в особі директора ОСОБА_4 строком на 5 років, тобто до 21.01.2013р., та зареєстрований у Жашківському районному відділі Черкаської районної філії державного земельного кадастру, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис 16.02.2008р. за №040878200054.

05.08.2011р. укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 21.01.2008р., яка зареєстрована у Жашківському районному відділі Черкаської регіональної філії державного земельного кадастру за №7120900025002455.

Відповідно до п.7 додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 01 серпня 2011 року, яка зареєстрована в Жашківському районному відділі Черкаської регіональної філії ДЗК 05 серпня 2011 року за №7120900025002455, договір укладено терміном до 31 грудня 2017 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 бабуся позивача ОСОБА_3 померла, актовий запис про смерть зареєстровано відділом реєстрації актів цивільного стану Жашківського районного управління юстиції Черкаської області за №150.

Після смерті бабусі відкрилася спадщина, яка складалася з вищезазначеної земельної ділянки.

Рішенням Жашківського районного суду від 05 травня 2014 року за ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку площею 4,2870 га, яка розташована на території Жашківської міської ради Черкаської області, визнано право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивачу ОСОБА_1 стало відомо, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , 17 травня 2013 року укладено договір встановлення емфітевзису, який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно строком на 49 років, тобто до 17 травня 2062 року. Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договір встановлення емфітевзису зареєстрований в Державному реєстрі 17 травня 2013 року.

Враховуючи вищевказане, термін дії договору встановлення емфітевзису закінчується 17.05.2062р.

Відповідно ч.2 ст.407 Цивільного кодексу України, емфітевзис - це право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або її частиною, яке є довготривалим, відчужуваним і таким, що переходить у спадщину.

Також, згідно ч.3 ст.407 Цивільного кодексу України, право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.

Відповідно до ст.1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Як договір оренди землі так як і договір встановлення емфітевзису підлягає державній реєстрації.

Тобто, третьою особою, реєстратором - приватним нотаріусом зареєстровано право користування земельною ділянкою ОСОБА_3 у період дії договору оренди землі з ФГ Степ .

Правовідносини, які випливають із договору про передачу земельної ділянки в користування на умовах емфітевзису, та правовідносини, засновані на договорі оренди, не є тотожними і регулюються різними нормами права. Право користування чужою земельною ділянкою регулюється главою 33 Цивільного кодексу України, тоді як відносини, що виникають з договорів оренди землі, регулюються Законом України Про оренду землі .

Таким чином, відповідач під час діючого договору оренди землі уклав новий договір, чим порушив вимоги ст. 93 Земельного кодексу України Право оренди земельної ділянки та Закону України Про оренду землі .

На момент укладення договору емфітевзису, власником земельної ділянки являлася померла ОСОБА_3 , відповідно позивач - ОСОБА_1 на момент укладання договору емфітевзису не являвся власником земельної ділянки.

Отже, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) в силу вимоги ч.1 ст.407 Цивільного кодексу України та ч.5 ст.102 1 Земельного кодексу України виникає саме на підставі договору, укладеного між власником земельної ділянки та землекористувачем, тобто Законом передбачено лише договірний порядок установлення емфітевзису, а такого договору між позивачем та відповідачем не укладалось.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.2 ст.203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

З договору встановлення емфітевзису №859 від 17 травня 2013 року вбачається, що ОСОБА_3 , яка являлася на момент підписання вказаного договору власником земельної ділянки площею 4,2870 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , не підписувала зазначений договір встановлення емфітевзису у зв`язку з хворобою (параліч верхніх кінцівок). А нібито за її дорученням текст договору було підписано ОСОБА_5 , хоча безпосередньо у самому договорі не зазначено, що ОСОБА_5 , яка підписала вказаний договір, діє в інтересах ОСОБА_3 та на підставі якого документу, що дає підстави вважати, що вчинений правочин - не чинний.

Зі змісту ст.215 ЦК України вбачається, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Тобто, волевиявлення учасника правочину має бути: 1) вільним (формуватися за відсутності тиску на психіку або особистість фізичної особи тощо, в умовах, за яких особа може належним чином оцінити ситуацію, визначити для себе мету правочину, отримати уявлення про його характеристику тощо); 2) таким, що відповідає внутрішній волі (намірам) суб`єктів правочину. Тому, у разі коли воля суб`єкта правочину формувалася не вільно і (або) не відповідала його волевиявленню, правочин визнається недійсним.

Відповідно до роз`яснень п.п. 2, 4-7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4,10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, зокрема ст.1 Першого протоколу до неї (1952 року), передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Як власник вищевказаної земельної ділянки ОСОБА_1 має право та бажає самостійно вирішувати як розпоряджатися належним йому правом власності, а у зв`язку з обмеженням відповідача його права власності на земельну ділянку, таке право підлягає захисту, оскільки бабуся позивача ОСОБА_3 не проявляла своєї волі на укладання договору встановлення емфітевзису від 17 травня 2013 року, не підписувала його, не уповноважувала будь-кого на його укладання.

Відповідно до частини першої статті 319 Цивільного кодексу України встановлено, що: власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд .

Зважаючи на наведене, дії відповідача із самовільного зайняття земельної ділянки порушують права позивача як власника земельної ділянки на самостійне володіння, користування, розпорядження нею.

Відповідно до статті 90 Земельного кодексу України встановлено: власники земельних ділянок мають право: продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; самостійно господарювати на землі. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом .

Оскільки пропозиція позивача передати належну йому земельну ділянку не була прийнята відповідачем, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав з даною позовною заявою, в якій просить: визнати недійсним договір встановлення емфітевзису №859 від 17 травня 2013 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 , предметом якого є земельна ділянка, кадастровий номер НОМЕР_2 , загальною площею 4,2870 га, яка розташована на території Жашківської міської ради Жашківського району, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та, про що зроблено відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 964184 від 17.05.2013р.; стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 , (зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) судовий збір в сумі 704, 80 грн. та витрати на правничу допомогу.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився. При цьому його адвокат Іванов А.А. подав до суду заяву, в якій просить розгляд справи у судовому засіданні провести без його участі та без участі позивача, позовні вимоги підтримує повністю та просить їх задовольнити.

У судове засідання відповідач ОСОБА_6 не з`явився. При цьому його адвокат Шестаков С.М. подав до суду клопотання, в якому просить розгляд справи у судовому засіданні провести без участі відповідача та просив врахувати його пояснення та клопотання від 20.05.2019р.

У судове засідання третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Жашківського нотаріального округу Черкаської області Шелудько В.П. - не з`явилася по невідомих суду причинах, про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином.

У судове засідання третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - представник фермерського господарства Степ - не з`явився по невідомих суду причинах, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що у задоволенні позову про визнання договору встановлення емфітевзису №859 від 17 травня 2013 року недійсним слід відмовити, виходячи з наступного.

Згідно із ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-яким не забороненим законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У відповідності до положень ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України "Про оренду землі".

Судом установлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , отримав у спадщину земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,4680 га, яка розташована на території Жашківської міської ради Жашківського району Черкаської області, яка належала померлій на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії НОМЕР_4 , виданого 12 лютого 2013 року Жашківською міською радою та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №627, кадастровий номер НОМЕР_5 , що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 14.05.2014р.

Статтею 93, ч.4 ст.124 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкового платного володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Частиною 1 статті 6 Закону України Про оренду землі передбачено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Ч.1 ст.638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

21 січня 2008 року між ОСОБА_3 та фермерським господарством Степ в особі директора ОСОБА_4 було укладено договір оренди землі №69 площею 4,2870 га, зареєстрований у Жашківському районному відділі Черкаської регіональної філії центру ДЗК 16.02.2008р. за №040878200054, строком на 5 років до 21 січня 2013 року.

01 серпня 2011 року між ОСОБА_3 та фермерським господарством Степ в особі директора ОСОБА_4 було укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 21.01.2008р., яка зареєстрована у Жашківському районному відділі Черкаської регіональної філії державного земельного кадастру 05.08.2011р. за №7120900025002455, відповідно до п.7 якої строк дії договору оренди землі продовжено до 31 грудня 2017 року.

17 травня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на ту ж саму земельну ділянку укладено договір встановлення емфітевзису, який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Шелудько В.П. строком на 49 років, тобто до 17 травня 2062 року (Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від17.05.2013р. індексний номер 3568279).

Позивач ОСОБА_7 заперечує дійсність договору встановлення емфітевзису №859 від 17 травня 2013 року та вважає, що ОСОБА_3 , яка являлася на момент підписання вказаного договору власником земельної ділянки площею 4,2870 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , не підписувала зазначений договір встановлення емфітевзису у зв`язку з хворобою (параліч верхніх кінцівок). Посилається на те, що договір емфітевзису ніби то за її дорученням було підписано ОСОБА_5 , хоча безпосередньо у самому договорі не зазначено, що ОСОБА_5 , яка підписала вказаний договір, діє в інтересах ОСОБА_3 та на підставі якого документу.

Суд не погоджується з даним твердженням, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі - частина 3 статті 203 Цивільного кодексу України. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо підписаний його стороною, що встановлено частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зі змісту договору встановлення емфітевзису №859 від 17 травня 2013 року вбачається: Цей договір посвідчено Шелудько В.П., приватним нотаріусом Жашківського районного нотаріального округу Черкаської області на дому за адресою: місто Жашків Черкаської області вулиця Пушкіна 13. Договір підписано у її присутності. У зв`язку з хворобою (параліч верхніх кінцівок) ОСОБА_3 за її дорученням у її та моїй, нотаріуса, присутності текст договору підписано ОСОБА_5 . Особи сторін встановлено, їх дієздатність, а також належність ОСОБА_3 земельної ділянки перевірено. Особу ОСОБА_5 , яка підписала договір, встановлено, дієздатність її перевірено .

Вимоги до письмової форми правочину передбачені статтею 207 Цивільного кодексу України.

Ч.2 ст.207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

У відповідності до ч.4 ст.207 ЦК України, якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.

Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 218 ЦК України передбачено, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.

Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що сторонами в момент вчинення правочину дотримано вимоги чинного законодавства при укладенні договору емфітевзису №859 від 17 травня 2013 року, а тому вважає підстави для визнання недійсності вказаного договору відсутні.

Крім того, 21 травня 2019 року від представника позивача адвоката Шестакова С.М. через канцелярію суду надійшло пояснення по суті з клопотанням про залишення позову без руху та застосування строків позовної давності, в якому зазначено, що обставини, які є предметом судового розгляду мали місце 17 травня 2013р., право власності позивач ОСОБА_1 зареєстрував 03 червня 2014 року. Тобто позовна заява подана з пропуском трьох річного строку позовної давності. Крім того, зазначив, що судові витрати відповідача на професійну правничу допомогу у справі складатимуть 5000 грн., сплата яких відбудеться відповідно до договору протягом двох днів після прийняття рішення.

Згідно ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Ст.257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Установлено, що договір встановлення емфітевзису №859 укладено між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 17 травня 2013 року , а право власності на земельну ділянку позивач ОСОБА_1 зареєстрував 03.06.2014р. на підставі рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 05.05.2014р., що підтверджується копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 03.03.2014р. індексний номер 22526166.

У відповідності до ч.1 ст.262 ЦК України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Частинами 3, 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення,сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Ст.76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

У відповідності до положень ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч.ч.1,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проаналізувавши вищевикладені обставини, оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки стороною у спорі серед іншого заявлено про сплив позовної давності.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Що стосується клопотання щодо судових витрат відповідача ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу у справі в розмірі 5000 грн., суд вважає залишити без розгляду, оскільки відповідачем не надано жодного підтвердження цих витрат.

На підставі викладеного та керуючись ст.55 Конституції України, ст.6 Закону України Про оренду землі , ст.93, ч.4 ст.124 Земельного кодексу України, ст.ст.15, 202, 203, ч.ч.2,4 ст.207, ст.ст.215, 218, 256, 257, ч.1 ст.261, ч.1 ст.262, ч.ч.3,4,5 ст.267, 626, 638, 792 Цивільного кодексу України, ст.ст.2,4,5,12,13,19, ст.ст.76, 77, 80, 81, п.2 ч.2 ст.141, ч.2 ст.247, 258, 263, 265, 272-273, 354 Цивільного процесуального України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору встановлення емфітевзису №859 від 17 травня 2013 року недійсним, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Жашківського нотаріального округу Черкаської області Шелудько В.П., фермерське господарство Степ , - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Черкаської області через Жашківський районний суд Черкаської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення на надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Головуючий суддя: Роман Васильович Шимчик