Ухвала

від 23.07.2019 по справі 1740/2253/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 липня 2019 року

Київ

справа №1740/2253/18

адміністративне провадження №К/9901/17087/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Північно-західна торгівельна група" до Головного управління ДФС у Рівненській області, Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій,

ВСТАНОВИВ:

У 2018 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Північно-західна торгівельна група" звернулось до суду із позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області, Державної фіскальної служби України, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Рівненській області про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 13 лютого 2018 року №839813/38302895, яким йому відмовлено у реєстрації податкової накладної від 15 листопада 2017 року №24 та зобов`язати відповідачів зареєструвати вказану податкову накладну Єдиному реєстрі податкових накладних.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року, позов задоволено, а також стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДФС у Рівненській області судові витрати на загальну суму 4631,00 грн., з яких суму судового збору у розмірі 881,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3750,00 грн. Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Державної фіскальної служби України судові витрати на загальну суму 4631,00 грн., з яких суму судового збору у розмірі 881,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3750,00 грн.

19 червня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДФС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року, у якій відповідач просить оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2019 року касаційну скаргу залишено без руху.

У строк, встановлений ухвалою про залишення касаційної скарги без руху, відповідачем надіслано заяву, в якій останній просить визнати поважними підстави пропуску строку на касаційне оскарження.

Проаналізувавши зазначені відповідачем обставини на підтвердження поважності підстав пропуску строку на касаційне оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій, суд дійшов висновку про задоволення клопотання та визнання поважними підстав пропуску строку на касаційне оскарження.

Водночас, при вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою Суд виходить з такого.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено основні засади (принципи) адміністративного судочинства, з-поміж яких забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом.

Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Таким чином, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа "Зубац проти Хорватії" (Zubac v.Croatia), №40160/12) вказав, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria) [ВП], №36760/06, п. 230, ЄСПЛ 2012) (п. 78). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (п. 82).

Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості (п. 83).

При цьому саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв`язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (рішення у справі "Добріч проти Сербії", п. 54) (п. 86).

Крім того, Європейський суд з прав людини 09 жовтня 2018 року постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви №26293/18 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи (п. 20-22).

Отже, за прецедентною практикою Європейського суду з прав людини обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Відповідно до пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Категорії справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження і які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, встановлені нормами частини четвертої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Системний аналіз наведених вище положень дає підстави для висновку, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин, крім випадків, передбачених частиною четвертою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи характер правовідносин, з приводу прав і обов`язків сторін в яких виник спір, що є предметом судового розгляду у цій адміністративній справі, предмет доказування, обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також доводи касаційної скарги, ця адміністративна справа підпадає під критерії визначення справи незначної складності.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи та застосування законодавства на час спірних правовідносин, а також значення справи для сторін та суспільства, які дали можливість дійти висновку про малозначність справи.

Випадки, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні. У касаційній скарзі таких застережень не міститься.

Отже, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2018 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.

Керуючись статтями 12, 248, частиною п`ятою статті 328, пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Визнати поважними причини пропуску Головним управлінням ДФС у Рівненській області строку на касаційне оскарження рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2018 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Головного управління ДФС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Північно-західна торгівельна група" до Головного управління ДФС у Рівненській області, Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій.

Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити заявникові.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська

Судді О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх