Постанова

від 17.07.2019 по справі 915/1236/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2019 року м. ОдесаСправа № 915/1236/18 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богацької Н.С.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

секретар судового засідання: Клименко О.В.

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Релігійної громади Парафія на ім`я Святих Апостолів Петра і Павла Вознесенської Єпархії Української православної церкви с. Мигія Первомайського району Миколаївської області

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.02.2019 , постановлене суддею Алексєєвим А.П. у м. Миколаєві, повний текст якого складено 04.03.2019

у справі № 915/1236/18

за позовом: Релігійної громади Парафія на ім`я Святих Апостолів Петра і Павла Вознесенської Єпархії Української православної церкви с. Мигія Первомайського району Миколаївської області

до відповідача: Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області

про: визнання поновленим договору оренди землі

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2018 року Релігійна громада Парафія на ім`я Святих Апостолів Петра і Павла Вознесенської Єпархії Української православної церкви с. Мигія Первомайського району Миколаївської області звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки від 02.12.2002, укладеного між Первомайською районною державною адміністрацією Миколаївської області як орендодавцем та Релігійною громадою Української православної церкви в с. Мигія, як орендарем, та зареєстрованого у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі по Мигіївській сільській раді Первомайською райдержадміністрацією 05.12.2002 за реєстровим № 1.

Позов мотивовано наявністю визначених ст. 33 Закону України Про оренду землі підстав для поновлення договору оренди на новий строк, як в частині реалізації орендарем переважного права укладення на договору на новий строк, так і з огляду на відсутність протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі; та необґрунтованість, у зв`язку з цим, відмови відповідача в наступному продовженні орендних правовідносин.

14.01.2019 до Господарського суду Миколаївської області надійшла заява Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про застосування позовної давності, відповідно до якої, відповідач посилаючись на ст.ст. 156, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України наголошує, що позивач звернувся за захистом свого цивільного права через 5 років після того як довідався про його порушення, тобто поза межами строку позовної давності.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 20.02.2019 у справі № 916/1236/18 у задоволенні позову Релігійної громади Парафія на ім`я Святих Апостолів ОСОБА_1 і Павла Вознесенської Єпархії Української православної церкви с. Мигія Первомайського району Миколаївської області відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з недоведеності обставин виконання орендарем передбаченого ч. 2 ст. 33 Закону України Про оренду землі обов`язку щодо направлення орендодавцю у строк до 27.03.2013 листа-повідомлення із проектом додаткової угоди та реалізації свого переважного права на поновлення договору оренди землі на наступний строк.

За висновком суду, позивач не висловив намірів на продовження орендних правовідносин у спосіб, встановлений Законом України Про оренду землі .

Подане відповідачем клопотання про застосування строку позовної давності відхилено судом, у зв`язку з недоведеністю обставин наявності порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача.

Також, в судовому засіданні 20.02.2019, з огляду на недотримання положень п. 5 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України, відхилено подану позивачем заяву про залишення позову без розгляду.

Не погодившись з означеним рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, відповідно до якої просив суд рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.02.2019 у справі № 915/1236/18 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, наголошуючи, що:

протягом 2013-2014 р.р. та в 2018 році на адресу відповідача неодноразово направлялись звернення з приводу поновлення договору оренди землі, проте такі звернення з різних підстав залишені без задоволення;

орендар сумлінно виконує обов`язки за договором, що підтверджується довідкою Южноукраїнської ОДПІ від 05.04.2018 щодо сплати коштів за користування земельною ділянкою протягом 2015-2017 р.р.;

доказів надсилання відповідачем заперечень з приводу поновлення договору оренди протягом встановленого ч. 6 ст. 33 Закону України Про оренду землі строку матеріали справи не містять, а отже, враховуючи факт продовження використання орендованих земельних ділянок, такий договір є продовженим, а право позивача є таким, що порушене внаслідок необґрунтованої відмови відповідача в укладанні угоди.

Відповідач згідно поданого відзиву на апеляційну скаргу, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.02.2019 у справі №915/1236/18 - без змін, зазначаючи, що:

позивачем не було дотримано встановленого ч. 2 ст. 33 Закону України Про оренду землі строку повідомлення орендодавця про намір скористатися своїм переважним правом на поновлення строку дії спірного договору оренди;

посилання позивача на ч. 6 ст. 33 Закону України Про оренду землі є необґрунтованим, оскільки останнім не доведено наявність передбачених цією нормою юридичних фактів, необхідних для поновлення договору: орендар неналежно виконує свої обов`язки за договором щодо своєчасного повідомлення орендодавця про намір продовжити дію договору оренди; орендодавцем відмовлено у поновленні дії договору оренди через відсутність у договорі та додатковій угоді до нього деяких істотних умов, а отже має місце заперечення; сторонами не було укладено додаткової угоди про поновлення договору в строки, передбачені ч. 8 ст. 33 Закону України Про оренду землі ;

за умовами договору орендна плата за користування земельною ділянкою перераховується в місцевий бюджет Мигіївської сільської радим, відповідач жодних коштів від позивача не приймало та не приймає і не володіє інформацією щодо підстав їх прийняття Мигіївською сільською радою.

обраний позивачем спосіб захисту не призведе до відновлення порушеного права користування земельною ділянкою, оскільки листом від 24.04.2018, тобто в межах місячного строку, встановленого ч. 6 ст. 33 Закону України Про оренду землі , орендарю було відмовлено в поновленні строку дії договору.

Додатково відповідач також наполягав на застосуванні строків позовної давності.

В судове засідання, яке відкладалось, представник апелянта (позивача) не з`явився, додаткових заяв, клопотань, пояснень до апеляційної скарги не надав.

Відповідач участь представника в судовому засіданні 17.07.2019 не забезпечив, засобами електронного поштового зв`язку надіслав клопотання про розгляд справи без участі представника Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, у зв`язку із перебування основних представників у щорічних відпустках.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї, колегія суддів зазначає наступне.

02.12.2002 між Первомайською районною державною адміністрацією Миколаївської області, орендодавцем, та Релігійною громадою Української православної церкви в с. Мигія, орендарем, (найменування змінено на: Релігійна громада Парафія на ім`я Святих Апостолів Петра і Павла Вознесенської Єпархії Української православної церкви с. Мигія Первомайського району Миколаївської області, згідно нової редакції Статуту, зареєстрованого державним реєстратором 11.12.2014 за №15241050006001542) був укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до п. 1 якого орендодавець на підставі розпоряджень голови Первомайської районної державної адміністрації №164-р від 05.06.2002 та №321-р від 19.11.2002 передає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку площею 10,0 га для ведення підсобного господарства із земель резервного фонду в межах території Мигіївської сільської ради Первомайського району.

Відповідно до п. 1.2 Договору земельна ділянка передається в оренду терміном на 4 роки 11 місяців.

Відповідно до п. 12 Договору Договір набирає чинності після підписання його сторонами і державної реєстрації.

Договір оренди земельної ділянки було зареєстровано у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі по Мигіївській сільській раді Первомайською райдержадміністрацією 05.12.2002 за реєстровим № 1.

20.01.2008 між Первомайською районною державною адміністрацією Миколаївської області, орендодавцем, та Релігійною громадою Української православної церкви, орендарем (найменування змінено на: Релігійна громада Парафія на ім`я Святих Апостолів Петра і Павла Вознесенської Єпархії Української православної церкви с. Мигія Первомайського району Миколаївської області, згідно нової редакції Статуту, зареєстрованого державним реєстратором 11.12.2014 за №15241050006001542), відповідно до ст. 33 Закону України Про оренду землі та на виконання розпорядження голови Первомайської районної державної адміністрації від 14.11.2007 №436-р Про поновлення договору оренди земельної ділянки для введення підсобного господарства в межах території Мигіївської сільської ради з Релігійною громадою Української православної церкви в с. Мигія було укладено угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки , відповідно до п. 1 якої сторони домовились поновити дію договору оренди земельної ділянки, укладеного 02.12.2002 та зареєстрованого у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі по Мигіївській сільській раді Первомайською райдержадміністрацією 05.12.2002 за реєстровим № 1, строком на 4 роки 11 місяців. Останні умови вищевказаного договору, не зачеплені даною угодою, залишаються не змінними, і сторони підтверджують по них свої зобов`язання, крім розрахунку орендної плати, що є невід`ємною частиною даної угоди. Ця угода набуває чинності з моменту її державної реєстрації.

Угоду зареєстровано у Книзі записів державної реєстрації Договорів оренди землі по Мигіївській сільській раді 27.05.2008 за реєстровим №040802200015.

Таким чином, укладання угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки від 20.01.2008 та здійснення її державної реєстрації 27.05.2008 в силу положень ст. 18 Закону України Про оренду землі у редакції станом на 27.05.2008 стосовно того, що договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації, угода про поновлення набрала чинності з 27.05.2008, строк дії договору продовжено на 4 роки та 11 місяців, тобто до 27.04.2013.

Як зазначає позивач, з метою реалізації свого переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки, ним у 2013 та 2014 роках на адресу Головного управління Держземагентства у Миколаївській області, а у 2018 році на адресу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області направлялись повідомлення з приводу поновлення договору оренди землі на наступні 10 років.

Проте вказані пропозиції залишені без задоволення, на підтвердження чого надано копії листів-відповідей Головного управління Держземагентства у Миколаївській області:

- №2238/2000-13 від 14.08.2013, яким відмовлено у поновлені договору оренди з огляду на відсутність у договорі та додатковій угоді істотних умов, як то кадастрового номеру земельної ділянки, умов збереження стану об`єкта оренди, умов передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки тощо;

- №2238/2000-13(1) від 02.12.2013, яким відмовлено у поновленні договору оренди з огляду на те, що подані документи не відповідають вимогам законодавства;

- №19-14-0.8-4961/2-14 від 22.07.2014, яким відмовлено у поновлені договору оренди у зв`язку із недотриманням позивачем строку направлення повідомлення про намір продовжити дію договору.

Додатково позивачем надано копію листа Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №Р-3883/0-2373/0/20-18-СГ від 24.04.2018, яким йому також було відмовлено у поновленні договору оренди, у зв`язку з тим, що строк дії якого сплинув ще у квітні 2013 року.

Крім цього, на підтвердження належного виконання договору оренди земельної ділянки від 02.12.2002 позивач надав довідку Южноукраїнської об`єднаної державної податкової інспекції головного управління ДФС у Миколаївській області від 05.04.2018 щодо сплати коштів за користування земельною ділянкою протягом 2015-2017 років.

Не погодившись з відмовою відповідача у поновленні строку дії спірного договору оренди земельної ділянки позивач звернувся з даним позовом до суду.

Статтею 19 Земельного кодексу України встановлено, що землі України поділяються за цільовим призначенням на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення, б) землі житлової та громадської забудови, в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, г) землі оздоровчого призначення, ґ) землі рекреаційного призначення, д) землі історико-культурного призначення, е) землі лісогосподарського призначення, є) землі водного фонду, ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно ст. 22 Земельного кодексу України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Як вбачається з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-4805671152019 від 31.01.2019, земельна ділянка площею 10,00 га, кадастровий номер НОМЕР_1 зареєстрована за наступними параметрами: форма власності - державна форма власності, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, цільове використання - для ведення підсобного сільського господарства (код КВЦПЗ - А 01.04).

10.04.2011 набрав чинності Закон України Про центральні органи виконавчої влади , яким визначається організація, повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади України. Згідно з частиною першою вказаного Закону, систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України та інші центральні органи виконавчої влади. Система центральних органів виконавчої влади є складовою системи органів виконавчої влади, вищим органом якої є Кабінет Міністрів України. Міністерства забезпечують формування та реалізують державну політику в одній чи декількох сферах, інші центральні органи виконавчої влади виконують окремі функції з реалізації державної політики. Повноваження міністерств, інших центральних органів виконавчої влади поширюються на всю територію держави.

Статтею 5 зазначеного Закону унормовано, що Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються та ліквідуються Кабінетом Міністрів України за поданням Прем`єр-міністра України. Міністерство, інший центральний орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох центральних органів виконавчої влади. Міністерство, ін. центральний орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Державна реєстрація міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади як юридичної особи здійснюється у 3-денний строк з дня набрання чинності постанови Верховної Ради України про призначення міністра, акту Кабінету Міністрів України про призначення керівника ін. центрального органу виконавчої влади. Міністерства, ін. центральні органи виконавчої влади, щодо яких набрав чинності акт Кабінету Міністрів України про їх припинення, продовжують здійснювати повноваження та функції у визначених сферах компетенції до завершення здійснення заходів з утворення міністерства, ін. центрального органу виконавчої влади, до якого переходять повноваження та функції міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, що припиняється, та можливості забезпечення здійснення ним цих функцій і повноважень, про що видається відповідний акт Кабінету Міністрів України. Актом Кабінету Міністрів України про ліквідацію міністерства, ін. центрального органу виконавчої влади визначається орган виконавчої влади, якому передаються повноваження та функції міністерства, ін. центрального органу виконавчої влади, що ліквідується. Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією чи ліквідацією міністерств, ін. центральних органів виконавчої влади, визначається Кабінетом Міністрів України.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної і комунальної власності від 06.09.2012, який набрав чинності із 01.01.2013, викладено в новій редакції статтю 122 Земельного кодексу України, згідно з якою, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб; частину четверту статті 4 Закону України Про оренду землі викладено в редакції, згідно з якою Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування .

Згідно Положення про Державне агентство земельних ресурсів України, яке затверджене Указом Президента України від 08.04.2011 року №445 Державне агентство земельних ресурсів України (Держземагентство України) є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів та топографо-геодезичної і картографічної діяльності.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 258 від 10.05.2012 затверджено Положення про головне управління Держземагенства в області (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.05.2012 за № 852/21164), згідно з пунктом 4.32 якого Головне управління відповідно до покладених на нього завдань передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або користування для всіх потреб в межах області.

В подальшому вищевказаний Наказ втратив чинність на підставі Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства № 49 від 16.02.2015.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 5 Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру постановлено утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком 1. Реорганізувати територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком 2. Установити, що територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів, які реорганізуються, продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 затверджено Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, згідно із пунктом 1 якого Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем`єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру. Основними завданнями Держгеокадастру є: 1) реалізація державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру; 2) надання адміністративних послуг згідно із законом у відповідній сфері; 3) внесення на розгляд Віце-прем`єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначеній сфері, крім пропозицій щодо формування державної політики з використання і охорони земель сільськогосподарського призначення, які вносяться на розгляд Міністра аграрної політики та продовольства.

Держгеокадастр, відповідно до покладених на нього завдань, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Отже, з 01.01.2013 до 11.04.2015 повноваження по передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності, крім випадків, визначених ч. 8 ст. 122 Земельного кодексу України, у власність або у користування для всіх потреб належали Держземагентству України, а з 11.04.2015 та на дату пред`явлення позову (09.11.2018) - Держгеокадастру України.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

З огляду на правову природу та зміст укладеного між сторонами договору оренди землі, статус об`єкта оренди, спірні правовідносини регламентуються, насамперед, положеннями Земельного кодексу України, Закону України Про оренду землі , а також відповідними нормами Господарського та Цивільного кодексів України.

За змістом ч. 2 ст. 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У відповідності до ст. 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до приписів ст. 33 Закону України Про оренду землі , по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності). Керівник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який уповноважений підписувати додаткову угоду до договору оренди землі щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, визначається рішенням цього органу. Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Таким чином стаття 33 цього Закону фактично об`єднує два випадки пролонгації договору оренди.

При цьому у першому випадку, за яким орендар, який має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк, і який має намір скористатися таким переважним правом, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. І у цьому випадку поновлення договору оренди землі здійснюється на підставі додаткової угоди, проект якої орендар додає до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі. При цьому при поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін, що вбачається із приписів ч.ч. 1-4 вказаної статті.

У другому ж випадку не встановлюється обов`язку для орендаря, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі, а визначається, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Правову позицію щодо розрізнення вказаних двох підстав було сформульовано Верховним Судом України, зокрема у постанові від 25.02.2015 у справі № 6-219цс14 і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц.

Отже, підстави для поновлення договору оренди земельної ділянки, передбачені у ч.ч. 1-5 і ч. 6 ст. 33 Закону України Про оренду землі , не пов`язані одна з іншою.

Так, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивач не дотримався вимог ст. 33 Закону України Про оренду землі , щодо поновлення договору, оскільки орендар у встановлений законом строк не надіслав орендодавцю повідомлення про свій намір скористатися переважним правом щодо укладення договору на новий строк з відповідним проектом додаткової угоди до 27.03.2013, тому дані обставини свідчать про відсутність в орендаря переважного права на поновлення договору оренди землі на новий строк, оскільки не дотримано процедури такого поновлення, встановленої ст. 33 Закону України Про оренду землі .

Колегія суддів також враховує, що позивачем до матеріалів справи не було надано відповідних звернень, з доказами їх направлення, на які він посилається в тексті своєї позовної заяви, а перший за датою лист-відповідь Головного управління Держземагентства у Миколаївській області №2238/2000-13 датовано 14.08.2013.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилаючись на положення ч. 6 ст. 33 Закону України Про оренду землі , також зазначав, що протягом одного місяця після закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки (дата закінчення дії договору - 27.04.2013) орендодавець не направив позивачу лист-повідомлення із запереченням про поновлення; після закінчення строку дії договору він продовжував і продовжує виконувати свої обов`язки орендаря, використовуючи земельну ділянку, вносячи за це орендну плату, що підтверджується довідкою фіскальної служби №191/7/14-08/072 від 05.04.2018, у зв`язку з чим вважав наявними підстави для поновлення договору оренди землі від 02.12.2002.

В силу п. 3 ч. 3 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України в рішенні суду зазначається мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до ч. 6 ст. 33 Закону України Про оренду землі , для поновлення договору необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар продовжує користування виділеною земельною ділянкою, орендар належно виконує свої обов`язки за договором; відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову в поновленні договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди; сторони укладають додаткову угоду про поновлення договору оренди.

В контексті викладеного колегія суддів звертає увагу учасників справи, що обов`язок поновлення договору оренди на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України Про оренду землі не може виникати з формального юридичного факту відсутності заперечень відповідача (орендодавця) на протязі місяця після закінчення договору оренди, оскільки таке тлумачення закону суперечить принципу верховенства права, адже в такому випадку порушення закону, допущене в ході здійснення орендних правовідносин тягне ті самі наслідки, що й сумлінне додержання закону. Однак, у правовій державі порушення закону не може бути тотожним його сумлінному виконанню, і ці полярні дії не можуть тягнути однакових наслідків.

Крім того, колегія суддів також враховує правову позицію, викладену в п. 5.2. постанови Верховного Суду від 10.09.2018 по справі №920/739/17, де зазначено, що У подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк. Орендодавець, у свою чергу, в будь-який час до укладення додаткової угоди стосовно поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах може звернутися із вимогою про звільнення земельної ділянки. Тобто договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у частині 8 статті 33 Закону України Про оренду землі . При цьому відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді .

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частиною 1 статті 16 цього Кодексу визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Наслідком вирішення господарського спору повинно бути відновлення порушеного (невизнаного, оспорюваного) права чи охоронюваного законом інтересу у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Отже, виходячи з наведених норм, об`єктом захисту має бути порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права позбавляє його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права.

У даній справі позивачем обрано спосіб захисту свого права шляхом визнання поновленим договору оренди земельної ділянки від 02.12.2002, укладеного між Первомайською районною державною адміністрацією Миколаївської області як орендодавцем та Релігійною громадою Української православної церкви в с. Мигія, як орендарем, та зареєстрованого у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі по Мигіївській сільській раді Первомайською райдержадміністрацією 05.12.2002 за реєстровим № 1.

Однак, виходячи з вищезазначеного, поновлення договору оренди землі в судовому порядку, в передбачений нормами частин 6-11 статті 33 Закону України Про оренду землі спосіб, вимагає не тільки встановлення судом юридично значимих умов, що свідчать про продовження орендних правовідносин (користування земельною ділянкою поза межами строку договору без заперечення орендодавця протягом наступного місяця), а й необхідності укладення додаткової угоди між сторонами, як єдиної підстави продовження орендних прав і обов`язків (фактичний склад), при цьому право оренди на той самий (новий) строк підлягає обов`язковій державній реєстрації на підставі укладеної додаткової угоди про поновлення договору, оскільки в силу положень ст. 125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Отже, у даному випадку належним способом захисту порушеного права є позов про визнання поновленим договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах шляхом укладення відповідної додаткової угоди в судовому порядку, оскільки сама по собі вимога про визнання поновленим договору оренди землі за своєю суттю є встановленням факту, який має юридичне значення та не може забезпечити захисту порушеного права позивача в силу імперативності ч. 8 ст. 33 Закону України Про оренду землі про обов`язковість оформлення поновлення договору оренди саме шляхом укладення додаткової угоди, що, власне, і може бути предметом розгляду в суді.

Відповідно до ч. 9 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов`язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору. Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №923/238/18 та від 19.03.2019 у справі №908/2484/17.

Щодо доводів відповідача про наявність відмови в поновленні строку дії договору в межах місячного строку, встановленого ч. 6 ст. 33 Закону України Про оренду землі , колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що така відмова ґрунтувалась виключно на обставинах припинення дії договору 27.04.2013.

З приводу підстав застосування строків позовної давності, на які посилався відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, судова колегія зазначає наступне.

Виходячи з вимог ст. 261 Цивільного кодексу України, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач

Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі № 372/1036/15-ц та постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05. 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

З урахуванням наведеного, з огляду на відмову в задоволенні позовних вимог, питання застосування строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає. Аналогічні правові позиції викладені у Постанові Верховного Суду від 08.02.2019 у справі №915/20/18 та Постанові Верховного Суду від 910/2897/18 від 24.05.2019.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване судове рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.02.2019 у справі №915/1236/18 зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції даної постанови.

Згідно з ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом даної справи підлягають віднесенню на позивача, як особи з вини якої виник спір.

Керуючись статтями 129, 269, 271, 275, 277, 281-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Релігійної громади Парафія на ім`я Святих Апостолів Петра і Павла Вознесенської Єпархії Української православної церкви с. Мигія Первомайського району Миколаївської області задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.02.2019 у справі №915/1236/18 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 22.07.2019.

Головуючий суддя Н.С. Богацька

судді Н.М. Принцевська

А.І. Ярош