Рішення

від 11.07.2019 по справі 826/10205/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

1/212

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 липня 2019 року № 826/10205/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., при секретарі Бєсєді А.Ю., за участі представників позивача та представника відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Теміс СМТ" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.04.2016 року №0502615147 та №0512615147 за участю представника позивача та представника відповідача

В С Т А Н О В И В :

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю Теміс СМТ (надалі - позивач, адреса: 02095, місто Київ, вул. Княжий Затон, буд. 9а, офіс 369) до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (надалі - відповідач, адреса: 04116, місто Київ, вул. Шолуденка, 33/19), в якій позивач просив визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення від 05 квітня 2016 року №0502615147, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на прибуток на 260221,75 грн за основним зобов`язанням і на 65055,44 грн за штрафними санкціями та №051261547, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість на 273908,00 грн за основним зобов`язанням та на 68477 грн за штрафними санкціями.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2018 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 18 грудня 2018 року касаційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю Теміс СМТ задоволена частково, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2018 року та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2018 року скасовані, адміністративна справа №826/10205/16 направлена на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючою у справі визначено суддю Окружного адміністративного суду міста Києва Клочкову Н.В.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.03.2019 справу прийнято до провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.05.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні 11.07.2019 представник позивача позовну заяву підтримав в повному обсязі, відповідач проти задоволення позову заперечував.

В судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

По суті спору, позивач вважає незаконним призначення перевірки (наказ № 539 від 15.02.2016), яка призначена на підставі постанови слідчого від 10.02.2015 в рамках кримінального провадження. Позивач вважає, що вказана постанова не може підставою для призначення перевірки, оскільки відповідно до розділу ХІІ прикінцевих положень Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII від 14.10.2014, п. 4 ч. 2 ст. 40 КПК України щодо повноважень слідчого в частині призначення ревізій і перевірок - виключено, у зв`язку з чим, перевірки суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності може здійснюватися лише за наявності підстав для її проведення на підставі відповідного рішення суду.

Наказ Головного управління ДФС у м. Києві від 15.02.2016 № 539 про призначення перевірки оскаржувався позивачем до суду, проте залишився в сили, після перегляду судом, про що свідчить Постанова Верховного суду від 18 грудня 2018 року у справі №826/3014/16, адміністративне провадження №К/9901/27695/18, яка залишила в силі рішенням суду апеляційної інстанції, яким позивачеві було відмовлено у визнанні відповідного наказу протиправним.

Щодо висновків відповідача по суті взаємовідносин позивача з ТОВ "Мікас Плюс" та ТОВ "Сетмаркет" щодо начебто нездійснення господарських операцій між вказаними особами, позивач наполягає, що всі операції із зазначеними контрагентами фактично виконані та належним чином документально оформлені, результати виконання вказаних операцій використані у господарській діяльності позивача. Контрагенти, як зазначає позивач, на момент здійснення спірних операцій мали належний правовий статус, були платниками ПДВ, договори є дійсними, а відтак вважає, що позивач мав всі правові підстави для декларування спірних сум податкових вигод.

Крім того, позивач звертає увагу на те, що протоколи допитів осіб в рамках кримінального провадження та вирок суду не спростовують реальності операцій.

Враховуючи викладене у позовній заяві, позивач просить задовольнити позов.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених в акті перевірки, надавши письмові заперечення проти позову (т. 18, а.с. 12). Відповідач вважає, що у даному випадку не доведено фактичне виконання операцій з контрагентами, а відтак, на думку відповідача, позивач не мав підстав для формування спірних сум податкових вигод.

Розглянувши подані матеріали, пояснення та заперечення сторін, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову перевірку ТОВ "ТЕМІС СМТ" (код 32958461) з питань дотримання податкового законодавства під час здійснення операцій з ТОВ "МІКАС ПЛЮС" (код 38148234; припинено 07.05.2014) та ТОВ "СЕТМАРКЕТ" (код 38388380; припинено 07.05.2014) за період з 01.01.2012 по 31.12.2014.

За результатами перевірки складено акт від 09.03.2016 № 39/26-15-14-07-01/32958461 (далі - Акт перевірки).

Зазначається, що перевірка проведена на підставі наказу від 15.02.2016 № 539 та згідно направлень від 16.02.2016 згідно з п/п. 75.1.2., 78.1.11. ПК України на виконання постанови старшого слідчого з особливо важливих справ першого відділу кримінальних розслідувань слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у м. Києві Гончарової О.М. від 10.02.2015, що винесена в межах кримінального провадження № 32014100000000052, про призначення перевірки ТОВ "ТЕМІС СМТ" з питань дотримання податкового законодавства за наведений вище період з відносинами із зазначеними контрагентами.

Відповідно до положень п. 86.9 ст. 89 ПК України (в редакції, чинній на момент рішення про призначення перевірки) у разі якщо грошове зобов`язання розраховується контролюючим органом за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 ст. 78 ПК України, щодо кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи платника податків або ФОП, що перевіряється, предметом якого є податки та або збори, (тобто за ст. 212 КК України) ППР за результатами такої перевірки приймається таким контролюючим органом протягом 10 робочих днів з дня наступного за днем втримання цим контролюючим органом відповідно до судового рішення, що набрало законної сили. При цьому, з детального аналізу норм п. 86.9 І1К України вбачається, що передумовою застосування таких підстав є наявність двох обов`язкових умов: - наявність кримінального провадження щодо посадових осіб платника податків, що перевіряється; - предметом таких кримінальних проваджень є саме сплата податків і зборів (ст.212КК).

Таким чином, ухвала про призначення перевірки винесена під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №32014100000000052, винесеного до єдиного реєстру досудових розслідувань, предметом є кримінальне правопорушення стосовно посадової особи платника податків або ФОН, що перевіряється (ТОВ Теміс СМТ ), більше того наявне рішення у кримінальній справі - вирок Печерського районного суду м. Києва від 31.08.2015 у судовій справі №757/15070/15-к, а отже застосовується загальний порядок прийняття податкових повідомлень-рішень, передбачений пунктом 86.8 статті 86 розділу II Кодексу і обмеження у прийнятті спірних ППР, встановлені п. 86.9 ст. 86 ПК України та п. 36 перехідних положень ПК України, у відповідній редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин - не застосовуються.

Аналогічного трактування норм пункту 86.9 ст. 86 ПК України та п. 36 перехідних положень ПК України дотримується і ВС у постанові від 28.02.2019 у справі №826/10838/15.

Так, у справі №826/10838/15, Верховний суд дійшов висновку, що: Відповідно до пункту 86.9 статті 86 ПК України, у разі якщо грошове зобов`язання розраховується контролюючим органом за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, щодо кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) або фізичної особи - підприємця, що перевіряється, предметом якого є податки та/або збори, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається таким контролюючим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим контролюючим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили. Виходячи з аналізу вказаної вище норми, судами попередніх інстанцій правомірно зазначено, що чинна редакція ПК України містить обмеження лише щодо прийняття податкових повідомлень-рішень стосовно таких платників податків, де відносно їх посадових осіб відкрито кримінальне провадження; це правило не поширюється на контрагентів таких юридичних осіб, яким є позивач. .

Оскільки саме стосовно посадових осіб позивача кримінальне провадження не було відкрито, дія пункту 86.9 статті 86 ПК України на спірні правовідносини, не поширювалась.

Суд також критично сприймає аргумент позивача про те, що ухвала слідчого про необхідність призначення перевірки була доручена ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві, в той час перевірку фактично призначив відповідач - ГУ ДФС у м.Києві. Адже, відповідач, надаючи пояснення в цій частині вказував на те, що на момент призначення перевірки, функції ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві фактично вже виконувало ГУ ДФС у м. Києві, оскільки саме до цього органу перейшов відповідний обсяг прав та обов`язків, в т.ч. щодо призначення податкових перевірок, внаслідок проведення відповідної реорганізації податкових органів.

Слід також врахувати, що в постанові Верховного Суду України від 17.10.2011 у справі №21-237а11, зазначено, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання новоствореного органу виконувати зобов`язання, не виконані попередником. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду в постанові від 17.01.2019 справа №591/3045/16-а.

Відтак, суд дійшов висновку, що відповідачем під час призначення перевірки було дотримано вимоги податкового законодавства.

Щодо перевірки реальності господарських операцій та доказів подальшої реалізації придбаних товарів, судом встановлено наступне.

Зазначено, що під час перевірки використано протокол допиту ОСОБА_1 від 28.03.2015 (номінальний керівник та засновник ТОВ "МІКАС ПЛЮС"), а також копію вироку Печерського районного суду м. Києва від 31.08.2015 у справі № 757/15070/15-к про визнання громадянки ОСОБА_1 винною у скоєнні злочину, передбаченому ч. 5 ст. 27, ч. 1 та ч. 2 ст. 205 КК України.

Зазначається, що на запит відповідача від 22.02.2016 документів по відносинам з контрагентами не надано про що складено відповідні акти від 25.02.2016, 25.02.201629.02.2016 (т. 8, а.с. 44-46).

У п. 3.1., п/п. 3.1.2. Акту перевірки зазначено, що загалом задекларовано витрат на 15 780 601,00 грн. Встановлено завищення витрат за період з 01.01.2012 по 31.12.2014 на загальну суму 4 350 150,00 грн, а саме 2012 - на 996 645,00 грн., за 2013 - на 2 733 821,00 грн., за 2014 - на 619 684,00 грн.

Враховуючи те, що позивачем не надано документів на підтвердження взаємовідносин із зазначеними контрагентами та на підтвердження витрат, враховуючи інформацію по контрагентам, зроблено висновок про непідтвердження взаємовідносин із контрагентами та завищення витрат.

Відносно ТОВ "СЕТМАРКЕТ" зазначено, що 17.05.2014 припинено юридичну особу у зв`язку з банкрутством на підставі рішення Господарського суду від 30.04.2014. Свідоцтво платника ПДВ від 01.11.2012 анульовано 30.04.2014. В ході аналізу податкової звітності встановлена відсутність ресурсів, необхідних для провадження господарської діяльності. Загальна чисельність працюючих - 1 особа.

Відносно ТОВ "МІКАС ПЛЮС" в Акті перевірки зазначається, що товариство припинено 30.04.2014 у зв`язку з банкрутством на підставі рішення господарського суду від 30.04.2014. Свідоцтво про реєстрацію платником ПДВ від 01.11.2012 анульовано 04.04.2014. Зазначено, що в ході аналізу податкової звітності не встановлено наявності ресурсів, необхідних для здійснення фінансово-господарської діяльності. Загальна чисельність працюючих - 1 особа.

Крім того, зазначено про вирок Печерського районного суду м. Києва від 31.08.2015 у справі № 757/15070/15-к про визнання громадянки ОСОБА_1 винною у скоєнні злочину, передбаченому ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 205 КК України, яким встановлено, що ОСОБА_1 за грошову винагороду придбала та перереєструвала на своє ім`я ТОВ "МІКАС ПЛЮС" для прикриття незаконної діяльності без мети здійснення підприємницької діяльності. Дії кваліфіковані як пособництво у фіктивному підприємництві. За висновками Акту перевірки первинні документи за відносинами з цим контрагентом не можуть засвідчувати проведення господарських операцій.

З урахуванням викладеного в Акті перевірки встановлено порушення ст. 134, п/п. 138.1.1, п. 138.2., п/п. 139.1.9. ПК України у зв`язку з тим, що до складу витрат віднесені витрати за відносинами із вищезгаданими контрагентами в результаті чого занижене податок на прибуток у сумі 840 264,00 грн., у т.ч. по періодам: 2012 - 209 295,00 грн., 2013 - 519 426,00 грн., 2014 - 111 543,00 грн.

Між тим, враховуючи положення п. 102.1. ПК України щодо строків давності, відповідач робить висновок, що позивач є вільним від зобов`язання з податку у розмірі 209 295,00 грн. за 2012.

Визначена загальна сума зобов`язань: 325 277,19 грн. (260221,75 за основним зобов`язанням; 65 055,44 грн. за штрафними санкціями). Пеня складає 187 924,92 грн.

Щодо ПДВ в п/п. 3.2.2. Акту перевірки зазначається, що перевіркою встановлено завищення сум податкового кредиту за період з 01.01.2012 по 31.12.2014 за результатами перевірки взаємовідносин з ТОВ "СЕТМАРКЕТ" та ТОВ "МІКАС ПЛЮС" на 870 030,00 грн. по періодах: грудень 2012 - 199 329,00 грн., січень 2013 - 21 946,00 грн., лютий 2013 - 9573,00 грн., березень 2013 - 33275,00 грн., квітень 2013 - 75716,00 грн., травень 2013 - 34964,00 грн., червень 2013 - 14143,00; липень 2013 - 28876,00; серпень 2013 - 11611,00; вересень 2013 - 35894,00; жовтень 2013 - 46008,00 грн, листопад 2013 - 126 660,00 грн, грудень 2013 - 108098,00 грн; січень 2014 - 121493,00; лютий 2014 - 2 444,00 грн.

За результатами дослідження декларацій встановлено формування податкового кредиту за рахунок ТОВ "МІКАС ПЛЮС" у сумі ПДВ 331 911,72 грн., за рахунок ТОВ "СЕТМАРКЕТ" у сумі ПДВ 538 118,41 грн.

За номенклатурою поставки, визначеною в податкових накладних, предметом поставки з боку ТОВ "СЕТМАРКЕТ" є стійки пластикові, батареї, клемники, мікроперемачі, електроліт конденсатор, керамічний, мікросхеми, світлодіоди, датчики, плати друковані, діоди та інша аналогічна продукція на суму 2604381,15 грн.

За номенклатурою поставки, визначеною в податкових накладних, предметом поставки з боку ТОВ "МІКАС ПЛЮС" є дроселі, мікросхеми, фільтри, штирі на плату, резистори та інші аналогічні електрокомплектуючі на суму 1 629 734,47 грн.

Враховуючи вищевикладені висновки щодо ненадання під час перевірки документів на підтвердження даних обліку та податкових вигод, відповідач дійшов до висновку про порушення п. 185.1., 198.1., 198.3., 198.6., 201.10 ПК України в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту на 870 030 грн.

Встановлено, що позивачем занижено податок до сплати у розмірі 870 030,00 грн.

Між тим, враховуючи положення п. 102.1. ПК України щодо строків давності, відповідач робить висновок, що позивач є вільним від зобов`язання з податку у розмірі 222 471,00 грн., у тому числі: за грудень 2012 - 199 329,00 грн.; січень 2013 - 21 946,00 грн.; лютий 2013 - 1 196,0 грн.

Визначена загальна сума зобов`язань з ПДВ: 342 385,00 грн. (273 908,00 грн. за основним зобов`язанням; 68 477,00 грн. за штрафними санкціями). Пеня складає 189 650,80 грн.

На зазначений акт перевірки позивачем надано заперечення від 24.03.2016.

До заперечень надано: договори з контрагентами та первинні документи на 782 аркушах. Наведене визнається і у відповіді на заперечення від 31.03.2016 № 7818/10/26-15-14-07-01-15, де зазначено, що розгляд заперечень проведено з урахуванням всіх наданих документів.

За результатами розгляду заперечень та додатково наданих матеріалів, тобто з урахуванням вимог абз. 2 п. 44.6. ПК України, висновки акту перевірки щодо не підтвердження фактичного здійснення спірних операцій, залишись незмінними. Зокрема, зазначено, що крім видаткових накладних інших документів, зокрема: платіжних документів, ТТН, довіреностей на отримання ТМЦ, не надано.

На підставі зазначених висновків акту перевірки та відповіді на заперечення до акту перевірки прийнято оскаржувані рішення.

Так, проаналізувавши у взаємозв`язку з вищенаведеним положення ПК України (в редакції на час оформлення операцій та формування податкових вигод), а саме:

- п/п. 14.1.191. (щодо визначення "постачання товарів"), п/п. 14.1.202. (щодо визначення "продаж (реалізація) товарів"), п/п. 14.1.36. ПК України (щодо визначення терміну "господарська діяльність"),

- (щодо оподаткування прибутку підприємств, щодо формування витрат), а саме: п/п. 14.1.27. (щодо визначення терміну "витрати"), , п/п. 14.1.228. (щодо визначення поняття "собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг"), п. 49.18 (щодо строку подання податкової декларації з податку на прибуток підприємств), п/п 134.1.1 (щодо об`єкту оподаткування), п. 135.1. (щодо бази оподаткування), п. 137.1 (щодо порядку нарахування податку на прибуток підприємства; дати визнання витрат), п. 138.2. (щодо випадків, коли фінансовий результат до оподаткування зменшується; щодо визнання витрат на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат), п. 138.1. (щодо складу витрат, які враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування), п. 138.3 (щодо порядку розрахунку амортизації основних засобів або нематеріальних активів для визначення об`єкта оподаткування), п/п. 138.3.3. (щодо визначення мінімальних допустимих строків амортизації основних засобів та інших необоротних активів), п/п. 138.4. (щодо періоду визнання витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг), п/п. 139.1.9 (щодо не включення до складу витрат тих витрат, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами);

- (щодо ПДВ) п/п. 14.1.178 (щодо визначення "податок на додану вартість"), п/п. 14.1.181 (щодо визначення "податковий кредит"), п. 188.1. (щодо бази оподаткування), п. 185.1. (щодо визначення "об`єкт оподаткування"), п. 198.1. ПК України (щодо операцій, при здійсненні яких виникає право на віднесення сум податку до податкового кредиту), п. 198.2. (щодо дати виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту), п. 198.3. (щодо порядку визначення сум податкового кредиту), п. 201.1. (щодо видачі п/п та її реквізитів), п. 201.4. (щодо дати складання податкової накладної), п. 201.6. (щодо статусу податкової накладної (п/н) та її відображення у РПН (в період до 01.01.2015), п. 201.7. (щодо видачі п/н на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг); п. 201.8. (щодо осіб, яким надано право нарахування податку та видачі п/н), п. 201.10 ПК України (щодо видачі п/н платником податку та статусу п/н як підстави нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту); п. 198.6. (щодо наслідків не підтвердження сум податку),

а також п/п. 16.1.2., 16.1.3., п. 44.1. ПК України (щодо ведення обліку та підтвердження задекларованих відомостей), а також положення ч. 2. ст. 3., ч. 1 ст. 9, ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", суд приходить до наступних висновків.

Так, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які, крім іншого, мають бути складені за фактично вчиненою операцією, повинні мати всі обов`язкові реквізити, зокрема, містити відомості про господарську операцію, про зміст та обсяг операцій, та бути підписані уповноваженими особами, що у сукупності надає первинному документу юридичної значимості для цілей відображення фактично вчинених операцій у бухгалтерському та податковому обліку.

У той же час, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкових вигод виникають за наявності сукупності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов`язують можливість формування спірних сум податкових вигод та які є передумовою їх формування.

Зокрема, такі правові наслідки наступають у разі: (1) фактичного (реального) здійснення господарських операцій, які є об`єктом оподаткування; (2) документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій); (3) придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності; (4) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); (5) наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам ст. 201 ПК України та підписана уповноваженою особою, (6) наявності ділової мети, розумних економічних причин (причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності - п/п. 14.1.231. ПК України).

При цьому, суть останнього, слід розуміти так, що діяльність платника податків не ставиться під сумнів, якщо у неї є розумна ділова мета. Податкова економія при цьому діловою метою не визнається. В іншому випадку податкові наслідки переосмислюються у відповідності з економічною суттю операцій.

Недоведеність наявності зазначених чинників, з якими наведені вище норми законодавства пов`язують можливість формування платником податків податкових вигод, зокрема, недоведеність фактичного здійснення певних операцій (нездійснення операцій), позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на формування цих податкових вигод, навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних по суті та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/робіт/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників певних операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкових вигод.

В судовому засіданні 11.07.2019 судом було досліджено, оглянуто та оголошено в судовому засіданні кожен аркуш справи, яка на момент цього розгляду складає 20 томів. В результаті дослідження відповідних документів, наявних у справ, судом встановлено наступне.

На підтвердження реальності господарських операцій із ТОВ "МІКАС ПЛЮС", позивачем надано договір поставки № 051112 від 05.11.2012, який від імені ТОВ "МІКАС ПЛЮС" вказано, що підписано директором ОСОБА_1 , що діє ніби-то на підставі Статуту (Т. 1, арк.126).

Договором передбачено складання заявок, відповідно до яких формується партія товару, яка постачається на підставі накладних. Крім того, передбачено складання комерційних пропозицій на запит на закупку, в якій зазначаються ціни, строки поставки, розмір партії. Найменування і кількість товару, його асортимент та ціна визначаються у рахунках-фактурах та видаткових накладних. Товар поставляється на склад покупця. Оплата проводиться на протязі 90 днів з моменту поставки. Строк дії договору - до 31.12.2015.

Разом з тим, судом встановлено, що відповідно до вироку Печерського районного суду м. Києва 757/15070/15-к від 31.08.2015 (Т.18, арк.29-37), який набрав законної сили 01.10.2015 (номер рішення в ЄДРСР 49415153) ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Києва, українки, громадянки України, ІПН: НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) визнати винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 205 КК України та призначено їй покарання у виді 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 грн. Крім того, ОСОБА_1 визнати винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч.2 ст. 205 КК України, та призначити їй покарання виді 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 грн.

Судом встановлено та у вироку зазначено, крім іншого, наступні обставини, зокрема, що: ОСОБА_1 , діючи умисно з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених осіб, достовірно знаючи, що фактично не буде займатись підприємницькою діяльністю, 22.11.2012 здійснила пособництво невстановленим особам у придбанні суб`єкта підприємницької діяльності - ТОВ "Мікас Плюс" за наступних обставин.

Так, ОСОБА_1 зустрілась з невстановленою особою, яка запропонувала їй за грошову винагороду без мети здійснення нею підприємницької діяльності перереєструвати на своє ім`я ТОВ "Мікас Плюс" для прикриття незаконної діяльності невстановлених осіб.

Усвідомлюючи запропонований невстановленою особою противоправний характер дій як майбутнього засновника (власника) придбаного підприємства, достовірно знаючи, що підприємство перереєстровується на її ім`я з метою прикриття незаконної діяльності третіх осіб, ОСОБА_1 з корисливих спонукань з метою незаконного збагачення за вчинення цих протиправних дій погодилась на таку пропозицію.

Реалізуючи свій злочинний намір як пособника у вчиненні фіктивного підприємництва, спрямований на придбання суб`єкта підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених осіб, ОСОБА_1 передала невстановленій особі власний паспорт громадянина України та довідку про присвоєння їй ідентифікаційного номера, які були необхідні для складання статутних та реєстраційних документів. Використовуючи отримані від ОСОБА_1 реквізити, невстановлена особа склала необхідні для реєстрації у державних органах суб`єкта підприємницької діяльності документи, створивши таким чином зовнішню видимість законності дій з придбання і діяльності підприємства та можливість уникнути викриття контролюючими та правоохоронними органами осіб, які фактично проводили таку діяльність.

Встановлено, що ОСОБА_1 діяла як пособник, достовірно знаючи про відсутність у неї коштів і майна, необхідних для придбання підприємства, а також фінансових можливостей для проведення господарської діяльності (придбання товару, оренди офісного та складського приміщень тощо), не маючи освіти і досвіду для ведення фінансово-господарської діяльності.

Після виходу від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Куликовської Т.В. ОСОБА_1 передала нотаріально засвідчені документи ТОВ "Мікас Плюс" невстановленій особі, як попередньо це було обумовлено.

У той же день ОСОБА_1 , діючи як пособник, реалізуючи свій злочинний намір, направлений на придбання суб`єкта підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених осіб, підписала протокол №3 загальних зборів учасників ТОВ "Мікас Плюс", наказ №3 про призначення її на посаду директора та довіреність на представництво ТОВ "Мікас Плюс" з питань державної реєстрації змін.

Після виходу з банківської установи за попередньою домовленістю з невстановленою особою ОСОБА_1 передала останній усі банківські документи , підписані нею за винагороду для їх використання у протиправній діяльності, після чого за вчинені протиправні дії отримала від невстановленої особи грошові кошти у розмірі 100 (сто) доларів США.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 достовірно усвідомлювала, що дане підприємство перереєстровується на її ім`я з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених осіб. Вказані дії ОСОБА_1 здійснила виключно за грошову винагороду з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених осіб, не маючи наміру здійснювати фінансово-господарську діяльність від імені вказаного підприємства, а саме: укладати фінансово-господарські договори з підприємствами-контрагентами щодо купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей, виконання робіт, надання послуг, перераховування /отримання грошових коштів за проведені вищевказані дії з використанням рахунків підприємства тощо.

Після виконання відведеної ОСОБА_1 ролі відповідно до раніше досягнутих домовленостей з невстановленою особою вона передала останній печатку ТОВ "Мікас Плюс", його реєстраційні та установчі документи, що надало змогу невстановленим особам вести незаконну господарську діяльність, зокрема складати від імені ОСОБА_1 як директора ТОВ "Мікас Плюс" необхідні документи фінансово-господарської діяльності (договори, податкові та видаткові накладні, акти виконаних робіт тощо), звітні документи підприємства зі сплати податків, які зовні складені вірно, але фактично не відповідали дійсності та надали невстановленим особам можливість перераховувати грошові кошти без фактичного проведення фінансово-господарських операцій, відображення у податковій та бухгалтерській звітностях підприємства та його контрагентів операцій, які не відповідали дійсності, тощо.

Аналогічна інформація була викладена і у протоколі допиту в якості свідка ОСОБА_1 (Т.18, арк.24-28).

Допитана в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_1 вину визнала.

З вироку вбачається, що фактичні обставини ніким не оспорювались та відсутні сумніви стосовно добровільності та істинності позиції обвинуваченого та інших учасників кримінального провадження.

Також наявна ухвала Печерського районного суду міста Києва від 25.08.2016 у справі №757/20606/16-к про звільнення від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих обставин, за злочин, передбачений ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205-1 КК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, у зв`язку з закінченням строків давності щодо ТОВ "Сетмаркет".

Відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

При цьому, суд звертає особливу увагу на те, що, як із вироку суду відносно ОСОБА_1 , так і з інших доказів, наявних в матеріалах справи, вбачається, що станом на 05 листопада 2012 року ОСОБА_1 взагалі не була зареєстрована директором ТОВ Мікас Плюс та не приймала навіть фіктивної участі в діяльності вказаного товариства, оскільки відповідні реєстраційні дії та призначення ОСОБА_1 директором цього товариства відбулось лише 22-23.11.2012 (Т.18, арк.199-200).

Так, з протоколу загальних зборів № 3 ТОВ Мікас Плюс вбачається, що до 22.11.2012 директором вказаного товариства був ОСОБА_3 , а ОСОБА_1 була призначена згідно наказу № 3 від 23.11.2012 на посаду директора саме 23 листопада 2012.

Відтак, позивач, укладаючи 05 листопада 2012 спірний договір із ТОВ Мікас Плюс не перевірив навіть повноваження особи, яка його ніби-то уклала та чи є вказана особа на момент підписання договору дійсно директором вказаного товариства, ймовірно позивач не перевіряв відповідну інформацію відносно контрагента у ЄДРПОУ, що призвело до укладання договору не лише з особою, винною за ст. 205 КК України, а й з такою, яка на момент укладання договору таких повноважень взагалі не мала, оскільки навіть формально не була директором ТОВ Мікас Плюс .

На підтвердженні наявності складського приміщення 107,30 кв. у м. Києві, вул. Бориспільска, 9 позивачем надано договір оренди від 30.12.10 та акти прийму-передачі приміщення від 01.01.2011 та від 31.06.2012 (Т.2, арк. 17-28).

При цьому, судом встановлено, що до спірних правовідносин між позивачем та ТОВ Мікас Плюс і ТОВ Сетмаркет вказаний акт немає відношення та реальність відповідних господарських правовідносин не доводить, оскільки вказана оренда мала місце у 2011 році та завершилась 31 червня 2012 року, в той час як спірні правовідносини між позивачем та ТОВ Мікас Плюс виникли пізніше - 05 листопада 2012 року, а з ТОВ Сетмаркет - 14 листопада 2012 року.

Аналогічно не може довести реальність господарських операцій за 2012-2014 рік і довідка про наявність у позивача основних фондів станом на 01.09.2016 (Т.2, арк. 29), тобто значно пізніше спірних правовідносин.

Фактично на підтвердження факту відвантаження товарів позивачеві від ТОВ Мікас Плюс , позивач надає лише видаткові накладні, квитанції № 1, податкові накладні, рахунки-фактури.

Так, за період з 01.12.2012 по 31.08.2013 вказані документи містяться у Т. 3, арк. 1- 200, при цьому судом встановлено, що відповідні податкові, видаткові накладні, рахунки-фактури підписані з боку ТОВ Мікас Плюс саме від імені ОСОБА_1 , невстановленими особами. При цьому, податкові накладні, наявні в матеріалах справи виписані саме на виконання договору, що був укладений 05.11.2012 ТОВ Мікас Плюс та підписаний невстановленими особами від імені ОСОБА_1 , яка на момент його підписання навіть формально не була призначена його директором.

Аналогічні документи на підтвердження відвантаження товару за період з 01.09.2013 по 31.01.2014 містяться у Т. 4, арк. 1- 158.

При цьому, також наявні платіжні доручення, за якими здійснювалась оплата для ТОВ Мікас Плюс також за договором від 05.11.2012 (Т.4, арк. 159-223)

Аналогічного змісту договір підписано 14.11.2012 між позивачем та ТОВ "СЕТМАРКЕТ" № 141122.

Аналогічний пакет документів наданий відносно поставки ТОВ Сетмаркет , а саме видаткові накладні, квитанції № 1, податкові накладні, рахунки-фактури за період з 01.12.2012 по 30.09.2013 (Т.5, арк.2-251, Т.6, арк.2-166) та платіжні доручення на оплату відповідного договору від 14.11.2012 (Т.6, арк. 167-252).

Т. 7 матеріалів справи містить роздруківки довіреностей на отримання ТМЦ позивачем від ТОВ Мікас Плюс (Т.7, арк. 2-67) та ТОВ Сетмаркет (Т.7, арк. 68-138).

Як вбачається з видаткових накладних, податкових накладних, рахунків за відносинами з ТОВ "МІКАС ПЛЮС" (т. 3, т.4) за період з 01.12.2012 по 31.01.2014 у проміжок через кілька днів здійснювалось оформлення документів на одночасне постачання в одній партії від 100 до 13 600 штук мікросхем, модулів, дроселів, резисторів, роз`ємів, перетворювачів та аналогічної продукції вартістю від кілька тисяч гривень та вартістю більше 100 00 грн. за партію.

Як вбачається з аналогічних документів за відносинами з ТОВ "СЕТМАРКЕТ" за період з 01.12.2012 по 31.04.2015 (т. 5, 6) у проміжок через кілька днів здійснювалось оформлення документів на одночасне постачання в одній партії від кількасот до кількох тисяч штук продукції: електроліт конденсатор, лінійний стабілізатор, резонатори, датчики, джерела живлення, кабель, лінійний привід, електроди та аналогічної продукції вартістю від кілька тисяч гривень та вартістю більше 200 000 грн. за партію.

Тобто, оформлювались документи щодо поставок ритмічного характеру, що зумовлює необхідність наявності кваліфікованого персоналу у сфері постачання вказаної продукції, який обізнаний з логістикою, із специфікою продукції та який з розумінням характеру предмету поставки може вступати у переговори щодо придбання продукції та її презентації наступним покупцям, що є звичайним у діловій практиці.

Між тим, в обох випадках у кожному з товариств - контрагентів працювало по 1 особі - керівники, що не спростовується позивачем.

При цьому, як зазначено в протоколі від 28.03.2014 (т.8. а.с. 24), місцем роботи директора ТОВ "МІКАС ПЛЮС" ОСОБА_1 заявлено НДІ "Хімпроект" - прибиральниця. Наявності іншого персоналу у контрагентів, інших трудових ресурсів не задекларовано та не встановлено. Слід додати, що у період січня 2013 - січня 2014, тобто і у період, що охоплює і період спірних операцій, ТОВ "МІКАС ПЛЮС" надавав іншому контрагенту також маркетингові послуги у великих розмірах, що зумовило донарахування іншому контрагенту 4 619 878 грн. ПДВ та 4 388 884 грн. податку на прибуток, що вбачається з постанови Верховного Суду України від 22.11.2016 у справі № 826/11397/14 (т. 18, а.с. 126). Таким чином, контрагентом декларувались значні обсяги різноманітних операцій, що потребувало значних організаційних та адміністративних ресурсів.

Наведене, враховуючи обсяги постачання, зумовлювало також необхідність використання транспорту для цілей збереження та безпечної доставки такої специфічної продукції.

Однак, під час перевірки та розгляду справи, враховуючи наявність таких зауважень відносно наведеного в Акті перевірки, не надано жодних доказів використання транспортних засобів для цілей виконання вказаних вище поставок на користь позивача, що однак, враховуючи цінність та специфічність продукції є необхідним з точки зору звичайної ділової практики.

Водночас, не надано і доказів пересилання партій продукції засобами кур`єрської або поштової доставки.

З урахуванням наведеного у сукупності, є очевидною відсутність у контрагентів необхідних та достатніх трудових та інших ресурсів, техніки і засобів, офісних та складських приміщень, необхідних для організації діяльності товариств та здійснення, зокрема, спірних операцій.

При цьому, на підтвердження подальшої реалізації/використання придбаних ніби-то у ТОВ Мікас Плюс та ТОВ Сетмаркет товарів, позивач надає низку документів по взаємовідносинах позивача та ТОВ ТМС-Монтаж , а саме акти здачі-прийняття робіт, податкові накладні, рахунки фактури за період з 01.12.2012 по 31.01.2014 (Т.7, арк. 140-245, Т.8, арк. 1-250), в яких в основному йде мова про монтаж певних модулів.

Проте, з наданих суду документів неможливо встановити, що для монтажу вказаних модулів був використаний саме придбаний у ТОВ Мікас Плюс та ТОВ Сетмаркет товар.

Наявні у матеріалах справи (Т.8, Т.9, арк.1-48) звіти про використання давальницької сировини та калькуляції витрат давальницької сировини не є беззаперечних доказом того, що позивачем реально були отримані вказані деталі саме від ТОВ Мікас Плюс та ТОВ Сетмаркет , адже позивач не був позбавлений можливості реально придбати аналогічний товар в інших контрагентів, в той час як документально оформити такі поставки також як такі, що ніби-то відбулись від ТОВ Мікас Плюс та ТОВ Сетмаркет , при цьому факт придбання подібних товарів в інших контрагентів підтверджується наявними у справі банківськими виписками.

Також позивачем надано видаткові накладні та довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей інших покупців, що отримували товари від ТОВ Теміс СМТ (Т.9, арк. 49-233, Т.10, арк. 2-251, Т.11, арк. 2-29), аналогічні документи щодо продажу товарів позивачем за період з 01.07.2013 по 31.10.2013 (Т.11, арк. 30-262), за період з 01.11.2013 по 31.12.2013 (Т.12, арк. 2-209), за період з 01.01.2014 по 31.01.2014 (Т.13, арк. 2-116).

Також позивачем надані податкові накладні, виписані ним за період з 01.12.2012 по 30.04.2013 (Т. 14, арк. 2-241), податкові накладні, виписані за період з 01.05.2013 по 30.09.2013 (Т. 15, арк. 3-214), податкові накладні, виписані за період з 01.10.2013 по 31.01.2014 (Т.16, арк. 3-251, Т.17, арк. 2-20).

Також позивачем було надано накладні на підтвердження транспортування товарів іншим покупцям за період з 01.12.2012 по 31.01.2014 (Т.13, арк. 117-165) та банківські виписки за період з 01.12.2012 по 31.01.2014 (Т.13, арк. 166-214).

При цьому, суд звертає увагу, що з вказаних банківських виписок (Т.13, арк. 166-214), вбачається, що за спірний період позивач систематично придбавав електронні комплектуючі у значної кількості інших контрагентів. Відтак документи, що були надані позивачем на підтвердження подальшої реалізації товарів, можуть доводити подальший продаж товарів, придбаних саме у інших контрагентів, а не у ТОВ Мікас Плюс та ТОВ Сетмаркет . Адже позивач не був позбавлений можливості реально придбати аналогічний товар в інших контрагентів, в той час як документально оформити такі поставки як такі, що ніби-то відбулись від ТОВ Мікас Плюс та ТОВ Сетмаркет , оскільки інші наявні у справі докази, доводять, що фактично поставки товарів від ТОВ Мікас Плюс та ТОВ Сетмаркет на адресу позивача не відбувалось.

Відтак, суд критично ставиться до наданих суду документів на підтвердження подальшої реалізації товарів, придбаних позивачем саме у ТОВ Мікас Плюс та ТОВ Сетмаркет , оскільки наявні у справі документи таку реалізацію не підтверджують.

Також позивачем до матеріалів справи надано податкові декларації з податку на додану вартість за період з грудня 2012 по січень 2014 р. (Т.17, арк. 22-223) та податкові декларації з податку на прибуток за період 2012-2014 (Т.17, арк. 224-246).

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За встановлених у вироку суду та ухвалі суду обставин вбачається, що зазначені підприємства-контрагенти зареєстровано на підставну особу, яка не мала наміру та не здійснювали фактичної господарської діяльності (дій) та будь-яких операцій від імені вказаного контрагента, свої повноваження як керівник вказані громадяни не реалізовували, договори та первинні документи не складали та не підписували.

У даному випадку підприємства знаходились поза межами контролю формального (номінального) директора, а від імені контрагентів невідомими особами лише оформлювались документи без фактичного здійснення господарських операцій від імені цих підприємств. При цьому, як вбачається з вироку суду та відповідної ухвали суду, директори нікого не уповноважував на вчинення дій від імені товариства в частині проведення господарської діяльності, складання первинних та звітних документів, та відсутні відомості щодо уповноваження інших осіб на вчинення дій від імені товариства. Матеріалами справи, відомостями з ЄДР також спростовується наявність таких осіб.

Виходячи з обставин, встановлених у вироку та ухвалі суду, а також судом під час розгляду справи, підприємства-контрагенти створювались та діяли з метою прикриття незаконної діяльності, є фіктивним підприємством.

Виходячи з наведеного спростовуються доводи позивача щодо виконання на користь позивача спірних операцій зазначеними підприємствами-контрагентами, за відносинами з яким сформовано спірні суми податкових вигод, та доводи щодо юридичної значимості первинних документів.

У даному випадку, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази відповідно до положень ст. 90 КАС України за своїм внутрішнім переконанням, виходячи з положень ч. 2 ст. 73 КАС України (щодо предмету доказування) та з урахуванням положень ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України (щодо обов`язку доказування), суд приходить до висновку про недоведеність фактичного виконання спірних операцій, відсутність розумних економічних причин для їх замовлення, про юридичну дефектність первинних документів та податкових накладних, а отже і про відсутність правових підстав для формування спірних сум податкових вигод.

Відносно заяви ОСОБА_1 від 23.09.2014 відносно того, щодо тиску з боку правоохоронних органів у зв`язку із діяльністю ТОВ "МІКАС ПЛЮС", відносно того, що товариство не є фіктивним, проте, що жодні твердження про її непричетність до діяльності товариства не відповідають дійсності, а також відносно заяви від 25.02.2013 відносно того, що вона давала покази під тиском, слід зазначити, що вказані заяви спростовуються та не мають правового значення з огляду на обставини, встановлені вироком Печерського районного суду м. Києва від 31.08.2015 у справі № 757/15070/15-к, який набрав законної сили 01.10.2015.

Стосовно копії заяви керівника ТОВ "СЕТМАРКЕТ" від 17.03.2014 відносно того, що він підтверджує той факт, що з 27.11.2012 є директором товариства, слід зазначити, що зазначені в ній обставини не впливають на оцінку фактичного здійснення конкретних операцій.

Крім цього, з ухвали Печерського районного суду міста Києва від 25.08.2016 у справі №757/20606/16-к (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/59912736),вбачається, що директора ТОВ "СЕТМАРКЕТ" звільнено з нереабілітуючих підстав від кримінальної відповідальності за злочин, передбачений частиною п`ятою статті 27, частиною першою статті 205-1 Кримінального кодексу України, у зв`язку з закінченням строків давності. Відповідно до встановлених в ухвалі обставин, директор ТОВ "СЕТМАРКЕТ", діючи протиправно без наміру фактичного здійснення підприємницької діяльності підписав надані йому невстановленою особою статутні і реєстраційні документи по створенню ТОВ Сетмаркет (код ЄДРПОУ 38388380). Водночас, він призначив себе на посаду директора ТОВ Сетмаркет , підписавши статут ТОВ Сетмаркет , який невстановленою під час досудового розслідування особою подано до державного реєстратора та який 13.09.2012 зареєстрований за №10701020000047462; також він сприяючи реалізації злочинних намірів невстановленим в ході досудового розслідування особам довіреністю від 13.09.2012 уповноважив та надав право бути його представниками перед усіма підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форм власності та підпорядкуванням тощо з питань державної реєстрації ТОВ Сетмаркет . Таким чином, директор ТОВ Сетмаркет своїми умисними діями, які виразились у пособництві невстановленим особам у внесенні в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи-підприємця, завідомо неправдивих відомостей, тобто вчинив кримінальне правопорушення.

Надаючи оцінку обставинам справи та досліджуючи правильність врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у спірного контрагента товарів, суд звертає увагу на те, що встановлений факт фіктивності ТОВ Мікас плюс та ТОВ Сетмаркет , тому первинні документи, підписані від імені посадових осіб цих підприємств не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які є підставою для формування показників податкової звітності.

Пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Податкові зобов`язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту а пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Разом з тим, згідно статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно із підпунктом а пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) у паперовому вигляді.

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (пункт 201.2 статті 201 Податкового кодексу України).

На виконання вказаної норми Податкового кодексу України Наказом Міністерства доходів і зборів України від 14 січня 2014 року N 10, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 січня 2014 року за N 185/24962, та Наказом Міністерства фінансів України від 22 вересня 2014 року N 957 затверджено форму податкової накладної та Порядок заповнення податкової накладної (були чинними на час заповнення податкових накладних у спірних відносинах).

Згідно з пунктом 1 Порядку податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ. Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті.

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у пункті 18 Порядку, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою (за наявності) такого платника податку - продавця.

Отже, в силу вимог наведених норм податкові накладні виписані від імені підприємства та від особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності цього підприємства, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами, відповідно посвідчувати факт придбання товарів/робіт/послуг.

У постанові Верховного Суду України від 5 березня 2012 року (справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Відносно посилання позивача на судові рішення щодо взаємовідносин іншого позивача із вищезгаданими контрагентами, слід зазначити, що у кожній справі досліджуються конкретні взаємовідносин щодо конкретних угод і поставок, а тому, в контексті положень ч. 4 ст. 77 КАС України, встановлення фактичного виконання між іншими суб`єктами не може вважаться свідченням реальності операцій у даній справі.

Що стосується наданої позивачем копії постанови слідчого від 29.09.2016 відносно закриття кримінального провадження № 32015100000000111, слід зазначити, що воно стосується посадової особи іншої юридичної особи відносно діяльності цієї особи, а саме - щодо ТОВ "Теміс Трейд", а відтак не може бути підставою для спростування висновків Акту перевірки.

За таких обставин, надані позивачем документи на підтвердження господарських правовідносин з таким контрагентом, не є належно оформленими первинними документами, оскільки не відповідають встановленим п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України та частини другої ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні вимогам щодо їх складення і підписання повноважною особою платника податків, тому не можуть бути належним документальним підтвердженням проведення господарських операцій та підставою для формування спірних сум податкового кредиту з ПДВ.

При цьому, наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту та складу витрат, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/робіт/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Також слід звернути увагу, що обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товару, позаяк саме він є суб`єктом, який зменшує суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток, що підлягають перерахуванню до бюджету.

Зважаючи на викладене суди, оцінюючи правильність врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагентів товарів, з огляду на доводи податкового органу про сумнівність податкових накладних та первинних документів, суд здійснив ретельне дослідження усіх первинних документів, складених на реалізацію спірних договорів та дійшов вмотивованого висновку про неправомірність формування позивачем податкового кредиту та валових витрат на підставі первинних документів, які не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами та не посвідчують факт реального придбання товарів.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що встановивши безтоварність операцій між позивачем та його контрагентами, відсутні підстави вважати правомірним формування позивачем податкового кредиту та відносини суми таких витрат до валових.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 28.02.2019 по справі № 826/10838/15 (№ в ЄДРСР 80168487).

Відтак, у даному випадку, як приходить до висновку суд, за спірними операціями із зазначеними контрагентами лише оформлювались окремі первинні документи та податкові накладні без фактичного виконання контрагентами обумовлених операцій, чим створювалась видимість (зовнішні ознаки) реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого стало отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди.

Наведене, у свою чергу, вказує на юридичну дефектність первинних/облікових/ податкових документів для цілей формування даних бухгалтерського та податкового обліку та, в сукупності, відповідно, свідчить про відсутність підстав для формування спірних сум податкових вигод, що, у свою чергу, свідчить про законність та обґрунтованість висновків відповідача та оскаржуваних рішень. Надані позивачем матеріали та наведені ним доводи, не спростовують наведеного та не доводять зворотного.

При цьому, суд враховує, що наявність оплати за спірними операціями сама по собі також не є підтвердженням фактичного здійснення операцій.

Виходячи з наведеного, позивачем не доведено наявності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов`язують можливість правомірного формування податкових вигод за спірними операціями, що, відповідно, свідчить про відсутність у позивача підстав для їх формування за результатами оформлення вищезгаданих операцій.

Що стосується посилання на те, що акт перевірки не підписаний, слід зазначити, у матеріалах справи наявна копія зазначеного акту (т.2), який підписаний інспектором, із зазначенням, що другий інспектор знаходиться "на лікарняному", що, враховуючи те, що всі додатки до акту підписані, не спростовує їх юридичної значимості у сукупності, як носіїв податкової інформації, яка стала підставою для прийняття оскаржуваних рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог та їх обґрунтування, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки досліджених доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на з`ясуванні всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про відповідність фактичним обставинам та нормам податкового законодавства висновків Акту перевірки та, відповідно, оскаржуваних рішень, а відтак підстав для визнання противними та скасування оскаржуваних рішень не має.

Доводи позивача та надані ним матеріали, досліджені та оцінені судом, не спростовують наведених висновків суду та не доводять зворотного. У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відтак, враховуючи вищевикладене у сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Враховуючи викладене та керуючись вимогами ст.ст. 6, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Відмовити у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Теміс СМТ" повністю.

2. Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова

Повний текст виготовлено та підписано 22.07.2019.