Постанова

від 10.07.2019 по справі 910/22772/15

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" липня 2019 р. Справа№ 910/22772/15

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Руденко М.А.

при секретарі: Петрик М.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Потапов Є. П.;

від відповідача: Гладун Н. І.;

від третьої особи: не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління по будівництву тунелів і підземних споруд спеціального призначення"

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2019

у справі № 910/22772/15 (Суддя Зеленіна Н. І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Практика"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління по будівництву тунелів і підземних споруд спеціального призначення"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство "БГ Банк"

про стягнення 19 400 000,00 грн.

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та хід розгляду справи

На розгляді Господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/22772/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Практика" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління по будівництву тунелів і підземних споруд спеціального призначення" про стягнення 19 400 000,00 грн.; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство "БГ Банк".

Рішенням Господарського суду міста Києва № 910/22772/15 від 19.10.2015 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Практика" задоволено повністю та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління по будівництву тунелів і підземних споруд спеціального призначення" 19 400 000,00 грн. та 73 080,00 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду № 910/22772/15 від 05.07.2017 рішення Господарського суду міста Києва № 910/22772/15 від 19.10.2015 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України № 910/22772/15 від 03.10.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2017 у справі № 910/22772/15 скасовано, справу передано до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.10.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2018, позов задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління по будівництву тунелів і підземних споруд спеціального призначення" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Практика" 19 400 000,00 грн. боргу, 73 080,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Постановою Верховного Суду від 20.06.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2018 у справі за № 910/22772/15 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Вказівки Верховного Суду, викладені в постанові від 20.06.2018

Відправляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив, що задовольняючи позов на підставі ст. 544 ЦК України, суди не звернули увагу на те, що вказана норма передбачає при солідарному обов`язку право боржника, який його виконав, на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Разом з тим, у цьому випадку позивач вимагав стягнути з відповідача усю суму боргу, яку він (що встановлено судовими рішеннями у справі №910/8098/15-г) погасив перед банком замість відповідача - 19 400 000 грн.

А тому, суди мали з`ясувати чи свідчать такі вимоги про існування солідарного обов`язку сторін, чи позов пред`явлено позивачем як заставодавцем, який виконав обов`язок боржника, що в силу п.3 ч.1 ст. 512 ЦК України тягне за собою заміну кредитора в зобов`язанні.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

При новому розгляді справи рішенням Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 у справі № 910/22772/15 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління по будівництву тунелів і підземних споруд спеціального призначення" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Практика" 19 400 000,00 грн. боргу, 73 080,00 грн. витрат по сплаті судового збору

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, здійснивши аналіз положень укладених учасниками даного спору правочинів та на виконання вказівок Верховного Суду, встановив, що договір застави №21 від 27.06.2014, укладений між банком і заставодавцем, не породжує для відповідача (боржника) солідарний із заставодавцем обов`язок, так як між відповідачем і заставодавцем відповідний договір щодо такого обов`язку не укладався. Таким чином, вимоги позивача не свідчать про існування солідарного обов`язку сторін.

При цьому суд першої інстанції зазначив, що у даному випадку відбулась заміна кредитора у зобов`язанні, оскільки позивачем, як заставодавцем (майновим поручителем) за договором застави №21 від 27.06.2014 р., виконано обов`язок відповідача, як боржника, перед банком, як кредитором, за кредитним договором №12/2 від 30.12.2010 р., укладеним на виконання та в межах генерального кредитного договору від 18.03.2010 р. №12.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/22772/15 від 13.03.2019.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права. Зокрема, апелянт зазначає, що погоджується з висновком суду першої інстанції, що укладений між банком та заставодавцем договір застави № 21 від 27.06.2014 не породжує для боржника солідарний із заставодавцем обов`язок. В той же час, висновки суду першої інстанції щодо застосування статті 512 ЦК України виходять за межі повноважень суду, оскільки позивачем не було змінено предмет та підстави позову під час судового провадження. Також, позивач не доводив будь-якими доказами обставин переходу до нього прав кредитора за кредитним договором, а в матеріалах справи відсутні належні докази зміни кредитора у зобов`язанні, зокрема, відповідний правочин.

Апелянт також зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази задоволення банком своїх вимог на суму 19 400 000,00 грн. за рахунок депозитного вкладу, в той час як виконавчою дирекцією Фонду 11.06.2015 було прийнято рішення про затвердження Реєстру вимог кредиторів ПАТ БГ Банк та включено позивача з вимогами до банку в сумі 19 400 000,00 грн.

Апелянт вказує, що в рішенні Господарського суду міста Києва від 15.06.2015 та постанові Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2015 у справі № 910/8098/15-г відсутні посилання на первинні бухгалтерські документи, які б свідчили про задоволення банком вимог за кредитним договором у розмірі 19 400 000,00 грн.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 910/22772/15 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М. А. - головуюча суддя; судді - Руденко М. А., Пономаренко Є. Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2019 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/22772/15 та призначено до розгляду на 26.06.2019.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2019 оголошено перерву до 10.07.2019.

Позиції учасників справи

18.06.2019 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - змінити в мотивувальній частині, залишивши резолютивну частину без змін.

Позивач, заперечуючи проти доводів апелянта, вказав, що у справі № 910/8098/15-г було встановлено факт солідарного обв`язку ТОВ ТД Практика та ТОВ Управління по будівництву тунелів і підземних споруд спеціального призначення і договірного списання коштів у сумі 19 400 000,00 грн., що потягло за собою зменшення суми зобов`язання позичальника перед банком.

Явка представників сторін

Представник третьої особи у судове засідання 10.07.2019 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час і місце розгляду справи представники третьої особи був повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки третя особа була належним чином повідомлена про час та місце розгляду апеляційної скарги, в матеріалах справи міститься відзив апеляційну скаргу, явка сторін не визнавалася обов`язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Північний апеляційний господарський суд дійшов до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 10.07.2019 за відсутності представника третьої особи.

У судовому засіданні 10.07.2019 представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив задовольнити.

У судовому засіданні 10.07.2019 представник позивача проти апеляційної скарги заперечував, рішення суду першої інстанції просив змінити в мотивувальній частині, резолютивну частину залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

18.03.2010 р. між Відкритим акціонерним товариством "БГ Банк" (організаційно-правову форму якого змінено на Публічне акціонерне товариство "БГ Банк"), (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Управління по будівництву тунелів і підземних споруд спеціального призначення" (позичальник) укладено Генеральний кредитний договір №12.

Згідно з п. 1.1 Генерального кредитного договору, банк на підставі цієї угоди відкриває позичальнику кредитну лінію та встановлює її ліміт, строк дії, мінімальний розмір процентів, в межах якої, лише після розгляду та прийняття позитивного рішення щодо задоволення кожної окремої кредитної заявки позичальника, здійснюватиме оплатне обслуговування позичальника шляхом укладення сторонами окремих договорів, а саме: кредитних договорів, договорів про відкриття кредитної лінії, договорів про надання овердрафту, договорів про надання банківських гарантій, договорів по операціях з акредитивами, цінними паперами, документарних операціях, з метою обслуговування цієї кредитної лінії.

30.12.2010 р. на виконання та в межах генерального кредитного договору №12 сторонами укладено кредитний договір №12/2, із внесеними змінами та доповненнями, предметом якого є відкриття позичальнику відновлювальної відкличної кредитної лінії в іноземній валюті з лімітом користування в сумі 1 700 000,00 доларів США, в межах якої банк надає позичальнику грошові кошти на ведення статутної діяльності зі сплатою за користування кредитом в розмірі 14% річних (з урахуванням змін), а позичальник взяв на себе зобов`язання використати кредит на цілі, зазначені в кредитному договорі, своєчасно та в повному обсязі здійснити повернення кредиту, сплачувати банку відсотки, неустойку (штрафи та пені) у розмірах, строки та порядку, що визначені кредитним договором.

27.06.2014 р. між Публічним акціонерним товариством "Банк Перший", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "БГ Банк" (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Практика" (вкладник) було укладено договір банківського вкладу №1, з подальшими змінами та доповненнями, за умовами якого вкладником передано, а банком прийнято для зберігання грошові кошти в національній валюті, які надійшли від вкладника на його депозитний рахунок в розмірі 19 400 000,00 грн. строком на 291 день з 27.06.2014 до 14.04.2015 (а.с. 56-59, т.1).

Перерахування позивачем грошових коштів в сумі 19 400 000 грн. за договором банківського вкладу підтверджується випискою по рахунку за період з 27.06.2014 р. по 08.07.2014 р.

27.06.2014 р. між ПАТ "Банк Перший", правонаступником якого є ПАТ "БГ Банк") (заставодержатель) та ТОВ "Торговий дім "Практика", (заставодавець) було укладено договір застави майнових прав №21, за умовами якого заставодавець передає, а заставодержатель приймає на умовах застави право вимоги як забезпечення виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором від 30.12.2010 р. №12/2 на виконання та в межах генерального кредитного договору від 18.03.2010 р. №12 із змінами та доповненнями, укладеного між банком та відповідачем, щодо вчасного та у повному обсязі погашення основної суми боргу за кредитом та будь-якого збільшення цієї суми, сплати процентів, неустойки, штрафу та пені у розмірі та у випадках, передбачених кредитним договором.

Згідно з п. 2.1 договору застави, заставою забезпечуються вимоги заставодержателя, які випливають з кредитного договору, зокрема, зобов`язання боржника повернути кредит в термін до 09.04.2015 р. в розмірі 1 595 000,00 доларів США в порядку та на умовах, передбачених кредитним договором.

Відповідно до п. 2.3 договору застави, заставодавець та боржник несуть солідарний обов`язок перед заставодержателем за виконання зобов`язань, визначених в п. 2.1 цього договору. Вартість майнового права складає 19 400 000,00 грн. (п. 3.3 договору застави).

Згідно з п. 4.2 договору застави, заставодавець має право в порядку регресу вимагати від боржника виконання зобов`язань за кредитним договором на свою користь у випадку задоволення заставодавцем вимог заставодержателя.

Пунктом 7.4 договору застави передбачено, що заставодержатель має право на свій розсуд застосувати механізм позасудового врегулювання питання про задоволення забезпеченого обтяженням зобов`язання шляхом відступлення заставодавцем права грошової вимоги, що випливає з депозитного договору, через застосування договірного списання грошових коштів, що знаходяться на рахунку згідно з умовами депозитного договору в розмірі, необхідному для задоволення вимог заставодержателя.

27.06.2014 р. між банком та позивачем було укладено договір про уступку права вимоги №22, за умовами якого ТОВ "Торговий дім "Практика" відступлено, а ПАТ "Банк Перший" прийнято право вимоги повернення вкладу в сумі 19 400 000,00 грн. та нарахованих процентів за договором банківського вкладу (а.с. 63, т.1). Договір укладений з відкладальною умовою відповідно до статті 212 Цивільного кодексу України (п. 3.1).

За умовами п. п. 3.2.1, 3.2.2 договору про уступку права вимоги, право вимоги, що є предметом цього договору переходить до ПАТ "Банк Перший", зокрема, у випадках: виникнення у позивача права звернення стягнення на заставлені майнові права на підставі договору застави - з моменту виникнення такого права; порушення зобов`язань за договором застави майнових прав - з моменту вчинення дій або бездіяльності, що є порушенням зобов`язань за договором застави майнових прав.

Згідно з п. 4.1 договору уступки права вимоги, у випадку настання будь-якої з подій, передбачених п. п. 3.2.1, 3.2.2, 3.23 цедент (ТОВ "Торговий дім "Практика") втрачає право вимагати повернення вкладу, а зобов`язання банку з повернення вкладу припиняються відповідно до ст. 606 ЦК України (поєднання боржника і кредитора).

Постановою правління Національного банку України від 27.11.2014 р. №745 прийнято рішення про віднесення ПАТ "БГ БАНК" до категорії неплатоспроможних. На підставі вказаної постанови виконавчою дирекцією фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 27.11.2014 р. про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "БГ БАНК" та призначено уповноважену особу фонду на здійснення тимчасової адміністрації.

Постановою правління Національного банку України від 26.02.2015 р. №134 прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "БГ БАНК". На підставі цієї постанови виконавчою дирекцією фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 27.02.2015 р. № 43 про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "БГ БАНК" та призначення уповноваженої особи фонду на ліквідацію.

В газеті "Голос України" № 40 від 05.03.2015 р. було опубліковано оголошення про початок процедури ліквідації ПАТ "БГ БАНК" та призначення уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "БГ БАНК" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Новікової М. М. строком на 1 рік з 27.02.2015 р. по 26.02.2016 р. Також зазначено, що вимоги кредиторів приймаються протягом 30 днів з дня опублікування в газеті "Голос України" оголошення про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку за адресою: вул. Дегтярівська, 48, м. Київ, Україна.

06.04.2015 р. позивач направив уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "БГ БАНК", яке є правонаступником ПАТ "Банк Перший", заяву, у якій просив включити його до реєстру кредиторів (а.с. 219, т.1).

У квітні 2015 року ПАТ "БГ БАНК" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Управління по будівництву тунелів і підземних споруд спеціального призначення" про стягнення суми кредиту в розмірі 1 595 000,00 дол. США, що в еквіваленті станом на 27.03.2015 р. становить 37 483 774,41 грн.; заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом в розмірі 1 240,55 дол. США, що в еквіваленті станом на 27.03.2015 р. становить 29 153,92 грн.; заборгованості зі сплати прострочених відсотків за користування кредитом в розмірі 127 156,94 дол. США, що в еквіваленті станом на 27.03.2015 р. становить 2 988 289,69 грн.; заборгованості зі сплати штрафу за несвоєчасно сплачений кредит в розмірі 1 874 188,72 грн.; заборгованості зі сплати пені за несвоєчасно сплачені відсотки в розмірі 336 745,53 грн. та заборгованості зі сплати 3 % річних від простроченої суми кредиту в розмірі 6 247,22 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.02.2016 р. у справі №910/8098/15-г, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2016 р., було встановлено, що станом на 05.11.2014р. вимоги банку про стягнення з відповідача заборгованості за договором були частково погашені на суму депозиту ТОВ "ТД "Практика", а саме - 19 400 000,00 грн., у зв`язку з чим позовні вимоги банку до відповідача були задоволені частково і замість 42 718 399,49 грн., заявлених банком до стягнення, з відповідача на користь банку стягнуто лише 4 617 276,56 грн.

Спір у даній справі виник у зв`язку тим, що позивачем виконано солідарний обов`язок перед ПАТ БГ Банк за прострочення боржника за кредитним договором в розмірі 19 400 000,00 грн., що є підставою, на думку позивача, набуття ТОВ Торговий дім "Практика зворотної вимоги до солідарного боржника - відповідача.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив, що договір застави №21 від 27.06.2014р., укладений між банком і заставодавцем, не породжує для відповідача (боржника) солідарний із заставодавцем обов`язок; так як між відповідачем і заставодавцем відповідний договір щодо такого обов`язку не укладався. Таким чином, вимоги позивача не свідчать про існування солідарного обов`язку сторін.

При цьому суд першої інстанції зазначив, що у даному випадку відбулась заміна кредитора у зобов`язанні, оскільки позивачем, як заставодавцем (майновим поручителем) за договором застави №21 від 27.06.2014 р., виконано обов`язок відповідача, як боржника, перед банком, як кредитором, за кредитним договором №12/2 від 30.12.2010 р., укладеним на виконання та в межах генерального кредитного договору від 18.03.2010 р. №12.

Однак, повністю погодитись з таким висновком суду першої інстанції неможливо з огляду на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, заставою.

Відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України та ст.1 Закону України Про заставу в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ст. 589 Цивільного кодексу України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 590 Цивільного кодексу України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.

Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

Під час розгляду справи №910/8098/15-г було встановлено, що ТОВ "Управління по будівництву тунелів і підземних споруд спеціального призначення" листом від 04.11.2014 р. звернулося до ТОВ "Торговий дім "Практика" з проханням достроково погасити заборгованість за кредитом за рахунок заставлених майнових прав (депозиту).

ТОВ "Торговий дім "Практика" листом від 05.11.2014 р. звернулось до банку з проханням погасити заборгованість ТОВ "Управління по будівництву тунелів і підземних споруд спеціального призначення" за рахунок депозитного договору.

12.11.2015 р. ТОВ "Торговий дім "Практика" повторно звернулось до банку з проханням погасити заборгованість ТОВ "Управління по будівництву тунелів і підземних споруд спеціального призначення" за рахунок депозиту ТОВ "Торговий дім "Практика" за курсом НБУ станом на 05.11.2014 р.

Оскільки ТОВ "Торговий дім "Практика" є стосовно банку як боржником (за кредитним договором) так і кредитором (за договором банківського вкладу (депозиту), то зобов`язання відповідача щодо сплати кредиту та відсотків на суму 19 400 000,00 грн. за ним є припиненими у зв`язку з поєднанням боржника і кредитора в одній особі з 05.11.2014 р.

Крім того, відповідно до п. 1.38 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" списання договірне - списання банком з рахунка клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом.

Відповідно до п. 26.1. ст. 26 Закону України Про платіжні системи та переказ грошей в Україні платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб.

Таким чином, в межах справи № 910/8098/15-г було встановлено, що станом на 05.11.2014 вимоги банку про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором були погашенні на суму депозиту позивача - 19 400 000,00 грн.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду (рішення ЄСПЛ у справах "Брумареску проти Румунії", заява № 28342/95, п. 61-62; "Рябих проти Росії", заява № 52854/99, п. 51-52; "Пономарьов проти України", заява № 3236/03, п. 40; "Устименко проти України", заява № 32053/13, п. 46).

Оскільки у справі №910/8098/15-г брали участь ті ж учасники, що і в справі 910/22772/15, то обставини, встановлені судами у справі №910/8098/15-г, мають преюдиціальне значення при вирішенні даної справи.

Таких висновків дійшов і Верховний Суд у постанові від 20.06.2018 р. у даній справі.

А тому, необґрунтованим є посилання апелянта на те, що в матеріалах справи відсутні докази задоволення банком своїх вимог на суму 19 400 000,00 грн. за рахунок депозитного вкладу, а в рішенні Господарського суду міста Києва від 15.06.2015 та постанові Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2015 у справі № 910/8098/15-г даних обставин не встановлено.

Відправляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив, що задовольняючи позов на підставі ст. 544 ЦК України, суди не звернули увагу на те, що вказана норма передбачає при солідарному обов`язку право боржника, який його виконав, на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Разом з тим, у цьому випадку позивач вимагав стягнути з відповідача усю суму боргу, яку він (що встановлено судовими рішеннями у справі №910/8098/15-г) погасив перед банком замість відповідача - 19 400 000 грн.

А тому, суди мали з`ясувати чи свідчать такі вимоги про існування солідарного обов`язку сторін, чи позов пред`явлено позивачем як заставодавцем, який виконав обов`язок боржника, що в силу п.3 ч.1 ст. 512 ЦК України тягне за собою заміну кредитора в зобов`язанні.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції встановив, що договір застави №21 від 27.06.2014р., укладений між банком і заставодавцем, не породжує для відповідача (боржника) солідарний із заставодавцем обов`язок, так як між відповідачем і заставодавцем відповідний договір щодо такого обов`язку не укладався. Таким чином, вимоги позивача не свідчать про існування солідарного обов`язку сторін.

При цьому суд першої інстанції зазначив, що у даному випадку відбулась заміна кредитора у зобов`язанні, оскільки позивачем, як заставодавцем (майновим поручителем) за договором застави №21 від 27.06.2014 р., виконано обов`язок відповідача, як боржника, перед банком, як кредитором, за кредитним договором №12/2 від 30.12.2010 р., укладеним на виконання та в межах генерального кредитного договору від 18.03.2010 р. №12.

Однак, повністю погодитись з таким висновком суду першої інстанції неможливо з огляду на наступне.

Відповідно до статті 541 Цивільного кодексу України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Положеннями статті 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо, а солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

Тобто, на підставі положень Цивільного кодексу України можна зробити висновок, що солідарні зобов`язання - це різновид цивільно-правових зобов`язань із множинністю осіб, які характеризуються тим, що в разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний із них має право пред`явити боржникові вимогу в повному обсязі, а в разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від кожного окремо.

Колегія суддів відзначає, що основною ознакою солідарного зобов`язання є єдність предмета такого зобов`язання. А тому, виконання зобов`язання, зроблене одним із боржників, призводить до припинення та звільняє інших боржників від такого виконання.

В той же час, хоча предмет зобов`язання характеризується єдністю та однорідністю, але це не означає, що обов`язки окремих боржників не можуть розрізнятись.

Тобто, у солідарних зобов`язаннях кожний боржник зв`язаний незалежним від інших юридичним зв`язком. Це означає, що певний зв`язок може підлягати знищенню, у той час як інші зв`язки зберігають силу; він може припинитися, у той час, як інші продовжують існувати; він може бути умовним або строковим, у той час, як інші безумовні та не мають строку.

Основне зобов`язання у даних правовідносинах виникло з умов кредитного договору від 30.12.2010 р. № 12/2 в межах генерального кредитного договору від 18.03.2010 р. № 12 із змінами та доповненнями.

Так, поряд із засобами цивільного-правової відповідальності важливими гарантіями належного та реального виконання зобов`язань є застосування у відносинах між боржником і кредитором спеціальних засобів, які мають додатковий (акцесорний) до основного зобов`язання характер і одержали назву способів (видів) забезпечення виконання зобов`язань.

Такими способами забезпечення виконання зобов`язань є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток (стаття 546 ЦК України).

В розумінні статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 583 ЦК України заставодавцем може бути боржник або третя особа ( майновий поручитель).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України Про заставу застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із частиною 1 статті 11 Закону України Про заставу заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).

Як вказав Верховний Суд у постанові від 20.06.2018, законом не передбачено, як того вимагає ст. 541 ЦК України, солідарного обов`язку заставодавця та боржника.

В той же час, як зазначена раніше ст. 541 ЦК України передбачає виникнення солідарного зобов`язання, Верховний суд України у постанові від 26.08.2014 у справі 3-93гс14 прийшов до висновку, що згідно з нормами чинного законодавства майновий поручитель та основний боржник, зобов`язання якого перед кредитором забезпечені заставою майна, що належить на праві власності майновому поручителю, відповідають перед кредитором солідарно.

Пунктом 2.3. договору застави сторонами було передбачено, що заставодавець та боржник несуть солідарний обов`язок перед заставодержателем за виконання зобов`язань, визначених в п. 2.1 цього договору (тобто зобов`язань щодо повернення кредиту та сплати процентів та інших платежів, передбачених умовами кредитного договору від 30.12.2010 р. № 12/2, укладеного в межах генерального кредитного договору від 18.03.2010 р. № 12), що узгоджується з вимогами статті 541 ЦК України.

Тобто, сторони договору застави передбачили солідарний обов`язок майнового поручителя (заставодавця, позивача) за виконання зобов`язань боржником умов кредитного договору № 12/2 від 30.12.2010 в межах генерального кредитного договору № 12 від 18.03.2010.

Верховний Суд у постанові від 20.06.2018, відправляючи справу на новий розгляд, зазначив, що рішення суддів не містили висновків, яким чином договір застави, укладений між банком і заставодавцем породжує для відповідача (боржника) солідарний з заставодавцем обов`язок, враховуючи що між ним і заставодавцем відповідний договір щодо такого обов`язку не укладався.

Відповідно до ст. 511 ЦК України зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Так, заставодержателем в договорі застави завжди є кредитор за основним зобов`язанням, яке забезпечується заставою, адже застава спрямована саме на забезпечення основного зобов`язання, в якому заставодержатель має право вимоги до боржника, тобто є кредитором.

Водночас закон дозволяє укладати договір застави за участю заставодавця, який не є боржником за основним зобов`язанням.

В даному випадку договір застави № 21 від 27.06.2014 був укладений в якості забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Управління по будівництву тунелів і підземних споруд спеціального призначення зобов`язань за кредитним договором № 12/2 від 30.12.2010 на виконання та в межах генерального кредитного договору № 12 від 18.03.2010 з позивачем, який не є боржником за основним зобов`язанням.

Колегія суддів зазначає, що зобов`язання по договору застави не породжують для боржника (відповідача) будь-якого обов`язку, окрім наявного обов`язку щодо виконання зобов`язань за кредитним договором № 12/2 від 30.12.2010 в межах генерального кредитного договору № 12 від 18.03.2010.

В той же час, після укладення договору застави, позивач як майновий поручитель, відповідно до п. 2.3. договору застави разом з відповідачем став солідарним боржником щодо виконання зобов`язань за кредитним договором 12/2 від 30.12.2010.

Таким чином, оскільки солідарний обов`язок позивача та відповідача виник з договору застави, який в розумінні статті 572 ЦК України має додатковий характер і залежить від основного зобов`язання (в даному випадку кредитного договору № 12/2 від 30.12.2010), такі правочини були укладені на користь одного кредитора - Банку, а тому укладення додаткового договору між майновим поручителем та боржником не є необхідним.

Крім того, в межах справи № 910/8098/15-г, яка має преюдиціальне значення при вирішенні даної справи, судами також було встановлено, що відповідно до договору застави ТОВ Торговий дім Практика став солідарним боржником поряд з ТОВ УПРАВЛІННЯ ПО БУДІВНИЦТВУ ТУНЕЛІВ І ПІДЗЕМНИХ СПОРУД СПЕЦІАЛЬНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ з обов`язку виконання зобов`язання по поверненню кредиту позивачу за кредитним договором від 30.12.2010 р. № 12/2 на виконання та в межах генерального кредитного договору від 18.03.2010 р. № 12 із змінами та доповненнями в частині заставленого майнового права.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу Брумареску проти Румунії (Brumarescu v. Romania).

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.

У п. 5.1.2. договору застави було передбачено, що заставодавець, зокрема, має право в порядку регресу вимагати від боржника виконання зобов`язань за кредитним договором на свою користь у випадку задоволення заставодавцем вимог заставодержателя.

Таким чином, у зобов`язаннях з виконання кредитного договору, в яких позивач виступав майновим поручителем/солідарним боржником за договором застави, третя особа кредитором, а відповідач - боржником, у майнового поручителя, у випадку виконання свого солідарного зобов`язання за договором застави, було передбачено право вимоги (регресу) до боржника в межах виплачених за договором сум.

Враховуючи вищевикладене, колегією суддів встановлено, що у даних правовідносинах існували солідарні обов`язки сторін, які виникли в контексті існування кредитного договору та укладеного в його забезпечення договору застави, а тому підстав для застосування п. 3 ч. 1 ст. 512 ЦК України у даному випадку не має.

Відповідно до ст. 544 Цивільного кодексу України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Таким чином, оскільки у спірних правовідносинах позивач виступав майновим поручителем, солідарний обов`язок якого був встановлений в договірному порядку (п. 2.3. договору застави) та обмежувався розміром майнового права, яке було передано в заставу, враховуючи встановлений факт погашення заставодавцем заборгованості боржника у сумі 19 400 000,00 грн. за кредитним договором, колегія суддів дійшла до висновку, що у даних правовідносинах у позивача виникло право зворотної вимоги до відповідача у сумі 19 400 000,00 грн. на підставі ст. 544 Цивільного кодексу України.

Стосовно доводів відповідача про те, що позивач намагається здійснити подвійне стягнення з банку та відповідача, оскільки ТОВ "Торговий дім "Практика" включено до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "БГ Банк", колегія суддів відхиляє як необґрунтовані та безпідставні, оскільки відповідно до п.3 ч.1 ст. 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", до вказаного реєстру можуть вноситися зміни. Рішення у справі №910/8098/15-г є підставою для внесення змін до вказаного реєстру.

При цьому, такі висновки зробив і Верховний Суд у даній справі у постанові від 20.06.2018 р.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегією суддів встановлено, що у даних правовідносинах існували солідарні обов`язки сторін, які виникли в контексті існування кредитного договору та укладеного в його забезпечення договору застави, а тому підстав для застосування п. 3 ч. 1 ст. 512 ЦК України у даному випадку не має.

Таким чином, оскільки у спірних правовідносинах позивач виступав майновим поручителем, солідарний обов`язок якого був встановлений в договірному порядку (п. 2.3. договору застави) та обмежувався розміром майнового права, яке було передано в заставу, враховуючи встановлений факт погашення заставодавцем заборгованості боржника у сумі 19 400 000,00 грн. за кредитним договором, колегія суддів дійшла до висновку, що у даних правовідносинах у позивача виникло право зворотної вимоги до відповідача у сумі 19 400 000,00 грн. на підставі ст. 544 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Дослідивши матеріали, наявні у справі, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги не має.

В той же час, враховуючи повноваження суду апеляційної інстанції та те, що судом першої інстанції було невірно застосовано норми матеріального права, однак вказане порушення не призвело до прийняття незаконного рішення, колегія суддів приходить до висновку, що рішення місцевого господарського суду підлягає зміні в його мотивувальній частині щодо застосування норм права.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління по будівництву тунелів і підземних споруд спеціального призначення" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 року у справі № 910/22772/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 року у справі № 910/22772/15 змінити в його мотивувальній частині.

3. Резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 року у справі № 910/22772/15 залишити без змін.

4. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

5. Матеріали справи № 910/22772/15 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 22.07.2019 р.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Руденко