Рішення

від 24.07.2019 по справі 826/115/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

24 липня 2019 року справа №826/115/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Груп" (далі по тексту - позивач, ТОВ "Транс-Груп") доГоловного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві) провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04 жовтня 2016 року №0004731401 та №0004741401 В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає протиправним визначення суми податкових зобов`язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, виходячи з того, що господарські операції із контрагентом-постачальником підтверджені належним чином оформленими первинними документами та податковими накладними, є реальними та відповідають дійсному економічному змісту, а ТОВ "Транс-Груп" дотримано передбачені законодавством умови для формування даних податкового обліку в частині витрат та податкового кредиту.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/115/17, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Відповідачем надано додаткові пояснення, з яких вбачається про незгоду із заявленими позовними вимогами з підстав, викладених в акті перевірки.

В судовому засіданні 19 березня 2018 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представники відповідача проти позову заперечили; на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС від 04 жовтня 2016 року №0004731402 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України за порушення підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 138.2 статті 138, пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України ТОВ "Транс-Груп" збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 108 782,00 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням - 96 144,00 грн. та за штрафними санкціями - 12 638,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС від 04 жовтня 2016 року №0004741401 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України за порушення пунктів 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3 та 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України ТОВ "Транс-Груп" збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 133 534,00 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням на 106 827,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 26 707,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 21 вересня 2016 року №291/26-15-14-01-01/31861974 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Транс-Груп" з питань дотримання вимог податкового законодавства в результаті взаємовідносин з ТОВ "Тренда Лімітед", за період з 01.11.2014 по 31.01.2015 року" (далі по тексту - акт перевірки).

У висновку акта перевірки встановлено порушення позивачем підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на прибуток на загальну суму 96 144,00 грн., у тому числі за 2014 рік на суму 50 550,00 грн. та за 2015 рік на суму 45 594,00 грн.; п пунктів 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3 та 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у розмірі 106 827,00 грн., в тому числі за листопад 2014 року на 25 000,00 грн., грудень 2014 року на суму 31 167,00 грн., січень 2015 року на суму 50 660,00 грн.

Вказані в акті перевірки порушення обґрунтовані безпідставним віднесенням до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість відповідних сум вартості придбаних у ТОВ "Тренда Лімітед" послуг, у зв`язку із не підтвердженням реальності здійснення господарських операцій, а саме: згідно форми 1-ДФ за 4 квартали 2014 року у штаті працювала 1 особа, за 1 квартал 2015 року - 5 осіб; основні засоби на підприємстві відсутні; в ході аналізу податкової звітності ТОВ "Тренда Лімітед", поданої до податкового органу, встановлено відсутність інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності; фактично у підприємства відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності. Крім того, згідно пояснень директора ТОВ "Тренда Лімітед" ОСОБА_1 та головного бухгалтера ОСОБА_2 , останні не мали жодного відношення до діяльності ТОВ "Тренда Лімітед", а підприємство є суб`єктом фіктивного підприємництва.

Згідно усталеної судової практики при розгляді справ даної категорії судам належить з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції (фактичне здійснення господарських операцій); підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій позивачем з його контрагентами, підтвердження господарських операцій первинними та податковими звітними документами, мету придбання та обставини використання придбаних робіт/товарів у власній господарській діяльності, а також встановити спеціальну податкову правосуб`єктність учасників господарської операції, якщо це необхідно.

Наявні у справі докази свідчать, що 17 листопада 2014 року між ТОВ "Транс-Груп" (замовник) та ТОВ "Тренда Лімітед" (виконавець) укладеного договір №14-ТЛ на технічне обслуговування та виконання ремонтних робіт, за умовами якого виконавець зобовязується надавати послуги з технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів замовника, а замовник зобовязується приймати оплачувати надані послуги та/або роботи. Додатковою угодою №1 від 05 січня 2015 року внесено зміни до реквізитів виконавця.

Згідно з актами надання послу, копії яких наявні в матеріалах справи, виконавцем надано послуги з обслуговування та виконання ремонтних робіт з переліком найменування та виконаного виду робіт.

ТОВ "Тренда Лімітед" виписало позивачу податкові накладні, які у подальшому слугували підставою для віднесення позивачем відповідних суд податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

В оплату за поставлений товар позивач перерахував на рахунок постачальника грошові кошти, що підтверджується наявними у справі виписками з рахунку позивача у ПАТ "Енергобанк".

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

За правилами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є:

прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Пункт 135.1 статті 135 Податкового кодексу України встановлює, що базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Таким чином, фінансовий результат до оподаткування та, відповідно, база оподаткування податком на прибуток, визначається платником податку на прибуток у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням відповідних коригувань на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами бухгалтерського обліку.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий акт, затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечать міжнародним стандартам; міжнародні стандарти фінансової звітності (далі - міжнародні стандарти) - прийняті Радою з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку документи, якими визначено порядок складання фінансової звітності; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частина друга статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлює, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Разом з цим, формальна наявність у покупця первинних документів, необхідних для віднесення певних сум до складу витрат відповідного періоду не є безумовною підставою формування витрат, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та придбання товарів з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку.

Так, досліджуючи питання пов`язаності придбаних позивачем товарів з його господарською діяльністю та реальність господарських операцій, суд зазначає про наступне.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов`язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Разом з тим, суд звертає увагу, що позивач не надав суду будь-яких письмових пояснень з приводу реальності здійснених господарських операцій та мети придбання у ТОВ "Тренда Лімітед" послуг з технічного обслуговування та виконання ремонтних робіт.

Позивач надав суду копії договору на технічне обслуговування та виконання ремонтних робіт від 17 листопада 2014 року №14-ТЛ, укладеного із ТОВ "Тренда Лімітед", податкових накладних та актів надання послуг, виписку банку.

Разом з тим, надані позивачем первинні документи, на думку суду, не дають суду можливості встановити реальність здійснених операцій, а лише фіксують господарські операції із ТОВ "Транс-Груп" і ТОВ "Тренда-Лімітед".

При цьому в матеріалах справи відсутні докази щодо фактичного здійснення ТОВ "Транс-Груп" послуг на технічне обслуговування та ремонтних робіт саме ТОВ "Тренда Лімітед" - у справі відсутні докази, які б давали можливість ідентифікувати участь ТОВ "Тренда Лімітед" у наданні послуг на технічне обслуговування та ремонтні роботи, зокрема які саме заходи вживались виконавцем робіт щодо технічного обслуговування, щодо категорії усунутих несправностей та на яких об`єктах, встановити характер та об`єм наданих послуг, місце надання послуг чи здійснення робіт.

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з ТОВ "Тренда Лімітед" носять реальний характер, а придбані послуги використані в межах господарської діяльності або придбавались з такою метою.

При цьому, надані позивачем докази на підтвердження наявності у нього власних транспортних засобів та їх використання у власній господарській діяльності не підтверджуються факт реального отримання послуг у ТОВ "Тренда Лімітед" за перевірений період.

Таким чином, висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України в частині заниження податку на прибуток є обґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи.

Суд враховує, що доводи акта перевірки про те, що у ТОВ "Тренда Лімітед" відсутні основні засоби, технологічне обладнання та інші виробничі потужності для здійснення фінансово-господарської діяльності та про ознаки фіктивності, не підтверджуються документально, однак, звертає увагу, що зазначене не впливає на результат вирішення спору за умови не підтвердження реальності господарських операцій та пов`язаності придбаних товарів і послуг із господарською діяльністю.

Враховуючи наведене у сукупності, а також беручи до уваги обставини не підтвердження реальності спірних господарських операцій, суд приходить до висновку про відсутність у позивача підстав для формування витрат за результатами оформлення таких операцій.

При цьому суд враховує, що наявність первинних документів та оплати за спірними операціями сама по собі не є підтвердженням фактичного здійснення операцій та в даному випадку - самостійною підставою для формування спірних сум податкових вигод, оскільки рух цих коштів, виходячи з вищенаведеного у сукупності, не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю підприємств - учасників спірних операцій.

Таким чином, висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України в частині заниження податку на прибуток є обґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи.

Оцінюючи правомірність висновків акта перевірки про безпідставне включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість відповідних сум податку по відносинах із постачальниками, суд керується наступним.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України визначено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів (послуг), місце постачання яких розташоване на митній території України.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів і збору на обов`язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв`язку).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Матеріали справи підтверджують, що за перевірений період позивач відображав суми податку на додану вартість у складі податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ "Тренда Лімітед".

Проте, суд звертає увагу, що наявність у позивача податкових накладних не є безумовною підставою для віднесення до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість по сумнівним господарським операціям.

Як зазначено вище при розгляді питання правомірності формування витрат, судом не встановлено факту використання в межах господарської діяльності позивача послуг, придбаних у ТОВ "Тренда Лімітед", що виключає можливість формування податкового кредиту з податку на додану вартість по вказаним операціям.

З огляду на зазначене, висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України в частині заниження податку на додану вартість є обґрунтованими, а тому збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість є правомірним.

Таким чином, позовні вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень від 04 жовтня 2016 року №0004731401 та №0004741401 нормативно та документально не підтверджуються, а тому не підлягають задоволенню.

Щодо наданого відповідачем роздрукованого з Єдиного державного реєстру судових рішень вироку Печерського районного суду міста Києва від 06 липня 2015 року у справі №757/22097/15-к по обвинуваченню у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 27, частиною першою статті 205, частиною першою статті 358 Кримінального кодексу України, суд звертає увагу, що вказаний вирок не використовувався під час перевірки та не був підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ "Транс-Груп" задоволенню не підлягає.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову Товариству з обмеженою відповідальністю "Транс-Груп" відмовити повністю.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс-Груп" (03065, м. Київ, бульвар Івана Лепсе, 51/16; ідентифікаційний код 311861974);

Головне управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 39439980).

Суддя В.А. Кузьменко