Постанова

від 10.07.2019 по справі 523/13831/14-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1967/19

Номер справи місцевого суду: 523/13831/14-ц

Головуючий у першій інстанції Бузовський В.В.

Доповідач Дрішлюк А. І.

Категорія: 27

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2019 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Дрішлюка А.І., суддів Черевка П.М., Драгомерецького М.М.,

при секретарі судового засідання Півнєву Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Дельта Банк на заочне рішення Суворовського районного суду Одеської області від 20 листопада 2014 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Дельта Банк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

09 вересня 2014 року представник Публічного акціонерного товариства Дельта Банк звернувся до суду із позовною заявою про стягнення заборгованості та просив суд в рахунок погашення боргу за договором про надання споживчого кредиту № 11165649000 від 08.06.2007 року в розмірі 171 655,98 доларів США, звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу з прилюдних торгів предмету іпотеки кв. АДРЕСА_1 . В обґрунтування вимог позивач посилався на те, що між АКІБ УкрСиббанк та відповідачем був укладений кредитний договір, згідно якого банк надав кредит в сумі 100 000 доларів США, при цьому відповідач зобов`язався повернути ці грошові кошти у строк встановлений договором, здійснюючи погашення заборгованості та сплачуючи проценти за користування кредитними ресурсами. В забезпечення зобов`язань за вказаним договором про надання споживчого кредиту між АКІБ УкрСиббанк та відповідачем було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.3-6).

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2014 року в задоволенні позовних вимог ПАТ Дельта Банк було вирішено відмовити (а.с.99-100).

Не погоджуючись з вказаним рішенням ПАТ Дельта Банк 15.12.2014 року звернулись до суду з апеляційною скаргою (а.с. 104-108). Ухвалою судді Апеляційного суду Одеської області від 06.03.2015 року апеляційну скаргу ПАТ Дельта Банк було визнано неподаною та повернуто апелянту в зв`язку з неусуненням недоліків апеляційної скарги (а.с. 125).

02.03.2018 року ПАТ Дельта Банк повторно звернулись до суду з апеляційною скаргою на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2014 року. Апелянт вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, а також посилається на те, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Так апелянт зазначає, що суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог посилаючись на ЗУ Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті , не прийняв до уваги ЗУ Про іпотеку , а саме статтю 33 даного Закону, яка регламентує право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання. Також апелянт зауважує, що судом не було звернено увагу на те, що ЗУ Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті обмежує право банку в частині захисту у судовому порядку, що суперечить Конституції України. Тому апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позовні вимоги ПАТ Дельта Банк задовольнити в повному обсязі (а.с.130-136).

Ухвалою судді Апеляційного суду Одеської області від 29.03.2018 року Кононенко Н .А. було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ Дельта Банк (а.с. 147-148) та ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 02.04.2018 року справу призначено до розгляду (а.с.149).

В зв`язку з ліквідацією Апеляційного суду Одеської області протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа була розподілена колегії суддів Одеського апеляційного суду в складі головуючого судді Дрішлюка А.І., суддів Черевка П.М., Драгомерецького М.М. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 04.02.2019 року справа була прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Відзив чи заперечення на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходили.

В судовому засіданні 10.07.2019 року відповідач ОСОБА_1 просив залишити без задоволення апеляційну скаргу. Апелянт в судове засідання не з`явився. Про час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, які містяться в матеріалах справи. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Одночасно апеляційний суд звертає увагу на те, що апелянт, як ініціатор процесу на цій стадії, за логікою цивільного процесуального законодавства в системному взаємозв`язку з завданнями та засадами цивільного судочинства, повинен цікавитись рухом власної скарги у разі наявності процесуальної зацікавленості в її розгляді з особистою участю. Крім того, будь-який учасник провадження має можливість дізнатись інформацію про час та місце проведення судового засідання також на офіційній сторінці суду в мережі Інтернет.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Приймаючи оскаржуване рішення та відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що кредит був отриманий в іноземній валюті, боржник зареєстрований та проживає у спірній квартирі, докази наявності іншого нерухомого житлового майна в боржника відсутні, тому суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що дія мораторію поширюється до виниклих правовідносин.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції та відхиляючи доводи апеляційної скарги вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно було встановлено судом першої інстанції 08.06.2007 року між АКІБ Укрсиббанк (правонаступником якого є ПАТ Дельта Банк ) та ОСОБА_1 був укладений Договір про надання споживаного кредиту № 11165649000 за умовами якого банк надав їй кредит в сумі 100 000,00 доларів США, строк повернення кредиту - до 08.06.2028 року (а.с. 7-14).

В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором 08.06.2007 року між АКІБ Укрсиббанк та ОСОБА_1 був укладений Договір іпотеки нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 57,3 кв.м., житловою - 34,2 кв.м. (а.с. 15-17).

08.12.2011 року між АКІБ Укрсиббанк та ПАТ Дельта Банк був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, в тому числі за спірним кредитним договором, що підтверджується актом прийому-передачу документації за вказаним договором купівлі-продажу, складеного 21.03.2012 року щодо документації на спірний кредитний договір (а.с. 36, 37-40).

26.06.2013 року ПАТ Дельта Банк направили ОСОБА_1 довідку про повідомлення наявності простроченої заборгованості за кредитним договором (а.с. 18).

21.10.2013 року ПАТ Дельта Банк направили ОСОБА_1 повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання порушеного зобов`язання у тридцяти денний строк та вимогу про добровільне звільнення приміщення, передачу ключів та документації (а.с. 31-32).

Отже, з вище наведеного вбачається, що кредитор виконав належним чином умови Договору про надання споживаного кредиту № 11165649000 від 08.06.2007 року та надав позичальнику грошові кошти в сумі, визначеній вказаним договором. Разом з тим позичальник не виконував належним чином зобов`язання, передбачені умовами договору, та не повернув кредитору грошові кошти, отримані в борг.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. За ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). За положеннями ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до ст. 7 Закону України Про іпотеку за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст.33 Закону України Про іпотеку у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. За ч. 1 ст. 12 зазначеного Закону у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 вказаного Закону у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Стаття 41 Закону України Про іпотеку встановлює, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України Про виконавче провадження , з дотриманням вимог цього Закону.

07 червня 2014 року набув чинності Закон України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті , згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України Про заставу та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України Про іпотеку , якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Отже, діючим законодавством передбачена можливість задоволення вимог кредитора, у випадку порушення позичальником зобов`язань, шляхом подачі кредитором до суду відповідного позову та звернення стягнення на предмет іпотеки. Разом з тим, як було вище зазначено, положеннями діючого законодавства, за наявністю вище вказаних умов, встановлена заборона відчуження (стягнення) нерухомого майна, яке було надано в якості забезпечення зобов`язань за споживчими кредитами, без згоди власника на таке відчуження.

Апеляційний суд зауважує, що поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України). Таким чином, установлений Законом України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у разі невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).

Враховуючи вище наведене апеляційний суд звертає увагу на те, що суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог з врахуванням передбаченої на момент розгляду справи процедури звернення стягнення на нерухоме майно, дійшов правильних висновків, зауваживши, що на спірні правовідносини розповсюджується дія мораторію. При цьому, беручи до уваги доводи апеляційної скарги, апеляційний суд зауважує, що за обставинами даної справи є підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки в зв`язку з невиконанням боржником своїх зобов`язань. Однак на даний час процедура звернення стягнення на відповідне майно заблокована дією відповідного закону. Відтак, з врахуванням судової практики, яка існувала на момент прийняття оскаржуваного рішення щодо механізму застосування мораторію, оскільки перевіряється законність рішення на момент його прийняття, апеляційний суд прийшов до висновку про відхилення доводів апеляційної скарги. При цьому апеляційний суд звертає увагу апелянта на те, що позивач-кредитор не позбавлений права на повторне звернення до суду з відповідними позовними вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки після завершення дії мораторію.

Одночасно апеляційний суд зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, враховуючи вище наведене, оскільки доводи апеляційної скарги не спростували правильних по суті висновків суду першої інстанції, апеляційний суд на підставі ст. 375 ЦПК України залишає без задоволення апеляційну скаргу, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд ,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Дельта Банк - залишити без задоволення.

Заочне вішення Суворовського районного суду Одеської області від 20 листопада 2014 року - залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційного скарги до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дрішлюк

М.М. Драгомерецький

П.М. Черевко

Повний текст постанови виготовлено 23 липня 2019 року.

Суддя Одеського апеляційного суду А.І. Дрішлюк

10.07.2019 року м. Одеса