Рішення

від 09.07.2019 по справі 910/1801/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.07.2019Справа № 910/1801/19

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрохим"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіпро"

про стягнення грошових коштів

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Кошляк М.І.

Представники учасників справи:

від позивача не з`явилися;

від відповідача не з`явилися.

СУТЬ СПОРУ:

13 лютого 2019 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрохим" (позивач) надійшла позовна заява № 1-1316 від 08.02.2019 року до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіпро" (відповідач) про стягнення заборгованості за договором поставки № К26/07/18-00001 від 26.07.2018 року в сумі 1 194 819,47 грн. з них: основного боргу - 935 428,50 грн. (дев`ятсот тридцять п`ять тисяч чотириста двадцять вісім гривень 50 копійок), пені - 138 473,97 грн. (сто тридцять вісім тисяч чотириста сімдесят три гривні 97 копійок), 3% річних - 11 553,55 грн. (одинадцять тисяч п`ятсот п`ятдесят три гривні 55 копійок), інфляційних втрат - 40 167,37 грн. (сорок тисяч сто шістдесят сім гривень 37 копійок) та штрафу - 69 196,08 грн. (шістдесят дев`ять тисяч сто дев`яносто шість гривень 08 копійок).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як покупець, не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання договором поставки № К26/07/18-00001 від 26.07.2018 року, зокрема, у визначені відповідним договором строки не здійснив оплату вартості переданого йому позивачем, як постачальником, товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2019 року у справі № 910/1938/19 позовну заяву № 1-1316 від 08.02.2019 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрохим" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіпро" про стягнення грошових коштів залишено без руху, надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Дніпрохим" строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.

Так, поштове відправлення з ухвалою суду у даній справі було направлене Товариству з обмеженою відповідальністю "Дніпрохим" за адресою: 49000, м. Дніпро, вул. Комсомольська, 54, кв. 43, яка вказана в позовній заяві та відповідає адресі місцезнаходження товариства у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

В пункті 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, керуючись приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України суд дійшов висновку, що днем вручення позивачу ухвали суду від 15.02.2019 року у справі № 910/1801/19 є 27.03.2019 року. Вказане підтверджується відомостями з офіційного веб-сайту Державного підприємства "Укрпошта" за поштовим ідентифікатором № 0103048982160.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Тобто, строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви до 08.04.2019 року (включно).

01.04.2019 року через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрохим" надійшла заява № 1344 від 18.03.2019 року "Про усунення недоліків".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі № 910/1801/19, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 07.05.2019 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.05.2019 року підготовче засідання відкладено на 30.05.2019 року.

В підготовчому засіданні 30.05.2019 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 910/1801/19 до судового розгляду по суті на 09.07.2019 року, про що сторін повідомлено ухвалою-повідомленням від 30.05.2019 року.

Представники сторін в судове засідання 09.07.2019 року не з`явилися.

На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, ухвалу суду про відкриття провадження у даній справі було направлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Авіпро" за адресою: 02092, м. Київ, вул. Машиністівська, 1, яка вказана в позовній заяві та відповідає адресі місцезнаходження у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Водночас, суд звертає увагу, що поштове відправлення з ухвалою суду про відкриття провадження від 04.04.2019 року у даній справі не було вручене відповідачу та було повернуте до суду 12.06.2019 року з відміткою у довідці відділення поштового зв`язку на відповідному конверті "за закінченням встановленого строку зберігання" - 09.06.2019 року.

Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

В п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, керуючись приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України суд дійшов висновку, що днем вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі від 04.04.2019 року у справі № 910/1801/19 є 09.06.2019 року.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи, проте своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк, а також правом взяти участь у розгляді справи, не скористався.

Крім цього, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, Господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 04.04.2019 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання 09.07.2019 року за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши наявні докази у матеріалах даної справи, Господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

26.07.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпрохим" (надалі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Авіпро" (надалі - відповідач, покупець) укладено договір поставки № К26/07/18-00001 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та своєчасно оплатити на умовах, передбачених даним договором, товар: поліетилен ЛВТ F 2231, Aramko F 2231, у кількості 24,750 т, вартістю 1 025 429,63 грн., в т.ч. ПДВ 20%.

Відповідно до п. 1.2. договору, загальна сума договору на день укладання договору складає 1 025 429,63 грн.

В п. 5.1. договору визначено умови оплати: відтермінування платежу на строк 30 (тридцять) календарних днів з моменту відвантаження товару.

На виконання умов договору поставки № К26/07/18-00001 від 26.07.2018 року позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1 025 429,63 грн., що підтверджується видатковою накладною № 31/07000007 від 31.07.2018 року (копія міститься в матеріалах справи). Вказана видаткова накладна підписана сторонами без заперечень.

Заперечень щодо якості та кількості поставленого товару за вказаною видатковою накладною матеріали справи не містять.

За приписами ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Факт отримання товару відповідачем і видаткова накладна, надана позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов`язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар (п. 1 Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/767/2013 від 29.04.2013 р.).

Оскільки спірна видаткова накладна має найменування юридичних осіб, перелік товару, його вартість, посилання на договір та інші реквізити, вона відповідає вимогам закону та є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції.

Позивач вказує, що відповідач за поставлений товар розрахувався лише частково, що підтверджується платіжними дорученнями № 2262 від 04.10.2018 року на суму 30 000,00 грн. та № 2269 від 08.10.2018 року на суму 60 000,00 грн., відтак, відповідач, за розрахунками позивача, має заборгованість за договором в розмірі 935 428,50 грн.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача санкції за порушення виконання грошового зобов`язання щодо оплати товару.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, як встановлено нормами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.

Приписами ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Наявність, обсяг заборгованості відповідача у розмірі 935 428,50 грн. та настання строку виконання обов`язку щодо сплати підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та не були спростовані відповідачем.

Водночас, суд зауважує, що при розрахунку суми основного боргу позивачем при відніманні сум часткових оплат від суми поставленого товару позивачем допущено арифметичну помилку та вказано загальну суму основного боргу 935 428,50 грн., натомість її сумарний розмір складає 935 429,63 грн.

За умовами ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідач контррозрахунку заявленої до стягнення суми основного боргу до суду не надав та не надіслав.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору, зважаючи на відсутність в матеріалах справи контррозрахунку суми заявленої до стягнення, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором поставки № К26/07/18-00001 від 26.07.2018 року в розмірі 935 428,50 грн.

При зверненні до суду позивач також просить стягнути з відповідача на його користь пеню - 138 473,97 грн., 3% річних - 11 553,55 грн., інфляційних втрат - 40 167,37 грн. та штрафу - 69 196,08 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В п. 6.2. договору визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання покупцем зобов`язань по оплаті за даним договором, він несе відповідальність у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період її нарахування, за кожен день прострочення з дня виникнення заборгованості до дня фактичної оплати та штрафу у розмірі 0,11% від суми заборгованості за поставлений товар за кожен день прострочення з дня виникнення заборгованості до дня фактичної оплати, а також сплачує заборгованість з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 18% річних від простроченої суми.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, в п. 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" визначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені .

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, з урахуванням днів часткової оплати заборгованості - 04.10.2018 року та 08.10.2018 року, суд встановив, що загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становить суму більшу, ніж заявлена позивачем до стягнення, яка становить 139 485,38 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Втім, зважаючи на те, що суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині стягнення пені, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за порушення грошового зобов`язання по оплаті поставленого товару підлягають задоволенню в сумі 138 473,97 грн., за розрахунком позивача.

Щодо позовних вимог про стягнення штрафу суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

В силу ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. При цьому, на відміну від пені, обчислення штрафу не здійснюється за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Враховуючи, що в п. 6.2. договору передбачено порядок нарахування штрафу за порушення зобов`язань по оплаті товару, але визначено порядок його обчислення за кожен день прострочення, що за своєю суттю є пенею, тому суд дійшов висновку, що вказана умова не може бути застосована, оскільки передбачає подвійне нарахування пені за одне й те ж порушення, але в різному розмірі у певний період.

Таким чином, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення штрафу є безпідставними, в зв`язку з чим задоволенню не підлягають.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наведена норма встановлює право кредитора вимагати сплати суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних протягом усього періоду прострочення до моменту повного виконання боржником своїх грошових зобов`язань перед кредитором.

При цьому, передбачена законом відповідальність за неналежне виконання покупцем грошового зобов`язання з оплати поставленого йому товару підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору.

При перевірці наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням днів часткової оплати заборгованості - 04.10.2018 року та 08.10.2018 року, в межах заявленого позивачем періоду, суд встановив, що загальна сума 3% річних та інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача становлять суму більшу, ніж заявлена позивачем до стягнення, а саме: 11 637,83 грн. - 3% річних та 40 167,38 грн. - інфляційних втрат.

З огляду на те, що суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за порушення грошового зобов`язання по оплаті поставленого товару підлягають задоволенню за розрахунком позивача, а саме: 11 553,55 грн. - 3% річних та 40 167,37 грн. - інфляційних втрат,.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2019 року встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство. Попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву на позов, справа згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України буде розглянута за наявними в ній матеріалами.

Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст. 46 Господарського процесуального кодексу України правами, жодного доказу на спростування доводів позивача, або доказів суду не надав.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 1 125 623,39 грн. з них: основного боргу - 935 428,50 грн., пені - 138 473,97 грн., 3% річних - 11 553,55 грн. та інфляційних втрат - 40 167,37 грн.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 16 884,35 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіпро" (код ЄДРПОУ 37203655, м. Київ, вул. Машиністівська, 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрохим" (код ЄДРПОУ 31477264, адреса: 49000, м. Дніпро, вул. Комсомольська, 54, кв. 43) грошові кошти: основного боргу - 935 428,50 грн. (дев`ятсот тридцять п`ять тисяч чотириста двадцять вісім гривень 50 копійок), пені - 138 473,97 грн. (сто тридцять вісім тисяч чотириста сімдесят три гривні 97 копійок), 3% річних - 11 553,55 грн. (одинадцять тисяч п`ятсот п`ятдесят три гривні 55 копійок), інфляційних втрат - 40 167,37 грн. (сорок тисяч сто шістдесят сім гривень 37 копійок) та судовий збір - 16 884,35 грн. (шістнадцять тисяч вісімсот вісімдесят чотири гривні 35 копійок).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 26.07.2019р.

Суддя О.В. Котков