Постанова

від 25.07.2019 по справі 369/3338/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 липня 2019 року м. Київ

Унікальний номер справи № 369/3338/17

Апеляційне провадження № 22-ц/824/10447/2019

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.

суддів - Борисової О.В., Гаращенка Д.Р.,

при секретарі - Слободяник Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 травня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Ковальчук Л.М., по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання права власності на Ѕ частину квартири, стягнення грошових коштів, -

в с т а н о в и в :

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання права власності на Ѕ частину квартири, стягнення грошових коштів разом з заявою про забезпечення позову. Враховуючи уточнення позовної заяви зазначила, що вона з 2007 року проживає у цивільному шлюбі з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як чоловік та жінка. Стверджувала, що з 2007 року сторони разом вели спільне господарство, підтримували шлюбні сімейні відносини. Відповідач під час оформлення анкетних даних щодо працевлаштування зазначав позивача як дружину.

За час спільного проживання сторонами було набуто у власність майно, а саме квартиру, яка знаходить за адресою: АДРЕСА_1 .

З метою набуття вказаної квартири у власність 22 листопада 2011 року відповідач з ТОВ ФКГ ЧАЙКА уклав договір іпотеки про інвестування в будівництво вказаної квартири та 15 червня 2013 року отримав свідоцтво про власність на спірну квартиру.

06 жовтня 2016 року відповідач пішов у морський рейс за контрактом з Norbulk Monnig Services LTD (Bermuda) represented by Hanza Marime management (Riga/Latvia). Після повернення в Україну 02 березня 2017 року відповідач повідомив позивача, що в нього є інша жінка та він не має наміру далі проживати з позивачем. У подальшому відповідач вимагав віддати документи на спірну квартиру та виселитися з неї.

Зазначала, що для придбання спірної квартири сторони були вимушені брати кредит в банку, який сплачували разом. Сторони за спільні кошти, отримані внаслідок спільної праці, проводили ремонтні роботи, придбавали меблі, побутову техніку. Також на придбання спірної квартири та її облаштування було використано кошти, які позивач позичила у друзів, та згодом їх повернула за рахунок коштів, які надала їй тітка після продажу належної їй квартири.

Позивач стверджувала, що має постійний дохід з 2005 року та по теперішній час працює директором ТОВ Телевізійні системи майбутнього (т. 2 а.с.189), а також з 2006 року за сумісництвом - головним бухгалтером в ТОВ ФАЙНО-КОМПАНІ (т. 1 а.с. 1-13, 65-67).

13 листопада 2017 року позивач подала до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог та остаточно просила: встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки, а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , без шлюбу з лютого 2008 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за позивачем право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти в розмірі 198 384,89 грн., що дорівнює половині витрачених грошових коштів на придбання спільно нажитого майна (т. 2 а.с. 48-52).

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 березня 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 25 вересня 2017 року, заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на квартиру, яка знаходить за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 18).

Представник відповідача ОСОБА_3 подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що з 1992 року по теперішній час відповідач працює моряком далекого плавання на підставі іноземних контрактів, отримує заробітну плату на рахунки в банках. Вказував, що у 2005 році познайомився з позивачкою, перебуваючи в гостях у своєї сестри ОСОБА_4 на відпочинку у Криму. Позивач була та є досвідченим фахівцем в галузі бухгалтерського обліку та фінансів, тому відповідач користувався її послугами в особистих справах, за що сплачував кошти. Враховуючи, що відповідач не мав в Києві ні родичів, ні друзів, на виконання умов отримання кредитних коштів щодо забезпечення двох поручителів, він скористався пропозицією позивачки виступити поручителем за винагороду у 500,00 дол. США та за її ж пропозицією залучив у якості поручителя її подругу на тих же умовах.

Наприкінці 2011 року відповідач придбав квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , в обранні, купівлі та ремонті якої йому допомагала позивач. Спірна квартира загальною вартістю 90 000 дол. США купувалася у часткову розстрочку (кредит), а саме - відповідачем було здійснено перший платіж за рахунок особистих коштів в розмірі 75 000,00 дол. США, а залишок було сплачено за рахунок кредитних коштів банку, які відповідач належним чином повертав з власних особистих доходів. Станом на 26 вересня 2016 року загальна сума сплачених відповідачем платежів за спірну квартиру складала 767 250,00 грн.

З огляду на умови праці на суднах далекого плавання, більшість часу протягом року відповідач був відсутній в Україні, тому за погодженням з позивачем та за винагороду в розмірі 1500,00 дол. США на місяць остання вела всі побутові та інші справи відповідача. Відповідач зробив додаткову банківську картку на ім`я позивача для отримання коштів з власного рахунку, а також оформив на позивачку довіреність на управління та розпорядження майном задля ремонту, меблювання, улаштування та реєстрації права на новозбудовану квартиру.

За період по 2017 рік позивач загалом отримала 150 000,00 дол. США особистих коштів відповідача, за які нею було придбано дорогі меблі, техніка, улаштовано квартиру в цілому. Проте, кошти в розмірі 40 000,00 дол. США було використано не за призначенням, оскільки без узгодження з позивачем було інвестовано в будівництво іншої квартири.

Після повернення з рейсу взимку 2017 року відповідач виявив, що в належній йому квартирі проживає син позивача з невідомою дівчиною, в квартирі безлад, пошкоджений ремонт та пропала половина техніки. Ці обставини стали підставою для відмови відповідача від послуг позивачки, однак позивачка продовжувала проживати в квартирі відповідача і перешкоджала йому в доступі до квартири.

Також стверджував, що позивач ніколи не була зареєстрована за адресою проживання та реєстрації відповідача, в тому числі у спірній квартирі, та не проживала там до осені 2016 року.

Крім того, позивач у спірний період перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 та мала від цього шлюбу повнолітнього сина. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 01 березня 2012 року по справі №2-1519/12 шлюб позивача з ОСОБА_5 розірвано.

Також відповідач посилався на той факт, що він перебував у спірний період у шлюбі з ОСОБА_6 'аміко, що було зареєстровано 20 листопада 1997 року в Сен-Леонар провінції Квебек, Канада. Даний шлюб було розірвано за рішенням Вищого суду відділу з сімейних справ району Монреаль, провінції Квебек, Канада №500-04-066367-153 від 12 лютого 2016 року (т. 1 а.с. 68-71 т. 3 а.с. 30-35).

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 травня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання права власності на Ѕ частину квартири, стягнення грошових коштів відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 березня 2017 року та від 28 квітня 2017 року про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 (т. 4 а.с. 35, 36-48).

Не погодившись з рішенням, 14 червня 2019 року ОСОБА_1 подала до суду апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивувала тим, що в матеріалах справи наявні належні та допустимі докази, яким підтверджено факт спільного проживання позивачки та відповідача однією сім`єю. Зазначила, що дійсно перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , який було розірвано рішенням суду від 01 березня 2012 року та набрало законної сили 16 травня 2012 року. Вважає, що суд апеляційної інстанції має змогу встановити факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу починаючи з дати припинення її шлюбу, тобто з 16 травня 2012 року по 06 жовтня 2016 року. Вказує, що відповідач отримав свідоцтво про право власності на спірну квартиру 15 червня 2013 року, тобто під час перебування у фактичних шлюбних відносинах з позивачем. Вважає, що має місце фальсифікація доказів, оскільки відповідач не надав до суду для огляду оригінал рішення Вищого суду відділу з сімейних справ району Монреаль, провінції Квебек, Канада від 12 лютого 2016 року про розірвання шлюбу, проте, у порушення норм процесуального права суд взяв копію вказаного рішення до уваги (т. 4 а.с. 50-81).

19 липня 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Осадча Н.О. подала до Київського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги (т. 4 а.с. 105-112).

У судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Осадча Н.О. заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила залишити її без задоволення.

Інші особи, які беруть участь у справі, до суду не прибули, про час та місце розгляду справи апеляційним судом були сповіщені належним чином, про що у справі є докази. Позивачка ОСОБА_1 була сповіщена особисто телефонограмою, що забезпечує фіксацію такого повідомлення, та врученням повідомлення її представнику - адвокату Придувалову В.В., однак, до суду не прибула та причини неявки не повідомила. Представник апелянта - адвокат Придувалов В.В. подав заяву про відкладення розгляду справи пославшись на неможливість явки до суду за сімейними обставинами, проте їх не зазначив та не надав будь-яких доказів наявності таких обставин, за яких суд апеляційної інстанції мав би можливість дійти висновку, що неявка представника позивачки обумовлена поважними причинами (т. 4 а.с. 90, 99-104, 120-121).

Зважаючи на вимоги ч. 9 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав.

З огляду на положення ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання спірного майна спільною сумісною власністю сторін не може бути встановлений судом з підстави перебування сторін у зареєстрованих шлюбах у визначений позивачкою період.

Колегія суддів погодилася з таким висновком суду виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що ОСОБА_2 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 86,3 кв.м., житловою площею 50,4 кв.м. на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серії НОМЕР_1 , індексний номер 4924887, виданого 15 червня 2013 року державним реєстратором реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області Новицькою Н.К. (т. 1 а.с. 9, 87).

Право власності ОСОБА_2 на спірну квартиру підтверджено також витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 83198016 від 23 березня 2017 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 83944432224 (т. 1 а.с. 92).

З 04 квітня 1995 року по 14 травня 2014 року місце постійного проживання відповідача було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 , з 14 травня 2014 року та по теперішній час зареєстрований за місцезнаходженням спірної квартири за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 77-78).

Згідно з довідкою (випискою з будинкової книги про склад сім`ї і зареєстрованих) начальника відділу реєстрації місця проживання виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області ОСОБА_2. вих. №1060 від 29 березня 2017 року відповідач проживає та зареєстрований з у спірній квартирі одноосібно (т. 1 а.с. 95).

ОСОБА_2 є моряком згідно посвідчення особи моряка та послужної книжки моряка НОМЕР_5 , виданого Міністерством транспорту та зв`язку України 19 квітня 2007 року (т. 2 а.с. 194-208).

Згідно витягу Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України вих. №0.184-4129/0/15-18 від 24 січня 2018 року ОСОБА_2 за період з 2013 по 2017 рік перебував за поза межами державного кордону України: у 2013 році - загальною кількістю 186 днів; у 2014 році - загальною кількістю 171 день; у 2015 році - загальною кількістю 202 дня; у 2016 році - загальною кількістю 199 днів; у 2017 році - загальною кількістю 230 днів, чим підтверджується факт систематичного (протягом кожного року) та тривалого (більше 6 місяців) перебування відповідача поза межами України (т. 3 а.с. 69).

22 листопада 2011 року між ТОВ Фінансово-кредитна група Чайка та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки в забезпечення виконання останнім кредитного договору № 49/ЦП/2011 від 22 листопада 2011 року, зокрема, - повернення 537 000,00 грн. (т. 1 а.с. 6-8).

З пункту 1.3 Договору іпотеки та з копії витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна №33888420 від 23 листопада 2011 року вбачається, що відповідач придбав у ТОВ КОНСЕНТ КАПІТАЛ МЕНЕДЖМЕНТ цінні папери у бездокументарній формі за договором купівлі-продажу облігацій №Б-606/2011 від 16 листопада 2011 року, емітент ТОВ ОМОКС , номінальною вартістю 42,0 грн., загальною кількістю 8525 шт., які передав у заставу за договором застави цінних паперів 49/ЦП/2011 від 22 листопада 2011 року за договірною заставною вартістю 767250,00 грн. (т. 1 а.с. 6, 162).

Також з пункту 1.3 Договору іпотеки вбачається, що відповідач 16 листопада 2011 року уклав з ТОВ ОМОКС договір 24/1/3/311/Ж участі у будівництві.

23 серпня 2012 року відповідач надав ОСОБА_1 довіреність, зокрема: на право управління та розпорядження всім належним йому на праві власності рухомим і нерухомим майном на території України, на отримання правовстановлюючих документів щодо цих об`єктів власності, на оформлення права власності на ім`я ОСОБА_2 щодо жилих приміщень, земельних ділянок та іншого майна, на здійснення ремонту, перепланування, переобладнання, реконструкції та ін., на отримання належних відповідачу майна та грошових коштів, поштової кореспонденції та ін., що посвідчено приватним нотаріусом КМНО Волохою В.П., зареєстровано в реєстрі за №815. (т. 1 а.с. 96).

20 березня 2017 року за заявою відповідача припинено дію довіреності від 23 серпня 2012 року згідно витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей №33464864 , виданого 20 березня 2017 року приватним нотаріусом КМНО Євміна І.Л. (т. 1 а.с. 97).

ОСОБА_1 з 2005 року та по теперішній час працює директором ТОВ Телевізійні системи майбутнього згідно запису в трудовій книжці (т. 2 а.с. 181-189) , а також з 2006 року за сумісництвом працює головним бухгалтером в ТОВ ФАЙНО-КОМПАНІ згідно копії довідки товариства вих. №04/12/-1к від 04 грудня 2017 року (т. 2 а.с. 180).

ОСОБА_1 виступила поручителем за договором поруки № 49-11/ЦП/2012 від 18 травня 2012 року перед кредитором ТОВ Фінансово-кредитна група Чайка щодо своєчасного повернення відповідачем кредитних коштів у розмірі 537 000,00 грн. (т. 2 а.с. 150-151). Так само поручителем за договором поруки № 49-11/ЦП/2011 від 22 листопада 2011 року перед кредитором ТОВ Фінансово-кредитна група Чайка щодо своєчасного повернення відповідачем кредитних коштів у розмірі 537 000,00 грн. виступила ОСОБА_8 (т. 2 а.с. 152-153).

У період з 2012 по 2016 роки позивачкою придбано обладнання, побутову техніку, меблі, будівельні матеріали, сплачені кошти, укладені відповідні договори, де зазначено адресу виконання/поставки за місцем розташування спірної квартири (т. 1 а.с.173-199).

ТОВ НАО СИСТЕМ 29 травня 2012 року видано перепустку №3209 позивачу, як мешканці за місцем знаходження спірної квартири (т. 1 а.с. 220).

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

За змістом ч. 2, 4 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно з положеннями частин 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно вимог ст. 74 Сімейного кодексу України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не можна вважати безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі N 6-846цс16 та від 7 грудня 2016 року у справі N 6-1568цс16, постанові Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 317/3139/15-ц,61-4241св18 .

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя судам роз`яснено, що при застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Таким чином, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен спочатку з`ясувати факт перебування сторін у будь-якому іншому шлюбі.

З матеріалів справи вбачається, що заочним рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 01 березня 2012 року у справі №2-1519/12 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , зареєстрований 23 березня 1990 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Залізничного районного управління юстиції в м. Києві за актовим записом № 289 (т. 2 а.с. 149).

До суду апеляційної інстанції позивач подала копію вказаного рішення з відміткою про набрання ним законної сили 16 травня 2012 року (т. 4 а.с. 64-66).

Також з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 у період з 20 листопада 1997 року перебував у шлюбі з ОСОБА_6 , зареєстрованому в Сен-Леонар , провінція Квебек, Канада, який був розірваний 12 лютого 2016 року за рішенням Вищого суду відділу з сімейних справ району Монреаль, провінції Квебек, Канада за №500-04-066367-153, що підтверджується нотаріально посвідченою копією цього рішення разом з нотаріально завіреним перекладом копії відповідного рішення з відміткою №572/85 від 15 лютого 2018 року про його легалізацію Консульським відділом Посольства України в Канаді (т. 2 а.с.223-225 т. 3 а.с.117-122).

Згідно ч.1 ст. 13 Закону України Про міжнародне приватне право документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону України Про міжнародне приватне право шлюб між громадянами України, шлюб між громадянином України та іноземцем, шлюб між громадянином України та особою без громадянства, що укладений за межами України відповідно до права іноземної держави, є дійсним в Україні за умови додержання щодо громадянина України вимог Сімейного кодексу України щодо підстав недійсності шлюбу.

Згідно ч. 8 ст. 95 ЦПК України іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку.

Відповідно до ч. 3 ст. 115 СК України документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Частиною 2 ст. 114 СК України передбачено, що у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Статтею 25 СК України встановлено принцип одношлюбності в Україні. Жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погодилась з висновком суду першої інстанції про те, що факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з лютого 2008 року 06 жовтня 2016 року та визнання спірного майна спільною сумісною власністю сторін не може бути встановлений судом з підстав перебування сторін у зареєстрованих шлюбах в межах вказаного періоду: позивач з 1990 року по 16 травня 2012 року, відповідач з 1997 року по 12 лютого 2016 року.

При цьому, у період, коли сторони не перебували у зареєстрованих шлюбах, зокрема відповідач ОСОБА_2 за довідкою Головного центру обробки інформації Державної прикордонної служби від 17 січня 2018 року № 17/01-18, у зазначений позивачкою період спільного проживання сторін без реєстрації шлюбу, до 24 квітня 2016 року не перебував на території України, а позивачкою не надано об`єктивних доказів, які б давали підстави для висновку про проживання сторін як подружжя без реєстрації шлюбу у період з 24 квітня по 06 жовтня 2016 року (т. 3 а.с. 69).

Доводи апеляційної скарги, що суд апеляційної інстанції має змогу встановити факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу починаючи з дати припинення її шлюбу, тобто з 16 травня 2012 року по 06 жовтня 2016 року колегія суддів визнала необґрунтованими.

Установивши, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з іншими особами, а до суду не надано доказів, які б давали підстави для висновку про проживання сторін як подружжя без реєстрації шлюбу у період з 24 квітня по 06 жовтня 2016 року суд зробив обґрунтований висновок про відмову у встановленні факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Вимоги позивачки визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути з відповідача на користь неї грошові кошти в розмірі 198 384,89 грн. є похідними від вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю. Оскільки вказані вимоги позивача ґрунтуються на ст. 74 СК України, за відсутності встановленого факту проживання однією сім`єю такі вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 травня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 25 липня 2019 року.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

О.В. Борисова

Д.Р. Гаращенко