Постанова

від 23.07.2019 по справі 290/844/17

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 290/844/17

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Єфіменко О.В.

Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.

23 липня 2019 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Білої Л.М. Граб Л.С. ,

секретар судового засідання: Аніщенко А.О.,

за участю:

позивача: ОСОБА_1

третьої особи: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 березня 2019 року (ухвалене в м. Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вільшанської сільської ради, Романівського району, Житомирської області, третя особа на стороні позивача: ОСОБА_2 про захист прав та інтересів громади,

В С Т А Н О В И В :

в жовтні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до Вільшанської сільської ради, Романівського району, Житомирської області про захист прав та інтересів громади.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначив, що оскаржуване рішення було прийняте всупереч вимогам Закону України "Про місцеве самоврядування" та Закону України "Про добровільне об`єднання територіальних громад". Крім того, зазначає, що рішення Вільшанської сільської ради від 27 вересня 2017 року № 202-22/2017 порушує його права, та інтереси жителів сіл Вільха та Мала Токарівка, Вільшанської сільської ради, Романівського району, Житомирської області.

На думку позивача, відповідач прийняв оскаржуване рішення про надання згоди на об`єднання у територіальну громаду із центром у смт. Романів без врахування думки територіальних громад сіл Мала Токарівка та Вільха, адже не були проведені громадські обговорення з питань добровільного об`єднання територіальних громад.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 14 березня 2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити постанову, якою адміністративний позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до незаконного вирішення спору.

24 червня 2019 року до суду від Вільшанської сільської ради, Романівського району, Житомирської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів та прохання закриття провадження у даній справі.

24 червня 2019 року від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача.

01 та 23 липня 2019 року до суду від ОСОБА_1 надійшли пояснення.

Позивач та третя особа в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримали, просили суд їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час, день та місце розгляду справи повідомлено завчасно та належним чином. Причини неявки суду не віддомі.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, надавши їм оцінку, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи неоспорені факти про те, що на зборах жителів села Мала Токарівка, Романівського району, Житомирської області 11.05.2017 року прийнято рішення про приєднання громадою с. Мала Токарівка, Романівського району, Житомирської області до Першотравенської селищної ради, Баранівського району, Житомирської області (а.с. 5).

27.09.2017 на 22 сесії 7 скликання Вільшанської сільської ради, Романівського району, Житомирської області було прийняте рішення Про надання згоди на добровільне об`єднання територіальних громад та делегування представника спільної робочої групи , яким надано згоду на добровільне об`єднання територіальних громад в Романівську територіальну громаду з центром у селищі Романів, Романівського району, Житомирської області (а.с. 6).

Позивач вважає вказане рішення незаконним та таким, що прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, у зв`язку із чим звернувся до суду для його скасування.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення 22 сесії 7 скликання Вільшанської сільської ради, Романівського району, Житомирської області №202-22/2017 від 27.09.2017 року є реалізованим, тобто вичерпало свою дію, оскільки територіальна громада є створеною на підставі рішення про об`єднання територіальних громад від 07.11.2017 року, а тому не підлягає скасуванню.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.

Відносини, що виникають у процесі добровільного об`єднання територіальних громад сіл, селищ, міст регулюються Законом України від 05.02.2015 №157-VIII Про добровільне об`єднання територіальних громад (далі - Закон України №157-VIII) з урахуванням Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон України №280/97-ВР).

Згідно з статтею 1 Закону України №280/97-ВР територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Частинами першою-третьою статті 6 Закону України №280/97-ВР визначено, що первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста. Територіальні громади в порядку, встановленому законом, можуть об`єднуватися в одну сільську, селищну, міську територіальну громаду, утворювати єдині органи місцевого самоврядування та обирати відповідно сільського, селищного, міського голову. Територіальні громади села, селища, міста, що добровільно об`єдналися в одну територіальну громаду, можуть вийти із складу об`єднаної територіальної громади в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 2 Закону України №157-VIII добровільне об`єднання територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюється з дотриманням таких принципів: 1) конституційності та законності; 2) добровільності; 3) економічної ефективності; 4) державної підтримки; 5) повсюдності місцевого самоврядування; 6) прозорості та відкритості; 7) відповідальності.

Як визначено частиною першою статті 3 Закону України №157-VIII суб`єктами добровільного об`єднання територіальних громад є суміжні територіальні громади сіл, селищ, міст.

Ініціаторами добровільного об`єднання територіальних громад сіл, селищ, міст можуть бути: 1) сільський, селищний, міський голова; 2) не менш як третина депутатів від загального складу сільської, селищної, міської ради; 3) члени територіальної громади в порядку місцевої ініціативи; 4) органи самоорганізації населення відповідної території (за умови представлення ними інтересів не менш як третини членів відповідної територіальної громади). Пропозиція щодо ініціювання добровільного об`єднання територіальних громад повинна, зокрема, містити: 1) перелік територіальних громад, що об`єднуються, із зазначенням відповідних населених пунктів; 2) визначення адміністративного центру об`єднаної територіальної громади та її найменування (стаття 5 Закону України №157-VIII).

Частинами третьою, четвертою статті 5 вказаного Закону передбачено, що сільський, селищний, міський голова забезпечує вивчення пропозиції щодо ініціювання добровільного об`єднання територіальних громад та її громадське обговорення, яке проводиться протягом 30 днів з дня надходження такої пропозиції. Після завершення громадського обговорення пропозиція подається до відповідної ради на наступну сесію для прийняття рішення про надання згоди на добровільне об`єднання територіальних громад та делегування представника (представників) до спільної робочої групи. Порядок проведення громадського обговорення з питань, передбачених цим Законом, визначається сільською, селищною, міською радою.

Статтею 6 Закону України №157-VIII визначено, що сільський, селищний, міський голова після прийняття відповідною радою рішення про надання згоди на добровільне об`єднання територіальних громад надсилає пропозицію про таке об`єднання сільському, селищному, міському голові суміжної територіальної громади. Сільський, селищний, міський голова суміжної територіальної громади забезпечує вивчення пропозиції щодо добровільного об`єднання територіальних громад та її громадське обговорення, яке проводиться протягом 30 днів з дня надходження такої пропозиції. Після завершення громадського обговорення пропозиція подається до відповідної ради на наступну сесію для прийняття рішення про надання згоди на добровільне об`єднання територіальних громад та делегування представника (представників) до спільної робочої групи або про відмову в наданні згоди.

У разі прийняття рішення про надання згоди на добровільне об`єднання територіальних громад сільський, селищний, міський голова, який ініціював об`єднання, приймає рішення про утворення спільної робочої групи з підготовки проектів рішень щодо добровільного об`єднання територіальних громад та інформує про це Рада Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідні обласну раду, обласну державну адміністрацію. Спільна робоча група формується з однакової кількості представників від кожної територіальної громади, що об`єднується. Утворення спільної робочої групи є початком процедури добровільного об`єднання територіальних громад. Спільна робоча група готує проекти відповідних рішень щодо добровільного об`єднання територіальних громад.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 7 Закону України №157-VIII проекти рішень щодо добровільного об`єднання територіальних громад повинні, зокрема, містити: 1) перелік територіальних громад, що об`єднуються, із зазначенням відповідних населених пунктів; 2) визначення адміністративного центру об`єднаної територіальної громади та її найменування; 3) план організаційних заходів щодо добровільного об`єднання територіальних громад. Сільські, селищні, міські голови забезпечують протягом 60 днів проведення обов`язкового громадського обговорення (громадські слухання, збори громадян, інші форми консультацій з громадськістю) підготовлених спільною робочою групою проектів рішень щодо добровільного об`єднання територіальних громад, за результатами якого сільські, селищні, міські голови вносять питання про його схвалення на розгляд сільських, селищних, міських рад. Питання про схвалення проекту рішення щодо добровільного об`єднання територіальних громад розглядається сільськими, селищними, міськими радами протягом 30 днів з дня його внесення на їх розгляд та з врахуванням результатів громадського обговорення. Схвалені сільськими, селищними, міськими радами проекти рішень щодо добровільного об`єднання територіальних громад у п`ятиденний строк подаються Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласній державній адміністрації для надання висновку щодо відповідності цього проекту Конституції та законам України. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласна державна адміністрація протягом 10 робочих днів з дня отримання проекту рішення щодо добровільного об`єднання територіальних громад готує відповідний висновок, що затверджується постановою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, розпорядженням голови обласної державної адміністрації.

Відповідно до частини п`ятої вказаної статті у разі відповідності проекту рішення щодо добровільного об`єднання територіальних громад Конституції та Законам України сільські, селищні, міські ради приймають рішення про добровільне об`єднання територіальних громад або про проведення місцевого референдуму щодо підтримки об`єднання територіальних громад.

При цьому слід зазначити, що Законом України №157-VІІІ не визначено форму проведення громадського обговорення пропозиції щодо добровільного об`єднання територіальних громад, а лише встановлено право та визначено строк, протягом якого таке обговорення має бути проведено.

Частина 4 статті 5 цього Закону надає сільській, селищній, міській раді право самостійно визначити порядок проведення відповідного громадського обговорення.

Відповідно до роз`яснення щодо застосування положень Закону України "Про добровільне об`єднання територіальних громад", затвердженого на засіданні Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування 03.06.2015 (протокол №17), у частині визначення строків здійснення окремих етапів об`єднання, визначених у частині третій статті 5 та частині третій статті 6 Закону, то Комітет звернув увагу, що проведення громадського обговорення (громадських слухань, зборів громадян, інших форм консультацій з громадськістю) протягом певної кількості днів слід розуміти як визначення граничного проміжку часу, протягом якого мають бути проведені певні заходи та оприлюднені їх результати.

Отже, такі дії організаторами громадських обговорень можуть бути проведені і до завершення граничного проміжку часу, встановленого законом. Такий строк законодавець не визначив як мінімальний для проведення громадських слухань, тобто він є граничним для проведення відповідної процедури, а тому, за умов дотримання Порядку та етапів її проведення, відповідна дія може бути вчинена і раніше.

Комітет відзначає, що громадське обговорення може проводитись у різних формах, зокрема, передбачених статтею 8 та статтею 13 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" у формі загальних зборів громадян, громадських слухань або в інших формах, визначених місцевою радою (конференція, форум, засідання за круглим столом, збори, зустрічі, теле- або радіодебати, Інтернет-конференція, електронна консультація тощо). Окремі форми громадського обговорення (загальні збори громадян, громадські слухання та ін.) не можуть тривати протягом 30 чи 60 днів та, як правило, проводяться протягом одного неробочого дня.

Відтак, призначаючи громадське обговорення, сільський, селищний, міський голова повинен виходити з необхідності залучення якомога більшої кількості зацікавлених учасників, враховуючи організаційні можливості виконавчих органів ради, а також визначати такі строки проведення громадського обговорення, які б слугували гарантією реалізації права громадян на висловлення власної думки.

Закон України №157-VІІІ не передбачає необхідність стовідсоткової участі усього населення територіальної громади, не встановлено якісних та кількісних критеріїв оцінки достатності проведених громадських обговорень для прийняття представницьким органом територіальної громади відповідного рішення за їх результатами.

Відповідно до частини 3 статті 6 Закону України №157-VIII утворення спільної робочої групи є початком процедури добровільного об`єднання територіальних громад.

Аналізуючи доводи апелянта стосовно порушення відповідачем законодавства під час прийняття оскаржуваного рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено з матеріалів справи, 05 травня 2017 року Вільшанською сільською радою було ініційовано проведення громадських слухань жителів громади сіл Мала Токарівка та Вільха, що входять до складу Вільшанської сільської ради, щодо добровільного об`єднання територіальних громад.

Оскільки, на зборах жителів сіл Мала Токарівка та Вільха було недостатньо присутніх, а саме менше 250 членів територіальної громади, як те передбачено ч.4 ст. 20 Статуту територіальної громади вказаних сіл, відповідні рішення по вказаному вище питанню не приймались.

При цьому, під час проведення зборів було вирішено провести додаткове обговорення та опитування жителів громади відносно об`єднання територіальних громад депутатами сільської ради та у відповідності від їх результатів прийняти рішення.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 11 травня 2017 року відбулись збори жителів села Мала Токарівка, Романівського району, Житомирської області де було прийнято рішення про приєднання громади с. М. Токарівка, Романівського району, Житомирської області до Першотравенської селищної ради, Баранівського району, Житомирської області, а саме "за" проголосувало - 40, проти "0", утримались "0".

Також, прийнято рішення продовжити збори до 15 травня 2017 року і зобов`язати лічильну комісію за три дні зібрати підписи та заяви жителів вказаного села.

Як слідує з матеріалів справи, 15 травня 2017 року вказане звернення було подано до Вільшанської сільської ради, Романівського району, Житомирської області з долученням протоколу від 11 травня 2017 року щодо голосування, а також з додатками на 40 аркушах.

Суд зазначає, що позивачем доказів до суду апеляційної інстанції щодо кількості осіб, які підтримали пропозицію щодо об`єднання громади, крім вищезазначених документів, а саме протоколу про голосування 40 членів громади села М. Токарівка, не надано.

23 червня 2017 року на 20-ій сесії Вільшанської сільської ради сьомого скликання депутатами сільської ради було розглянуто звернення жителів громади села Мала Токарівка щодо надання згоди на вихід громади села Мала Токарівка із громади Вільшанської сільської ради з подальшим приєднанням до громади Першотравенської селищної ради, Баранівського району.

Зважаючи на те, що за результатами голосування було "за" 2, "проти" 2" , 5 "утримались", тому рішення прийнято не було.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що спеціальним законодавством не визначено поняття громадського обговорення з питань добровільного об`єднання територіальних громад, однак в загальному під таким терміном можна розуміти будь-яку форму з`ясування думки жителів громади стосовно поставленого на обговорення питання на засадах добровільності, гласності, відкритості та свободи висловлювань.

Будь-яке громадське обговорення має основну мету: отримання зворотного зв`язку від максимальної кількості членів територіальної громади. Тобто законодавець, визначивши серед принципів добровільного об`єднання територіальних громад відкритість і прозорість, ставив за мету отримання зворотного зв`язку від більшості зацікавлених членів громади.

Законом № 157-VIII не визначено певні числові показники кількості членів територіальної громади, мінімально достатні для того, щоб громадські обговорення вважались повноважними (кворум), та не вимагається залучення більшості членів громади. Не передбачено цього й Порядком № 180.

Участь у громадському обговоренні є правом, а не обов`язком жителів територіальної громади, і залежить від їх власного волевиявлення. Громадське обговорення має дорадчий характер.

Відповідно до Закону України Про місцеве самоврядування в Україні право представляти територіальну громаду та здійснювати повноваження від її імені та в її інтересах має відповідна рада. Орган місцевого самоврядування, на який покладено забезпечення проведення громадських обговорень, повинен лише сприяти організації такого заходу, зокрема, шляхом оприлюднення інформації про його проведення.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 27 вересня 2017 року було проведено 22 засідання Вільшанської сільської ради сьомого скликання, на якому депутатами вказаної сільської ради (про що зазначено в протоколі сесії даної сільської ради) було озвучено ставлення жителів громади стосовно об`єднання територіальних громад, а також було враховано протокол зборів жителів села Мала Токарівка, Романівського району, Житомирської області та прийнято відповідно рішення, яким надано згоду на добровільне об`єднання територіальних громад сіл Вільха та Мала Токарівка Вільшанської сільської ради в Романівську територіальну громаду з центром в селищі Романів.

Як слідує з матеріалів справи, при прийнятті зазначеного рішення Вільшанською сільською радою, депутатами було доведено до відома, що більшість громади виявили бажання приєднатись саме до Романівської територіальної громади з центром в селищі Романів.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що будь яких доказів в розумінні ст. ст. 73-76 КАС України позивачем та третьою особою до суду апеляційної інстанції, про те, що більшість жителів громади бажали приєднатись до громади Першотравенської селищної ради Баранівського району, Житомирської області не надано, крім доказів проведення 11.05.2017 року зборів жителів села Мала Токарівка, Романівського району, Житомирської області та звернення з вказаним питанням до Вільшанської сільської ради.

Колегія суддів зазначає, що докази і доказування - один із найважливіших інститутів адміністративного права. Адже саме з допомогою доказів суд з`ясовує дійсні правовідносини сторін, обставини, що мають значення для справи.

Суд зауважує, що докази - це будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність оспорюваних обставин. Тобто доказом є не факт, не обставина, а фактичні дані.

Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у справі, та інших обставин, які мають значення, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Достатність доказів визначається як наявність у справі такої сукупності зібраних доказів, яка викликає у суб`єкта доказування внутрішню переконаність у достовірному з`ясуванні наявності або відсутності обставин предмету доказування, необхідних для встановлення об`єктивної істини та прийняття правильного рішення у справі.

Посилання позивача в судовому засіданні на те, що 80% громади вказаних сіл бажають приєднатись до громади Першотравенської селищної ради Баранівського району, Житомирської області, судова колегія не може прийняти, як доказ, так як на вказані доводи не надано будь яких допустимих і належних, в розумінні КАС України, доказів.

Колегія суддів зазначає, що з матеріалів адміністративної справи слідує, що прийняттю рішення сесією Вільшанської селищної ради від 27.09.2017 року передувало винесення вказаного питання на громадські обговорення.

Вказане слідує із проведених зборів 05 травня 2017 року про громадські слухання жителями сіл Мала Токарівка та Вільха; проведення зборів від 11.05.2017 року про приєднання громадою села Мала Токарівка, Романівського району, Житомирської області до Першотравенської селищної ради, Баранівського району, Житомирської області, а також відповідно проведеної роботи депутатами Вільшанської сільської ради.

При цьому, слід зазначити, що при проведенні вказаної роботи щодо громадських обговорень приєднання громади до Романівської територіальної громади з центром в селищі Романів, з боку Вільшанської сільської ради було допущено не зовсім якісне та повне дотримання процедури такого обговорення, однак при цьому твердження апелянта що відповідачем зовсім не було дотримано процедуру таких слухань суд не може оцінити як об`єктивне, оскільки вищеописані заходи на території двох сіл все-таки проводились.

Водночас, колегія суддів зауважує, що порушення процедури громадського обговорення, саме по собі не може бути підставою для скасування рішення , прийнятого за наслідками такого обговорення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду №К/9901/43551/18 від 02 травня 2018 року.

Судова колегія зазначає, що частиною 5 статті 7 Закону України №157-VIII сільську раду, у випадку відповідності проекту рішення щодо добровільного об`єднання територіальних громад Конституції та законам України, наділено повноваженнями прийняти рішення про добровільне об`єднання територіальних громад або про проведення місцевого референдуму щодо підтримки об`єднання територіальних громад.

Відповідно до ст.59 Закону України №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 2 частини 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

При цьому, статтею 55 Конституції України регламентовано, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання щодо тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України. Зокрема, в рішенні № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст спрямованості діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже системне тлумачення ст. 55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що ч. 2 цієї статті гарантує "кожному" захист "своїх прав", які були порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Саме в такому значенні сформульовано ч. 3, 5 та 6 ст. 55 Конституції України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" має один і той же зміст.

Аналіз вищезазначених правових норм, дає підстави для висновку, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Однак, порушення вимог закону діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

У постанові Верховного Суду України від 23 травня 2017 року по справі № 800/541/16 зазначено, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10 січня 2019 року у справі №855/3/19, від 24 січня 2019 року у справі №808/5869/14, від 15 березня 2019 року у справі №815/3276/15, від 25 березня 2019 року у справі №806/5246/14, від 29 березня 2019 року у справі № 826/17479/18.

Колегія суддів зазначає, що як у апеляційній скарзі так і у відповіді на відзив та поясненнях позивач зазначає, що перед початком проведення попереднього судового засідання в суді першої інстанції ним 05.12.2018 року було подано позов про часткову зміну підстав та предмета позову (а.с.175-176), у якому позивач вказав себе належним позивачем - фізичною особою. На думку позивача, суд не заперечував проти заміни неналежного позивача, - ОСОБА_1 , як представника громади с. М. Токарівка на належного позивача- ОСОБА_1 , як фізичну особу, права якої в даному випадку порушені.

На вказане, суд апеляційної інстанції зазначає слідуюче.

Статтею 48 КАС України регламентовано питання щодо порядку та підстав заміни неналежної сторони у справі.

Так, ч.1 вказаної статті визначено, що суд першої інстанції, встановивши, що з позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, може за згодою позивача та особи, якій належить право вимоги, допустити заміну первинного позивача належним позивачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.

Однак, при вивченні матеріалів справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що жодного процесуального документу щодо заміни позивача, - ОСОБА_1 , як представника громади с. М. Токарівка на належного позивача- ОСОБА_1 , як фізичну особу матеріали даної адміністративної справи не містять.

Більше того, судова колегія звертає увагу, що в мотивувальні частині рішення суду першої інстанції зазначено, що клопотання позивача про часткову зміну підстав та предмета позову було залишена без розгляду.

Таким чином, колегія суддів вважає, що саме клопотання за відсутності відповідного процесуального рішення, не може свідчити про те, що у даній справі відбулась заміна неналежного позивача, - ОСОБА_1 , як представника громади с. М. Токарівка на належного позивача- ОСОБА_1 , як фізичну особу.

При цьому, в матеріалах даної адміністративної справи відсутні докази того, що територіальна громада села Мала Токарівка, Романівського району, Житомирської області уповноважувала ОСОБА_1 звертатись до суду з адміністративним позовом до Вільшанської сільської ради, Романівського району, Житомирської області з вищезазначеним позовними вимогами та в подальшому представляти інтереси громади в судових засіданнях.

Крім того, суд зазначає, що як в апеляційній скарзі, так і у відповіді на відзив на апеляційну скаргу і в письмових поясненнях при аргументації своєї позиції по вказаних правовідносинах ОСОБА_1 посилається на норми Цивільного кодексу, а саме на ст. 16, 21, 542 та ін., які регламентують питання щодо незаконності та скасування акту індивідуальної дії, виданих органами державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства, порушує цивільні права та інтереси; пред`явлення боржником вимоги та ін.

Проте, суд зауважує, що в даному випадку розглядається публічно правовий спір, та саме положеннями КАС України визначено порядок скасування актів індивідуальної дії, тому при розгляді вказаної справи суд апеляційної інстанції застосовує положення саме КАС України , а не Цивільного кодексу, у зв`язку з чим колегія суддів не приймає до уваги вказані доводи за їх безпідставністю та неаргументованості.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини, у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року).

Судова колегія зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Колегія суддів також зазначає, що в п. 23 рішення "Проніна проти України" Європейського суду з прав людини вказав, що "п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення".

У відповідності зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав в цілому їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними доказами, а тому висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 березня 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 26 липня 2019 року.

Головуючий Гонтарук В. М. Судді Біла Л.М. Граб Л.С.