Постанова

від 24.07.2019 по справі 1.380.2019.000317

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2019 року№ 857/5532/19 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Курильця А.Р., Мікули О.І.,

при секретарі судового засідання - Чопко Ю.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Гірської сільської ради Миколаївського району Львівської області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 2 квітня 2019 року у справі №1.380.2019.000317 (суддя Крутько О.В. рішення ухвалене о 14/32 год, м.Львів, повний текст складено 5 квітня 2019 року) за позовом Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю Горуцьке до Гірської сільської ради Миколаївського району Львівської області про визнання протиправною відмову, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2019 року Сільськогосподарське Товариство з обмеженою відповідальністю Горуцьке (далі - ТОВ) звернулося до суду з позовом до Гірської сільської ради Миколаївського району Львівської області (далі - Сільська рада) в якому просило:

визнати протиправною відмову відповідача у видачі свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (далі також - КСП) на загальну суму 76878,12 грн;

зобов`язати Сільську раду повторно прийняти та розглянути заяву та видати ТОВ свідоцтво про право власності на майновий пай члена КСП у відповідності до укладених договорів купівлі-продажу майнового паю загальною номінальною вартістю 76878,12 грн, з урахуванням висновків суду.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 2 квітня 2019 року позов задоволено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Сільської ради на користь позивача 3842 грн сплаченого судового збору та 15000 грн витрат на правову допомогу.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В доводах апеляційної скарги посилається на окремі обставини справи та вказує, що оскаржувана відмова у видачі ТОВ свідоцтва про право власності на майновий пай члена КСП є цілком законною та обґрунтованою. Вважає, що позивачем не надано необхідних документів, передбачених пунктом 14 Порядку визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх документального посвідчення , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2001 №177 (далі - Порядок). Крім того, вказує на неспівмірність із складністю справи та виконаних адвокатом робіт стягнених судом витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що договір купівлі-продажу майнового паю не потребує обов`язкового нотаріального посвідчення. Крім того, такі договори подані позивачем в оригіналі, а відтак необхідності у додатковому поданні їх нотаріально засвідчених копій немає.

Такі висновки суду першої інстанції по суті спору відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального права, однак рішення суду не може бути залишено без змін з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що згідно статуту ТОВ затвердженого протоколом від 29.01.2000 №1 загальних зборів його учасників (зареєстровано Миколаївською районною адміністрацією Львівської області 14.03.2000 №153), останнє є правонаступником Виробничого сільськогосподарського кооперативу Гороцький (далі - ВСК) реформованого із Колгоспу імені Мічуріна (а.с.14-15).

У період з 2015 по 2017 роки позивач викупив у фізичних осіб майнові паї, що попередньо належали ВСК.

24.09.2018 ТОВ звернулося до Сільської ради із заявою в якій просило зареєструвати та видати свідоцтво про право власності на майновий пай члена КСП на загальну суму 76878,12 грн. До заяви долучено: договори купівлі-продажу майнового паю в кількості 40 штук, свідоцтва про право власності на майновий пай в кількості 40 штук та реєстр пайовиків (а.с.16-96).

У відповідь на вказану заяву відповідач вказав, що для позитивного розгляду питання щодо видачі позивачу свідоцтва про право власності на майновий пай члена КСП необхідно подати нотаріально засвідчені копії (фотокопії) всіх цивільно-правових угод, на підставі яких ТОВ набуло у власність майновий пай (майнові паї). В обґрунтування таких вимог посилався на пункт 14 Порядку, в якому зазначено, що для отримання нового свідоцтва у разі набуття у власність майнового паю (його частини) на підставі угоди міни, дарування та інших цивільно-правових угод, а також спадкування до сільської, селищної або міської ради подаються посвідчені в установленому порядку копія відповідної цивільно-правової угоди або копія свідоцтва про право власності на спадщину, попереднє свідоцтво про право власності на майновий пай члена КСП. Інших недоліків щодо оформлення такої заяви та вказівки на подання додаткових документів, крім вищезазначених, відповідач не наводив (а.с.97).

Вважаючи наведену позицію протиправною позивач звернувся до суду із цим позовом.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 25 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Положеннями Порядку (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено процедуру оформлення права власності на майновий пай, видачу свідоцтва про право власності на майновий пай члена підприємства та компетенцію по даному питанню голови сільської ради.

За змістом пункту 13 Порядку майновий пай члена підприємства документально підтверджується свідоцтвом про право власності на майновий пай члена підприємства. У разі набуття у власність майнового паю (його частини) на підставі угоди міни, дарування та інших цивільно-правових угод, а також спадкування видається нове свідоцтво.

Згідно абзацу 3 пункту 14 Порядку для отримання нового свідоцтва у разі набуття у власність майнового паю (його частини) на підставі угоди міни, дарування та інших цивільно-правових угод, а також спадкування до сільської, селищної або міської ради подаються посвідчені в установленому порядку копія відповідної цивільно-правової угоди або копія свідоцтва про право на спадщину, попереднє свідоцтво про право власності на майновий пай члена КСП. Після отримання зазначених документів сільська, селищна або міська рада вносить відповідні зміни до списку осіб, які мають право на майновий пай підприємства, та анулює попереднє свідоцтво, про що робиться запис у книзі обліку свідоцтв про право власності на майновий пай члена КСП.

Після отримання зазначених документів сільська, селищна або міська рада вносить зміни до списку осіб, які мають право на майновий пай підприємства, та анулює попереднє свідоцтво, про що робиться запис у книзі обліку свідоцтв про право власності на майновий пай члена КСП.

Факт оформлення свідоцтва засвідчується гербовою печаткою та підписом голови відповідної ради.

Оформлені свідоцтва реєструються у книзі обліку свідоцтв про право власності на майновий пай члена КСП.

Видача свідоцтва громадянину проводиться безоплатно.

Відмову у видачі свідоцтва можна оскаржити в судовому порядку.

У листі Міністерства аграрної політики України від 20.04.2005 №37-17-2/5492, який стосується питань викупу майнових паїв вказано, що договір купівлі-продажу майнового паю не потребує обов`язкового нотаріального посвідчення, проте його можна посвідчити нотаріально за бажанням сторін відповідно до статті 54 Закону України Про нотаріат .

Частиною першою статті 209 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

З огляду на зазначені положення та наведені правові норми суд першої інстанції вірно вказав на те, що такими не встановлено вимоги щодо обов`язкового нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу майнового паю.

При цьому, у листі, що була надана, як відповідь позивача на заяву про видачу нового свідоцтва про право власності на майновий пай не наведено конкретної законодавчої норми, яка стала підставою для відмови у задоволені цієї заяви.

Крім того, як видно із згадуваної заяви ТОВ долучені оригінали договорів купівлі-продажу майнового паю, а відтак необхідності у додатковому поданні їх нотаріально засвідчених копій немає.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність такої відмови та необхідність зобов`язання відповідача повторно прийняти та розглянути заяву ТОВ про видачу свідоцтва про право власності на майновий пай члена КСП від 24.09.2018.

Щодо решти позовних вимог, то необхідно вказати на наступне.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року в справі №21-87а13.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Натомість, у цій справі, повноваження відповідача не є дискреційними, так як такий у розглядуваних відносинах не наділений діяти на власний розсуд, зокрема, видати або відмовити у видачі нового свідоцтва. Тому, правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, залежно від фактичних обставин.

При цьому, слід зазначити, якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб`єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов`язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача.

Враховуючи, що Сільська рада протиправно відмовила позивачу у видачі свідоцтва про право власності на майновий пай, лише через те, що ним не подано нотаріально засвідчені копії (фотокопії) всіх цивільно-правових угод, на підставі яких ТОВ набуло у власність майновий пай (майнові паї), хоча останнім подано оригінали 40 договорів купівлі-продажу майнового паю, суд першої інстанції підставно задовольнив позовну вимогу ТОВ про зобов`язання Сільської ради прийняти рішення про видачу нового свідоцтва про право власності на майновий пай члена КСП.

Водночас, вирішуючи питання про розподіл судових витрат в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції необґрунтовано дійшов висновку про можливість стягнення таких у розмірі 15000 грн.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною першою, пунктом першим частини третьої статті 132 КАС судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.

Зі змісту оскаржуваного рішення суду видно, що ним, окрім судових витрат у вигляді судового збору стягнуто на користь позивача ще і витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 15000 грн.

При цьому, такий висновок суду зроблений на підставі того, що зазначені витрати були сплачені позивачем адвокату про що свідчить відповідне платіжне доручення від 28.11.2018 №490 (далі - Платіжне доручення).

Водночас, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на те, що правова допомога у цій справі надавалась ТОВ Адвокатським бюро Оприско та партнери в особі керуючого партнера Оприска М.В. на підставі договору про надання правової допомоги від 27.11.2018 №1-2711/18-а (далі - Договір). Згідно рахунку до Договору від 27.11.2018 (далі - Рахунок) за підготовку проекту позовної заяви, збирання та правовий аналіз доказів, представництво у трьох судових засіданнях у суді першої інстанції позивачу необхідно сплатити 15000 грн, що і було зроблено останнім згідно Платіжного доручення (а.с.113-118).

За змістом статті 134 КАС витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування вказаного виду судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України , від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Разом з тим, у Рахунку до Договору не вказано затрачений час на підготовку проекту позовної заяви, інших процесуальних документів, збирання доказів. Також жодним чином не обґрунтовано заявлену адвокатом вартість послуг з посиланням на первинні документи.

З огляду на викладене, розподіляючи судові витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що наявні в матеріалах справи Договір, Рахунок, Платіжне доручення є достатніми документами на підставі яких можливе відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Тому зазначені ТОВ витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15000 грн є завищеними, належним чином не обґрунтованими та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Такі висновки апеляційного суду узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду викладеною щодо подібного питання у постанові від 26 вересня 2018 року по справі № 753/15683/15.

Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на користь позивача 3000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на зазначене, враховуючи вимоги наведених правових норм суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції правильно по суті вирішив спір, однак внаслідок невірного тлумачення норм процесуального права та без належної оцінки обставин справи дійшов помилкового висновку про можливість стягнення із відповідача на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн, тому вказане рішення у цій частині з урахуванням висновків апеляційного суду щодо розглядуваної вимоги підлягає скасуванню шляхом зменшення таких витрат на суму 3000 грн.

Спираючись на описані вище доводи, суд апеляційної інстанції з огляду на заявлене представником позивача клопотання про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу надану адвокатом в суді апеляційної інстанції у розмірі 10000 грн, який узгоджений рахунком до Договору від 16.07.2019 №002/1-2711/18-а, сплата якого підтверджується платіжними дорученнями від 16.07.2019 №№303, 304 вважає такий розмір завищеним, та приходить до висновку про можливість стягнення таких з відповідача у розмірі 2000 грн.

Керуючись статтями 308, 310, 315-316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Гірської сільської ради Миколаївського району Львівської області задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 2 квітня 2019 року щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Гірської сільської ради Миколаївського району Львівської області на користь Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю Горуцьке судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15000 гривень, скасувати та прийняти постанову, якою стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Гірської сільської ради Миколаївського району Львівської області (ЄДРПОУ: 04373985) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Горуцьке (ЄДРПОУ: 03760964) 3000 (три тисячі) гривень судових витрат на професійну правничу допомогу.

В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 2 квітня 2019 року залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Гірської сільської ради Миколаївського району Львівської області (ЄДРПОУ: 04373985) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Горуцьке (ЄДРПОУ: 03760964) 2000 (дві тисячі) гривень судових витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС.

Головуючий суддя В. Я. Качмар судді А. Р. Курилець О. І. Мікула Повне судове рішення складено 26 липня 2019 року.