Постанова

від 17.07.2019 по справі 403/563/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 липня 2019 року

м. Київ

справа № 403/563/16-ц

провадження № 61-18935св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулька Б. І., Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - відділ Держгеокадастру в Устинівському районі Кіровоградської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 07 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Суровицької Л. В., Авраменко Т. М., Кіселика С. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - відділ Держгеокадастру в Устинівському районі Кіровоградської області, про визнання договорів оренди землі недійсними.

Позов мотивовано тим, що йому на праві власності належать земельні ділянки площею 7,38 га та 7,01 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Степанівської сільської ради Устинівського району Кіровоградської області. Вказані земельні ділянки перебували у користуванні відповідача за договорами оренди, укладеними терміном на три роки. Наприкінці 2015 року, маючи намір самостійно обробляти належні йому земельні ділянки, звернувся до відповідача щодо їх повернення. Проте відповідач повідомив, що існують договори оренди земельних ділянок від 20 квітня 2012 року, укладені на 10 років. Ці договори оренди земельних ділянок він не підписував, будь-яких інших осіб на підписання договорів від його імені не уповноважував.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати недійсними договір оренди земельної ділянки площею 7,38 га від 20 квітня 2012 року, та договір оренди земельної ділянки площею 7,01 га від 20 квітня 2012 року.

Ухвалою Устинівського районного суду Кіровоградської області від 23 червня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 роз`єднано та виділено у самостійне провадження вимогу про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрованого у відділі Держкомзему в Устинівському районі Кіровоградської області 03 травня 2012 року за № 352580004001502 (а.с. 14).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Устинівського районного суду Кіровоградської області від 07 листопада 2016 року позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі від 20 квітня 2012 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на право платного користування земельною ділянкою площею 7,01 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Степанівської сільської ради Устинівського району Кіровоградської області. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що висновком судово-почеркознавчої експертизи Кіровоградського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз від 11 жовтня 2016 року № 1460 підтверджено доводи позивача про те, що він не підписував спірний договір оренди землі, а тому факт відсутності волевиявлення позивача на укладання оспорюваного договору є доведеним, тому в силу вимог частини першої статті 215 ЦК України та з урахуванням положень статей 203, 207, 210, 237ЦК України, Закону України Про оренду землі , роз`яснень, які містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними вказаний правочин є недійсним із застосуванням наслідків його недійсності. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що моментом, коли позивач дізнався про порушення його права, є момент коли позивачу стало відомо про існування спірного договору оренди землі у відділі Держгеокадастру в Устинівському районі Кіровоградської області у грудні 2015 року.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 07 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Устинівського районного суду Кіровоградської області від 07 листопада 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що свою волю щодо передачі землі в оренду ОСОБА_1 виявив в момент видачі довіреності на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яка надалі підписала договір оренди земельної ділянки площею 7,01 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Степанівської сільської ради Устинівського району Кіровоградської області та діяла в межах повноважень, наданих їй довіреністю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2017 року справу за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - відділ Держгеокадастру в Устинівському районі Кіровоградської області, про визнання договорів оренди землі недійсними призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів.

Відповідно до пункту 6 розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв у межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

19 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У червні 2019 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді-доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тому, що при укладені договору оренди земельної ділянки від 20 квітня 2012 року площею 7,01 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Степанівської сільської ради Устинівського району Кіровоградської області, судом апеляційної інстанції не встановлено, хто саме розписався в договорі оренди землі замість ОСОБА_1 . Крім того, зазначений договір укладений без його відома та на вкрай невигідних для нього, як власника вказаної земельної ділянки, умовах. Фактично він, власник переданої проти його волі земельної ділянки, позбавлений права на користування та розпорядження належною йому земельною ділянкою. Також суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тому, що 12 квітня 2007 року між ОСОБА_1 та СЗАТ АгроСтар укладено договір оренди спірної земельної ділянки строком на п`ять років. Зазначений договір відповідно до пункту 12.2.1 припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено, якщо одна із сторін в строк не пізніше 10 днів до закінчення строку дії договору заявить про намір його припинити. Зазначений договір розірвано не було.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , в яких він просив залишити оскаржуване судове рішення без змін, оскільки воно прийняте при всебічному та повному з`ясуванні обставин справи, ґрунтується на правильному застосуванні норм чинного законодавства України. Спірний договір оренди земельної ділянки підписаний ОСОБА_3 , яка діяла від імені ОСОБА_1 на підставі виданої ним нотаріально посвідченої довіреності від 16 січня 2012 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Позивач є власником земельної ділянки площею 7,01 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Степанівської сільської ради Устинівського району Кіровоградської області (а.с. 9).

16 січня 2012 року приватним нотаріусом Устинівського районного нотаріального округу Кіровоградської області Трутнем О. Я. посвідчено довіреність, відповідно до якої ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 та ОСОБА_3 бути його представниками з усіма необхідними повноваженнями з питань укладення чи розірвання договорів оренди належної йому земельної ділянки площею 7,01 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Степанівської сільської ради Устинівського району Кіровоградської області (а.с. 76).

Вказана земельна ділянка передана ОСОБА_1 в оренду ОСОБА_2 строком на десять років на підставі договору оренди землі від 20 квітня 2012 року, який зареєстровано 03 травня 2012 року у відділі Держкомзему у Устинівському районі Кіровоградської області (а.с. 4-5).

Обґрунтовуючи позов, позивач вказував на те, що договір оренди землі від 20 квітня 2012 року підписаний не ним, свою згоду та волевиявлення на укладення цієї угоди він не давав, нікого не уповноважував на його укладення.

За клопотанням позивача, ухвалою Устинівського районного суду Кіровоградської області від 15 серпня 2016 року у справі було призначено судово-почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено питання: Чи виконано підпис ОСОБА_1 в розділі Реквізити сторін від імені орендодавець в договорах оренди землі між сторонами від 20 квітня 2012 року особисто орендодавцем ОСОБА_1 чи іншою особою? (а.с. 47,49).

Висновком експерта судово-почеркознавчої експертизи від 11 жовтня 2016 року № 1460 встановлено, що підписи від імені ОСОБА_1 в розділі Реквізити сторін від імені орендодавець в договорі оренди землі між сторонами від 20 квітня 2012 року виконані не самим ОСОБА_1 , а іншою особою.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті З ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 13 Закону України від 06 жовтня 1998 року №161-XIV "Про оренду землі" (далі -Закон № 161-ХІУ) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально. Договір оренди землі (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) набирає чинності з моменту його державної реєстрації (статті 14,17 Закону № 161- XIV).

Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи (частина перша статті 4 Закону № 161 - XIV ).

Положеннями частини першої статті 16 Закону №161-ХІУ передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Відповідно до частини першої статті З ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Спірний договір, укладений від імені позивача, підписаний не ним, а іншою особою.

Відповідно до договору оренди землі від 20 квітня 2012 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на право платного користування земельною ділянкою, площею 7,01 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Степанівської сільської ради Устинівського району Кіровоградської області, в розділі Реквізити сторін - орендодавець зазначено прізвище, адреса, паспортні дані саме ОСОБА_1 . Крім того, в розділі підписи сторін - зазначено прізвище ОСОБА_1 (а.с. 4, 5).

Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до частини четвертої статті 207 ЦК України якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, дослідивши докази у справі й надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 10, 60, 212 ЦПК України 2004 року, враховуючи, що судово- почеркознавчою експертизою від 11 жовтня 2016 року № 1460 встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 в розділі Реквізити сторін від імені орендодавець у договорі оренди землі між сторонами від 20 квітня 2012 року виконаний не самим ОСОБА_1 , а іншою особою, дійшов обґрунтованого висновку про невідповідність вимогам закону правочину щодо передачі в оренду земельної ділянки.

Позивач особисто не підписував договір оренди землі, що свідчить про відсутність волі орендодавця на його укладення, а тому наявні правові підстави для визнання його недійсним.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року справа № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18).

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 624/608/16-ц (провадження № 61-12999св18), від 30 січня 2019 року у справі № 624/652/16-ц (провадження № 61- 19442св18) та від 03 квітня 2019 року у справі № 624/654/16-ц (провадження № 61-19481св18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності та правильно виходив із того, що перебіг строку позовної давності починається з часу, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого майнового права, тобто укладення договору від його імені. Оскільки позивачу стало відомо про існування оспорюваного договору оренди земельної ділянки лише у грудні 2015 року, тому строк позовної давності позивачем не пропущено.

Разом з тим суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції, не врахував зазначених положень закону та не надав належної оцінки доводам позивача про те, що позивач особисто не підписував договір оренди земельної ділянки.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права та із дотриманням норм процесуального права, тому це рішення необхідно залишити в силі, а рішення апеляційного суду - скасувати.

Керуючись статтями 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 07 грудня 2016 року скасувати.

Рішення Устинівського районного суду Кіровоградської області від 07 листопада 2012 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк