Постанова

від 25.07.2019 по справі 922/3607/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" липня 2019 р. Справа № 922/3607/18

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова М.В., суддя Медуниця О.Є.,

суддя Пелипенко Н.М.,

за участю секретаря судового засідання Казакової О.В.

та представників :

позивача - Коваль Г.Ю. (довіреність №08-21/192/2-19 від 21.01.2019);

відповідача - Шевченко С.В. (довіреність б/н від 28.01.2019; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Серія ХВ №00230 від 22.01.2019);

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківської міської ради (вх.№1578Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 15.04.2019 (суддя Рильова В.В.; повний текст підписано 23.04.2019) у справі

за позовом Харківської міської ради, м. Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Парковий-4", м. Харків,

про стягнення 409737, 30 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Харківська міська рада звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Парковий-4" (далі - ТОВ "Парковий-4"), в якій просила стягнути з відповідача на свою користь 409 737,30 грн. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за земельну ділянку по пр. Московському, 118 у місті Харкові , на якій знаходиться належне відповідачу на праві власності нерухоме майно.

Рішенням господарського суду Харківської області від 15.04.2019 у справі №922/3607/18 в задоволенні позову Харківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Парковий-4" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за земельну ділянку в сумі 409737,30 грн. - відмовлено.

Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, позивач Харківська міська рада звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Харківської області від 15.04.2019, в якій просить суд скасувати повністю рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник вказує на те, що оскільки земельна ділянка не сформована, тому витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки надати не вбачається можливим. Вказує, що для врегулювання судом кондикційних правовідносин між сторонами не потрібен факт наявності сформованої земельної ділянки, як об`єкту цивільних прав, а потрібно встановити фактичну площу земельної ділянки, яку використовує набувач майна та розмір безпідставно збережених коштів.

Крім того, вказує на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 зазначила, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберігає у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України (а.с.128-137).

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.05.2019 у справі №922/3607/18 сформовано колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий (суддя-доповідач) Барбашова С.В., суддя Пелипенко Н.М., суддя Медуниця О.Є.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.05.2019 відкрито апеляційне провадження у справі №922/3607/18 за апеляційною скаргою Харківської міської ради на рішення господарського суду Харківської області від 15.04.2019 у справі №922/3607/18. Надано строк до 05.06.2019 включно ТОВ "Парковий-4" подати суду відзив на апеляційну скаргу з доказами надсилання скаржнику.

у всатановлений ухвалою суду строк на адресу Східного апеляційного господарського суду від ТОВ "Парковий-4" надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.06.2019 призначено розгляд справи №922/3607/18 на 02.07.2019 об 11:00 год.

Відповідно до повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.19 для розгляду справи №922/3607/18 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Барбашової С.В., судді Білецької А.М., судді Медуниця О.Є.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.07.2019 оголошено перерву в судовому засіданні до 14:30 год. 18.07.2019.

Суддя Білецька А.М. 18.07.2019 подала заяву про самовідвід, яка мотивована тим, що її чоловік - ОСОБА_1 , обіймає посаду в Департаменті територіального контролю Харківської міської ради.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.07.2019 заяву судді Білецької А.М. про самовідвід у справі №922/3607/18 задоволено. Справу передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення іншого складу суду відповідно до ст. 32 ГПК України.

Відповідно до повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.07.19 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Барбашової С.В., судді Пелипенко Н.М., судді Медуниці О.Є.

В судовому засіданні 18.07.2019 оголошено перерву до 25.07.2019.

В судовому засіданні 25.07.2019 представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив скасувати рішення господарського суду Харківської області від 15.04.2019 у справі №922/3607/18 і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

Представник відповідача заперечив проти вимог апеляційної скарги та просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, як законне та обґрунтоване, апеляційну скаргу - без задоволення.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вислухавши в судовому засіданні уповноважених представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 19.07.2018 за №131366676 право власності на нежитлові приміщення підвалу, 1-го поверху, 2-го поверху, 3-го поверху в літ. "А3-3" загальною площею 9503,8 кв.м. по пр. Московському, 118 у м. Харкові з 03.02.2017 зареєстроване за ТОВ "Парковий-4" на підставі Договору купівлі-продажу № 195 від 03.02.2017.

Проте, ТОВ "Парковий-4" з 03.02.2017 по теперішній час використовує земельну ділянку площею 0,2900 га по пр.Московському, 118 у м. Харкові без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України.

Відповідач у період з 03.02.2017 по 30.11.2018 не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому порядку та розмірі, внаслідок чого зберіг у себе майно - грошові кошти.

Згідно інформаційної довідки Головного управління ДФС у Харківській області від 28.11.2017 за №13389/9/20-40-12-03-19 ТОВ "Парковий-4" обліковується як платник єдиного податку, проте надання інформації щодо повноти сплати податкових платежів по окремим земельним ділянкам не є можливим, оскільки існуючою звітністю ГУ ДФС у Харківській області формування показників за відповідною адресою не передбачено (т.1 а.с. 27).

Головним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Федоровим В.В. в порядку та на підставі ст.ст. 12, 189 Земельного кодексу України здійснені заходи самоврядного контролю щодо дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки, яка розташована за адресою: пр.Московський, 118 у м. Харкові , здійснено обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки. Обстеження на місцевості здійснювалося за участю інженера-геодезиста ОСОБА_2 та інженера-землевпорядника ОСОБА_3 .

За результатами обстеження на місцевості вищевказаними особами складено Акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м. Харків, пр . Московський , 118 від 03.09.2018, яким зафіксовано, що з 03.02.2017 по теперішній час земельна ділянка площею 0,2900 га по пр.Московському, 118 використовується ТОВ "Парковий-4" для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "А3-3", яка належить на праві власності ТОВ "Парковий -4". Площа земельної ділянки відповідно до її меж складає 0,2900 га, межі земельної ділянки визначені відповідно до зовнішніх меж будівлі (т. 1 а.с. 16-17).

З урахуванням вказаних доказів, позивач стверджує, що ТОВ "Парковий-4" з 03.02.2017 по теперішній час використовує земельну ділянку площею 0,2900 га по пр. Московському, 118 у м. Харкові без виникнення права власності на земельну ділянку, права постійного користування та права оренди земельної ділянки без державної реєстрації цих прав. Разом з тим, з огляду на відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав та з урахуванням ст.ст. 12, 80, 83 Земельного кодексу України, земельна ділянка площею 0,2900 га по пр . Московському, 118 перебуває у власності територіальної громади міста Харкова.

Отже, посилаючись на те, що відповідач у період з 03.02.2017 по 30.11.2018 використовував земельну ділянку без достатніх правових підстав і не сплачував за користування плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберіг за рахунок Харківської міської ради, як власника земельної ділянки, майно - грошові кошти у розмірі орендної плати, позивач здійснив розрахунок та звернувся до господарського суду Харківської області з даним позовом, в якому на підставі статей 1212-1214 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти в загальному розмірі 409737,30 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами нормативно грошову оцінку землі, оскільки позивач визначив її розмір самостійно шляхом арифметичного розрахунку, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Предметом позову у даній справі є стягнення безпідставно збережених грошових коштів у розмірі орендної плати, що становить 409737,30 грн, за користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючих документів на неї, на підставі статей 1212-1214 ЦК України.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Отже, за змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов`язана повернути доходи.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

За змістом глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Тобто, незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою у встановленому законодавчими актами розмірі свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під визначення Європейського суду з прав людини "виправдане очікування" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

При цьому, відновлення порушених прав позивача за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.

Навіть за умови правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, в обраний позивачем спосіб захисту відбувається відновлення справедливої рівноваги між правами та обов`язками сторін спору, встановлення якої ґрунтується на визначеній нормами земельного законодавства умові платності використання земельної ділянки.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Згідно зі статтею 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Водночас за змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на належність відповідачу на праві власності на підставі Договору купівлі-продажу №195 від 03.02.2017 нежитлових приміщень підвалу, 1-го поверху, 2-го поверху, 3-го поверху в літ. "А3-3" загальною площею 9503,8 кв.м. по пр.Московському, 118 у м. Харкові .

Позивачем на підтвердження права власності відповідача на вищезазначене нежитлове приміщення надано витяг з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав в нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 19.07.2018 за №131366676 (т. 1 а.с. 21-24), проте в наявному витязі не зазначено інформації щодо володіння ТОВ "Парковий-4" нежитловими приміщеннями підвалу, 1-го поверху, 2-го поверху, 3-го поверху в літ. "А3-3" загальною площею 9503,8 кв.м. по пр.Московському, 118 у м. Харкові . Разом з тим, суд зазначає, що відповідач не заперечує факту володіння ним нежитловими приміщеннями по пр.Московському, 118 у м.Харкові , проте матеріали справи відповідних та належних доказів на підтвердження вказаних обставин не містять.

Предметом позову у даній справі є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна (ТОВ "Парковий-4") безпідставно збережених коштів - орендної плати, на підставі статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено.

Таким чином, як вірно вказав місцевий суд, для вирішення даного спору встановленню підлягають обставини, зокрема чи є земельна ділянка, за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти об`єктом цивільних прав та обґрунтованість порядку та підстав здійснення нарахування орендної плати за користування такою.

Правовий механізм переходу прав на землю, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України.

За приписами статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).

Відповідно до статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Отже, за змістом вказаних положень виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

З огляду на вищевказані законодавчі приписи, предметом доказування у даному спорі є, зокрема, обставини щодо земельної ділянки, площі, меж та кадастрового номеру земельної ділянки, право на яку перейшло до набувача будівлі за договором купівлі - продажу.

Визначення земельної ділянки наведено в частині першої статті 79 Земельного кодексу України, відповідно до положень якої земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Як встановлено приписами ч. 1, 3, 4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Зазначені обставини, з урахуванням вимог статті 77 Господарського процесуального кодексу України, повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Харківська міська рада, як позивач у даній справі має надати докази існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, реальної можливості передачі позивачем цієї земельної ділянки в оренду відповідно до Закону України "Про оренду землі" у зазначений період, а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів)).

Як вбачається із матеріалів справи, позивач визначає площу земельної ділянки якою, на думку останнього, безпідставно користується відповідач та відповідно здійснює розрахунок орендної плати, який підлягає стягненню з ТОВ "Парковий-4" на підставі акту обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м. Харків, пр. Московський, 118 , від 03.09.2018, а саме 0,2900 га. Проте, із наданої інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 19.07.2018 за №131366676 вбачається присвоєння кадастрового номеру 6310136900:01:022:0025 земельній ділянці площею 0,7282 га по пр. Московському, 118 у м. Харкові .

Разом з тим, матеріали справи не містять відомостей про внесення спірної земельної ділянки площею 0,2900 га по пр. Московському, 118 у м. Харкові до Державного земельного кадастру. Отже, позивачем не надано доказів того, що земельна ділянка загальною площею 0,2900 га по пр.Московському,118 у м. Харкові , за користування якою Харківська міська рада просить стягнути з ТОВ "Парковий-4" безпідставно збережені кошти, була сформована як об`єкт цивільного права протягом зазначеного позивачем періоду: з 01.03.2017 по 30.11.2018.

При цьому, позивачем жодних належних та допустимих доказів того, що земельна ділянка визначена в акті обстеження від 03.09.2018 знаходиться в межах земельної ділянки кадастровий номер 6310136900:01:022:0025 не надано.

Враховуючи зазначене вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що земельна ділянка, визначена в акті обстеження площею 0,2900 га, не сформована в натурі в розумінні ст. ст. 79, 79-1 ЗК України, у зв`язку з чим, вказана земельна ділянка не є об`єктом цивільних прав.

Крім того, надані позивачем докази на підтвердження займаної відповідачем площі земельної ділянки - топографічний план та акт обстеження земельної ділянки є недопустимим доказами, оскільки чинним законодавством не передбачено формування земельних ділянок на підставі таких документів, які не є документацією з землеустрою.

Також місцевий суд вірно вказав, що відповідно до п. 2.1. Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 за №376, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.06.2010 за №391/17686, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Водночас, ані вказаною Інструкцією, ані ЗК України, не передбачено визначення площі земельної ділянок згідно актів обстеження, які в якості доказів додані позивачем, у зв`язку з чим, суд першої інстанції правомірно вказав, що акт обстеження від 03.09.2018 не є належним та допустимим доказом, який підтверджує розмір площі земельної ділянки, яку використовує відповідач та безпосередньо обставини щодо її фактичного використання відповідачем, що ставить під обґрунтований сумнів розрахунок розміру орендної плати, що збережений за її використання.

Крім того, обстеження земельної ділянки відбувалось 03.09.2018, проте нарахування безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за земельну ділянку по пр. Московському, 118 у місті Харкові , на якій знаходиться належне відповідачу на праві власності нерухоме майно, позивач здійснює з 03.02.2017 без надання доказів правомірності такого нарахування.

Доказів будь-яких обстежень в період з 03.02.2017 по 03.09.2018 Харківською міською радою не надано, а розрахунки позивача виконані виходячи з припущення, що площа частини земної поверхні, займана відповідачем, була незмінною та дорівнює площі, яку позивач вважає займаною станом на 03.09.2018. Таким чином, позивач не надав суду належних та допустимих доказів зайняття відповідачем земельної ділянки площею 0,2900 га в період з 03.02.2017 по 03.09.2018.

Разом з тим, відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (частина перша статті 21 Закону України "Про оренду землі").

Частиною першою статті 13 Закону України "Про оцінку земель" передбачено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться, зокрема, у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Підставою для проведення оцінки земель згідно статті 15 Закону України "Про оцінку земель" є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Крім того, як вірно вказав місцевий суд, основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 20 і частини третьої статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

За змістом статей 15, 20, 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" (набрав чинності 01.01.2013) до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки як нормативна грошова оцінка. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим. Відомості про нормативну грошову оцінку земель вносяться до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації з такої оцінки.

Тобто, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати. Позаяк, для вирішення даного спору встановленню підлягають обставини щодо площі спірної земельної ділянки, за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, та нормативна грошова оцінка, яка є необхідною для визначення розміру позовних вимог та їх обґрунтованості.

Водночас, як вбачається з розрахунків позивача щодо розміру плати за використання земельної ділянки комунальної власності, який здійснено Департаментом територіального контролю Харківської міської ради, виходячи з площі земельної ділянки 0,2900 га, визначеної згідно акту обстеження від 03.09.2018, розрахунок здійснений виходячи з базової вартості 1 кв.м земель міста Харкова, з урахуванням наведених коефіцієнтів, без надання документів, на підставі яких запроваджено відповідну нормативну грошову оцінку і правомірності застосування відповідних коефіціентів.

Оцінюючи вказаний доказ, місцевий суд вірно зазначив, що відповідно до статті 13 Закону України "Про оцінку земель", для визначення, зокрема, розміру орендної плати за земельні ділянки комунальної власності проводиться нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Згідно із статтею 20 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Так, згідно пункту 1.1. Порядку впровадження нормативно грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013, цей Порядок регламентує процедуру надання підприємствам, установам та організаціям міста, фізичним особам інформації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок для обчислення земельного податку, орендної плати за земельні ділянки комунальної власності та здійснення цивільних цивільно-правових угод із земельними ділянками та оплати за договором суперфіцію.

Відповідно до пункту 2.2. Порядку, управління Держземагентства у м. Харкові надає інформацію про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки у формі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки згідно з чинним законодавством. Згідно з Порядком нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 25.11.2016 за №489, за результатами нормативної грошової оцінки земель укладається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються за заявою зацікавленої особи як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Проте, як вбачається із матеріалів справи, враховуючи, що земельна ділянка площею 0,7282 га по пр. Московському, 118 , на якій розташовані нежитлові будівлі, які є власністю відповідача не сформована як об`єкт цивільних прав, з огляду, що позивачем здійснювався розрахунок на підставі базової вартості 1 кв.м у м. Харкові без врахування Витягу з нормативно-грошової оцінки, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність розрахунків позивача.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених в рішенні суду, оскільки позивачем не доведено належними та допустимим доказами нормативну грошову оцінку землі, оскільки позивач визначив її розмір самостійно шляхом арифметичного розрахунку, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до вимог статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки розмір позовних вимог визначений позивачем саме з розрахунку орендної плати за користування земельною ділянкою відповідачем, необхідною умовою його визначення відповідно до Закону України "Про оренду землі", Податкового кодексу України та Земельного кодексу України є встановлення нормативної грошової оцінки землі, на підставі якої визначається розмір орендної плати.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем не обґрунтований розмір земельної ділянки, яка використовувалась позивачем у спірний період, та не доведений розмір заявлених до стягнення позовних вимог.

Колегія суддів, керуючись рішенням ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", аналізуючи повноту дослідження судом першої інстанції обставин при розгляді даної справи зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції не зобов`язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі). Суди зобов`язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Питання чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає із статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналізуючи через призму зазначених висновків ЄСПЛ повноту дослідження місцевим господарським судом обставин даної справи та обґрунтування оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції погоджується з виконанням судом першої інстанції обов`язку щодо обґрунтування своїх висновків та не вбачає порушення норм матеріального та процесуального права, які могли б потягнути наслідки скасування рішення суду першої інстанції.

Апеляційні вимоги не підтверджені належними доказами, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до довільного тлумачення відповідачем норм права, тому у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для їх задоволення.

З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення господарського суду Харківської області від 15.04.2019 у справі №922/3607/18 без змін.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 240, 269, п.1 ч.1 ст. 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 15.04.2019 по справі №922/3607/18 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту до Верховного Суду у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, через Східний апеляційний господарський суд або безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 29.07.2019.

Головуючий суддя С.В. Барбашова

Суддя О.Є. Медуниця

Суддя Н.М. Пелипенко