Постанова

від 23.07.2019 по справі 200/12821/18-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2019 року справа №200/12821/18-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Геращенка І.В., Сіваченка І.В., секретар судового засідання Макаренко А.С., за участю представника Головного управління Державної фіскальної служби України в Донецькій області - Помалюк І.В. , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року (повний текст складено 25 березня 2019 року в м. Слов`янськ) у справі № 200/12821/18-а (суддя І інстанції - Дмитрієв В.С.) за позовом Приватного підприємства «Мірфос» до Маріупольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС України в Донецькій області, Головного управління Державної фіскальної служби України в Донецькій області про зобов`язання вчинити дії щодо прийняття уточнюючих розрахунків,-

В С Т А Н О В И В:

20 листопада 2018 року Приватне підприємство «Мірфос» звернулося до суду з адміністративним позовом до Маріупольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС України в Донецькій області, Головного управління Державної фіскальної служби України в Донецькій області, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просило суд зобов`язати прийняти та опрацювати в АІС «Податковий блок» уточнюючу податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2014 рік, якою зменшено податкове зобов`язання з плати за землю за 2014 рік в сумі 52 185,99 грн. та зобов`язати внести зміни до інтегрованої картки з плати за землю (земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності) з юридичних осіб шляхом виключення суми з основного платежу в сумі 52 185,99 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що 23 листопада 2017 року позивачем надіслано до Маріупольської ОДПІ Головного управління ДФС України в Донецькій області уточнюючу податкову декларацію з орендної плати за землю за 2014 рік, в якій зменшило податкові зобов`язання за 2014 рік на 52 185,99 грн. Однак Маріупольська ОДПІ не опрацювала надану декларацію з земельного податку та відповідні зміни у інтегрованій картці позивача відображено не було.

Позивач вважає такі дії протиправними, оскільки подання уточнюючої декларації за вказаний період відбулося з дотриманням встановлено строку, а також те, що з 14.04.2014 року позивач був звільнений від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року у справі № 200/12821/18-а позов задоволено. Зобов`язано Головне управління Державної фіскальної служби України в Донецькій області прийняти та опрацювати в АІС «Податковий блок» уточнюючу податкову декларацію Приватного підприємства «Мірфос» з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2014 рік. Зобов`язано Головне управління Державної фіскальної служби України в Донецькій області внести зміни до інтегрованої картки Приватного підприємства «Мірфос» з плати за землю (земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності) з юридичних осіб шляхом виключення суми з основного платежу в сумі 52 185,99 грн.

Головне управління Державної фіскальної служби України в Донецькій області не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивач самостійно обрав спосіб подання податкової декларації з плати за землю - не пізніше 20 лютого поточного року. Оскільки основну податкову декларацію за 2014 рік позивачем подано 18 лютого 2014 року, тому уточнюючу декларацію до неї він мав право подати протягом 1095 днів. Нарахування до зменшення податкового зобов`язання з орендної плати за землю за 2014 рік в інтегрованій картці платника податків було неможливо через подачу платником уточнюючої декларації з порушенням строку, що встановлений ст.102 Податкового кодексу України.

Позивачем правом надати відзив на апеляційну скаргу не скористався.

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2019 року апеляційну скаргу Маріупольської об`єднаної державної податкової інспекції головного управління державної фіскальної служби України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року у справі № 200/12821/18-а - повернуто апелянту.

В судовому засіданні представник Головного управління Державної фіскальної служби України в Донецькій області підтримав доводи апеляційної скарги. Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанцій встановлено, що Приватне підприємство «Мірфос» як платник податків перебуває на обліку як платник орендної плати за землю в Маріупольській об`єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС України в Донецькій області.

Відповідно до договору оренди земельної ділянки від 31 березня 2014 року Приватне підприємство «Мірфос» має право користування на земельну ділянку площею 0,5188 га на території міста Маріуполя.

18 лютого 2014 року позивач подав до Маріупольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС України в Донецькій області податкову декларацію з плати за землю (код платежу 18010600 - орендна плата з юридичних осіб) за 2014 рік, за якою платником самостійно нараховане податкове зобов`язання з плати за землю у розмірі 731 101 грн.

1 грудня 2017 року Приватним підприємством «Мірфос» подана до Головного управління ДФС України в Донецькій області уточнюючу податкову декларацію з плати за землю за 2014 рік, за якою платником нараховане до зменшення податкове зобов`язання з плати за землю на суму 52 185,99 грн.

Судом встановлено, що подану позивачем 1 грудня 2017 року уточнюючу декларацію з орендної плати за період червень - грудень 2014 року не прийнято податковим органом у зв`язку із пропуском строку, який встановлений ст. 102 Податкового кодексу України.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Підпунктом 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Податковим обов`язком є обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (п. 36.1 ст. 36 вказаного Кодексу).

Відповідно до ст. 285 Податкового кодексу України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв`язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

Згідно з п.п. 286.2 та 286.3 ст. 286 вказаного Кодексу, яка визначає порядок обчислення плати за землю, визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Платник плати за землю має право подавати щомісяця звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов`язку подання податкової декларації не пізніше 20 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним.

Відповідно до п. 287.3 ст. 287 Податкового кодексу України податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Отже, Податковим кодексом України визначено обов`язок платника податків щомісячно сплачувати плату за землю та право платника податків (за його вибором) подавати декларацію з плати за землю у встановлений строк один раз за весь рік або подавати таку декларацію щомісячно.

Позивач самостійно обрав спосіб подання податкової декларації з плати за землю - один раз за весь рік не пізніше 20 лютого поточного року.

Питання внесення змін до податкової звітності врегульовано ст. 50 вказаного Кодексу і відбувається шляхом подання уточнюючого розрахунку чи уточнюючої декларації.

Відповідно до п. 50.1 ст. 50 Податкового кодексу України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Статтею 102 вказаного Кодексу встановлено строки давності - не більше 1095 днів, що настають за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Враховуючи наведене, юридична особа - платник податків (земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності) має право надіслати уточнюючий розрахунок для самостійного виправлення помилок у показниках раніше поданої податкової декларації протягом 1095 днів наступних за останнім днем граничного строку подання такої податкової декларації.

Позивач як платник податків мав право надіслати уточнюючу податкову декларацію (уточнюючий розрахунок) з орендної плати за землю, зокрема за 2014 рік.

Право надіслати таку уточнюючу декларацію відповідачем не заперечується.

Суд погоджується з позицією відповідача, що оскільки основну податкову декларацію з плати за землю позивачем подано 18 лютого 2014 року, тому граничний строк подання уточнюючої декларації був до 18 лютого 2017 року. Подача уточнюючої декларації після спливу цього строку вважається порушенням строку, що встановлений ст. 102 Податкового кодексу України.

Разом з вказаними нормами суд зазначає наступне.

14.04.2014 року набрав чинності Указ Президента України від 14.04.2014 року №405/2014, яким уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей.

15.10.2014 року набрав чинності Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (Закон від 02.09.2014 року № 1669-VII), який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

Статтею 2 вказаного Закону на час проведення антитерористичної операції встановлено мораторій на виконання договірних зобов`язань та на нарахування пені та штрафів на основну суму заборгованості за кредитними та іншими договірними зобов`язаннями, зокрема юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Статтею 6 вказаного Закону під час проведення антитерористичної операції звільнено суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Статтею 7 вказаного Закону скасовано на період проведення антитерористичної операції орендну плату за користування державним та комунальним майном суб`єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.

Відповідно до ч.ч. 1 - 3 ст. 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» цей Закон, зокрема втрачає чинність через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції, крім пункту 4 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.

Дія цього Закону поширюється на період проведення антитерористичної операції та на шість місяців після дня її завершення.

Закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Статтею 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» надано визначення термінів:

територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014;

період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, був затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 року №1053-р, дію якого зупинено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року №1079-р.

Вказаний Перелік втратив чинність у зв`язку з набранням чинності Переліком населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, що затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 року №1275-р.

До вказаних Переліків внесено, зокрема м. Краматорськ Донецької області, де зареєстрований та здійснює свою господарську діяльність відповідач.

Враховуючи наведене з 14.04.2014 року позивач був звільнений від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

08.06.2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" щодо безперешкодної діяльності органів місцевого самоврядування» (Закон України №1365-VІІІ від 17.05.2016 року), яким тексти статей 6 і 7 викладено в такій редакції:

"Звільнити суб`єктів господарювання від плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності в населених пунктах згідно з переліками, передбаченими частиною четвертою статті 4 цього Закону";

"Скасувати суб`єктам господарювання орендну плату за користування державним та комунальним майном, розташованим в населених пунктах, згідно з переліками, передбаченими частиною четвертою статті 4 цього Закону".

Вказаним законом також статтю 4 доповнено частиною четвертою наступного змісту:

«Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затверджуються Кабінетом Міністрів України, який забезпечує своєчасну їх актуалізацію» .

Такі Переліки затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року №1085, і такий населений пункт як м. Краматорськ Донецької обл., в якому позивач користується земельними ділянками державної та комунальної власності, до них не включено.

Отже, з 08.06.2016 року - дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" щодо безперешкодної діяльності органів місцевого самоврядування» (Закон України №1365-VІІІ від 17.05.2016 року) позивач від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності вже не звільнений.

Період, протягом якого позивач був звільнений від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності, був з 14.04.2014 року по 07.06.2016 року включно.

З 08.06.2016 року позивач має сплачувати вказане податкове зобов`язання на загальних підставах.

Позивач як платник податків, який з 14.04.2014 року звільнений від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності, мав право на зменшення (шляхом виключення) задекларованих податкових зобов`язань з плати за землю за червень - грудень 2014 року в не залежності від дати подання уточнюючого розрахунку, оскільки законом звільнений від сплати таких податкових зобов`язань.

З огляду на наведене посилання контролюючого органу на те, що оскільки уточнюючу декларацію за період червень - грудень 2014 року позивачем подано з порушенням строку, що встановлений ст.102 Податкового кодексу України, тому в інтегрованій картці платника не може бути проведено зменшення податкового зобов`язання за 2014 рік, є неприйнятним.

Відповідно до Класифікації доходів бюджету, що затверджена наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2011 року № 11 «Про бюджетну класифікацію» , код бюджетної класифікації 180106900 - це «Орендна плата з юридичних осіб» .

Відповідно до пп. 19-1.1.10 п. 19-1.1 ст. 19-1 Податкового кодексу України однією з функцій контролюючих органів є забезпечення ведення обліку податків, зборів, платежів.

Відповідно до наведених вимог Податкового кодексу України, з метою реалізації пп.19-1.1.10 п. 19-1.1 ст. 19-1 вказаного Кодексу та з метою удосконалення оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджету та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 року №422 затверджено Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. (До 10.06.2016 року вказане питання регулювалося Порядком ведення органами Міністерства доходів і зборів України оперативного обліку податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, інших платежів, які сплачуються під час митного оформлення товарів, затвердженим наказом Міністерства доходів і зборів України від 05.12.2013 року №765).

Згідно з п. 3 розд. І вказаного Порядку оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами ДФС в інформаційній системі органів ДФС.

Відповідно до п. 2 розд. І вказаного Порядку:

інформаційна система органів ДФС - інтегрована структура, що складається з одного чи більшої кількості процесів, компонентів апаратного та програмного забезпечення, засобів та персоналу, що забезпечує можливість задоволення встановленої потреби або цільової функції;

інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами;

оперативний облік - процес відображення, систематизації та узагальнення первинних показників через їх перетворення в облікові показники в ІКП.

Відповідно до п. 1 ч. 1 розд. ІІ вказаного Порядку з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.

ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.

Спеціальне кодування всіх операцій, що використовуються для відображення в ІКП облікових показників, забезпечує автоматизоване ведення ІКП.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенцію) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» ).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено право на ефективний засіб юридичного захисту, та визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 в справі «Чуйкіна проти України» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE, заява №28924/04) констатував: « 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд» , в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom, пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)» .

Згідно з п. 5 розд. І Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що затверджений наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 року №422, при виявленні некоректних базових записів структурними підрозділами за напрямами роботи готується коригуючий документ з обов`язковим посиланням на первинний документ, показники якого виправляються. Коригування даних в інформаційній системі органів ДФС здійснюється підрозділами, відповідальними за введення таких даних з первинних документів, за поточною датою.

У разі необхідності коригування облікових показників ІКП у ручному режимі таке коригування здійснюється виключно за рішенням керівника (заступника керівника) органу ДФС, підготовленим відповідним структурним підрозділом за напрямом роботи.

Таким чином в разі необхідності контролюючий орган має можливість здійснювати коригування облікових показників інтегрованої картки платника, в тому числі в ручному режимі.

Вказані обставини залишилися поза увагою контролюючого органу, що призвело до порушення прав позивача.

Крім того, відповідачем не врахована позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні від 14.01.2010 року (набуло статусу остаточного 14.01.2001 року) в справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06,), в п. 57 якого Суд зазначив, що в разі, коли національне законодавство припускало неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків платників податків національні органи були зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для платника податків.

Відповідно до наказу Державної фіскальної служби України від 1 лютого 2019 року №80 затверджено положення про Головне управління ДФС України в Донецькій області, за змістом якого останнє є правонаступником Маріупольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС України в Донецькій області. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним відповідачем у справі на теперішній час є Головне управління ДФС України в Донецькій області.

З метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та з метою дотримання судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, виходячи з наведених вимог законодавства суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову шляхом зобов`язання Головного управління ДФС України в Донецькій області прийняти та опрацювати в АІС «Податковий блок» Уточнюючу податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2014 рік та зобов`язати внести зміни до інтегрованої картки з плати за землю (земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності) з юридичних осіб шляхом виключення суми з основного платежу в сумі 52 185,99 грн.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.

Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року у справі № 200/12821/18-а - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року у справі № 200/12821/18-а - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 29 липня 2019 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.А. Блохін

Судді І.В.Геращенко

І.В. Сіваченко