Постанова

від 19.09.2019 по справі 200/12821/18-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

19 вересня 2019 року

справа №200/12821/18-а

адміністративне провадження №К/9901/24227/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Ханової Р.Ф.,

суддів - Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Донецькій області

на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року у складі судді Дмитрієва В.С.

та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2019 року у складі суддів Блохіна А.А., Геращенка І.В., Сіваченка І.В.

у справі №200/12821/18-а

за позовом Приватного підприємства "Мірфос"

до Маріупольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Донецькій області, Головного управління ДФС в Донецькій області

про зобов`язання вчинити дії щодо прийняття уточнюючих розрахунків,

У С Т А Н О В И В :

У листопаді 2018 року Приватне підприємство "Мірфос" (далі - Підприємство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Маріупольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Донецькій області (далі - податковий орган, відповідач 1 у справі), Головного управління ДФС у Донецькій області (далі - контролюючий орган, відповідач 2 у справі), в якому просило зобов`язати прийняти та опрацювати в АІС Податковий блок уточнюючу податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2014 рік, якою зменшено податкове зобов`язання з плати за землю за 2014 рік в сумі 52185,99 грн та зобов`язати внести зміни до інтегрованої картки з плати за землю (земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності) з юридичних осіб шляхом виключення суми з основного платежу в сумі 52185,99 грн.

25 березня 2019 року Донецький окружний адміністративний суд рішенням, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2019 року, задовольнив позов Підприємства, зобов`язав Головне управління ДФС в Донецькій області прийняти та опрацювати в АІС Податковий блок уточнюючу податкову декларацію Підприємства з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2014 рік, зобов`язав Головне управління ДФС в Донецькій області внести зміни до інтегрованої картки Підприємства з плати за землю (земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності) з юридичних осіб шляхом виключення суми з основного платежу в сумі 52185,99 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій висновувалися з того, що позивач як платник податків законом з 14 квітня 2014 року звільнений від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності, мав право на зменшення (шляхом виключення) задекларованих податкових зобов`язань з плати за землю за червень - грудень 2014 року незалежно від дати подання уточнюючого розрахунку.

У серпні 2019 року відповідач подав касаційну скаргу до Верховного Суду, в якій він, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. У касаційній скарзі зазначає, що Податковим кодексом України не передбачено право податкового органу приймати рішення про звільнення платника податків від виконання його обов`язків по їх сплаті, тому нарахування до зменшення податкового зобов`язання з орендної плати за землю за 2014 рік в інтегрованій картці платника податків неможливо через подачу платником уточнюючої декларації з порушенням строку, що встановлений статтею 102 Податкового кодексу України.

05 вересня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача після усунення недоліків касаційної скарги, зазначених в ухвалі цього ж суду від 28 серпня 2019 року, справу №200/12821/18-а витребувано з Донецького окружного адміністративного суду.

13 вересня 2019 року справа №200/12821/18-а надійшла на адресу Верховного Суду.

Відзив від платника податків до Суду на касаційну скаргу податкового органу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Здійснюючи касаційний перегляд оскаржуваних судових рішень, Суд вважає, що зазначеним вимогам закону такі судові рішення відповідають з огляду на наступне.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що позивач перебуває на обліку як платник орендної плати за землю в Маріупольській об`єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС України в Донецькій області.

Відповідно до договору оренди земельної ділянки від 31 березня 2014 року Підприємство має право користування земельною ділянкою площею 0,5188 га на території міста Маріуполя.

18 лютого 2014 року позивач подав до Маріупольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС України в Донецькій області податкову декларацію з плати за землю (код платежу 18010600 - орендна плата з юридичних осіб) за 2014 рік, за якою платником самостійно нараховане податкове зобов`язання з плати за землю у розмірі 731101 грн.

1 грудня 2017 року позивачем подана до Головного управління ДФС України в Донецькій області уточнююча податкова декларація з плати за землю за 2014 рік, за якою платником зменшене нараховане до сплати податкове зобов`язання з плати за землю за період червень - грудень 2014 року на суму 52185,99 грн, яку податковий орган не прийняв з посиланням на пропуск строку, який встановлений статтею 102 Податкового кодексу України.

Перевіривши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги, Суд приходить до висновку про необґрунтованість її доводів та відсутність підстав для скасування судових рішень, виходячи з наступного.

Підпунктом 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Відповідно до пункту 49.8 статті 49 Податкового кодексу України прийняття податкової декларації є обов`язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Згідно з абзацом першим пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Статтею 102 Податкового кодексу України визначається строк у 1095 днів, що відраховується від дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.

Отже, за загальним правилом, встановленим пунктом 50.1 статті 50 Податкового кодексу України, платнику податків надається право на надання уточнюючих податкових декларацій у межах строку, встановленого статтею 102 цього Кодексу.

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про обов`язок контролюючого органу прийняти подану позивачем уточнюючу податкову декларацію за 2014 рік, оскільки така подана з дотриманням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України.

Пунктом 286.2 статті 286 Податкового кодексу України встановлено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій.

14 квітня 2014 року набрав чинності Указ Президента України №405/2014, яким уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей.

15 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, був затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р, дію якого зупинено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №1079-р. Вказаний перелік втратив чинність у зв`язку з набранням чинності Переліком населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, що затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року №1275-р.

До вказаних Переліків внесено, зокрема м. Маріуполь Донецької області, де зареєстрований та здійснює свою господарську діяльність позивач.

08 червня 2016 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" щодо безперешкодної діяльності органів місцевого самоврядування", відповідно до якого позивач сплачує за користування земельними ділянками державної та комунальної власності в загальному порядку.

Відтак, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02 вересня 2014 року №1669-VII у період з 14 квітня 2014 року по 07 червня 2016 року позивач був звільнений від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Судами попередніх інстанцій також установлено та не заперечується сторонами, що граничний строк, встановлений для подання уточнюючої декларації з плати за землю за 2014 рік, сплинув 20 лютого 2017 року, тоді як уточнюючу податкову декларацію подано позивачем лише 01 грудня 2017 року, тобто з пропуском строку, встановленого статтею 102 Податкового кодексу України.

Водночас, з 15 квітня 2017 року набув чинності Закон України „Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо уточнення деяких положень та усунення суперечностей, що виникли при прийнятті Закону України „Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні" від 23 березня 2017 року № 1989-VIII, реченням другим абзацу двадцять шостого якого передбачено, що до нарахованих та сплачених сум за період проведення антитерористичної операції суми плати за землю відповідно до статей 269 - 289 цього Кодексу за земельні ділянки, розташовані на тимчасово окупованій території та/або території населених пунктів на лінії зіткнення, та/або території проведення антитерористичної операції грошових зобов`язань не застосовуються строки давності, встановлені статтею 102 Податкового кодексу України.

Отже, на момент подачі позивачем уточнюючої податкової декларації 1 грудня 2017 року діяла норма, яка звільняла Підприємство від застосування строків, встановлених статтею 102 Податкового кодексу України.

Враховуючи наведене, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позивач як платник податків, який з 14 квітня 2014 року звільнений від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності, мав право на зменшення (шляхом виключення) задекларованих податкових зобов`язань з плати за землю за червень - грудень 2014 року, незалежно від дати подання уточнюючого розрахунку, оскільки до зазначених сум не застосовуються строки давності, встановлені статтею 102 цього Кодексу.

За приписами частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій матеріального та процесуального права.

Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого, касаційна скарга залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Донецькій області залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2019 року у справі №200/12821/18-а залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р. Ф. Ханова

Судді: І. А. Гончарова

І. Я. Олендер