Постанова

від 18.07.2019 по справі 161/1961/17

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 липня 2019 року

м. Київ

справа № 161/1961/17

провадження № 51-9928км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_7 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від

11 січня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 29 серпня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013020010000425, за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Володимира-Волинського Волинської області, зареєстрованого та проживаючого у АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 175 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від

11 січня 2018року ОСОБА_8 засуджено за ч. 1 ст. 175 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн з позбавленням права обіймати керівні посади підприємств строком на 2 роки. Ухвалено звільнити ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 3000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, в решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалено позовну вимогу щодо проведення індексації ціни позову за спірний період, з листопада 2008 року залишити без розгляду.

Згідно з вироком суду ОСОБА_8 визнано винним у тому, що він будучикерівником підприємства директором приватного підприємства «Антон-Інвест», що у

с. Зміїнець Луцького району Волинської області на вул. Шкільна, 1/4, умисно,безпідставно не виплатив заробітну плату ОСОБА_7 більш як за один місяць, а самеза період роботи з листопада

2008 року до березня 2010 року, в сумі 8015, 16 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 29 серпня 2018 року вирок

місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_7 у зв`язку з неправильністю вирішення у провадженні його цивільного позову просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

При цьому скаржник стверджує, що місцевий суд, ухвалюючи своє рішення в частині стягнення з ОСОБА_8 на його користь 3000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, не дослідив докази на підтвердження позовних вимог, належним чином не вмотивував своє рішення щодо вирішення заявленого потерпілим цивільного позову у кримінальному провадженні.

Також вказує, що суд незаконно відмовив у стягненні з ОСОБА_8 32654, 43 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди на його користь, посилаючись на те, що рішення про стягнення вказаної суми з підприємства на якому працював потерпілий, як суми середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати при звільненні, було ухвалено в порядку цивільного судочинства. Апеляційний суд, у порушення вимог ст. 370 КПК України, не дав належної оцінки таким порушенням та залишив вирок місцевого суду без зміни.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового розгляду заперечень на касаційну скаргу не надходило.

В судовому засіданні захисник ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_8 та прокурор виступили проти задоволення касаційної скарги потерпілого.

Заслухавши суддю-доповідача, думку захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши викладені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Висновки суду про винність ОСОБА_8 та кваліфікація його дій у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення в касаційній скарзі

не оспорюються.

Доводи касаційної скарги потерпілого про безпідставну відмову суду у задоволенні його позовних вимог в частині відшкодування матеріальної шкоди на його користь у результаті вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 175 КК України, то колегія суддів вважає, що вони є необґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 128 КПК Україницивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Також у ч. 1 ст. 368, частинах 3, 4 ст. 374 КПК України передбачено, що при ухваленні вироку суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов, і якщо так, то на чию користь, в якому розмірі та порядку, а в мотивувальній та резолютивній частинах вироку зазначаються підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду, рішення про цивільний позов.

Цивільний позов розглядається у кримінальному провадженні за правилами, визначеними КПК України, і при цьому застосовуються норми ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Відповідно до положень ст. 175 КК України об`єктом злочинного посягання є трудові права потерпілого.

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про оплату праці» трудові спори з питань оплати праці розглядаються і вирішуються згідно із законодавством про трудові спори.

Порядок розгляду індивідуальних трудових спорів регламентовано Главою ХV Кодексу законів про працю України, де передбачено, що трудовий спір вирішується комісією по трудових спорах або місцевим судом за заявою працівника.

З огляду на те, що трудові спори не можуть розглядатись у кримінальному процесі і що об`єктом злочину, склад якого передбачений ст. 175 КК України, є трудові, а не майнові права особи, позови про стягнення заборгованості із заробітної плати та компенсації у зв`язку з порушенням строків її виплати мають розглядатися в порядку цивільного судочинства, тим більше, що відповідачем за такими позовами має бути підприємство, установа чи організація, а не керівник, який притягується до кримінальної відповідальності за ст. 175 КК України.

Так, як вбачається з матеріалів кримінального провадження Апеляційним судом Волинської області від 23 квітня 2013 року в порядку цивільного судочинства прийнято рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_7 , зокрема стягнуто з ПП «Антон-Інвест» на користь ОСОБА_7 8015, 16 грн заборгованості по заробітній платі за період з листопада 2008 року по березень 2010 року та 32645, 43 грн середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати при звільненні за період з 06 березня 2010 року по 23 квітня

2012 року.

На зазначене рішення, суди першої та апеляційної інстанцій послалися при обґрунтуванні своїх рішень про відмову у стягненні з ОСОБА_8 32654, 43 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди на користь потерпілого, у мотивувальній їх частині, зазначили, що рішення про стягнення вказаної суми вже було прийнято в порядку цивільного судочинства, тобто подвійне стягнення не допускається.

Так, вирішення питання щодо стягнення заборгованості із заробітної плати та відшкодування завданої її невиплатою шкоди можливе лише в порядку цивільного судочинства, оскільки об`єктом злочинного посягання є трудові права потерпілого.

Потерпілий ОСОБА_7 звертаючись із цивільним позовом у кримінальному провадженні про відшкодування завданої засудженим матеріальної шкоди та обґрунтовуючи її розмір і підстави відшкодування лише невиплатою заробітної плати та заборгованістю, за змістом ототожнив її із вимогами та підставами цивільного позову, вирішеним у порядку цивільного судочинства, а тому враховуючи наведене вище та з урахуванням того, що ОСОБА_8 обіймав посаду директора ПП «Антон-Інвест», тобто був найманим працівником, стягнення з нього на користь потерпілого заборгованості із заробітної плати та відшкодування завданої її невиплатою шкоди, яка хоча і виникла в очолюваному ним підприємстві внаслідок його злочинних дій, суперечить зазначеним вимогам законодавства.

З урахуванням викладеного, судові рішення в частині вирішення питання про відмову у задоволенні позовних вимог на відшкодування матеріальної шкоди є мотивованими та обґрунтованими.

Стосовно доводів потерпілого, наведених у касаційній скарзі, про неправильне вирішення цивільного позову в частині відшкодування моральної шкоди, то колегія суддів вважає, що вони не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Згідно із положеннями п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

При цьому суд зобов`язаний усебічно, повно й об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати характер і розмір витрат, зумовлених злочином, установити причинний зв`язок між діянням і шкодою, що настала, й дати у вироку належну оцінку таким обставинам.

Як убачається з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, щодо розміру відшкодування моральної шкоди потерпілому ОСОБА_7 у сумі 3000 грн, своє рішення належним чином мотивував та зазначив, з наведенням обґрунтованих підстав для визначення саме такого розміру відшкодування.

Крім того, судом було враховано, суспільну небезпеку вчиненого злочину та те, що діями засудженого потерпілому було заподіяно душевних страждань у зв`язку з умисною, безпідставною невиплатою заробітної плати. Також виходячи при цьому з вимог розумності, виваженості та справедливості, суд врахував конкретні обставини провадження та докази досліджені і оцінені в судовому засіданні, діяв на власний розсуд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження.

Таким чином, рішення суду щодо розміру відшкодування моральної шкоди потерпілому ОСОБА_7 узгоджується з принципом розумності, виваженості та справедливості, відповідає характеру й обсягу моральних страждань потерпілого.

Апеляційний суд розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 дотримався вимог ст. 419 КПК України, ретельно перевірив доводи апеляційної скарги потерпілого, і залишаючи її без задоволення, належним чином вмотивував прийняте рішення. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370,419КПК України.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, касаційну скаргу потерпілого має бути залишено без задоволення, а судові рішення без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 січня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 29 серпня 2018 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу потерпілого

ОСОБА_7 без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3