Постанова

від 29.07.2019 по справі 415/8649/18

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий суду 1 інстанції - Фастовець В.М.

Доповідач -Коновалова В.А.

Справа № 415/8649/18

Провадження № 22-ц/810/490/19

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 липня 2019 року м. Сєвєродонецьк

Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів: Авалян Н.М., Луганської В.М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - комунальне підприємство Лисичанської міської ради Електроавтотранс ,

розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України) справу

за апеляційною скаргою комунального підприємства Лисичанської міської ради Електроавтотранс

на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 22 квітня 2019 року, ухвалене у складі судді Фастовця В.М. в м. Лисичасньк Луганської області,

за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства Лисичанської міської ради Електроавтотранс про стягнення заборгованості по вихідній допомозі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до комунального підприємства Лисичанської міської ради Електроавтотранс про стягнення заборгованості з вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в обґрунтування якого вказала, що наказом від 12 жовтня 2017 року № 371-к була прийнята на посаду головного бухгалтера до комунального підприємства Лисичанської міської ради Електроавтотранс та наказом від 10 квітня 2018 року № 86-к звільнена за ч. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з невиконанням відповідачем законодавства про працю.

Згідно листа відповідача від 16 жовтня 2018 року № 358 останній визнав, що має заборгованість перед позивачем із виплати вихідної допомоги в сумі 18177,68 грн. На час подання позову із позивачем не здійснено розрахунок щодо нарахованої, але невиплаченої вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, періодом якого позивач вважає з 13 квітня 2018 року по 22 квітня 2019 року.

Під час розгляду справи позивач уточнив свої позовні вимоги та просив суд стягнути з комунального підприємства Лисичанської міської ради Електроавтотранс на користь ОСОБА_1 нараховану, але невиплачену вихідну допомогу при звільненні за ч. 3 ст. 38 КЗпП України у сумі 18177,68 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 76593,71 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 22 квітня 2019 року позов ОСОБА_1 до комунального підприємства Лисичанської міської ради Електроавтотранс про стягнення заборгованості з вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково. Суд стягнув на користь ОСОБА_1 з комунального підприємства Лисичанської міської ради Електроавтотранс заборгованість по вихідній допомозі у розмірі 18177,68 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 квітня 2018 року по 22 квітня 2019 року включно у розмірі 76593,71 грн. з урахуванням суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Вирішено питання про судові витрати.

Суд першої інстанції обґрунтував рішення тим, що стосовно позовних вимог про стягнення вихідної допомоги, то згідно відповіді відповідача на звернення позивачки та відзиву на позов розмір вихідної допомоги відповідачем не оспорюється, тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Також, суд першої інстанції виходив з того, що є передбачені законом підстави для задоволення позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку згідно ч.1 ст.13 ЦПК України у межах заявлених позовних вимог в розмірі 76593,71 грн., надані докази є достатніми та переконливими.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі комунальне підприємство Лисичанської міської ради Електроавтотранс просить скасувати рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 22 квітня 2019 року в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 квітня 2018 року по 22 квітня 2019 року включно у розмірі 76593,71 грн. з урахуванням суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з`ясування обставин, які мають значення для спави, порушення судом норм матеріального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Комунальне підприємство Лисичанської міської ради Електроавтотранс вказує на те, що позивач не сплатив судовий збір у розмірі 947,71 грн., доказів щодо наявності підстав для звільнення його від сплати судового збору не надав, після чого суд прийняв рішення про стягнення з відповідача судового збору в сумі 947,71 грн.

Також, відповідач посилається на те, що розрахунок середньомісячного числа робочих днів зроблено невірно, тому і весь подальший розрахунок середньоденної заробітної плати та середнього заробітку є не вірним.

Крім того, відповідач зазначив, що позивачем для розрахунку взято середньоденну заробітну плату у розмірі 298,03 грн., а судом взято для розрахунку 370,22 грн., при цьому судом зазначено, що він виходить із відповідних даних у розрахунку позивача. Відповідач вважає, що порядок розрахунку судом середньоденного заробітку за час затримки розрахунку проведено невірно або з арифметичною помилкою.

(2) Позиція інших учасників справи

Ухвалою Луганського апеляційного суду від 08 липня 2019 року ОСОБА_1 роз`яснювалося право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу у письмовій формі.

ОСОБА_1 отримала копію ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі та апеляційну скаргу 19 липня 2019 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить відмовити комунальному підприємству Лисичанської міської ради Електроавтотранс у задоволенні апеляційної скарги, оскільки вважає, що рішення постановлено із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Копію ухвали про відкриття апеляційного провадження комунальне підприємство Лисичанської міської ради Електроавтотранс отримало 10 липня 2019 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову в цій справі є вимоги про стягнення заборгованості по вихідній допомозі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 94771,39 грн., тобто ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1762 * 100 = 1762000 грн.), тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України.

Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

19 липня 2019 року інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Із матеріалів справи вбачається, що рішення суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення з комунального підприємства Лисичанської міської ради Електроавтотранс на користь ОСОБА_1 заборгованості по вихідній допомозі у розмірі 18177,68 грн.ніким із сторін в установленому законом порядку не оскаржується, тому в цій частині рішення суду не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції згідно положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України та п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" № 12 від 24.10.2008 року, згідно яких у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що ним були встановлені обставини про те, що позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем.

Наказом від 10 квітня 2018 року № 86-к позивач звільнений за ч. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про оплату праці.

Відповідачем при звільненні позивача не було проведено розрахунок в день звільнення, що підтверджено листом № 358 від 16 жовтня 2018 року.

Також, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем на звернення позивача та ухвалу суду не було надано довідку про середньоденну заробітну плату позивача, графік його роботи тощо, суд виходив з відповідних даних у розрахунку позивача до уточненої позовної заяви. Судом взято до уваги, що середньоденна заробітна плата позивача за календарний день дорівнює 370,22 грн. з урахуванням суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів, середньомісячне число робочих днів склало 20,5.Час затримки розрахунку обраховується з 13 квітня 2018 року по 22 квітня 2019 року включно.Тому, середній заробіток за час затримки розрахунку судом розраховано наступним чином:за 12 повних місяців з 13 квітня 2018 року по 13 квітня 2019 року х 20,5 х 370,22 грн. = 91074,12 грн. з урахуванням суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів;пропорційно кількості за 9 календарних днів у квітні /30 календарних днів у квітні місяці х 20,5 середньомісячна кількість робочих днів х 370,22 грн. = 2276, 85 грн.;Загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку складає 93350, 97 грн.

З урахуванням зазначених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що є передбачені законом підстави для задоволення позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України у межах заявлених позовних вимог в розмірі 76593,71 грн.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі апеляційний суд вважає, що рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом помилково для розрахунку середньомісячного числа робочих днів взято період лютий і березень місяць 2018 року при тому, що позивача звільнено в квітні 2018 року, і на думку відповідача, для розрахунку повинні братися останні два календарних місяці роботи - березень, квітень 2018 року не гуртуються на нормах чинного законодавства, з огляду на таке.

Порядок обчислення середньої заробітної плати при стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні встановлений постановою Кабінетом Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

В пункті 8 вказаного Порядку зазначено, що середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку про те, що середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку при звільненні працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, із якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Отже, середньомісячне число робочих днів для визначення середньомісячної заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні працівника також розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці, що передують події, із якою пов`язана виплата.

Судом встановлено, що позивач наказом від 10 квітня 2018 року № 86-к звільнений за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про оплату праці.

Таким чином, два календарних місяця, які передують звільненню позивача з роботи, беручи до уваги, що позивача звільнено 10 квітня 2018 року є лютий- березень 2018 року.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при обчисленні середньомісячного числа робочих днів обґрунтовано взято для розрахунку період лютий і березень 2018 року.

Посилання відповідача на те, що позивачем для розрахунку взято середньоденну заробітну плату у розмірі 298,03 грн., а судом взято для розрахунку 370,22 грн., при цьому судом зазначено, що він виходить із відповідних даних у розрахунку позивача, що є незрозумілим є необгрунтованим, виходячи з наступного.

Як зазначалося вище середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку при звільненні працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, із якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Згідно п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суд першої інстанції здійснив розрахунок середньоденної заробітної плати, виходячи із даних наданих позивачем, зазначених в розрахункових листах, оскільки відповідачем не виконано ухвалу суду від 30 листопада 2018 року та не надано довідку про середньоденну заробітну плату позивача, графік роботи відповідно до вимог постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 року, як і не надано вказані документів під час звернення з апеляційною скаргою. Так, судом першої інстанції для розрахунку середньоденної заробітної плати взята заробітна плата позивача за два місяці до звільнення, а саме за лютий-березень 2018 року (7527 грн. та 7652 грн. відповідно), тобто заробітна плата нарахована позивачу.

Середньоденна заробітна плата позивача складає 370,22 грн., виходячи із наступного розрахунку: 7527 грн. (заробітна плата за лютий 2018 року) + 7652 грн. (заробітна плата за березень 2018) / 41 день (кількість відпрацьованих робочих днів).

Позивачем же середньоденна заробітна плата розрахована виходячи із заробітної плати за лютий 2018 року - 6059,24 грн. за березень 2018 року - 6159,86 грн. без урахування сум податків, зборів, та обов`язкових платежів, яка зазначена в розрахункових листах, виданих позивачу комунальним підприємством Лисичанської міської ради Електроавтотранс , що не відповідає вимогам законодавства.

Відповідно до абзацу 5 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до частини третьої пункту 3 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Системний аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку зменшується на суму податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Таким чином, судом першої інстанції середньоденна заробітна плата розрахована у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, виходячи із виплат у нарахованому позивачу розмірі, без відрахування на податки, збори та інші обов`язкові платежі.

Посилання відповідача у апеляційній скарзі на те, що здійснений судом першої інстанції розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку за 9 календарних днів у квітні / 30 календарних днів у квітні місяці х 20,5 середньомісячна кількість робочих днів х 370,22 грн. = 2276,85 грн. є невірним або проведений з арифметичною помилкою не заслуговують на увагу як на підставу для скасування рішення суду.

Так, судом першої інстанції безпідставно взято до розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за квітень 2018 року календарні дні, оскільки пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за квітень 2018 року складає 2221,32 грн., виходячи з наступного розрахунку 370,22 грн. (середньоденна заробітна плата) х 6 робочих днів.

Помилкове обчислення судом першої інстанції заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні за квітень 2018 року, виходячи із календарних днів, не вплинуло на правильність вирішення спору, оскільки розрахована судом заробітна плата за час затримки розрахунку при звільненні складає 93350,97 грн., при цьому судом стягнута сума 76593,71 грн. в межах заявлених позовних вимог.

Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що позивач при зверненні до суду не сплатив судовий збір у розмірі 947,71 грн., доказів щодо наявності підстав для звільнення його від сплати судового збору не надав, після чого суд прийняв рішення про стягнення з відповідача судового збору в сумі 947,71 грн., що є порушенням норм процесуального права, виходячи з наступних підстав.

Звертаючись до суду із позовом позивач просив стягнути з комунального підприємства Лисичанської міської ради Електроавтотранс середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

При цьому в матеріалах справи відсутні докази сплати позивачем при зверненні до суду судового збору за вказаними вимогами.

Проте, за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР Про оплату праці середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір , згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі 910/4518/16.

Прийняття судом першої інстанції до розгляду позовної заяви позивача без сплати судового збору свідчить про порушення судом норм процесуального права, але не може бути взято судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки зазначене не вплинуло на правильність вирішення спору по суті, та судом при постановленні рішення вирішено питання про розподіл судових витрат між сторонами у відповідності до ст. 141 ЦПК України.

За таких обставин, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

В апеляційній скарзі не наведено ніяких нових обставин та не надано нових доказів, що давали б апеляційному суду підстави для проведення переоцінки обставин та доказів, зроблених судом першої інстанції у своєму рішенні.

Щодо суті апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, 375, 384 ЦПК України Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу комунального підприємства Лисичанської міської ради Електроавтотранс залишити без задоволення.

Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 22 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 29 липня 2019 року.

Головуючий В.А. Коновалова

Судді Н.М.Авалян

В.М.Луганська