Постанова

від 30.07.2019 по справі 908/376/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.07.2019 року м.Дніпро Справа № 908/376/19

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді : Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Дарміна М.О., Березкіної О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл" на рішення Господарського суду Запорізької області від 13.05.2019 року, ухвалене суддею Носівець В.В., повний текст якого складений 15.05.2019 у справі № 908/376/19

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Левел-Україна", м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл", м. Запоріжжя

про стягнення 136329,60 грн.,

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Запорізької області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Левел-Україна", м. Київ з позовом, яким просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл", м. Запоріжжя 136 329,60 грн. заборгованості за поставлений товар.

Позовні вимоги обґрунтовано ст.ст. 11, 202, 509, 629, 712 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 175 ГК України, а також порушенням відповідачем зобов`язань в частині оплати поставленого позивачем товару за договором поставки від 30.11.2017 № НН3011/2017.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 13.05.2019 року у справі №908/376/19 позовні вимоги задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Левел-Україна" 136329,60 грн. основного боргу та 2044,94 грн. судового збору.

Не погодившись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, неповне з"ясування обставин справи, а саме обставин підписання товаросупровідних документів, зокрема, видаткових накладних, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що:

- судом безпідставно встановлено отримання товару уповноваженими особами відповідача, оскільки під час розгляду справи не було досліджено жодного документа, який би встановлював повноваження осіб на отримання товару. Так, відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів №88 від 24.05.1995, повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо. Отже, до первинних документів, які підтверджують здійснення господарської операції, окрім видаткових накладних, належать довіреності на осіб, які мають право на передачу товару. Однак, судом першої інстанції для перевірки повноважень осіб, які приймали участь у здійснення господарської операції з приймання-передачі товару за Договором не було ні додатково досліджено, ні витребувано докази, які підтверджують отримання товару уповноваженими особами Відповідача;

- судом безпідставно відхилено доводи відповідача, що всі надані позивачем видаткові накладні у розділі "Отримав" не містять прізвища особи, відповідальної за здійснення операції.

Вище перелічені обставини, у сукупності, на думку позивача, є суттєвими недоліками первинних документів, що є підставою для невизнання господарської операції.

Також скаржник стверджує, що є безпідставним посилання суду на наявність у видаткових накладних печатки підприємства відповідача, оскільки печатка не є обов"язковим реквізитом документу.

Крім того, скаржник вважає, що місцевим господарським судом були порушені норми процесуального законодавства, зокрема ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, в частинні порушення засад змагальності сторін, оскільки справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти задоволення скарги заперечував, посилався на законність та обґрунтованість рішення, зазначив, що категорично не погоджується з твердженнями відповідача, викладеними в апеляційній скарзі, та вважає їх надуманими та такими, що спрямовані на уникнення відповідальності за неналежне виконання грошового зобов`язання; вказує, що відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, які, в свою чергу, повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення; на всіх видаткових накладних, які додані до позовної заяви, наявний підпис в графі отримувача та печатка ТОВ "Український рітейл", крім того, частина видаткових накладних підписана із зазначенням прізвища та ініціалів особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, зі сторони отримувача (ТОВ "Український рітейл"), а деякі без такого зазначення; у поданому відзиві на позовну заяву представник відповідача не оспорював факту підписання спірних видаткових накладних у цій справі не уповноваженими представниками ТОВ "Український рітейл" та їх засвідчення підробленою печаткою, а лише посилається на їх невідповідність вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", і на їх неналежність як доказів у справі. В той же час, додані до позовної заяви докази свідчать про часткову оплату товару відповідачем за договором поставки №НН 3011/2017 від 30.11.2017, що не заперечується представником відповідача у відзиві на позовну заяву, а за змістом абз. 9 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" в редакції чинній з 01.01.2018, неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для не визнання господарської операції за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції. Таким чином, неістотні недоліки оформлення первинних документів не є підставою для невизнання господарської операції, враховуючи, що достовірність здійснення господарських операцій за такими первинними документами підтверджена іншими належними доказами у справі, зокрема доказами, які свідчать про відображення здійснення спірних господарських операцій з поставки та отримання товару в податкових документах, а жодних доказів того, що підписи на видаткових накладних не належать представникам відповідача суду відповідачем не надавались.

Посилання скаржника на відсутність в матеріалах справи товарно-транспортних накладних не може свідчити про недоведеність факту поставки спірної партії товару на заявлену до стягнення суму з огляду на висновки, що міститься у постанові Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №906/953/17, відповідно до якої підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема статті 9 названого Закону та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Позивач зауважує, що обов`язок покупця (відповідача) з оплати товару виникає безпосередньо з факту здійснення постачальником (позивачем) поставки товару та прийняття товару покупцем (відповідачем). При цьому, форма (вид) документу, яким сторони відобразили сам факт поставки товару (яким оформили факт здійснення поставки) - видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, акт приймання-передачі продукції, тощо, не впливає на обов`язок покупця оплатити товар та не звільняє покупця від обов`язку з оплати товару у випадку оформлення поставки товару іншим документом, ніж той, що передбачений умовами договору.

Звертає увагу на те, що предметом доказування є саме встановлення обставин виникнення між сторонами господарських правовідносин з поставки товару, а саме, - факту поставки продавцем та отримання товару покупцем, а не правильність складення документів бухгалтерського обліку та звітності відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Таким чином, наявні у справі видаткові накладні фіксують факт отримання відповідачем товару та є первинними документами в розумінні вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Також позивач зауважив, що до справи долучений акт звірки взаєморозрахунків, який відображає загальну суму заборгованості на певну дату та фіксує стан розрахунків між сторонами; зі сторони відповідача він підписаний уповноваженими особами без зауважень та засвідчений печаткою ТОВ "Український рітейл". При цьому, дійсність вказаного акту звірки розрахунків через невідповідність підпису уповноваженої особи та печатки ТОВ "Український рітейл", що міститься на такому акті, відповідачем не оспорюється у поданому суду відзиві.

Позивач звертає увагу суду на те, що складання актів звірки передбачено умовами договору поставки, і відповідно до п. 6.8 договору, саме покупець (ТОВ "Український рітейл") готує проект акту звірки та направляє його постачальнику (ТОВ "Левел-Україна"), у зв`язку з чим, наданий до матеріалів справи акт звірки взаємних розрахунків підтверджує факт (стан) здійснення відповідних взаєморозрахунків між сторонами на відповідну дату, у т.ч. за спірними у цій справі видатковими накладними.

Також позивач звертає увагу суду на те, що протягом дії Договору відповідачем вчинялися неодноразові дії з метою його виконання, а саме - шляхом прийняття поставленого товару та частковою його оплатою. Проте, з листопада 2018 року будь-які оплати зі сторони відповідача зупинилася, та утворилася заборгованість на загальну суму 136 329,60 грн; жодних пропозицій забрати нереалізований товар з боку відповідача не надходило, що є достатньою підставою вважати весь поставлений товар реалізованим, а грошові кошти, що надійшли за товар та мали бути сплачені на користь позивача, - такими, що неправомірним чином утримуються відповідачем. Про недобросовісність поведінки відповідача, як покупця за договорами поставки, свідчить інформація в Єдиному державному реєстрі судових рішень, згідно якої з листопада 2018 року по момент звернення з відповідним позовом, Господарським судом Запорізької області було розглянуто та винесено рішення у більш як 20 справах, відповідачем за якими є зазначене товариство.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.06.2019 року (головуючий суддя - Іванов О.Г., судді - Антонік С.Г., Дармін М.О.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл" на рішення Господарського суду Запорізької області від 13.05.2019 року у справі №908/376/19; з урахуванням суми спору, розгляд справи вирішено здійснювати у письмовому провадженні без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами, сторонам наданий строк для подання відзиву, заяв, клопотань.

30.07.2019 року розпорядженням керівника апарату суду, відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи №908/376/19 у зв`язку з відпусткою судді - члена колегії суддів Антоніка С.Г.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.07.2019, справу №908/376/19 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Березкіна О.В., Дармін М.О. та ухвалою від 30.07.2019 справу прийнято до провадження вказаною колегією суддів.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

30.11.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Левел-Україна" (постачальник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл" (покупець, відповідач у справі) укладено договір поставки № НН 3011/2017 з протоколом розбіжностей від 30.11.2017 (надалі - Договір), відповідно до предмету якого постачальник зобов`язується поставляти, а покупець - приймати та оплачувати товар, далі - "Товар", на умовах даного договору (п.1.1 договору (а.с.12-23)).

Згідно з п. 1.2 Договору найменування, асортимент і ціна товару, що поставляється, зазначаються у додатку № 1 "Специфікація", що є невід`ємною частиною даного договору.

Специфікацією до договору сторонами узгоджено найменування товару, виробника, кількість та вартість товару тощо.

Відповідно до п. 2.1 Договору товар поставляється постачальником окремими партіями згідно із замовленнями на поставку. Постачальник зобов`язується приймати від покупця замовлення на поставку товару та здійснювати поставку товару за адресами, у кількості та на дату, що зазначені в замовленні, своїми транспортними засобами та за власний рахунок. У випадку підписання сторонами додатку № 5 "Графік поставок", графік поставок та строки поставки визначаються згідно підписаного додатку № 5. Покупець має право зробити замовлення поза графіком і дане замовлення буде мати обов`язкову силу для постачальника при направленні замовлення постачальнику не менш ніж за 12 годин до моменту поставки.

Сторони погодили у п. 2.2 Договору, що замовлення передаються покупцем електронним зв`язком.

Пунктом 2.6 Договору встановлено, що зобов`язання з поставки вважаються виконаними з моменту передачі товару та повного пакету належним чином оформлених товаросупровідних документів покупцю згідно умов даного договору та діючого законодавства України. Замовлення вважається виконаним, а постачальник вважається таким, що виконав свої зобов`язання з поставки, якщо він здійснив поставку товарів:

- у погоджені з покупцем день та час;

- в асортименті та кількості, згідно замовлення;

- за цінами, затвердженими сторонами у специфікації;

- повним пакетом правильно заповненої супровідної документації;

- у повній відповідності до діючого законодавства України та умов договору.

За визначенням п. 3.7 Договору, разом із товаром постачальник зобов`язаний надати наступні товаросупровідні документи:

- товарно-транспортну накладну;

- видаткову накладну;

- посвідчення якості товару;

- інші документи на товар, надання яких передбачено законодавством України.

Відповідно до п. 6.5 Договору вимоги про оплату товару зазначаються в додатку № 6 до даного договору.

Згідно з п. 3 додатку № 6 до Договору оплата товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 30 календарних днів. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку постачальника.

Пунктом 11.1 договору встановлено, що даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2018. У випадку, якщо за 30 календарних днів до дати закінчення строку дії даного договору жодна зі сторін в письмовій формі не заявить про його розірвання, договір автоматично пролонгується на кожний наступний рік.

Також між сторонами 30.11.2017 підписано:

- специфікацію до договору, якою визначений перелік товарів, що мають поставлятись, в асортименті (а.с.24);

- картки товарів згідно переліку, відповідно до специфікації (а.с.39-65).

Доказів припинення або розірвання договору, визнання його недійсним повністю або в частині, сторонами під час розгляду справи в суді першої інстанції не надано. Отже, умови договору є чинними на момент розгляду даної справи судом.

На виконання умов Договору у період з 23.03.2018 по 04.09.2018 позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 241329,60 грн., що підтверджується видатковими накладними: № 475 від 23.03.2018 на суму 113901,90 грн. з ПДВ, № 688 від 03.05.2018 на суму 5703,00 грн. з ПДВ, № 945 від 14.06.2018 на суму 48432,00 грн. з ПДВ, № 1028 від 02.07.2018 на суму 5703,00 грн. з ПДВ, № 1151 від 25.07.2018 на суму 5703,00 грн. з ПДВ, № 1152 від 25.07.2018 на суму 5703,00 грн. з ПДВ та № 1323 від 04.09.2018 на суму 56183,70 грн. з ПДВ (а.с.67-74).

Оплата вартості поставленого товару здійснена відповідачем частково на суму 105000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 1000010421 від 07.05.2018, № 100011213 від 18.05.2018, № 1000012130 від 29.05.2018, № 1000012668 від 05.06.2018, № 1000012991 від 11.06.2018, № 1000013188 від 14.06.2018, № 1000015449 від 17.07.2018, № 1000016252 від 26.07.2018, № 1000017310 від 13.08.2018, № 1000017581 від 16.08.2018, № 1000018955 від 10.09.2018, № 1000022425 від 06.11.2018 та № 1000022696 від 12.11.2018 (а.с.119-120).

У зв`язку з наявністю заборгованості за поставлений товар позивачем 05.12.2018 направлено на юридичну та поштову адреси відповідача претензію щодо необхідності оплати 136329,60 грн. заборгованості та акт звірки за період з 01.01.2018 по 05.12.2018 для підписання (а.с.74-76).

Відповідачем акт звірки підписано без зауважень та підтверджено заборгованість за отриманий товар в сумі 136329,60 грн. (а.с.74).

Несплата відповідачем решти заборгованості і стала підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що наявні у матеріалах справи докази у своїй сукупності підтверджують поставку позивачем товару відповідачу за договором від 30.11.2017 № НН301/2017, а також неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором щодо його повної та своєчасної оплати, наявності заборгованості в сумі 136 329,60 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Правовідносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору поставки є господарськими зобов`язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Таким чином, відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі Договору поставки товару, є господарськими зобов`язаннями, а згідно з приписами статей 193 ГК України, 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Згідно зі ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За результатами аналізу видаткових накладних господарський суд дійшов правильного висновку, що строк оплати товару отриманого за видатковими накладними є таким, що настав, зокрема за накладною від 23.03.2018 - 23.04.2018, за накладною від 03.05.2018 - 04.06.2018, за накладною від 14.06.2018 - 16.07.2018, за накладною від 02.07.2018 - 01.08.2018. за накладними від 25.07.2018 - 24.08.2018, за накладною від 04.09.2018 - 04.10.2018.

Матеріалами справи підтверджено отримання відповідачем без зауважень поставленої продукції, в подальшому вказану продукцію позивачу не повернуто ні в повному обсязі, ні в частині, товар частково оплачений відповідачем, доказів оплати решти заборгованості за поставлений товар, в сумі 136329,60 грн., Відповідачем до суду не надано.

Доводи Позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами відповідачем не спростовано.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання, або не виконав його у строк встановлений договором, або законом.

З урахуванням наведеного, господарський суд дійшов підставного висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Український рітейл" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Левел-Україна" 136 329,60 грн. заборгованості за поставлений товар за договором поставки № НН3011/2017 від 30.11.2017 є обґрунтованими, доведеними, заснованими на договорі і законі та є такими, що підлягають задоволенню.

Твердження заявника апеляційної скарги про те, що оскільки до позовної заяви не додано копій довіреностей на осіб, які приймали товар, та за відсутності у видаткових накладних ідентифікаційних даних такої особи, про те, що надані позивачем документи на підтвердження дійсності операцій щодо передання цінностей за Договором купівлі-продажу № НН3011/2017 від 30.11.2017 року не можуть бути належним доказами на підтвердження заявлених позовних вимог, є безпідставними з огляду на наступне.

У відповідності до визначень термінів, що міститься в ст. 1 Закону України від 16.07.99 №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні",

- господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства;

- первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення;

- видаткова накладна є документом, який фіксує факт отримання/передачі матеріальних цінностей (товарів або послуг) від однієї особи іншій і по суті завершує купівлю-продажу між продавцем і покупцем. Форму видаткової накладної не затверджено.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи (розділ 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які затверджені Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 № 363).

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Частинами 1-2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу , яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов`язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 2.5 пункту 2 згаданого Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Видаткові накладні, які надані Позивачем до суду як доказ здійснення поставки товару № 475 від 23.03.2018 на суму 113901,90 грн. з ПДВ, № 688 від 03.05.2018 на суму 5703,00 грн. з ПДВ, № 945 від 14.06.2018 на суму 48432,00 грн. з ПДВ, № 1028 від 02.07.2018 на суму 5703,00 грн. з ПДВ, № 1151 від 25.07.2018 на суму 5703,00 грн. з ПДВ, № 1152 від 25.07.2018 на суму 5703,00 грн. з ПДВ та № 1323 від 04.09.2018 на суму 56183,70 грн. з ПДВ, мають такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми), дату складання, назва та код підприємства одержувача, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції, підписи осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції та відповідальні за її оформлення, а також печатки підприємства постачальника та підприємства одержувача. Накладні мають посилання на Договір поставки товару № НН3011/2017 від 30.11.2017.

Таким чином, надані накладні відповідають вимогам встановленим Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та засвідчують встановлений факт здійснення господарських операцій та договірних відносин.

При цьому, слід зазначити, що вимоги наведених норм чинного законодавства щодо правильності оформлення первинних документів, передбачають наявність в документах такого реквізиту, як "інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції" лише альтернативно такому обов`язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Всі видаткові накладні, долучені Позивачем на підтвердження своїх позовних вимог підписані особисто представниками Відповідача, підпис скріплено печаткою ТОВ "Український рітейл".

За змістом абз. 9 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" в редакції чинній з 01.01.2018, неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для не визнання господарської операції за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, тощо.

Отже, не зазначення у видаткових накладних посади осіб, відповідальних з боку відповідача за здійснення господарської операції, не є підставою для не визнання господарської операції, оскільки за наявності особистого підпису осіб, які брали участь у господарських операціях, такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати цю особу.

Відсутність оформлених довіреностей цілком відповідає нормам діючого законодавства, оскільки наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2014 року № 987 з 01.01.2015 року скасовано Інструкцію про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей (Наказ Мінфіну від 16.05.96 р. № 99) та Порядок ведення консолідованого бухгалтерського обліку промислово-фінансовими групами (Наказ Мінфіну від 23.03.2000 № 61), а також відкориговано Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно зі змінами, повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, іншим актом органу юридичної особи тощо.

Крім того, згідно листа Вищого господарського суду "Про практику застосування Вищим господарським судом України при розгляді справ окремих норм матеріального права" від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

За таких обставин, факт отримання товару Відповідачем і накладні на товар (товарно-транспортні, видаткові, податкові накладні), надані Позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов`язку у Відповідача здійснити розрахунки за отриманий Товар. Зазначена правова позиція викладена листі Вищого господарського суду "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 29.04.2013 №01-06/767/2013 та у постанові Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 906/953/17.

Твердження скаржника про ненадання позивачем товарно-транспортної накладної, а відтак, не підтвердження видатковою накладною поставки товару також не приймаються колегією суддів з огляду на наступне.

Умовами договору № НН3011/2017 від 30.11.2017 сторони визначили порядок приймання товару. Згідно п.3.3 договору якщо при передачі товару покупцю буде виявлена невідповідність товару вимогам цього договору, покупець має право відмовитись від отримання цього товару, оформивши акт розбіжностей (в порядку п.3.6 договору) , зробивши відповідну відмітку у накладній. Даний випадок трактується як невиконання зобов"язань з поставки товару у встановлені строки.

Згідно п. 3.5 договору, якщо при прийманні товару виявиться невідповідність супровідних документів поставленому товару, умовам договору чи вимогам законодавства (кількість, ціна, інші обов`язкові реквізити первинних документів), покупець має право відмовитися від приймання товару, оформивши акт розбіжностей, в порядку п.3.6 цього договору або відстрочити дату розрахунків з постачальником на строк затримки оформлення (надання) необхідних документів.

У випадках, передбачених п.п.3.3, 3.5 цього договору, складається акт розбіжностей за участі представника покупця та особи, яка безпосередньо доставила (передала) товар, в якому зазначаються виявлені при прийманні розбіжності. На видатковій накладній ставиться відмітка про складення акту розбіжностей (п. 3.6 договору).

Згідно п. 3.7 договору разом із товаром постачальник зобов`язаний пред`явити такі супровідні документи: товарно-транспортну накладну; видаткову накладну; посвідчення якості товару; інші документи на товар, надання яких передбачено законодавством України.

Матеріали дійсної справи не містять доказів відмови відповідача від приймання товару, складення актів розбіжностей стосовно відмови від приймання товару. Також у матеріалах справи відсутнє листування стосовно виправлення будь-яких невідповідностей у супровідних документах або їх ненадання.

З огляду на викладене, колегія суддів керується презумпцією належного виконання зобов"язання, закріпленого ч.5 ст.12 ЦК України.

При цьому, слід зауважити, що підтвердженням поставки товару є будь-який первинний документ, як-то видаткова накладна, товарно-транспортна накладна тощо, який підтверджує здійснення господарської операції. Тому надані у справу видаткові накладні є цілком достатніми для встановлення факту поставки товару.

Щодо доводів скаржника про безпідставне посилання суду на наявність на первинних документах печатки підприємства, оскільки вона не є основним реквізитом документа, то вони не приймаються колегією суддів, оскільки дійсно печатка не є обов"язковим реквізитом документа, втім, проставляючи її на документах юридична особа засвідчує свою участь у їх складанні. В свою чергу, відповідачем доказів того, що печатку підприємства на видаткових накладних підроблено або вона вибула з володіння відповідача незаконним шляхом матеріали справи не місять.

Колегія суддів наголошує, що товар відповідачем частково оплачений, що, в свою чергу, є дією, яка свідчить про визнання зобов"язаною особою свого боргу або іншого обов"язку, також до такої дії відноситься підписання акту звірки взаємних розрахунків між сторонами за період - 2018 рік (а.с.74), яким підтверджена заборгованість, заявлена позивачем у позовній заяві.

При цьому, частинами 2 та 3 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (у редакції чинній з 01.01.2000) визначено, що питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів (ч. 3 ст. 8 Закону України від 16.07.99 № 996-XIV у редакції чинній з 01.01.2018).

Акти звіряння взаєморозрахунків є зведеними обліковими документами, які відображають загальну суму заборгованості на певну дату та фіксують стан розрахунків між сторонами.

Згідно з ч. 4 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції чинній з 01.01.2018), для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації, однією з яких є введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером. Частиною 7 цієї ж статті встановлено, що головний бухгалтер, зокрема, організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій.

Слід також зауважити, що складання актів звірки передбачено умовами договору поставки, і відповідно до п. 6.8 договору, саме Покупець (ТОВ "Український рітейл") готує проект акту звірки та направляє його Постачальнику. В разі неотримання від постачальника узгодженого акту звірки протягом 10 календарних днів з дати направлення або мотивованих заперечень в той же строк, акт звірки вважається узгодженим постачальником, а суми розрахунків - підтвердженими.

У зв`язку з викладеним, суд дійшов правильного висновку про те, що наданий до матеріалів справи акт звірки взаємних розрахунків підтверджує факт (стан) здійснення відповідних взаєморозрахунків між сторонами на відповідну дату, у т.ч. за спірними у цій справі видатковими накладними.

Колегія суддів погоджується з доводами відзиву на позов, що акти звірки взаємних розрахунків дійсно не є первинними документами, що підтверджують господарські операції між сторонами, в той же час вони є зведеними обліковими документами, які відображають загальну суму заборгованості на певну дату та фіксують стан розрахунків між сторонами; а також є належними та допустимими письмовими доказами, які підтверджують визнання Відповідачем заборгованості перед позивачем за отриманий товар.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права в частині змагальності сторін, оскільки справу розглянуто в спрощеному провадженні, без повідомлення (виклику) сторін, не приймаються колегією суддів з огляду на наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 12 ГПК України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 5 ст. 12 ГПК України).

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі (ч. 1 ст. 250 ГПК України).

З аналізу наведених норм процесуального права, вбачається, що господарські суди, відкриваючи провадження у справі, наділені певною дискрецією щодо можливості віднесення того чи іншого спору до категорії малозначних та, відповідно, здійснення судочинства у таких справах за правилами спрощеного провадження. Водночас, таке право суду не є абсолютним.

Особливості розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження визначено ст. 252 ГПК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Наведена норма дозволяє господарському суду здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Втім, навіть за наявності вказаного клопотання суд, за приписами ч. 6 ст. 252 ГПК України, може відмовити в його задоволенні за одночасного існування таких умов: предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

В даному випадку, відповідачем клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін заявлялось 05.04.2019, втім, з урахуванням того, що сума спору не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що на законодавчому рівні визначає справу, як малозначну, вказана справа не відноситься до переліку тих, що не підлягають розгляду у спрощеному провадженні, а характер відносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення засідання, при цьому заявником не наводились доводи, які саме докази додатково необхідно досліджувати або витребувати, судом ухвалою від 10.04.2019 відмовлено у задоволенні вказаного клопотання.

При цьому колегія суддів наголошує, що відповідно до ст..13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, керує ходом судового процесу; роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

На виконання завдань та основних засад господарського судочинства в процесі розгляду справи у спрощеному провадженні судом сторонам була забезпечена однакова можливість надати письмові заяви по суті справи, в яких викласти свої доводи, заперечення, міркування, надати докази на їх підтвердження, чим, власне, сторони і скористались, надавши позов, заяву про усунення недоліків позовної заяви, відзив на позовну заяву, заяву про розгляд справи в судовому засіданні, відповідь на відзив. Таким чином, у визначеному судом провадженні, сторони мали рівні права щодо участі в судовому процесі, який був здійснений у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції при вирішенні даної справи правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини сторін, прийняв законне та обґрунтоване рішення, тому у відповідності до ст. 276 ГПК України в задоволенні скарги слід відмовити, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Оскільки загальна ціна позову становить 136 329,60 грн., тобто не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України дана справа відноситься до категорії малозначних справ, у зв`язку з чим відповідно до ст. 287 ГПК України судові рішення у даній справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл", м. Запоріжжя на рішення Господарського суду Запорізької області від 13.05.2019 року у справі № 908/376/19 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 13.05.2019 року у справі №908/376/19 - залишити без змін.

Судові витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл", м. Запоріжжя за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду лише у випадках, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 30.07.2019 року.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя М.О. Дармін

Суддя О.В. Березкіна