Рішення

від 16.07.2019 по справі 640/6962/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

1/292

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 липня 2019 року № 640/6962/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Ващенко В.А., за результатами судового засідання в адміністративній справі за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю "Ксерокс Україна (ЛТД)"

до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві,

Управління державної казначейської служби України у Печерському районі міста Києва

про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним та скасування рішення, стягнення переплати з податку на додану вартість та пені

за участю позивача та відповідача 1, відповідач 2 не прибув, повідомлений

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Ксерокс Україна (ЛТД)" (надалі - позивач), юридична адреса: 01021, місто Київ, вулиця М. Грушевського, будинок 28/2, адреса для листування: 04073, місто Київ, проспект Степана Бандери, будинок9, корпус 4, офіс 4-204 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (надалі - відповідач 1), адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19), Управління державної казначейської служби України у Печерському районі міста Києва (надалі - відповідач 2), адреса: 01133, місто Київ, вулиця Леоніда Первомайського, будинок 9а, в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві щодо неподання до органу державної казначейської служби України висновку із зазначенням суми податку на додану вартість у розмірі 1513355,00 грн, що підлягає поверненню з бюджету на розрахунковий рахунок у банку товариства з обмеженою відповідальністю "Ксерокс Україна (ЛТД)";

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві від 24 січня 2019 року №12380/10/26-15-12-01-18;

- стягнути з державного бюджету України через Управління державної казначейської служби України у Печерському районі міста Києва на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ксерокс Україна (ЛТД)" заборгованість бюджету із повернення надмірної сплати податку на додану вартість в розмірі 1513355,00 грн;

- стягнути з державного бюджету України через Управління державної казначейської служби України у Печерському районі міста Києва на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ксерокс Україна (ЛТД)" пеню в розмірі 76123,83 грн, нараховану на суму такої заборгованості за період з 24 січня 2019 року по 19 квітня 2019 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 квітня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2019 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні 16 липня 2019 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити, представник відповідача 1 проти задоволення позовних вимог заперечував, з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву, відповідач 2 явку свого представника в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення про вручення поштового відправлення.

Суд додатково зазначає, що відповідач 2 отримав копію ухвали про відкриття провадження у справі, у встановлений судом строк відзиву на адміністративний позов суду не надав, а тому, відповідно до ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Разом з тим, позивачем подано до суду відповідь на відзив відповідача 1, в якому просив відмовити відповідачу 1 у прийнятті відзиву у зв`язку із його не відповідністю вимогам ст. 162 КАС України.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивачу Державною податковою інспекцією ГУ ДФС у м. Києві було винесено податкове повідомлення-рішення від 17 серпня 2015 року № 39726552210 (надалі - ППР ) про донарахування зобов`язань з податку на додану вартість у розмірі 1513355,00 грн., з яких: 1 008 903, 00 грн. за основним платежем та 504 452, 00 грн. штрафних санкцій.

Позивач оскаржив вказані ППР у судовому порядку.

За результатами первинного розгляду справи, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.02.2016 р., яка була залишена без змін Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2016 р., у задоволенні позовних вимог позивача було відмовлено.

Оскільки рішення суду набрало законної сили і ППР стало узгодженим - платіжним дорученням № 1323 від 14 червня 2016 р. позивач сплатив донараховані за ППР №39726552210 грошові зобов`язання в розмірі 1 513 355,00 грн. зі свого поточного банківського рахунку (копія наявна в матеріалах справи).

Проте, в подальшому, за результатами касаційного оскарження, Вищий адміністративний суд України (надалі - ВАСУ ) ухвалою від 04.10.2016 р. скасував як рішення судів першої та апеляційної інстанції та направив справу на новий розгляд.

Після цього, за результатами нового цієї розгляду справи рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.03.2018 р. у справі № 826/18487/15, залишеним в силі Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.12.2018 р. у справі № 826/18487/15 - ППР № 39726552210 визнано протиправним та скасовано.

Тобто, рішенням суду, що набрало законної сили, ППР від 17.08.2015 р. № 39726552210, яке було оплачено позивачем - скасовано. А тому, фактично ця сума стала надміру сплаченою сумою, оскільки в судовому порядку було визнано, що податкового зобов`язання на вказану вище суму у позивача немає.

При цьому, п. 14.1.115 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) встановлено визначення:

14.1.115. надміру сплачені грошові зобов`язання - суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов`язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату;

Відповідно, грошові кошти у розмірі 1 513 355,00 грн., сплачені за таким ППР від 17.08.2015 р. № 39726552210 є надміру сплаченою сумою грошових зобов`язань з ПДВ в розумінні положень п. 14.1.115 ПК України.

Умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань визначені у статті 43 ПК України, згідно якої надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

Отже, відповідно до положень ст. 43 ПК України, з метою повернення надміру сплачених грошових зобов`язань, позивач звернувся до податкового органу із відповідною заявою від 10.12.2018 року № 10962-12 про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань з податку на додану вартість у розмірі 1 513 355,00 грн.

Оскільки надміру сплачені грошові зобов`язання були сплачені позивачем з власного поточного банківського рахунку, відповідно до вимог п. 43.4 ПК України в зазначеній заяві позивач вказав напрям перерахування коштів - на поточний рахунок в установі банку.

Проте, позивач отримав рішення ГУ ДФС від 12.12.2018 р. № 123139/10/261512-0118 (копія додається), яким відповідач 1 відмовив позивачу у поверненні переплати з ПДВ за поданою заявою, посилаючись на те, що нібито сума за скасованим ППР була перерахована позивачем до бюджету з рахунку в Системі електронного адміністрування ПДВ (СЕА ПДВ) і, посилаючись на п. 43.4-1 ПК України вказав, що така сума може бути повернена виключно на рахунок Позивача в СЕА ПДВ.

Вважаючи рішення ГУ ДФС від 12.12.2018 р. № 123139/10/261512-0118 (надалі - Рішення ГУ ДФС ) помилковим, позивач повторно звернувся до контролюючого органу із Заявою від 09.01.2019 року № 10971-01, до якої долучив копію платіжного доручення № 1323 від 14.06.2016 р., з якого вбачалося, що грошові кошти у сумі 1 513 355,00 грн., сплачені за ППР, були сплачені з поточного розрахункового рахунку позивача в установі банку, а не з рахунку в СЕА ПДВ, а отже, підлягають поверненню саме на розрахунковий рахунок в банку.

Проте, рішенням від 24 січня 2019 року № 12380/10/26-15-12-01-18 відповідач 1 повторно відмовив позивачу в поверненні переплати з ПДВ, посилаючись на п. 43.4-1 ПК України, та повторно зазначаючи, що нібито сума за скасованим ППР була перерахована до бюджету з рахунку позивача в СЕА ПДВ.

Позивач, не погоджуючись з Рішенням ГУ ДФС за результатами розгляду заяви, вважаючи його необґрунтованим та незаконним, у порядку процедури адміністративного оскарження звернувся до ДФС України зі скаргою № 11029-02 від 14.02.2019 р.

Однак, Листом від 14.03.2019 р. № 12050/6/99-99-12-03-01-15, ДФС України відмовила позивачу у задоволенні скарги та визнала законним Рішення ГУ ДФС про відмову у поверненні переплати позивачу.

І в такому Листі № 12050/6/99-99-12-03-01-15 ДФС України, всупереч наданим до скарги документам, а саме, платіжному дорученню №1323 від 14.06.2016 р., зазначає За даними ITC Податковий блок станом на 13.03.2019 по платнику в інтегрованій картці платника з податку на додану вартість обліковується переплата у сумі 1 514 970 грн., в тому числі 1 512 211,11 грн., яка виникла за рахунок надходження коштів з електронного рахунка платника та 2 758,89 грн., які сплачені з поточного рахунку. .

Фактично відмова відповідача ґрунтувалась на відомостях внутрішнього обліку, а не на первинних документи, в т.ч. платіжному дорученні.

Згідно п. 43.1. ст. 43 ПК України надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про наявність у позивача податкової заборгованості, а сам факт наявності переплати визнається відповідачем.

Згідно п. 43.3. ст. 43 ПК України обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Відповідна заява була подана позивачем неодноразово у встановленому порядку.

Згідно п. 43.4. ст. 43 ПК України платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов`язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку.

Згідно п. 43.4-1. ст. 43 ПК України у разі повернення надміру сплачених податкових зобов`язань з податку на додану вартість, зарахованих до бюджету з рахунка платника податку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість у порядку, визначеному пунктом 200 -1 .5 статті 200-1 цього Кодексу, такі кошти підлягають поверненню виключно на рахунок платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, а у разі його відсутності на момент звернення платника податків із заявою на повернення надміру сплачених податкових зобов`язань з податку на додану вартість чи на момент фактичного повернення коштів - шляхом перерахування на поточний рахунок платника податків в установі банку.

Згідно п. 43.5. ст. 43 ПК України контролюючий орган не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п`яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.

Згідно п. 43.6. ст. 43 ПК України повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані.

Переплата з ПДВ була наявна у позивача та підтверджена відповідачем 1, а заява про повернення переплати подана в межах встановленого законом строку із зазначенням напряму перерахування коштів.

Відповідно, оскільки сума за ППР в розмірі 1 513 355 грн. була сплачена до Державного бюджету з поточного розрахункового рахунку Позивача в АТ Сітібанк , а не з рахунку в СЕА ПДВ - правила п. 43.4-1 ПК України на даний випадок не поширюються, а відмова податкового органу у здійсненні такого повернення не відповідає вимогам норм ПК України.

Більше того, у податкового органу наявна інформація про фактичний порядок сплати відповідної суми і про рух на рахунку в системі електронного адміністрування ПДВ (через який відповідна сума не проходила).

Таким чином, твердження відповідача 1 в оскаржуваному рішенні про нібито формування переплати позивача з ПДВ за рахунок надходжень до бюджету коштів з рахунку позивача в СЕА ПДВ спростовано наявними у справі доказами, а отже повинно бути скасовано, а надміру сплачена сума грошових зобов`язань з ПДВ у розмірі 1 513 355,00 грн. підлягає поверненню позивачу на поточний рахунок в установі банку.

Відповідач, заперечуючи проти позову, вказував на те, що TOB Ксерокс (Україна) ЛТД 16.06.2016 було подана податкова декларацію з ПДВ №9100662022 від 16.06.2016 герм.спл. 30.06.2016 та задекларовано зобов`язання до сплати в розмірі 1479657.00 грн, в зв`язку з чим в ІКП 30.06.2016 окремими обліковими операціями в хронологічному порядку її виникнення було зменшено переплату з ПДВ по платіжному дорученню № 1323 від 14.06.2016 в сумі 1478042.00 грн в сплату по податковій декларації з ПДВ № 9100662022.

TOB Ксерокс (Україна) ЛТД 18.07.2016 було подана податкова декларацію з ПДВ №9123517142 від 18.07.2016 терм.спл. 30.07.2016 та задекларовано зобов`язання до сплати в розмірі 1627411.00 грн, в зв`язку з чим в ІКП 30.07.2016 окремими обліковими операціями в хронологічному порядку її виникнення було зменшено залишок переплати з ПДВ по платіжному дорученню № 1323 від 14.06.2016 в сумі 35313.00 грн в часткову сплату по податковій декларації з ПДВ № 9123517142 (див. додаток ІКП 2016 рік).

Тобто станом на 30.07.2016 переплата з ІІДВ по платіжному дорученню № 1323 від 14.06.2016 в сумі 1513355.00 грн була в повному обсязі зарахована безпідставно відповідачем в рахунок сплати поточних податкових зобов`язань з ПДВ за травень та червень 2016 року.

Суд не може погодитись в цьому випадку з діями відповідача та вважає, що їх необґрунтованість призвела до порушення інтересів позивача, який вчасно сплачував задекларовані податкові зобов`язання, а тому не було підстав використовувати переплату, яка сформувалась за рахунок оплати вже скасованого ППР.

Оскільки, наявність відповідної ситуації спровокована саме державними органами, а отже і відповідальність за таку помилку та її наслідки має нести саме держава.

З цього приводу в рішенні Європейського суду з прав людини, у справі Рисовський проти України (заява № 29979/04) встановлено наступне:

70. Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування . Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах Онер`їлдіз проти Туреччини (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy), п. 119).

71. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі Ґаші проти Хорватії (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі Трґо проти Хорватії (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Тобто, за допущену ситуацію з неправильним обліком переплати, відповідальність покладається саме на державу.

Така позиція підтверджується судовою практикою Верховного Суду, висновки якого щодо застосування норм права, відповідно до положень ч. 5 ст. 242 КАСУ враховуються судами при вирішенні справ.

Так, Верховний Суд у постанові від 19 березня 2019 року у справі № 808/661/16 підтвердив , що фактичний статус надміру сплачених грошових зобов`язань визначається на підставі первинних документів, відсутність даних про такі суми у внутрішньому обліку податкових органів такого статусу не змінює (цитата):

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що отримавши від товариства разом з заявою про повернення переплати з податку на прибуток платіжні документи, які свідчили про сплату позивачем суми 1783163,38 грн відповідного податку на виконання судового рішення, і встановивши відсутність у останнього за даними інтегрованих карток надміру сплаченої суми 1783163,38 грн, відповідач, як контролюючий орган, до функцій якого за приписами статей 19-1, 41 Податкового кодексу України віднесено здійснення адміністрування податків, зборів, платежів, ухилився від з`ясування обставин щодо встановлення об`єктивних причин відсутності в інтегрованих картках платника податків даних щодо надміру сплаченої суми 1783163,38 грн, чим допустив протиправну бездіяльність. Наведені обставини не змінюють фактичного статусу перерахованих позивачем грошових коштів в сумі 1783163,38 грн як надміру сплачених коштів ... .

Відтак, позовна заява є частково обґрунтованою, проте суд не погоджується з позивачем щодо наступних позовних вимог:

- стягнути з державного бюджету України через Управління державної казначейської служби України у Печерському районі міста Києва на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ксерокс Україна (ЛТД)" заборгованість бюджету із повернення надмірної сплати податку на додану вартість в розмірі 1513355,00 грн;

- стягнути з державного бюджету України через Управління державної казначейської служби України у Печерському районі міста Києва на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ксерокс Україна (ЛТД)" пеню в розмірі 76123,83 грн, нараховану на суму такої заборгованості за період з 24 січня 2019 року по 19 квітня 2019 року, суд дійшов висновку про їх передчасність та безпідставність виходячи з наступного.

В якості аргументів щодо необхідності стягнення коштів та нарахування пені безпосередньо з бюджету, позивач посилається на практику Верхового Суду (Верховний Суд у складі Великої Палати постанова від 12.02.2019 року у справі 826/7380/15), проте не враховує, що вказана судова практика стосувалась іншого предмету спору, а саме порядку відшкодування ПДВ та нарахування відповідно пені (нарахування якої прямо передбачено для цього випадку у ПК України), для якого передбачений інший порядок, ніж для порядку повернення надміру сплачених коштів.

Крім цього, Податковим кодексом України передбачено інший порядок повернення надміру сплачених коштів, при цьому, нарахування пені для випадку позивача законодавством не передбачено.

Враховуючи заявлені позовні вимоги, суд вважає, в цій справі обґрунтованими та підтвердженими належними доказами та нормами законодавства є вимоги позивача визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві щодо неподання до органу державної казначейської служби України висновку із зазначенням суми податку на додану вартість у розмірі 1513355,00 грн, що підлягає поверненню з бюджету на розрахунковий рахунок у банку товариства з обмеженою відповідальністю "Ксерокс Україна (ЛТД)" та визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві від 24 січня 2019 року №12380/10/26-15-12-01-18.

Згідно ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відтак, суд дійшов висновку, що для ефективного захисту прав позивача в цій справі наявні підстави: - зобов`язати Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві протягом п`яти робочих днів з дня набрання законної сили судовим рішення у справі 640/6962/19 подати до органу державної казначейської служби України висновок із зазначенням суми податку на додану вартість у розмірі 1513355,00 грн, що підлягає поверненню з бюджету на розрахунковий рахунок у банку товариства з обмеженою відповідальністю "Ксерокс Україна (ЛТД)"; - зобов`язати Управління державної казначейської служби України у Печерському районі міста Києва протягом п`яти робочих днів, з дня отримання висновку Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про повернення з бюджету на розрахунковий рахунок у банку товариства з обмеженою відповідальністю "Ксерокс Україна (ЛТД)" податку на додану вартість у розмірі 1513355,00 грн, повернути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ксерокс Україна (ЛТД)" заборгованість Державного бюджету України із повернення надмірну сплаченої суми з податку на додану вартість в розмірі 1 513 355 грн., оскільки саме такий порядок передбачений вищевказаними вимогами Податкового кодексу України.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем 1, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування правомірності своїх дій та оскаржуваного рішення не виконано та не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частково та виходу за межі позовних вимог.

Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими частково, та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в даній адміністративній справі суд зазначає наступне.

У відповідності до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень суд може під час ухвалення рішення у справі. Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

У зв`язку з тим, що дане рішення вимагає від відповідачів вчинення певних дій, суд вважає за можливе встановити для суб`єкта владних повноважень - відповідача строк для подання звіту про виконання даного рішення.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 23052,00 грн. Проте, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві 1921,00 грн та за рахунок бюджетних асигнувань Управління державної казначейської служби України у Печерському районі міста Києва 1921,00 грн пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 6, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 382 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Ксерокс Україна (ЛТД)" задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві щодо неподання до органу державної казначейської служби України висновку із зазначенням суми податку на додану вартість у розмірі 1513355,00 грн, що підлягає поверненню з бюджету на розрахунковий рахунок у банку товариства з обмеженою відповідальністю "Ксерокс Україна (ЛТД)".

3. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві від 24 січня 2019 року №12380/10/26-15-12-01-18.

4. Зобов`язати Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві протягом п`яти робочих днів з дня набрання законної сили судовим рішення у справі 640/6962/19 подати до органу державної казначейської служби України висновок із зазначенням суми податку на додану вартість у розмірі 1513355,00 грн, що підлягає поверненню з бюджету на розрахунковий рахунок у банку товариства з обмеженою відповідальністю "Ксерокс Україна (ЛТД)".

5. Зобов`язати Управління державної казначейської служби України у Печерському районі міста Києва протягом п`яти робочих днів, з дня отримання висновку Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про повернення з бюджету на розрахунковий рахунок у банку товариства з обмеженою відповідальністю "Ксерокс Україна (ЛТД)" податку на додану вартість у розмірі 1513355,00 грн, повернути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ксерокс Україна (ЛТД)" 01021, місто Київ, вулиця М. Грушевського, будинок 28/2, ЄДРПОУ 19356320, н/п №43, розрахунковий рахунок НОМЕР_1 в АТ "Сітібанк", МФО 300584) заборгованість Державного бюджету України із повернення надмірну сплаченої суми з податку на додану вартість в розмірі 1 513 355 грн. (один мільйон п`ятсот тринадцять тисяч триста п`ятдесят п`ять гривень).

6. В іншій частині позову відмовити.

7. Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ксерокс Україна (ЛТД)" (01021, місто Київ, вулиця М. Грушевського, будинок 28/2, ЄДРПОУ 19356320) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1921 грн (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (ЄДРПОУ 39468461, 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) та у розмірі 1921 грн (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня) за рахунок бюджетних асигнувань Управління державної казначейської служби України у Печерському районі міста Києва (адреса: 01133, місто Київ, вулиця Леоніда Первомайського, будинок 9а, ЄДРПОУ 38004897).

8. Зобов`язати Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві та Управління державної казначейської служби України у Печерському районі міста Києва подати звіти про виконання судового рішення протягом 30 днів, з дня набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова

Повний текст виготовлено 26.07.2019.