Постанова

від 17.07.2019 по справі 661/1185/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 липня 2019 року

м. Київ

справа № 661/1185/16-ц

провадження № 61-18913св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю Сиріус 15 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новокаховського районного суду Херсонської області від 16 листопада 2016 року, ухвалене у складі судді Бойко М. Є., та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 15 лютого 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Базіль Л. В., Ігнатенко П. Я., Полікарпової О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_2 і товариства з обмеженою відповідальністю Сиріус 15

(далі - ТОВ Сиріус 15 ) про визнання правочину з передачі майна до статутного капіталу ТОВ Сиріус 15 недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що у період шлюбу із ОСОБА_2 вони придбали житловий будинок садибного типу загальною площею 59,5 кв.м та присадибну земельну ділянку площею 0,0586 га по АДРЕСА_1 .

Житловий будинок і господарські споруди були реконструйовані сторонами, внаслідок чого площа будинку збільшена до 472,8 кв.м, що потребувало вкладення великих грошових коштів з сімейного бюджету.

Вказувала, що відповідач намагається позбавити її права власності на

1/2 частку спільного майна, внаслідок чого в державних реєстрах речових прав він був визначений як єдиний власник вказаної нерухомості. Діючи як єдиний власник, відповідач передав житловий будинок та присадибну земельну ділянку до статутного капіталу заснованого ним же 06 березня 2016 року ТОВ Сиріус 15 . У подальшому, цьому товариству на спірне майно видано свідоцтва про право власності.

За таких обставин, з урахуванням уточнених позовних вимог відповідно до заяви від 11 серпня 2016 року, просила визнати неправомірним правочин щодо відчуження спільного майна подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , а саме - житлового будинку садибного типу загальною площею 472,8 кв.м та земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_1 , площею 0,0568 га, розташованих по АДРЕСА_1 на користь ТОВ Сиріус 15 ; скасувати незаконні реєстраційні дії щодо перереєстрації права власності на вказане нерухоме майно із ОСОБА_2 на ТОВ Сиріус 15 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Новокаховського міського суду Херсонської області від 29 вересня 2016 року позов ОСОБА_1 в частині вимог про скасування незаконної реєстрації щодо перереєстрації права власності на вказане нерухоме майно із ОСОБА_2 на ТОВ Сиріус 15 залишено без розгляду.

Рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області

від 16 листопада 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для визнання недійсним правочину щодо передачі ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ Сиріус 15 спірного нерухомого майна, оскільки вважав, що спірне майно є особистою власністю відповідача, тому згоди ОСОБА_1 на його передачу до статутного капіталу товариства не потребувалось.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 15 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Новокаховського районного суду Херсонської області від 16 листопада

2016 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 з інших підстав.

Апеляційний суд не погодився із висновком суду першої інстанції про те, що спірне майно є особистою власністю відповідача, оскільки матеріали справи не містять достовірних доказів, які б вказували на те, що майно було придбане відповідачем за його особисті грошові накопичення.

Відмовляючи у задоволенні позову апеляційний суд зазначив, що у разі передання подружжям спільного майна до статутного фонду приватного підприємства, заснованого одним із них, майно переходить у приватну власність цього підприємства, а у іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства. Тому апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки її речове право трансформувалось у право вимоги, сутність якого полягає у праві вимагати виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій 23 березня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Новокаховського районного суду Херсонської області від 16 листопада 2016 року та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 15 лютого 2017 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи № 661/1185/16-ц з Новокаховського районного суду Херсонської області.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 серпня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів

(далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

11 червня 2019 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 661/1185/16-ц передано судді-доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанції того, що оспорюваний правочин вчинений ОСОБА_2 без її нотаріальної згоди на відчуження спільного майна, що суперечить положенням статті 65 Сімейного кодексу України (далі - СК України), оскільки майно є цінним, а правочин виходить за межі дрібного побутового.

Зазначила, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що спірне майно є об`єктом спільної сумісної власності, однак не врахував, що ТОВ Сиріус 15 створювалось виключно з метою відчуження до його статутного капіталу спірного майна і втрати цим майном статусу об`єкта права спільної сумісної власності подружжя.

Доводи осіб, які подали відзив (заперечення) на касаційну скаргу

У запереченні на касаційну скаргу ТОВ Сиріус 15 і ОСОБА_2 посилаються на те, що подана заявником касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки її доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а оскаржені судові рішення ухвалені відповідно до вимог чинного законодавства. Судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин правильно застосовано норми матеріального права, при розгляді справи не було допущено порушення норм процесуального права.

Просили врахувати, що спірне майно перейшло до статутного капіталу товариства на підставі акту прийому-передачі, який не є правочином в розумінні статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), тому підстави для визнання його недійсним відсутні.

Зазначали про недоведення позивачем того, що внесення спірного майна до статутного капіталу ТОВ Сиріус 15 порушило її права, оскільки згідно із правовою позицією Верховного Суду України викладеною у постанові

від 03 липня 2013 року в справі № 6-78цс13 у разі передання подружжям свого спільного сумісного майна до статутного фонду приватного підприємства, заснованого одним із них, майно переходить у приватну власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства.

Також зазначали, що відсутність згоди позивача на відчуження спірного майна сама по собі не може бути підставою для визнання недійсною передачі спірного майна до статутного капіталу ТОВ Сиріус 15 .

Заперечували проти належності спірного майна до спільного майна подружжя.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі із 07 грудня 2004 року.

04 грудня 2007 року за нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець), придбано будинок садибного типу під

АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,0586 га, за цією ж адресою.

Право власності на вказане нерухоме майно зареєстровано за

ОСОБА_2 .

Також суди встановили, що рішенням виконавчого комітету Новокаховської міської ради Херсонської області від 22 січня 2008 року № 12 ОСОБА_2 дозволено проектування та будівництво житлового будинку по індивідуальному проекту зі зносом існуючого будинку та господарських споруд на приватній земельній ділянці по

АДРЕСА_1 .

Після здійснення заходів щодо перепланування вказаного житлового будинку його загальна площа збільшена до 472,8 кв.м і право власності на житловий будинок зареєстровано 29 грудня 2011 року за ОСОБА_2 .

Також суди встановили, що 06 березня 2015 року здійснена державна реєстрація юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю Сиріус 15 .

Згідно зі статутом, затвердженим рішенням засновника ТОВ Сиріус 15 на підставі протоколу від 06 березня 2015 року № 1, єдиним засновником товариства є ОСОБА_2 , його частка (100%) у статутному капіталі становить 2 000 000грн

Судами встановлено, що в якості майнового вкладу до статутного капіталу ТОВ Сиріус 15 ОСОБА_2 , відповідно до рішення засновника товариства від 06 березня 2015 року № 1 та акту приймання-передачі

від 06 березня 2015 року, передав житловий будинок, садибного типу загальною площею 472,8 кв.м та земельну ділянку площею 0,0586 га, що розташовані по

АДРЕСА_1 .

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно

від 11 березня 2015 року житловий будинок садибного типу загальною площею 472,8 кв.м та земельна ділянка площею 0,0585 га, що розташовані по АДРЕСА_1 зареєстровані на праві власності за ТОВ Сиріус 15 .

Із матеріалів справи суди встановили, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на момент передачі спірного нерухомого майна ТОВ Сиріус 15 06 березня 2015 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 213 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, якими передбачено право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.

Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частини першої 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 СК України закріплено правило, за яким майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і частина третя статті 368 ЦК України.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для визнання недійсним правочину щодо передачі ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ Сиріус 15 спірного нерухомого майна, вважаючи, що спірне майно є особистою власністю відповідача, тому згоди ОСОБА_1 на його передачу до статутного капіталу товариства не потребувалось.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про те, що спірне майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1

Верховний Суд погоджується із цим висновком апеляційного суду, оскільки він ґрунтується на належній оцінці наданих сторонами доказів, а крім того відповідає принципу презумпції спільності майна подружжя набутого під час шлюбу, закріпленому в статті 60 СК України та відображеному в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі

№ 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Разом із тим, відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції послався на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року (справа № 6-79 цс13), відповідно до якої у разі передання подружжям свого спільного сумісного майна до статутного фонду приватного підприємства, заснованого одним із них, майно переходить у приватну власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 з посиланням на те, що її речове право трансформувалося в право вимоги, сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна з наступних підстав.

Як встановлено судами, ОСОБА_2 відповідно до рішення засновника

ТОВ Сиріус 15 від 06 березня 2015 року № 1 та акту приймання-передачі

від 06 березня 2015 року передав до статутного капіталу

цього товариства житловий будинок, садибного типу загальною площею 472,8 кв.м та земельну ділянку площею 0,0586 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

В результаті внесення майна до статутного капіталу ТОВ Сиріус 15

ОСОБА_2 отримав корпоративні права у вказаному товаристві.

При цьому апеляційний суд помилково посилався на правову позицію Верховного Суду України викладену у постанові від 02 жовтня 2013 року в справі № 6-79цс13, оскільки у вказаній справі, Верховний Суд України встановив, що купуючи під час шлюбу нерухоме майно як фізична особа-підприємець для здійснення підприємницької діяльності не за спільні кошти подружжя та вирішуючи питання про його передачу до статутного фонду іншого суб`єкта господарювання - приватного підприємства, засновником якого він є, відповідач діяв виключно як власник цього майна й суб`єкт господарювання в процесі здійснення ним господарської діяльності.

Щодо висновку Верховного Суду України у вказаній постанові про те, що навіть в разі передання подружжям свого спільного сумісного майна до статутного фонду приватного підприємства, заснованого одним із них, майно переходить у приватну власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства, - то для правильного застосування даного правового висновку апеляційному суду необхідно було встановити чи було спірне майно передано до статутного фонду товариства подружжям за спільною згодою, чи одним із подружжя всупереч волі іншого.

Звертаючись до суду ОСОБА_1 вказувала, що нею не надавалась згода на передачу спільного майна подружжя до статутного капіталу

ТОВ Сиріус 15 .

Проте суди належним чином цих доводів не перевірили, хоча вказана обставина має істотне значення для правильного вирішення спору.

Визначаючи характер правовідносин сторін та справжній зміст дій

ОСОБА_2 , суди не встановили, на підставі яких документів спільне майно вибуло із власності подружжя і перейшло до ТОВ Сиріус 15 , не з`ясували, чи є рішення засновника та акт приймання-передачі

від 06 березня 2015 року правочином щодо відчуження майна, в результаті якого були набуті, змінені або припинені права і обов`язки ТОВ Сиріус 15 та ОСОБА_2 .

Право власності ТОВ Сиріус 15 на спірне майно зареєстровано державним реєстратором на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 11 березня 2015 року виданого реєстраційною службою Новокаховського міського управління юстиції Херсонської області.

Перелік документів, які є підставою для проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва, на час переходу права власності до ТОВ Сиріус 15 , був передбачений Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (далі - Порядок № 868).

Згідно абзаців 1 та 3 пункту 52 Порядку № 868 для проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва у зв`язку з передачею нерухомого майна у власність юридичної особи як внесок (внесення майна до статутного (складеного) капіталу (статутного фонду), вступні, членські та цільові внески членів кооперативу тощо) заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає акт приймання-передачі об`єкта нерухомого майна або інший документ, що підтверджує факт передачі такого майна. У разі коли така передача здійснюється щодо об`єкта нерухомого майна, яке перебуває у спільній власності, заявник, крім документа, що зазначений в абзаці першому цього пункту, подає письмову згоду всіх співвласників, засвідчену відповідно до Закону України Про нотаріат .

Залишивши поза увагою вказані обставини, суди не встановили підставу переходу права власності до ТОВ Сиріус 15 , не з`ясували, чи була подана державному реєстратору передбачена пунктом 52 Порядку № 868 нотаріально засвідчена згода ОСОБА_1 на передачу об`єктів нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ Сиріус 15 .

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 21 листопада 2018 року по справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) сформулювала висновок про застосування норм права, згідно з яким відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України та статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності.

З урахуванням наведеного, враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, а також неналежне дослідження судами доказів, які мають значення для справи, суди дійшли передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Оскільки апеляційний суд не в повній мірі дотримався норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема не дослідив докази, які мають істотне значення для справи, а суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому немає правових підстав для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень.

Доводи касаційної скарги вказують на наявність підстав для скасування рішення апеляційного суду і направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції належить врахувати викладене в даній постанові, встановити наявність або відсутність надання позивачем нотаріально посвідченої згоди на передачу спірного майна до статутного капіталу товариства та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 418, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Херсонської області від 15 лютого 2017 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович