Рішення

від 25.07.2019 по справі 908/1211/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 18/74/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.07.2019 справа № 908/1211/19

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Пром Моноліт» (84313, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Олексія Тихого, 10)

до відповідача акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» (69000, м. Запоріжжя, вул. Діагональна, 11)

про стягнення 509151,82 грн.,

господарський суд Запорізької області у складі судді Носівець В.В.

при секретарі судового засідання Непомнящій Н.П.

учасники справи:

від позивача: Слєсарь О.В., ордер ЗП № 114573 від 15.04.2019; Семеренко С.О., ордер ЗП №037459 від 18.05.2019;

від відповідача: Пельо Н.Р., довіреність № 18-159 від 20.12.2018.

Розглядаються позовні вимоги про стягнення 509151,82 грн., які складаються з 120351,82 грн. 3% річних та 388800,00 грн. інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість, стягнуту за рішенням господарського суду Запорізької області від 10.01.2019 у справі № 908/2046/18.

Ухвалою суду від 27.05.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі № 908/1211/19, присвоєно справі номер провадження 18/74/19, розгляд справи по суті призначено на 19.06.2019; в судовому засіданні оголошувались перерви до 23.07.2019 та до 25.07.2019.

В судовому засіданні 25.07.2019 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що на виконання умов договору № 39 від 28.12.2017 та Специфікації № 1 відповідачу поставлено товар на загальну суму 3635200,00 грн. Неналежне виконання останнім своїх зобов`язань щодо оплати отриманого товару стало підставою для звернення до суду. Рішенням господарського суду Запорізької області від 10.01.2019 у справі № 908/2046/18, яке залишене без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.03.2019, позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з АТ «Запорізький завод феросплавів» на користь ТОВ «Пром Мноліт» 3600000,00 грн. основного боргу та 54000,00 грн. судового збору. Відповідачем рішення суду виконано 17.04.2019 за результатами проведення виконавчих дій, що підтверджується платіжним дорученням № 3802 від 17.04.2019. Судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи № 908/2046/18 встановлено, що відповідач повинен був сплатити вартість товару протягом 20 календарних днів з дати отримання рахунків та товаросупроводжувальних документів, визначених п. 3.6 договору поставки. Також, колегія Центрального апеляційного господарського суду у постанові від 19.03.2019 встановила та погодилась з висновком суду першої інстанції, що всі необхідні супровідні документи на товар позивачем передано. За доводами позивача, порушення відповідачем умов договору щодо своєчасної та повної оплати вартості отриманого товару є підставою для нарахування визначених ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат за весь період прострочення. Посилаючись на приписи ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 599, 610-612, 625- 629, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України та ст.ст. 173, 174, 193, 230, 265 ГК України, позивач просив позов задовольнити.

Від відповідача 18.06.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заявлені до стягнення суми заперечив та вказав, що підставою виникнення кредиторської заборгованості стало порушення позивачем п.п. 3.6, 5.1, 5.2 договору щодо надання належним чином оформлених документів і, відповідно до п. 5.3 договору термін оплати, визначений п. 5.2 договору, може бути продовженим на кількість днів прострочення надання повідомлень та документів, визначених в п. 3.5 та 3.6 договору. За твердженням відповідача, наданий позивачем рахунок № 18 від 11.02.2018 на загальну суму 972800,00 грн. містив недостовірні дані, виправлений рахунок надано 15.11.2018, тому кінцевою датою оплати по рахунку № 18 від 11.02.2018 є 07.12.2018. Також відповідач не погодився з періодом нарахування 3% річних та інфляційних втрат, вважає, що період прострочення настав з дати проголошення вступної та резолютивної частини постанови Центрального апеляційного господарського суду від 19.03.2019 у справі 908/2046/18, тобто, зобов`язання сплатити заборгованість виникло з дати набрання законної сили постановою апеляційної інстанції. Згідно з наданим відповідачем контррозрахунком 3% річних та інфляційних втрат сума 3% річних складає 97320,60 грн., а інфляційних втрат - 254838,40 грн., всього 352159,00 грн.

Від позивача 15.07.2019 надійшла відповідь на відзив. Судом встановлено, що відповідь на відзив надійшла з порушенням встановленого судом строку, клопотання про продовження пропущеного строку не заявлено, тому суд дійшов висновку про невизнання поважними причини неподання відповіді на відзив ТОВ «Пром Моноліт» у визначений судом строк, у зв`язку з чим суд відповідь на відзив залучив до матеріалів справи, проте, до уваги його не приймає.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «Пром Моноліт» (постачальником, позивачем у справі) та публічним акціонерним товариством «Запорізький завод феросплавів» (покупцем, відповідачем у справі) 28.12.2017 укладено договір постачання № 39 (надалі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію (товар), в асортименті та за цінами, вказаними у додатку (специфікації) та додаткових угодах до цього договору, які є його невід`ємною частиною, а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар та оплатити його в порядку і на умовах, передбачених цим договором (п. 1.1 Договору).

Згідно з п. 5.2 договору, якщо інше не обумовлено у додаткових угодах - специфікаціях, визначених у п. 3.2, оплата за товар проводиться згідно з п. 5.1 протягом 20 календарних днів від дати штемпеля ст. Запоріжжя Ліве на залізничній квитанції, але не раніше п`ятого банківського дня з дати отримання покупцем документів, зазначених у п. 3.6 цього договору.

Відповідно до п. 5.1 договору покупець здійснює оплату товару постачальнику в національній валюті України на підставі наданих постачальником оригіналів остаточних рахунків, що враховують підсумкову знижку відповідно до п. 4.3, шляхом перерахування коштів за погоджену кількість товару на поточний рахунок постачальника, вказаний у розділі 14. Пунктом 4.3 договору передбачено застосування знижки по якості товару в разі погіршення якості товару відносно базового рівня.

Відповідно до п. 11.1 договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2019, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

У зв`язку із тим, що відповідач отримав від позивача товарно-матеріальні цінності, але добровільно не виконав свої зобов`язання за вказаним договором, позивач звернувся до суду із відповідним позовом про стягнення заборгованості з відповідача.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 10.01.2019 у справі № 908/2046/18 позовні вимоги ТОВ «Пром Моноліт» задоволено: стягнуто з АТ «Запорізький завод феросплавів» на користь позивача 3600000,00 грн. основного боргу та 54000,00 грн. судового збору.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.03.2019 у справі № 908/2046/18 рішення господарського суду Запорізької області від 10.01.2019 залишено без змін.

Як вбачається з платіжного доручення № 3802 від 17.04.2019, АТ Запорізький феросплавний завод повністю здійснило погашення існуючої заборгованості за рішенням господарського суду Запорізької області від 10.01.2018 у справі № 908/2046/18.

У зв`язку з тим, що заборгованість за Договором відповідачем погашено лише 17.04.2019 позивачем нараховано відповідачу 120351,82 грн. 3% річних за загальний період з 23.02.2018 по 16.04.2019 та 388800,00 грн. інфляційних втрат за аналогічний період (березень 2018 року - квітень 2019 року).

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, заслухавши представника позивача, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно положень ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішень суду.

Нормами статті 509 цього ж Кодексу встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Обставини виконання сторонами умов договору стали предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій у справі № 908/2046/18.

Зокрема, рішенням господарського суду від 10.01.2019 у справі № 908/2046/18, залишеним без змін постановою апеляційної інстанції від 19.03.2019, встановлено, що на виконання Специфікації № 1 та Специфікації № 2 до Договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 3635200,00 грн. та 2918400,00 грн., відповідно, вартість якого відповідачем сплачено частково.

Суд встановив, що неоплаченим відповідачем залишився товар на суму 681600,00 грн. по рахунку № 8 від 02.02.2018, на суму 972800,00 грн. по рахунку № 18 від 11.02.2018, на суму 972800,00 грн. по рахунку № 19 від 15.02.2018, на суму 972800,00 грн. по рахунку № 20 від 972800,00 грн. Суд визнав обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача 3600000,00 грн. заборгованості та дійшов висновку, що всі необхідні супровідні документи на товар позивачем надані у визначений Договором строк.

Також рішенням суду встановлено наступне:

- сторони не погодили іншого порядку оплати у специфікаціях, тому порядок оплати регулюється пунктом 5.2 Договору - 20 календарних днів від дати штемпеля ст. Запоріжжя Ліве на залізничній квитанції, але не раніше п`ятого банківського дня з дати отримання покупцем документів, зазначених у п. 3.6 цього договору;

- позивачем надані відповідачу рахунки на оплату товару, оформлені відповідно до підписаних сторонами актів прийому-передачі товару, а також сертифікат генетичних, технологічних та якісних характеристик № 44 на вугільну продукцію, виданий виробником товару ТОВ «ЗФ «Богучарская» в лютому 2016 з терміном дії до лютого 2020 року;

- відповідач не складав актів про відсутність будь-яких супровідних документів на товар, що поставлявся за договором поставки, зокрема про відсутність посвідчень якості на товар, сертифікату якості, про невідповідність даних, зазначених у рахунку № 18 від 11.02.2018, а також не звертався до позивача з вимогою надати належно оформлені супровідні документи на товар, не встановлював строку для їх передання, від приймання товару не відмовлявся.

Факт порушення відповідачем термінів розрахунків, передбачених договором, суд визнав доведеним.

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, факт порушення з буку відповідача зобов`язань щодо оплати отриманого товару на загальну суму 3600000,00 грн. у визначений Договором строк остаточно встановлено рішенням господарського суду від 10.01.2019 у справі № 908/2046/18.

В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Під належним виконанням зобов`язання розуміють виконання належній особі, в належному місці, в належний строк (термін), з додержанням усіх інших вимог і принципів виконання зобов`язань. Якщо учасники зобов`язання порушують хоч би одну з умов його належного виконання, зобов`язання не припиняється, а трансформується (змінюється), оскільки в такому разі на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов`язки у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки тощо. Виконання таких додаткових обов`язків, як правило, не звільняє боржника від виконання зобов`язання в натурі. Лише після того, як сторони здійснять усі дії, що випливають із зобов`язання, воно вважатиметься припиненим. Виконання, яке припиняє зобов`язання, має бути належним чином оформлене (підтверджене).

Порушенням зобов`язання, згідно зі статтею 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Матеріали справи свідчать, що свої зобов`язання щодо сплати на користь ТОВ Пом Моноліт грошових коштів у розмірі 3600000,00 грн., АТ Запорізький феросплавний завод належним чином не виконало.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, заявляючи вимогу щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних з простроченої суми боргу, позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом.

Оскільки заборгованість за договором сплачено боржником 17.04.2019, тому нарахування позивачем до цієї дати сум інфляційних втрат та 3% річних від знецінення грошових коштів є правомірним. Такого ж висновку дійшов Верховний суд України в ухвалі від 12.03.2009 у справі № 6-9743сво08, в якій зазначено, що саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснене, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Перевіривши правильність розрахунку 3% річних за заявлений позивачем період (з 23.02.2018 по 16.04.2019), за кожною окремо поставкою, за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» розрахунок визнано неправильним, оскільки позивачем не враховано, що 04 та 11 березня 2018 року є вихідними днями та розрахунок слід проводити починаючи із наступного за вихідним дня. Судом встановлено, що розмір річних процентів складає 120188,06 грн. і в цій сумі вимоги щодо стягнення 3% річних підлягають задоволенню, в решті заявлених вимог про стягнення 163,76 грн. 3% річних слід відмовити, як заявлених необґрунтовано.

При перевірці розрахунку позивача за вимогою про стягнення втрат від інфляції суд виходив з наступного:

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, в якому зазначено, що при застосуванні індексу інфляції потрібно мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому умовно необхідно вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи Законодавство , врахувавши дату початку порушення грошового зобов`язання за кожною окремо поставкою у спірний період та суму боргу, що існувала у спірний період на останній день місяця (загальний період: березень 2018 - березень 2019 року), суд встановив, що сума втрат від інфляції складає 317311,04 грн., тому вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат задовольняється судом частково в наведеній сумі, в решті заявлених вимог про стягнення 71488,96 грн. інфляційних втрат слід відмовити, як заявлених необґрунтовано.

При цьому суд звертає увагу, що позивачем при розрахунку не враховано, що у випадку настання зобов`язання по оплаті у перших числах місяця, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції необхідно визначати виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція .

Таким чином, дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: в частині стягнення з відповідача 120188,06 3% річних та 317311,04 грн. інфляційних втрат. В решті заявлених вимог (163,76 грн. 3% річних та 71488,96 грн. інфляційних втрат) суд відмовляє в позові через необґрунтованість.

Доводи відповідача, що кінцевою датою оплати по рахунку № 18 від 11.02.2018 є 07.12.2018, оскільки наданий позивачем рахунок № 18 від 11.02.2018 на загальну суму 972800,00 грн. містив недостовірні дані, виправлений рахунок надано лише 15.11.2018 суд визнав безпідставними.

Як встановлено рішенням господарського суду Запорізької області від 10.01.2019 у справі № 908/2046/18, і що не потребує доведення в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України, стосовно неправильного зазначеного в рахунку № 18 від 11.02.2018 номеру залізничної накладної позивач надав суду письмові пояснення, що при зазначенні номеру залізничної накладної була допущена технічна помилка, а саме: замість вірного номеру 48228233 було помилково вказано 48288233. Суд визнав, що номер вагону та відомості щодо партії товару зазначені в рахунку коректно, що дозволяло ідентифікувати даний рахунок як підставу для оплати товару згідно з актом приймання-передачі товару №18 від 11.02.2018.

Слід зазначити, що рахунок № 18 датований 11.02.2018 і такий рахунок з іншою датою відсутній. Крім того, доказів повторного отримання рахунку № 18 15.11.2018 відповідачем суду не надано.

Суд звертає увагу, що положення пункту 5.1 договору щодо здійснення оплати на підставі остаточних рахунків на товар стосуються випадків застосування постачальником підсумкової знижки по якості товару відповідно до п. 4.3 договору в разі погіршення якості товару відносно базового рівня. В даному випадку підстави для оформлення остаточних рахунків відповідно до положень пунктів 4.6, 5.1 договору були відсутні.

Відносно доводів відповідача, що період прострочення настав з дати проголошення вступної та резолютивної частини постанови Центрального апеляційного господарського суду від 19.03.2019 у справі 908/2046/18, суд зауважує, що дата набрання чинності постанови апеляційної інстанції у справі № 908/2046/18 жодним чином не впливає на визначену Договором дату виконання відповідачем зобов`язань по оплаті, відповідно, на дату настання прострочення по оплаті.

Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

В даному випадку позивачем доведено частково, а відповідачем не спростовано обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Судовий збір на підставі пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 46, 74, 76-80, 129, 236-242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» (69035, м. Запоріжжя, вул. Діагональна, 11, ідентифікаційний код 00186542) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Пром Моноліт» (84313, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Олексія Тихого, 10, ідентифікаційний код 40324132) 120188,06 грн. (сто двадцять тисяч сто вісімдесят вісім грн. 06 коп.) 3% річних, 317311,04 грн. (триста сімнадцять тисяч триста одинадцять грн. 04 коп.) інфляційних втрат та 6562,50 грн. (шість тисяч п`ятсот шістдесят дві грн. 50 коп.) судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 30.07.2018.

Суддя В.В. Носівець