Постанова

від 25.09.2019 по справі 908/1211/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.09.2019 року м.Дніпро Справа № 908/1211/19

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Антоніка С.Г., Дарміна М.О.

при секретарі судового засідання : Грачов А.С.

представники сторін:

від відповідача: ОСОБА_1, довіреність №18-159 від 20.12.2018 р., представник;

від позивача: ОСОБА_2, ордер серії ЗП №037462 від 24.09.2019 р., адвокат;

від позивача: ОСОБА_3, ордер серії ЗП №114559 від 18.03.2019 р., адвокат;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" на рішення Господарського суду Запорізької області від 25.07.2019 року, ухвалене суддею Носівець В.В., повний текст якого складений 30.07.2019, у справі №908/1211/19

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Пром Моноліт", Донецька область, м. Краматорськ

до акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів", м. Запоріжжя

про стягнення 509151,82 грн.,

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром Моноліт", Донецька область, м. Краматорськ (далі ТОВ "Пром Моноліт", позивач) до акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів", м. Запоріжжя (далі АТ "Запорізький завод феросплавів", відповідач) про стягнення 509151,82 грн., з яких 120 351,82 грн. 3% річних та 388 800,00 грн. інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість, стягнуту за рішенням Господарського суду Запорізької області від 10.01.2019 у справі № 908/2046/18.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем умов договору поставки № 39 від 28.12.2017 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару - протягом 20 календарних днів з дати отримання рахунків та товаросупроводжувальних документів, визначених п. 3.6 договору поставки; виконанням умов договору щодо оплати лише 17.04.2019, в примусовому порядку, за результатами проведення виконавчих дій з виконання рішення господарського суду Запорізької області від 10.01.2019 у справі № 908/2046/18, яке залишене без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.03.2019, що підтверджується платіжним дорученням № 3802 від 17.04.2019; наявністю підстав для нарахування визначених ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат за весь період прострочення.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 25.07.2019 року у справі №908/1211/19 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Пром Моноліт" 120188,06 грн. 3% річних, 317311,04 грн. інфляційних втрат та 6562,50 грн. судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, Акціонерне товариство "Запорізький завод феросплавів" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просить рішення господарського суду скасувати частково, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, стягнув з відповідача на користь позивача 97 320,60 грн - 3% річних та 254 838,40 грн інфляційних втрат.

При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції при винесені рішення у цій справі не взято до уваги судову практику, яка склалась у подібній категорій справ щодо нарахування індексу інфляції, що є порушенням ч.4 ст. 236 ГПК України. Зокрема, вважає, що розрахунок інфляційних втрат має здійснюватися починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який наступний повний календарний місяць, в якому мала місце інфляція. Натомість, стверджує, що позивачем розраховані інфляційні втрати в розмірі 388 800.00 грн. за всі дні прострочення платежу, включаючи дні місяця, в якому мав бути здійснений платіж, та наступні дні неповних місяців прострочення.

Зазначає, що строк оплати по виправленому рахунку № 18 від 11.02.2018, настав 07.12.2018, тобто до ухвалення рішення Господарським судом Запорізької області у справі №908/2046/18 (10.01.2019).

Скаржник зауважує, що відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. В свою чергу, в даному рішення судом зазначено, що рішенням у справі № 908/2046/18 від 10.01.2019 позовні вимоги задоволено частково, втім, вказане не відповідає дійсності, оскільки рішенням у справі № 908/2046/18 позов задоволений у повному обсязі, таким чином, скаржник вважає, що судом описані нові обставини справи, встановлені рішенням у справі № 908/2046/18.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Пром Моноліт" у відзиві на апеляційну скаргу проти задоволення апеляційної скарги заперечує, зазначає про відповідність оскаржуваного судового рішення вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам та матеріалам справи. Зазначає, що пунктом 3.2 постанови пленуму ВСУ № 14 від 17.12.2013 зазначено, що у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного суду України від 03.04.1997 № 62-97р, в якому зазначено, що при застосуванні індексу інфляції потрібно мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому умовно необхідно вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Саме за таким принципом Позивачем було зроблено розрахунок інфляційних втрат.

Судом першої інстанції перевірено розрахунок інфляційних втрат, врахувавши дату початку порушення грошового зобов'язання за кожною окремо поставкою у спірнийперіод та суму боргу, що існувала у спірний період на останній день місяця (загальний період березень 2018- березень 2019 року), та встановлено, що сума втрат від інфляції складає 317 311,04 грн., тому вимога про стягнення з Відповідача інфляційних втрат була задоволена судом частково з урахуванням рекомендацій Верховного суду України.

Незгода відповідача з кінцевою датою оплати рахунку № 18 від 11.02.2018 року на суму 972 800,00 гри, зокрема з 07.12.2018, є безпідставною, оскільки рішенням у справі № 908/2046/18 суди погодились, що номер вагону та відомості щодо партії товару зазначені в рахунку коректно, що дозволяло ідентифікувати даний рахунок як підставу для оплати товару згідно з актом приймання-передачі товару № 18 від 11.02.2018, підстави для оформлення остаточних рахунків відповідно до положень п.п.4.6, 5.1 договору були відсутні, а відповідач мав оплатити надані позивачем рахунки.

Позивач зауважує, що положення п.5.1 договору щодо здійснення оплати на підставі остаточних рахунків на товар стосуються випадків застосування постачальником підсумкової знижки по якості товару відповідно до п.4.3 договору, в разі погіршення якості товару відносно базового рівня; в даному випадку підстави для оформлення остаточних розрахунків відповідно до положень п.п.4.6, 5.1 були відсутні. Крім того, у тексті рішення по цій справі скаржнику було зауважено, що дата набрання чинності постановою апеляційної інстанції у справі № 908/2046/18 жодним чином не впливає на визначену Договором дату виконання Відповідачем зобов"язань по оплаті, відповідно, на дату настання прострочення по оплаті. Таким чином посилання скаржника на направлений повторно рахунок № 18 від 11.02.2018 не є підставою для того, щоб вважати кінцевою датою для його оплати дату 07.12.2018, отже доводи Відповідача викладені за текстом апеляційної скарги в цій частині є безпідставними, та такими що не підлягають задоволенню.

Щодо доводів скарги про здійснену судом описку по тексту рішення стосовно задоволення рішення частково у справі № 908/2046/18, то ці доводи жодним чином не свідчать, що суд у цій справі встановлював нові обставини по справі № 908/2046/18. При цьому в цьому ж рішенні у мотивувальній частині зазначено вірно, що рішенням у справі №908/2046/18 позовні вимоги задоволені. В даному випадку ні позивач, ні відповідач під час розгляду справи не доказували та не спростовували обставин щодо заявлених та задоволених в повному обсязі позовних вимог щодо стягнення заборгованості у сумі 3 600 000 грн за договором постачання № 39 від 28.12.2017, які вже були встановлені судом у справі №908/2046/18 та викладені у відповідних судових рішеннях.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.09.2019 року (головуючий суддя - Іванов О.Г., судді - Дармін М.О., Антонік С.Г.) відкрито апеляційне провадження у справі; судове засідання з розгляду апеляційної скарги призначено на 25.09.2019; сторонам наданий строк для подання відзиву, заяв, клопотань.

В судовому засіданні 25.09.2019 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.

Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

28.12.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Пром Моноліт" (постачальником, позивачем у справі) та публічним акціонерним товариством "Запорізький завод феросплавів" (покупцем, відповідачем у справі) укладений договір постачання № 39 (надалі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію (товар), в асортименті та за цінами, вказаними у додатку (специфікації) та додаткових угодах до цього договору, які є його невід'ємною частиною, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та оплатити його в порядку і на умовах, передбачених цим договором (п. 1.1 Договору).

Згідно з п. 5.2 договору, якщо інше не обумовлено у додаткових угодах - специфікаціях, визначених у п. 3.2, оплата за товар проводиться згідно з п. 5.1 протягом 20 календарних днів від дати штемпеля ст. Запоріжжя Ліве на залізничній квитанції, але не раніше п'ятого банківського дня з дати отримання покупцем документів, зазначених у п. 3.6 цього договору.

Відповідно до п. 5.1 договору покупець здійснює оплату товару постачальнику в національній валюті України на підставі наданих постачальником оригіналів остаточних рахунків, що враховують підсумкову знижку відповідно до п. 4.3, шляхом перерахування коштів за погоджену кількість товару на поточний рахунок постачальника, вказаний у розділі 14. Пунктом 4.3 договору передбачено застосування знижки по якості товару в разі погіршення якості товару відносно базового рівня.

Відповідно до п. 11.1 договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2019, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

У зв'язку із тим, що відповідач отримав від позивача товарно-матеріальні цінності, але добровільно не виконав свої зобов'язання за вказаним договором, позивач звернувся до суду із відповідним позовом про стягнення заборгованості з відповідача.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 10.01.2019 у справі № 908/2046/18 позовні вимоги ТОВ "Пром Моноліт" задоволено; стягнуто з АТ "Запорізький завод феросплавів" на користь позивача 3600000,00 грн. основного боргу та 54000,00 грн. судового збору.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.03.2019 у справі № 908/2046/18 рішення Господарського суду Запорізької області від 10.01.2019 залишено без змін.

Згідно платіжного доручення № 3802 від 17.04.2019 АТ "Запорізький завод феросплавів" повністю здійснило погашення існуючої заборгованості за рішенням Господарського суду Запорізької області від 10.01.2018 у справі № 908/2046/18.

У зв'язку з тим, що заборгованість за Договором відповідачем погашено лише 17.04.2019 позивачем нараховано відповідачу 120 351,82 грн. 3% річних за загальний період з 23.02.2018 по 16.04.2019 та 388 800,00 грн. інфляційних втрат за аналогічний період (березень 2018 року - квітень 2019 року).

Вказане і стало підставою звернення з даним позовом до господарського суду.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що саме по собі винесення рішення у справі, до його повного виконання, не звільняє відповідача від необхідності компенсувати позивачу втрати від інфляційних процесів за час прострочення, в свою чергу, здійснений позивачем розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних втрат містить помилки, оскільки останнім не враховано щодо річних, що 04 та 11 березня 2018 року були вихідними днями, отже, розрахунок слід було здійснювати з наступного за ними робочого дня, а в частині інфляційних позивачем не враховано, що у випадку настання зобов'язання по оплаті у перших числах місяця, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції необхідно визначати виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.

Аналізуючи правовідносини сторін, колегія суддів зазначає, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, який регулюється параграфом 1-3 розділу ІІІ Цивільного кодексу України, Господарським кодексом України.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного з законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1, 2 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Обставини виконання сторонами умов договору № 39 від 28.12.2017 були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій у справі № 908/2046/18.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 10.01.2019 у справі №908/2046/18, залишеним без змін постановою апеляційної інстанції від 19.03.2019, встановлено, що на виконання Специфікації № 1 та Специфікації № 2 до Договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 3635200,00 грн. та 2918400,00 грн., відповідно, вартість якого відповідачем сплачено частково.

Суд встановив, що неоплаченим відповідачем залишився товар на суму 681600,00 грн. по рахунку № 8 від 02.02.2018, на суму 972800,00 грн. по рахунку № 18 від 11.02.2018, на суму 972800,00 грн. по рахунку № 19 від 15.02.2018, на суму 972800,00 грн. по рахунку № 20 від 972800,00 грн. Суд визнав обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача 3600000,00 грн. заборгованості та дійшов висновку, що всі необхідні супровідні документи на товар позивачем надані у визначений Договором строк.

Також рішенням суду встановлено, що:

- сторони не погодили іншого порядку оплати у специфікаціях, тому порядок оплати регулюється пунктом 5.2 Договору - 20 календарних днів від дати штемпеля ст. Запоріжжя Ліве на залізничній квитанції, але не раніше п'ятого банківського дня з дати отримання покупцем документів, зазначених у п. 3.6 цього договору;

- позивачем надані відповідачу рахунки на оплату товару, оформлені відповідно до підписаних сторонами актів прийому-передачі товару, а також сертифікат генетичних, технологічних та якісних характеристик № 44 на вугільну продукцію, виданий виробником товару ТОВ "ЗФ "Богучарская" в лютому 2016 з терміном дії до лютого 2020 року;

- відповідач не складав актів про відсутність будь-яких супровідних документів на товар, що поставлявся за договором поставки, зокрема про відсутність посвідчень якості на товар, сертифікату якості, про невідповідність даних, зазначених у рахунку № 18 від 11.02.2018, а також не звертався до позивача з вимогою надати належно оформлені супровідні документи на товар, не встановлював строку для їх передання, від приймання товару не відмовлявся.

Факт порушення відповідачем термінів розрахунків, передбачених договором, суд визнав доведеним.

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, факт порушення з буку відповідача зобов'язань щодо оплати отриманого товару на загальну суму 3600000,00 грн. у визначений Договором строк остаточно встановлено рішенням господарського суду від 10.01.2019 у справі № 908/2046/18.

В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Під належним виконанням зобов'язання розуміють виконання належній особі, в належному місці, в належний строк (термін), з додержанням усіх інших вимог і принципів виконання зобов'язань. Якщо учасники зобов'язання порушують хоч би одну з умов його належного виконання, зобов'язання не припиняється, а трансформується (змінюється), оскільки в такому разі на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки тощо. Виконання таких додаткових обов'язків, як правило, не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі. Лише після того, як сторони здійснять усі дії, що випливають із зобов'язання, воно вважатиметься припиненим. Виконання, яке припиняє зобов'язання, має бути належним чином оформлене (підтверджене).

Порушенням зобов'язання, згідно зі статтею 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Матеріали справи свідчать, що свої зобов'язання щодо сплати на користь ТОВ "Пом Моноліт" грошових коштів у розмірі 3600000,00 грн., АТ "Запорізький феросплавний завод" належним чином не виконало.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки заборгованість за договором сплачено боржником 17.04.2019, тому нарахування позивачем до цієї дати сум інфляційних втрат та 3% річних від знецінення грошових коштів є правомірним.

Зазначений правовий висновок викладений в ухвалі Верховного суду України від 12.03.2009 у справі № 6-9743сво08, в якій зазначено, що саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснене, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Отже, здійснивши перевірку нарахування позивачем відповідачу 3% річних та інфляційних втрат за заявлений позивачем період (з 23.02.2018 по 16.04.2019 по річних та за загальний період березень 2018 - березень 2019 року по інфляційним), за кожною окремо поставкою, судом розрахунок визнано неправильним, оскільки позивачем щодо річних не враховано, що 04 та 11 березня 2018 року є вихідними днями та розрахунок слід проводити із наступного за вихідним дня, а щодо інфляційних позивачем при розрахунку не враховано, що у випадку настання зобов'язання по оплаті у перших числах місяця, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції необхідно визначати виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

За наведеного, судом підставно визнано обґрунтованим розмір процентів річних, який підлягає задоволенню в сумі 120188,06 грн., а в решті заявлених вимог про стягнення 163,76 грн. 3% річних судом відмовлено, як заявлених необґрунтовано.

Також судом обґрунтовано задоволено позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат в розмірі 317311,04 грн., а в решті вимог щодо стягнення 71488,96 грн. інфляційних втрат суд відмовив за необґрунтованістю.

В зв"язку з правильним застосування судом вимог щодо нарахування інфляційних втрат, викладених у листі Верховного суду України від 03.04.1997 № 62-97р та у п. 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.13 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" та здійснений перерахунок трьох відсотків річних та інфляційних втрат, не приймаються доводи скаржника про невірне обчислення позивачем таких розрахунків.

Доводи відповідача, стосовно невірної дати за рахунком № 18 від 11.02.2018, яким скаржник вважає 07.12.2018, оскільки наданий позивачем рахунок № 18 від 11.02.2018 на загальну суму 972800,00 грн. містив недостовірні дані, а виправлений рахунок надано лише 15.11.2018 є безпідставними, оскільки рішенням Господарського суду Запорізької області від 10.01.2019 у справі № 908/2046/18, встановлено та не потребує доведення в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України, що номер вагону та відомості щодо партії товару зазначені в рахунку коректно, що дозволяло ідентифікувати даний рахунок як підставу для оплати товару згідно з актом приймання-передачі товару №18 від 11.02.2018; також судом у рішенні від 10.01.2019 встановлено, що рахунок № 18 датований 11.02.2018 і такий рахунок з іншою датою відсутній; доказів повторного отримання рахунку № 18 15.11.2018 відповідачем суду не подавались.

Щодо доводів скарги про порушення судом ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), та встановлення у цій справі нових обставин через зазначення у цьому рішенні, що рішенням у справі № 908/2046/18 від 10.01.2019 позовні вимоги задоволено частково, в той час, як фактично позовні вимоги задоволені повністю, то ці доводи не приймаються, оскільки не позбавляють суд права застосувати ч.4 ст.75 ГПК України у вказаній справі та не доказувати обставини, встановлені у рішенні по справі № 908/2046/18.

При цьому колегія суддів зауважує, що в рішенні по цій справі суд в мотивувальній частині правильно зазначав про задоволення позовних вимог у справі № 908/2046/18, й не позбавлений права виправити допущену описку, на яку зауважує скаржник самостійно або за клопотанням сторони в порядку ст.243 ГПК України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції при вирішенні даної справи правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини сторін, прийняв законне та обґрунтоване рішення, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при перевірці рішення в апеляційному порядку, тому у відповідності до ст. 276 ГПК України в задоволенні скарги слід відмовити, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів", м. Запоріжжя на рішення Господарського суду Запорізької області від 25.07.2019 у справі №908/1211/19 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 25.07.2019 у справі №908/1211/19 - залишити без змін.

Судові витрати акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів", м. Запоріжжя за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 04.10.2019.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя М.О. Дармін

Суддя С.Г. Антонік