Рішення

від 22.07.2019 по справі 500/2577/18

ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 500/2577/18

Провадження № 2/500/939/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2019 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючий - суддя Швець В.М.,

при секретарі Кузьменко О.М.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в місті Ізмаїл цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ізмаїльського відділу поліції Головного управління національної поліції в Одеській області, Головного управління національної поліції в Одеській області про стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Ізмаїльського відділу поліції Головного управління національної поліції в Одеській області (далі: відділ поліції), Головного управління національної поліції в Одеській області (управління поліції) про стягнення моральної шкоди в сумі 25000грн. Позивач мотивував свої вимоги тим, що 24 листопада 2017 року він звернувся до відповідача відділу поліції із повідомленням про злочин, але надані їм відомості не були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі: ЄРДР) та здійснення досудового розслідування відповідачем відділом поліції не вчинялося. Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 08 грудня 2017 року було встановлено, що слідчим була допущена бездіяльність. Позивач вважає, що бездіяльність відповідача завдала йому моральних страждань, оскільки унеможливила функціонування його особистості на Конституційних засадах. В судове засідання позивач надав заяву, в якій позовні вимоги підтримав, просив розглядати справу за його відсутності.

Представник відповідача управління поліції надав відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнав, вважає, що вимоги позивача є не обґрунтованими та безпідставними. Також надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача відділу поліції надав заяву, в якій підтримав позицію управління поліції, просив справу розглядати за його відсутності.

У відповідності зі ст.13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі представлених доказів.

Перевіривши матеріали справи, вислухавши осіб, що беруть участь у справі, суд вважає позов не обґрунтованим і таким, що не має бути задоволеним частково.

Судом встановлено, що 06 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до слідчого судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області зі скаргою на бездіяльність відділу поліції, згідно якої просив зобов`язати відділ поліції прийняти та невідкладно зареєструвати подану ним заяву про вчинення злочину до ЄРДР та розпочати за цією заявою про вчинення злочину досудове розслідування у формі досудового слідства за вчинення дій, які мають ознаки складу злочину, передбаченого ст.182 КК України, мотивуючи тим, що 24 листопада 2017 року ним була подана заява про вчинення дій, що містять ознаки злочину, передбаченого ст.182 КК України. Після подання заяви про злочин жодних дій, спрямованих на внесення наданих заявником відомостей до ЄРДР та здійснення досудового слідства відділом поліції не вчинялось, що є порушенням ст.214 КПК України.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду від 08 грудня 2017 року за вищевказаною скаргою позивача ОСОБА_1 провадження за скаргою було закрито. Підставою для цього стало те, що відомості за заявою ОСОБА_1 були внесені до ЄРДР та розпочато досудове розслідування, тобто слідчим була припинена бездіяльність.

Позивач посилається на порушення його прав та законних інтересів під час розслідування кримінального провадження, а саме не внесення інформації до ЄРДР.

Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування. їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною шостою статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Відповідно до статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Свої вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач обґрунтує бездіяльністю слідчого, вважаючи незаконними процесуальні рішення слідчого відділу поліції.

Такі процесуальні рішення, на які посилався позивач, та розцінені ним як бездіяльність, інше визначення слідчим обсягу і характеру дії при перевірці заяви щю скоєння злочину, є предметом оскарження відповідно до правил статті 303 КПК України, тобто є механізмом реалізації прав особи на контроль в порядку кримінального судочинства за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій органу досудового розслідування.

В той же час, реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивача.

Ухвала Ізмаїльського міськрайонного суду від 08 грудня 2017 року за скаргою ОСОБА_1 свідчать про реалізацію позивачем передбаченого КПК України права на оскарження процесуальних рішень слідчого, прокурора і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, у розумінні статті 1176 ЦК України.

Згідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Позивач не надав суду жодного доказу належного, допустимого та достовірного у відповідності до ст.ст.77-79 ЦПК України на підтвердження доводів про заподіяння йому моральної шкоди, яка згідно з частиною другою статті 23 ЦК України полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Таким чином, правові підстави для застосування норм статей 1173, 1174, 1176 ІДК України та відшкодування моральної шкоди, враховуючи наявні у справі докази, відсутні.

Як роз`яснено судам в п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у принижені честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. В п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди судам роз`яснено, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювана шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Сам факт неприйняття відповідачем відділом поліції процесуального рішення не свідчить про завдання особі шкоди та про наявність підстав для її відшкодування. Позивач не довів належними та допустимими доказами заподіяння йому моральної шкоди внаслідок порушення вимог процесуального закону; посилання позивача як на обгрунтування завданої моральної шкоди на необхідність звернення його до суду не можуть бути належною правовою підставою для відшкодування йому моральної шкоди.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі Бочаров проти України (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом . Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Аналізуючи наведені норми у сукупності, суд доходить висновку, що факт заподіяння моральної шкоди позивачу від дій відповідачів не знайшов свого підтвердження наданими доказами, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання про судові витрати, суд керується ст.141 ЦПК України і відносить до нього суму судового збору, від сплати якого позивач звільнений, а тому ці витрати підлягають прийняттю на рахунок держави.

Керуючись ст.ст.23,1167,1172-1174,1176 ЦК, ст.ст.2,11-13,18,76-82,141,259,263-265,268 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Ізмаїльського відділу поліції Головного управління національної поліції в Одеській області, Головного управління національної поліції в Одеській області про стягнення моральної шкоди - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 31 липня 2019 року.

Суддя: В.М.Швець