Постанова

від 25.11.2019 по справі 500/2577/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/7312/19

Номер справи місцевого суду: 500/2577/18

Головуючий у першій інстанції Швець В. М.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.11.2019 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Комлевої О.С.,

Цюри Т.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 липня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Ізмаїльського відділу поліції Головного управління національної поліції в Одеській області, Головного управління національної поліції в Одеській області про стягнення моральної шкоди

встановив:

03 травня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ізмаїльського відділу поліції Головного управління національної поліції (далі - Ізмаїльського ВП ГУНП) в Одеській області про стягнення моральної шкоди в сумі 25000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 24 листопада 2017 року він звернувся до відповідача - Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області із повідомленням про злочин, але надані ним відомості не були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі: ЄРДР) та здійснення досудового розслідування відділом поліції не вчинялося.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 08 грудня 2017 року було встановлено, що слідчим була допущена бездіяльність.

Позивач вважав, що бездіяльність відповідача завдала йому моральних страждань, оскільки унеможливила функціонування його особистості на Конституційних засадах.

В судове засідання позивач надав заяву, в якій позовні вимоги підтримав, просив розглядати справу за його відсутності.

15.02.2019 року представник ГУНП в Одеські області надав відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнав, зазначив, що вимоги позивача є не обґрунтованими та безпідставними. Також зазначив, що ВП ГУНП в Одеській області не є юридичною особою, тому не може бути стороною у справі. Також надав заяву про розгляд справи за його відсутності (а.с.50-52).

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 27 травня 2019 року до участі у справі в якості співвідповідача було залучене ГУНП в Одеській області (а.с.60).

Представник відповідача - ГУНП в Одеській області надав заяву, в якій підтримав позицію ГУНП в Одеській області та просив справу розглядати за його відсутності (а.с.73).

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 липня 2019 рокуу задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Ізмаїльського ВП поліції ГУНП в Одеській області, ГУНП в Одеській області про стягнення моральної шкоди було відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 липня 2019 року, та постановлення нового - про задоволення його позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

На адресу Одеського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу не надходив, однак відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється 25.11.2019 року в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, у зв`язку з чим судове засідання не проводиться.

Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю (ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274 ЦПК України).

Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

У зв`язку з цим, датою ухвалення цього судового рішення є 25.11.2019 року.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що реалізація ОСОБА_1 свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень, не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивача, у розумінні статті 1176 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступних підстав.

У відповідності до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом статей 16 та 23 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що сам факт неприйняття Відділом поліції процесуального рішення, не свідчить про завдання особі шкоди та про наявність підстав для її відшкодування. Позивач не довів належними та допустимими доказами заподіяння йому моральної шкоди внаслідок порушення вимог процесуального закону; посилання позивача як на обґрунтування завданої моральної шкоди на необхідність звернення його до суду, не можуть бути належною правовою підставою для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди.

Крім того, спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

При цьому суд обгрунтовано виходив із того, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч.1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами, діють правила ч.6 цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами, що регулюється статтями 1173,1174 ЦК України.

Суд обґрунтовано виходив із того, що позивач посилається на порушення його прав та законних інтересів під час розслідування кримінального провадження, а саме не внесення інформації до ЄРДР.

Однак, провадження за скаргою ОСОБА_1 , згідно якої він просив зобов`язати Відділ поліції прийняти та невідкладно зареєструвати подану ним заяву про вчинення злочину до ЄРДР та розпочати за цією заявою про вчинення злочину досудове розслідування у формі досудового слідства за вчинення дій, які мають ознаки складу злочину, передбаченого ст.182 КК України, було закрито. Зазначені обставини свідчать про те, що відомості за заявою ОСОБА_1 були внесені до ЄРДР та розпочато досудове розслідування, тобто слідчим була припинена бездіяльність (а.с. 7).

Також суд виходив із того, що кримінальним процесуальним кодексом України встановлена певна процедура подання заяви про скоєння злочину в рамках якої встановлена можливість оскарження бездіяльності, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, що передбачена ст. 303 КПК України.

В той же час, реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень, не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивача.

Таким чином, правові підстави для застосування норм статей 1173, 1174, 1176 ЦК України та відшкодування моральної шкоди, враховуючи наявні у справі докази, відсутні.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив усі обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, позивачем в апеляційній скарзі не наведено додаткових заперечень щодо підстав, з яких йому було відмовлено у стягненні моральної шкоди.

Посилання заявника апеляційної скарги на ст. 56 Конституції України, ст.ст. 23, 1167, 1172 ЦК України, не можуть бути підставою для задоволення апеляційної скарги, з підстав, викладених вище.

Суд першої інстанції також обгрунтовано виходив із вимог, які зазначені в пунктах 3, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди .

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ Гірвісаарі проти Фінляндії , п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду слід залишити без змін.

Оскільки зазначена справа згідно п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України є малозначною, то у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

О.С.Комлева

Т.В. Цюра