Рішення

від 31.07.2019 по справі 640/18416/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 липня 2019 року № 640/18416/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в місті Києві), в якому просить:

- зобов`язати ГУ ПФУ в місті Києві сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві подання про повернення позивачу збору в розмірі 44 112,58 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати в розмірі 704,80 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що згідно з п. 9 ст.1 ЗУ Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування особи, які придбали житло вперше, звільняються від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування; оскільки позивач придбав житло вперше, сплачений ним збір підлягає поверненню.

Ухвалою суду від 29.11.2018 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідач скористався своїм правом, передбаченим статтею 162 КАС України, та подав 19.02.2019 року до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у відзиві.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, дійшов наступних висновків.

Обставини встановлені судом:

13.08.2018 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами Ваш інвестиційний партнер (код ЄДРПОУ 37266706, місцезнаходження: м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд.34, кім.401) було укладено договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений нотаріусом Бендою С.М. та зареєстрований в реєстрі за №215. Копія договору міститься в матеріалах справи (а.с.72).

Згідно умов зазначеного договору купівлі-продажу, ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_1 .

Під час укладення вказаного договору, позивачем було сплачено збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об`єкта купівлі-продажу, що становить 44 112,58 грн. Зазначене підтвердженням квитанцією від 13.08.2018 року, та не заперечується відповідачем (а.с.74)

Як зазначає позивач, житло ним придбавалося вперше, про що свідчить Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 11.02.2019 року №155824337.

17.08.2018 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в місті Києві із заявою, в якій зазначив про необхідність повернення безпідставно сплачених коштів у розмірі 44 112,58 грн.

Листом № 71461/05 від 05.09.2018 ГУ ПФУ в місті Києві відмовило ОСОБА_1 у вчиненні дій щодо повернення суми збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна (а.с.75).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об`єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.

Пунктом 8 статті 2 Закону України Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування встановлено, що об`єктом оподаткування для платників збору, визначених п.9 ст.1 цього Закону є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.

Згідно з пунктом 15-1 Порядку сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 №1740 (далі по тексту - Порядок) збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1% від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Пунктом 15-3 Порядку передбачено, що нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

Таким чином, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування в обов`язковому порядку сплачується фізичними особами - покупцями нерухомого майна; проте, із загального правила про обов`язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено два винятки - громадяни, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

В Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість, не існує єдиної бази, за допомогою якої можна визначити первинне придбання нерухомого майна особою, а також не існує органу, компетентного видавати довідки на підтвердження обставин первинного придбання житла.

Питання стосовно механізму перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість, - було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України з проханням дати тлумачення терміну придбавають житло вперше , що міститься у п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України Про збір на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше, однак, ухвалою Конституційного Суду України від 23.03.00 № 29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.

За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб`єкта владних повноважень зобов`язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов`язана сплачувати збір на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше.

Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.

Відсутність можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше, не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може впливати на порушення прав громадян, які наділені такими правами.

Надаючи оцінку діям та бездіяльності відповідача в даному випадку, суд звертає увагу на правову позицію Європейського суду з прав людини щодо відповідальності держави щодо виконання власних повноважень.

Зокрема, згідно з пунктами 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE (Рисовський проти України) заява № 29979/04, у якому проаналізовано поняття належне урядування .

Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування . Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-1, Онер`їлдіз проти Туреччини [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-ХІІ, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах Онер`їлдіз проти Туреччини (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy), п. 119).

Принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, n. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі Ґаші проти Хорватії (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі Трґо проти Хорватії (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), n. 38) (http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-l 07088).

Оскільки саме держава не виконала свій обов`язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.

Як вже зазначалося, відповідно до витягу з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 11.02.2019 року №155824337 позивачем інше нерухоме майно, ніж за адресою: АДРЕСА_2 , у власність не придбавалося.

У свою чергу, відповідачем не надано доказів зворотного.

Таким чином, відмова відповідача повернути позивачу сплачену суму збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування не може бути визнана правомірною та обґрунтованою.

Згідно п. 18 Порядку сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 р. № 1740, облік сум збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій ведеться відповідно до законодавства.

Повернення помилково або надміру сплачених сум збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій здійснюється у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України та нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання, щодо повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету. Відшкодування сум збору на обов`язкове державне пенсійне страхування у разі повернення оператором стільникового рухомого зв`язку користувачу (споживачу) невикористаних ним коштів (частки) за попередньо оплачені послуги стільникового рухомого зв`язку, які він не отримував, здійснюється відповідно до пункту 15-16 цього Порядку.

Згідно чинного законодавства збір на обов`язкове державне пенсійне страхування сплачується на рахунки органів Державної казначейської служби України, тому і повертатися ці кошти мають в порядку, визначеному для повернення бюджетних коштів.

Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів затверджено наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, і він визначає випадки, за яких органи Державної казначейської служби України зобов`язані виконувати операції з повернення помилково або надміру сплачених податків, зборів (обов`язкових платежів).

Згідно з пунктом 5 Порядку, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов`язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Законом України Про бюджетну класифікацію затверджено Класифікацію доходів бюджету, відповідно до якої збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій присвоєно код 24140000 (24140200 - збір при поданні ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів на клеймування державним пробірним клеймом до казенних підприємств пробірного контролю; 24140300 - збір під час набуття права власності на легкові автомобілі; 24140500 - збір з операцій придбавання (купівлі-продажу) нерухомого майна; 24140600 - збір з користування та надання послуг стільникового рухомого зв`язку).

Постановою Кабінету Міністрів України Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету затверджено перелік кодів бюджетної класифікації в розрізі органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, згідно якого Пенсійний фонд контролює справляння надходжень бюджету за кодами 24140000, 24140200, 24140300, 24140500, 24140600.

З системного аналізу викладеного вбачається, що органи Пенсійного фонду України контролюють надходження до бюджету збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, і зокрема - збору з операцій придбавання (купівлі-продажу) нерухомого майна.

Отже, підставою, яка обумовлює повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів є подання наступних документів: заяви платника; подання органу, що контролює справляння відповідних надходжень до бюджету; платіжних доручень, що підтверджують зарахування коштів до відповідного бюджету.

Враховуючи те, що позивач, відповідно до норм чинного законодавства, був звільнений від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування при придбанні житла вперше, однак фактично сплатив цей збір у розмірі 44 112,58 грн., суд, дійшов висновку про те, що така сплата здійснена позивачем помилково, а тому сплачені кошти підлягають поверненню.

При цьому, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частини четверта статті 55 Конституції України).

Таким чином, для повернення позивачу помилково сплачених коштів відповідач зобов`язаний звернутися з відповідним поданням до органів Державної казначейської служби України.

Із системного аналізу вище викладених норм та з`ясованих судом обставин вбачається, що позов підлягає задоволенню.

Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частинами 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на задоволення позовних вимог, та згідно з вимогами статті 139 КАС України, судові витрати підлягають стягненню на користь позивача з відповідача, який є суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

За змістом частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з пунктами 6, 7 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Відповідно до статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, висловленої у постанові від 15 травня 2018 року по справі №821/1594/17, належним доказом для відшкодування витрат на правову допомогу є документи у яких конкретизовано справу, по якій таку допомогу надано.

Так, до позовної зави в якості доказів витрат на правничу допомогу представником позивача додано: Договір про надання правової допомоги від 17.08.2018 №38/08-18, додаткову угоду до договору про надання правової допомоги від 17.08.2018 №38/08-18 від 05.11.2018 року, акт приймання-передачі робіт та послуг від 08.10.2018, квитанції № 0.0.1152627965.1 від 08.10.2018 року та інші документи, які свідчать про витрати під час надання правової допомоги, які містяться в матеріалах справи та досліджені судом в повному обсязі.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі East/West Alliance Limited проти України , оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Як вбачається з відзиву на позовну заяву, пенсійний орган заперечує проти задоволення витрат на правничу допомогу.

Стосовно посилань відповідача на обов`язковість ведення адвокатом Книги обліку доходів та витрат, які ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, суд їх не приймає, оскільки предметом вирішення заяви про розподіл судових витрат (витрат на правничу допомогу) є фактичне понесення витрат на правову допомогу позивачем та їх відшкодування відповідною стороною у справі. Облік отриманих доходів адвокатом та в подальшому його оподаткування в даному випадку не є предметом спору.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом її розгляду є зобов`язати ГУ ПФУ в місті Києві сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві подання про повернення позивачу збору в розмірі 44 112,58 грн.

Тобто, фактично ціна позову становить - 44 112,58 грн., а оплата послуг на правничу допомогу, яку просить відшкодувати позивач - 20 000,00 грн.

Між тим, зазначений розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним, адже дана справа є типовою, в розумінні адміністративного судочинства, та має сталу практику судових рішень на користь позивачів, якими помилково сплачено кошти до державного бюджету.

Крім того, розгляду даної справи здійснено судом в порядку письмового провадження, отже представник позивача участі у судовому засіданні не брав, між тим зазначені послуги вказані в розрахунку витрат на правничу допомогу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 02.07.2019 року в справі № 810/795/18.

Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд, дослідивши надані представником позивача докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, дійшов висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу пов`язані з розглядом даної справи в суді є неспівмірними по відношенню до складності справи.

Тобто, заявлені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн. є необґрунтованими і не пропорційними до предмета спору.

Разом з тим, дослідивши в повній мірі розрахунок витрат на професійну правничу допомогу №38/08-18, який міститься в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що відшкодуванню на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн. з огляду на витрачений час та види правничої допомоги.

Також, відшкодуванню підлягають витрати понесені позивачем на сплату судового збору в розмірі 704,80 грн., що підтверджується квитанцією № ПН669777К від 09.10.2018 року, яка міститься в матеріалах справи.

Керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

В И Р І Ш И В:

1. Задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська,16, код ЄДРПОУ 42098368) звернутися із поданням до належного територіального органу Державної казначейської служби України про повернення ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_3 , Ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) помилково сплаченого збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна у розмірі 1% від вартості, а саме: у розмірі 44 112,58 грн. (сорок чотири тисячі сто дванадцять гривень 58 коп.).

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська,16, код ЄДРПОУ 42098368) шляхом їх безспірного списання судовий збір у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири грн. 80 коп.) на користь на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_3 , Ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ).

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська,16, код ЄДРПОУ 42098368) шляхом їх безспірного списання витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн. (п`ять тисяч грн.) на користь на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_3 , Ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ).

Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда