Рішення

від 23.07.2019 по справі 813/3161/18

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №813/3161/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2019 року

15 год. 34 хв. м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П., за участю секретаря судового засідання Кушика Й.-Д.М., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_12 , представниці третьої особи-1 Царик М.І., представника третьої особи-2 Лазюка С.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, за участі третіх осіб на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору: Миколаївського комунального підприємства Житлово-комунальне управління та товариства з обмеженою відповідальністю Інвестиційна фірма Екотех про визнання протиправним та скасування рішення, -

у с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (далі - ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , позивачі) звернулися до суду з позовом до виконавчого комітету Миколаївської міської ради Львівської області (далі - виконавчий комітет, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 30.03.2017 № 39 Про розгляд звернення МКП Житлово-комунальне управління .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення є протиправним, оскільки прийняте поза межами компетенції (повноважень) відповідача, відтак підлягає скасуванню.

Суд залучив до участі у справі Миколаївське комунальне підприємство Житлово-комунальне управління (далі - МКП Житлово-комунальне управління , третя особа-1) та товариство з обмеженою відповідальністю Інвестиційна фірма Екотех (далі - ТОВ ІФ Екотех , третя особа-2) в якості третіх осіб на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 10.01.2019 провадження у справі закрито.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.03.2019 апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_6 задоволено, ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 10.01.2019 про закриття провадження у справі - скасовано, а матеріали справи направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

На виконання приписів ст. 31 Кодексу адміністративного судочинства України та за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, згідно з Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, таку передано для розгляду судді Качур Р.П.

Ухвалою суду від 22.04.2019 справу прийнято до провадження і призначено за правилами загального позовного провадження.

Позивач ОСОБА_1 та представника позивача ОСОБА_5 позовні вимоги підтримали повністю з підстав, що викладені у позовній заяві, відповіді на відзив від 14.09.2018 за вх. № 28941 (Т.1 а.с. 152-156), поясненні на заперечення відповідача від 04.10.2018 за вх. № 31246 (Т. 1 а.с. 175-176), поясненні від 29.11.2018 за вх. № 38554 (Т. 2 а.с. 1-5). Зокрема зазначили, що оскаржуваним рішенням виконавчий комітет фактично делегує свої повноваження комісії, можливість створення якої не передбачено актами законодавства України. При цьому виконавчий комітет фактично самоусувається навіть від погодження істотних умов договору, хоча в подальшому договором про спільну діяльність, укладеним між МКП Житлово-комунальне управління та ТОВ ІФ Екотех передбачено надання земельної ділянки у фактичне користування нею ТОВ ІФ Екотех , що суперечить п. 35 ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні . Окрім того, звертають увагу на грубе порушення вимог Закону України Про доступ до публічної інформації при прийнятті оскаржуваного рішення, оскільки проект такого не було розміщено у встановленому порядку на сайті міської ради.

Також вказали на помилковість твердження відповідача та третьої особи-2 щодо того, що оскаржуване рішення є ненормативним актом та вичерпало свою дію, оскільки норми оскаржуваного рішення застосовувалися при підписанні додаткової угоди від 04.12.2017 і якщо б оскаржуване рішення вичерпало свою дію, то було б неможливим укладення будь-яких додаткових договорів. Наголосили на відсутності у виконавчого комітету повноважень щодо вирішення питань, відображених в рішенні. Наполягають на тому, що вони є мешканцями м. Миколаєва і діями відповідача порушено їхні права та інтереси. Окрім того, члени громади м. Миколаєва засвідчили свою згоду на надання повноважень у питанні інтересів громади м. Миколаєва щодо завезення твердих побутових відходів (сміття) на міське сміттєзвалище в урочищі Гроби для представлення своїх прав та інтересів у судових інстанціях позивачам. Також акцентують увагу на тому, що ТОВ ІФ Екотех не має ліцензії на провадження господарської діяльності із захоронення побутових відходів, відтак виконавчий комітет не мав права погоджувати з цим товариством будь-яку співпрацю. Окрім того зазначили, що в діях МКП Житлово-комунальне управління вбачається перевищення повноважень та порушення законодавства України в частині розпорядження майном без згоди засновника. Будь-які рішення, що стосуються майна мала б приймати Миколаївська міська рада.

Представник відповідача проти позову заперечив повністю з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву за вх. № 28456 від 11.09.2018 (Т. 1, а.с. 85-92), запереченні на відповідь на відзив 24.09.2018 за вх. № 29969 (а.с. 167-169), поясненні від 31.10.2018 за вх. № 34542 (а.с. 221-223), відзиві на позовну заяву від 21.01.2019, вх. № 17491 (Т. 2 а.с.151-154). Покликається на те, що оскаржуване рішення було прийняте з метою вирішення проблемних питань захоронення твердих побутових відходів із дотриманням вимог законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, зокрема пп. 7 п. 1 ст. 27, пп. 5 п. 1 ст. 28, пп. 1 та пп. 6 п. 1 ст. 30, п. 2 ч. 2 ст. 52 Закону України Про місцеве самоврядування . Рішення було прийняте без порушення регламенту. Також зазначає, що оскаржуване рішення є ненормативним актом органу місцевого самоврядування і вичерпало свою дію внаслідок його виконання.

Також звертає увагу суду на те, що правовідносини, пов`язані з виконанням зазначеного рішення, не є предметом позовних вимог у цій справі. Так само не стосується позовних вимог твердження позивачів щодо необхідності отримання ліцензій на здійснення господарської діяльності ТОВ ІФ Екотех . Наполягає на тому, що подаючи позов у власних інтересах, позивачі не обґрунтували яким чином оскаржуване рішення виконавчого комітету порушує їхні права як фізичних осіб.

Представниця третьої особи-1 МКП Житлово-комунальне управління проти позову заперечила з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву позову вх. № 34201 від 29.10.2018 (Т. 1 а.с. 204-206). Зокрема зазначає, що оскаржуване рішення виконавчого комітету є законним та прийняте у межах повноважень, передбачених пп. 7 п. 1 ст. 27, пп. 5 п. 1 ст. 28, пп. 1 та пп. 6 п. 1 ст. 30, п. 2 ч. 2 ст. 52 Закону України Про місцеве самоврядування . Щодо твердження позивачів, що земельна ділянка перебуває у користуванні ТОВ ІФ Екотех , то зазначає, що відповідно до п. 6.1 Договору про спільну діяльність, внаслідок діяльності за цим Договором міське сміттєзвалище залишається у комунальній власності територіальної громади м. Миколаєва, а земельна ділянка залишається належною МКП Житлово-комунальне управління . Також зазначає, що на час дії договору стан території, де розміщено міське сміттєзвалище, значно покращився. Перевіркою Державної екологічної інспекції у серпні 2018 року суттєвих порушень не встановлено.

Представник третьої особи-2 ТОВ ІФ Екотех проти позову заперечив з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву позову вх. № 28476 від 11.09.2018 (Т. 1 а.с. 120-122), вказає на відсутність самого факту порушення прав позивачів оскаржуваним рішенням. Також вказує на те, що позивачі зазначають, що є депутатами Миколаївської міської ради, проте не доводять цього жодними доказами. Із самого позову випливає, що позивачами подано позов у власних інтересах, а не в інтересах територіальної громади. Проте позивачі не вказали, яким чином оскаржуване рішення порушує їх особисті права та інтереси, а з обставин справи випливає, що вказане рішення прав, свобод та інтересів позивачів не порушує. Наведена обставина виключає підстави для захисту непорушеного права позивачів та є підставою для відмови в задоволенні позову. З покликанням на норми пп. 7 п. 1 ст. 27, пп. 5 п. 1 ст. 28, пп. 1 та пп. 6 п. 1 ст. 30, п. 2 ч. 2 ст. 52 Закону України Про місцеве самоврядування зазначає, що виконавчий комітет прийняв оскаржуване рішення із дотриманням вимог законодавства, у межах повноважень та у спосіб, визначений законами України. Окрім того вважає, що оскаржуване рішення є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Суд заслухав пояснення представників сторін та учасників справи, з`ясував фактичні обставини, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, та відповідні їм правовідносини, встановив таке.

30 липня 2017 року виконавчим комітетом Миколаївської міської ради рийнято розпорядження № 39 Про розгляд звернення МКП Житлово-комунальне управління (Т. 1 а.с. 15).

Цим рішенням виконавчий комітет вирішив:

- погодити виконуючій обов`язки директора МКП Житлово-комунальне управління ОСОБА_13 провести перемовини з ТОВ ІФ Екотех щодо визначення договірних умов по реалізації інвестиційних зобов`язань з метою впорядкування стану полігону твердих побутових відходів;

- за підсумками проведених перемовин та за умови погодження створеною згідно цього рішення комісією договірних умов дозволити в рамках чинного законодавства укладення МКП Житлово-комунальне управління договору із ТОВ ІФ Екотех . Про результати проведених переговорів повідомити виконавчий комітет Миколаївської міської ради;

- з метою супроводу та контролю за визначенням договірних умов між МКП Житлово-комунальне управління та ТОВ ІФ Екотех створити комісію у складі: Бачик А.С. - голова комісії, заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів; ОСОБА_12 - керуючий справами виконкому; ОСОБА_13 - в.о. директора МКП Житлово-комунальне управління ; ОСОБА_14 - голова громадської комісії по перевірці спорудження полігону ТПВ; ОСОБА_10 - член виконкому міської ради;

- контроль за виконанням цього рішення покладено на заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Бачика А.С .

В результаті перемовин між МКП Житлово-комунальне управління та ТОВ ІФ Екотех укладено Договір про спільну діяльність від 10.04.2017 (Т. 1 а.с. 93-95). За умовами цього договору сторони зобов`язуються шляхом об`єднання вкладів та зусиль спільно діяти без створення юридичної особи по впорядкуванню, будівництву нових карт та належному обслуговуванню міського сміттєзвалища за адресою: Львівська область, м. Миколаїв, урочище Гроби з метою мінімізації негативних наслідків для навколишнього природного середовища від діяльності сміттєзвалища та забезпечення можливості сторонам Договору здійснювати захоронення відповідного обсягу твердих побутових відходів (ТПВ). Спільна діяльність за цим Договором не передбачає прибутку. МКП Житлово-комунальне управління для здійснення спільної діяльності надає міське сміттєзвалище на земельній ділянці площею 4,0 га (кадастровий номер НОМЕР_1 ), що належить МКП Житлово-комунальне управління на праві користування, а ТОВ ІФ Екотех здійснює свій вклад в спільну діяльність за цим Договором шляхом залучення спеціалістів та кошти для виконання заходів по впорядкуванню, належному обслуговуванню сміттєзвалища, а також будівництва нових карт. Загальний обсяг коштів, які є необхідними для впорядкування належного обслуговування сміттєзвалища, будівництва нових карт (включаючи розроблення/корегування проектної документації), без врахування поточних операційних витрат, оцінюється в розмірі близько 28,8 млн. грн. Внаслідок реалізації заходів, визначених цим Договором по впорядкуванню, належному обслуговуванню міського сміттєзвалища, а також будівництва нових карт, кожна сторона отримує право на захоронення певної кількості ТПВ. Таке право у ТОВ ІФ Екотех виникає після реалізації заходів, визначених пунктами 1-9 додатку № 1 до Договору.

Спірні правовідносини виникли з приводу законності рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради, оскільки позивачі вважають, що таке прийняте поза межами компетенції (повноважень) відповідача, у зв`язку з чим звернулися із цим позовом до суду за його скасуванням.

Вирішуючи цю справу, суд керується таким.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ч. 3 ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Так само відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України Про місцеве самоврядування система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; старосту; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

Згідно із ч. 2 ст. 4 Європейської Хартії місцевого самоврядування, ратифікованою Україною 15 липня 1997 року, органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу.

Аналогічні гарантії місцевого самоврядування закріплені в розділі ХІ Конституції України та Законі України Про місцеве самоврядування в Україні .

Згідно із ст. 25 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до пп. 7 п. 1 ст. 27 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , до власних (самоврядних) повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить залучення на договірних засадах підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності до участі в комплексному соціально-економічному розвитку сіл, селищ, міст, координація цієї роботи на відповідній території.

Відповідно до пп.5 п. 1 ст. 28 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , до власних (самоврядних) повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об`єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища.

Згідно із пп. 1 та пп. 6 п. 1 ст. 30 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , до власних (самоврядних) повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить управління об`єктами житлово-комунального господарства, побутового торговельного обслуговування, транспорту і зв`язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню; вирішення питань збирання, транспортування, утилізації та знешкодження побутових відходів, знешкодження та захоронення трупів тварин.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 52 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , виконавчий комітет ради координує діяльність відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідної територіальної громади, заслуховує звіти про роботу їх керівників.

В позовній заяві позивачі покликаються на те, що надання окремих повноважень виконавчому комітету повинно було проводитися рішенням Миколаївської міської ради. Проте із зазначених норм Закону України Про місцеве самоврядування в Україні вбачається, що повноваження для прийняття оскаржуваного рішення належать саме виконавчому комітету, відтак повноваження у міської ради щодо вирішення таких питань відсутні і таке твердження позивачів не ґрунтується на чинних законодавчих нормах.

Оскільки, в силу дії норми пп.1 та пп. 6 п. 1 ст. 30 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , вирішення питань збирання, транспортування, утилізації та знешкодження побутових відходів належить до компетенції виконавчих комітетів, безпідставним є також твердження позивачів про те, що відповідно до рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 26.11.2014 № 99 МКП Житлово-комунальне управління повинно погоджувати укладення Договору про спільну діяльність із Миколаївською міською радою. Також суд зазначає, що на порядок укладення такого договору не поширюється дія рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 26.11.2014 № 99, оскільки цей договір стосується не утилізації, а захоронення відходів. Окрім того, вірним є твердження відповідача та третьої особи-2 про те, що правомірність укладення Договору про спільну діяльність не є предметом спору у цій судовій справі.

Також безпідставним є твердження позивачів щодо делегування виконавчим комітетом своїх повноважень утвореній комісії, так як рішення про вчинення дій щодо здійснення перемовин та рішення про укладення договору прийнято самим виконавчим комітетом. До повноважень комісії, як зазначено в самому рішенні, входить лише супровід та контроль за визначенням договірних умов.

Щодо твердження позивачів про неможливість укладення Договору із ТОВ ІФ Екотех з підстав відсутності у товариства дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з твердими побутовими відходами, суд зазначає, що, як вбачається з листа Міністерства екології та природних ресурсів України від 20.09.2016 № 5864/0/20-16 на даний час взагалі відсутній порядок надання дозволів на здійснення операцій у сфері поводження з відходами, що унеможливлює отримання такого дозволу будь-ким із можливих контрагентів у такому договорі.

Окрім того, суд ще раз зазначає, що правомірність укладення Договору про спільну діяльність між МКП Житлово-комунальне управління та ТОВ ІФ Екотех не є предметом спору у цій судовій справі.

Щодо твердження позивачів, що земельна ділянка, площею 4 га (кадастровий номер НОМЕР_1 ) в урочищі Гроби , яка перебуває у постійному користуванні МКП Житлово-комунальне управління , про що виготовлено державний акт на право постійного користування, внаслідок укладення договору фактично перейшла у користування ТОВ ІФ Екотех , то суд зазначає, що відповідно до п. 6.1 Договору про спільну діяльність, внаслідок діяльності за цим Договором міське сміттєзвалище залишається у комунальній власності територіальної громади м. Миколаєва, а земельна ділянка залишається належною МКП Житлово-комунальне управління .

В силу ст. 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Таким чином, покликання позивачів на норму ст. 95 Земельного кодексу України є безпідставним, оскільки, як випливає із змісту цієї статті, такою передбачено права землекористувачів і не встановлено ніяких заборон чи обмежень.

Щодо твердження позивачів про протиправність оскаржуваного рішення з підстав його неоприлюднення в порядку, передбаченому ст. 12 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності , суд вважає за необхідне зазначити таке.

Нормою ст. 12 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності встановлено, що регуляторні акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі їх відсутності - у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання.

Разом з тим, згідно визначення, яке дане ст. 1 цього закону регуляторний акт - це:

прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання;

прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селиш та міст, приймають нормативні та ненормативні акти.

Актами нормативно-правового характеру є локальні документи, які встановлюють, змінюють чи скасовують обов`язкові для виконання на певній території правила поведінки. Такі акти не стосуються якогось одного суб`єкта правовідносин і розраховані на багаторазове застосування.

Ненормативними актами є індивідуально-правові акти, які є юридичними фактами, на підставі яких у фізичних осіб та юридичних осіб приватного права виникають, змінюються або припиняються конкретні права та обов`язки. Такі акти стосуються конкретних суб`єктів правовідносин (фізичних осіб та/чи юридичних осіб приватного права) і розраховані на одноразове застосування.

Тобто до ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

Подібне передбачено п.п. 18, 19 ч.1 ст. 4 КАС України.

Рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради стосується чітко визначеного кола осіб. Таке вичерпало свою дію, оскільки фактично було виконане - було проведено перемовини з ТОВ ІФ Екотех щодо визначення договірних умов та за підсумками проведених перемовин укладено договір. Зважаючи на викладене, оскаржуване рішення відноситься до ненормативних актів.

Оскільки таке рішення є ненормативним актом органом місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, воно не є регуляторним актом, а відтак обов`язок щодо офіційного оприлюднення, встановлений ст. 12 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності не поширюється на це рішення.

Також суд звертає увагу на те, що Рішенням Миколаївської міської ради від 12.05.2017 № 583 (Т. 1 а.с. 135) скасовано рішення виконавчого комітету № 39 від 30.03.2017, що ще раз підтверджує той факт, що таке вичерпало свою дію

Щодо покликання позивачів на неоприлюднення відповідачем проекту оскаржуваного рішення відповідно до положень Закону України Про доступ до публічної інформації , суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 3 статті 15 Закону України Про доступ до публічної інформації передбачено, що проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.

Відповідач не заперечує факт неоприлюднення проекту оскаржуваного рішення відповідно до положень ст. 15 Закону України Про доступ до публічної інформації .

Разом з тим, вирішуючи питання щодо наявності підстав для скасування рішення виконавчого комітету від 30.03.2017 № 39 суд звертає увагу на те, що статтею 24 Закону України Про доступ до публічної інформації визначена відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації. Зокрема, відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень, зокрема, неоприлюднення інформації відповідно до статті 15 цього Закону.

Таким чином, Законом України Про доступ до публічної інформації визначено, що неоприлюднення інформації відповідно до статті 15 цього Закону є підставою для притягнення винної особи до відповідальності. Проте, це не є підставою для скасування рішення, згідно Закону України Про доступ до публічної інформації .

Отже, порушення порядку оприлюднення проекту рішення виконкому ради в порядку, встановленому Законом України Про доступ до публічної інформації не може бути підставою для скасування такого рішення.

Згідно з ч. ч. 2, 6 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Як розтлумачено Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 248-2 Цивільного процесуального кодексу України (справа щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи) від 25 листопада 1997 року № 6-зп, Частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді .

При цьому, як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 55 Конституції України, ч. 2 ст. 2, п. 2 ч. 3 ст. 17 КАС України, ч. 3 ст. 110, ч. 2 ст. 236 Кримінально-процесуального кодексу України та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень ст. ст. 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, ст. ст. 3, 4, 17 КАС України в аспекті ст. 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо заяв про злочини), права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 01 грудня 2004 року N 18-рп/2004, дано визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", а саме, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

Тобто, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване ст. 55 Конституції України та конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Вищевикладені норми не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно тільки тому, що заявники вважають, що начебто певні обставини впливають на їх правове становище. До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 15 грудня 2015 року у справі N 800/206/15 та Вищий адміністративний суд України у постанові від 21 січня 2016 року у справі N К/800/38720/15.

Поряд з цим, предметом захисту в адміністративному судочинстві є саме порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, їхніх посадових чи службових осіб права та інтереси осіб, тобто суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 26 березня 2013 року у справі N 21-438а12.

Крім того, як зазначено Верховним Судом України у постанові від 10 квітня 2012 року у справі N 21-1115во10, із аналізу положень ч. 1 ст. 2 та ст. 17 КАС України вбачається суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені ним рішенням.

Тобто, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, та це право, свобода або інтерес порушені відповідачем. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.

Відповідно до позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 24.01.2017 № 21-3309а16, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

На переконання суду, у даній справі оскаржуване рішення не порушує прав позивачів, оскільки таке не стосується їхніх індивідуально виражених прав чи інтересів. Позивачі при поданні позову зазначають про порушення їхніх екологічних прав оскаржуваним рішенням. Проте в обґрунтуванні позовних вимог покликаються на порушення процедури прийняття оскаржуваного рішення. З єдиного наданого позивачами листа Державної екологічної інспекції у Львівській області від 22.12.2018 № 02-7027 (Т.2 а.с. 60-62) вбачається, що суттєвих перевищень санітарних норм при проведенні позапланової перевірки на Миколаївському міському сміттєзвалищі в урочищі Гроби не виявлено. Жодних інших доказів на підтвердження порушення екологічних прав чи жодних інших, індивідуально виражених прав чи інтересів позивачів ними не надано і в ході розгляду справи судом не здобуто.

Окрім того, суд зазначає, що оскільки оскаржуване рішення є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, обраний позивачами спосіб захисту порушених прав не забезпечить їх реального захисту.

Вищенаведені встановлені судом фактичні обставини справи, на переконання суду, свідчать про наявність передбачених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" з врахуванням рішення Про затвердження регламенту виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 25.01.2011 № 28 підстав для прийняття оскаржуваного рішення від 30.03.2017 № 39.

Суд відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України, перевірив дії та рішення відповідача чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що відповідні положення відповідачем дотримані, відтак позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.139 КАС України судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до виконавчого комітету Миколаївської міської ради, за участі Миколаївського комунального підприємства "Житлово-комунальне управління" та товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна фірма "Екотех" в якості третіх осіб на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору, про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити повністю.

2. Судові витрати розподілу не підлягають

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 01.08.2019

Суддя Качур Р.П.