Постанова

від 31.07.2019 по справі 826/14365/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/14365/16 Суддя (судді) першої інстанції: Пащенко К.С.

Суддя-доповідач: Губська Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

суддів: Карпушова О.В., Костюк Л.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2019 року у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю Рекламне агенство Люкс реклама , Товариства з обмеженою відповідальністю Старксервіс про визнання договору недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

Державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві звернулась до суду з даним позовом, в якому просила визнати недійсним правочин, вчинений 31.01.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю Рекламне агенство Люкс реклама та Товариством з обмеженою відповідальністю Старксервіс .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна угода укладена всупереч інтересам держави та суспільства та без мети реального настання правових наслідків.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове про задоволення позовних вимог.

Свої доводи обґрунтовує тим, що спірний правочин є нікчемним та таким, що не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, відтак, може бути визнаний недійсним у відповідності до положень ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду сторони до суду не прибули, при цьому, представник апелянта просив розгляд справи відкласти у зв`язку з його участю в іншому судовому процесі.

Проте, частиною першою статті 309 КАС України установлений шестидесятиденний строк для розгляду апеляційної скарги, який на даний час, майже сплинув, при цьому, явка сторін до суду апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась і позивач як суб`єкт владних повноважень, на переконання колегії суддів, має можливість забезпечити явку іншого співробітника юридичної служби.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто у письмовому провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що між Товариством з обмеженою відповідальністю Рекламне агенство Люкс реклама та Товариством з обмеженою відповідальністю Старксервіс укладено договір про надання маркетингових послуг № 13 від 31 січня 2013 року.

Вироком Шевченківський районний суд м. Києва від 24 вересня 2013 року в справі № 761/22932/13-к надано оцінку господарській діяльності ТОВ Старксервіс , у зв`язку із чим, на думку позивача, діяльність товариства має фіктивний характер.

Таким чином, оскільки ТОВ Старксервіс було створено без наміру зайняття підприємницькою діяльністю, податковий орган дійшов висновку, що всі правочини здійснені з моменту створення підприємства є недійсними, та відповідно звернувся до суду з даним позовом про визнання недійсним правочину між відповідачами.

Відповідно до пп. 20.1.30 п. 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Так, згідно з ч. 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно ж до ч. 1 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 3 статті 228 Цивільного кодексу України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Виходячи з системного тлумачення наведених положень вбачається, що контролюючі органи законодавчо уповноважені звертатись до суду з позовами щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними. Водночас, обов`язковою умовою визнання правочину недійним є встановлення обставин вчинення такого правочину.

Наведене підтверджується, зокрема, вимогами постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9, п. 8 якої визначено, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Верховним Судом України було наголошено на тому, що відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України, саме на момент вчинення правочину.

У зв`язку з цим, необхідно правильно визначати момент вчинення правочину. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 Цивільного України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду із даним позовом, податковий орган, як на підставу для визнання правочину, укладеного між відповідачами, недійсним, посилається лише на наявність вироку Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2013 року у кримінальній справі № 761/22932/17 стосовно ОСОБА_1 , який не є посадовою особою жодного з відповідачів.

Колегія суддів звертає увагу, що зазначений вирок не стосується обставин укладення правочинів між Товариством з обмеженою відповідальністю Рекламне агенство Люкс реклама та Товариством з обмеженою відповідальністю Старксервіс , оскільки такі обставини не досліджувались під час розгляду справи. Тобто, вирок від 24 вересня 2013 року у кримінальній справі № 761/22932/17 не є належним доказом недійсності правочину, оскільки не доведено причетність до укладення (оформлення) правочинів з ТОВ Рекламне агенство Люкс реклама , обвинуваченої за вироком особи.

Така позиція узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 23 травня 2019 року в справі № 826/9653/17.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що станом на момент укладення договору про надання маркетингових послуг № 13 від 31 січня 2013 року вказаним вище вироком не встановлено, що у діях керівника ТОВ Старксервіс був відсутній умисел щодо реального настання правових наслідків.

При цьому, в позовній заяві податковий орган зазначає, що на виконання зобов`язань за спірним договором були складені договори та податкові накладні.

Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З огляду на зазначене, системний аналіз вказаних норм свідчить, що передумовою для складання податкової накладної є існування договірних відносин між сторонами, тобто факт укладення правочину.

Так відповідно до вимог п. 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата складання податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду.

З наведеного вище вбачається, що податкова накладна не дає змоги ідентифікувати правочин, на підставі якої її було складено, оскільки серед її обов`язкових реквізитів відсутні будь-які відомості про його вчинення.

Отже, суб`єктом владних повноважень не доведено, що в діях ТОВ Старксервіс наявний умисел укладення спірного договору без мети реального настання правових наслідків, з наміром заниження об`єкту оподаткування або несплати податків.

При цьому, в контексті можливості контролюючого органу зібрати необхідні докази з метою підтвердження обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, в тому числі, які б висвітлювали факт вчинення спірного правочину та умови його виконання відповідачами, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Згідно статей 61 та 62 Податкового кодексу України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Податковий контроль здійснюється шляхом, в тому числі, перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин, моніторингу контрольованих операцій та опитування посадових, уповноважених осіб та/або працівників платника податків відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Главою 8 Податкового кодексу України визначені види та порядок проведення контролюючими органами перевірок платників податків.

Відповідно до п. 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до пп. 78.1.1 п. 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, отримання податкової інформації, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Аналіз наведених правових положень дає підстави для висновку про те, що в разі отримання інформації про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, яка в даному випадку могла бути отримана, в тому числі, з вироку Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2013 року в справі № 761/22932/17, на який в своєму позові посилається позивач, такі органи зобов`язані здійснити заходи податкового контролю за таким платником податків шляхом, по-перше, направлення на його адресу обов`язкового письмового запиту на отримання пояснень та їх документальних підтверджень, а по-друге, здійснення перевірки такого платника податків в разі ненадання ним таких пояснень та документів.

Водночас, позивачем не було надано суду доказів здійснення таких заходів податкового контролю за діяльністю відповідачів, що, відповідно, зумовлює відсутність у нього доказів вчинення платниками податків спірного правочину, з метою визнання недійсним якого позивач звернувся до суду.

Таким чином, позивачем, який є суб`єктом владних повноважень, не дотримано наведених вище вимог КАС України в частині належного документального підтвердження своєї правової позиції.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення .

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: Л.В. Губська

Судді: О.В. Карпушова

Л.О. Костюк