Ухвала

від 26.07.2019 по справі 914/1106/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

26.07.2019 р. Справа№ 914/1106/19

Господарський суд Львівської області у складі судді Трускавецького В. П., секретаря судового засідання Корчинський О. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали

заяви:товариства з обмеженою відповідальністю Ресторан Голодний Микола , с. Сокільники Львівської області, про:про забезпечення позову, у справі за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю Ресторан Голодний Микола , с. Сокільники Львівської області, до відповідача 1:Львівської міської ради, м. Львів, до відповідача 2:товариства з обмеженою відповідальністю Сам Вош 3 , с. Наварія Львівської області, про: визнання недійсною ухвали, скасування рішення про державну реєстрацію прав та визнання недійсним договору оренди землі. За участю представників сторін: позивача:Рісна Ю. Б. - адвокат, відповідача 1:Поліщук О. С. - (довіреність № 2901-вих-405 від 03.05.2019), відповідача 2:Шегинський Р. А. - адвокат. Обставини справи

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов товариства з обмеженою відповідальністю Ресторан Голодний Микола до відповідача 1: Львівської міської ради та відповідача 2: товариства з обмеженою відповідальністю Сам Вош 3 про

- визнання недійсною ухвали Львівської міської ради від 07.06.2018 № 3526 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та продаж права оренди земельної ділянки на вул. Стрийській (навпроти будинку № 179) на земельних торгах у формі аукціону ;

- скасування рішення від 05.09.2018 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку площею 0,015 га, кадастровий номер: НОМЕР_1 , цільове призначення - для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1636776846101, згідно з яким право комунальної власності зареєстрованого за Львівською міською радою;

- визнання недійсним договору оренди землі від 18.12.2018 (зареєстрований у Львівській міській раді 18.12.2018 за № Ф-3088), укладеного між Львівською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю Сам Вош 3 .

Ухвалою суду від 25.06.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 25.07.2019.

24 липня 2019 року позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову (вх. № 2011/19). Ухвалою суду від 24.07.2019 вказану заяву призначено до розгляду у судовому засіданні з викликом представників сторін на 25.07.2019.

У підготовчому засіданні 25.07.2019 розпочато розгляд заяви про забезпечення позову та оголошено перерву на 26.07.2019.

Позиція заявника

05 липня 2019 року Виконавчим комітетом Львівської міської ради було ухвалено рішення № 638 Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на влаштування ТзОВ Сам Вош 3 тимчасової автомийки самообслуговування на вул. Стрийській (навпроти будинку № 179) зі збірно-розбірних конструкцій без права влаштування фундаментів та без права оформлення права власності . Пунктом 1 вказаного рішення затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва на влаштування Відповідачем 2 тимчасової автомийки самообслуговування на вул. Стрийській (навпроти будинку № 179) зі збірно-розбірних конструкцій без права влаштування фундаментів та без права оформлення права власності.

Зазначене рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради було прийняте за зверненням товариства з обмеженою відповідальністю Сам Вош 3 від 24.06.2019 (зареєстроване у Львівській міській раді 24.06.2019 за № 2-19325/АП-3-2401), що свідчить про вчинення Відповідачем 2 дій спрямованих на спорудження тимчасової автомийки самообслуговування на земельній ділянці площею 0,015 га, кадастровий номер: НОМЕР_1 .

Відтак, у випадку задоволення позову, спорудження тимчасової будівлі автомийки самообслуговування нівелює мету звернення з таким позовом до суду, оскільки не зумовить відновлення порушених прав, на захист яких подано даний позов, виникне необхідність ініціювати знесення розпочатого будівництва, що потребуватиме значних як фінансових витрат, так і правових зусиль, покладання яких на позивача буде неправомірним.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 29.06.2006 у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини вказав на те, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

У додаткових пояснення заявник також вказує, як слідує з ст. 1 Протоколу від 20.03.1952 № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 16.06.2015 Chiragov and others v. Armenia (№ 13216/05) зазначено, що автономне значення поняття майно було проголошено в багатьох рішеннях Суду. У справі Цneryildiz v. Turkey (рішення від 30.11.2004, заява № 48939/99, § 124, ЕСНК. 2004-ХІІ) це було підсумовано таким чином: Суд нагадує, що поняття майно у першій частині статті 1 Протоколу № 1 має автономне значення, яке не обмежується власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному праві: питання, яке слід дослідити, це те, чи можна вважати, враховуючи всі обставини справи, що в заявника є право на істотний інтерес, що захищається цим положенням ... . Відповідно, так само як фізичні речі, певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися майновими правами і, відповідно, майном у цілях цього положення ... . Поняття майна не обмежується існуючим майном , але може також охоплювати активи, у тому числі вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має, як мінімум, розумне та правомірне очікування , що він матиме можливість ефективного здійснення майнового права ... . .

Враховуючи наведене, заявник просить на підставі статей 136, 137 ГПК України вжити заходів забезпечення позову, зокрема: заборонити товариству з обмеженою відповідальністю Сам Вош 3 самостійно, або шляхом залучення (через) будь-яких третіх осіб здійснювати дії, по улаштуванню (будівництву) та монтажу тимчасової автомийки самообслуговування на земельній ділянці площею 0,015 га, кадастровий номер: 4610136900 НОМЕР_2 , яка орендується ТзОВ Сам ОСОБА_1 3 на підставі договору оренди землі від 18.12.2018 (зареєстрований у Львівській міській раді 18.12.2018 за № Ф-3088).

Щодо зустрічного забезпечення, товариство з обмеженою відповідальністю Ресторан Голодний ОСОБА_2 вказує, що вжиття відповідних заходів не впливатиме на господарську діяльність Відповідачів та не буде мати своїм наслідком порушення закріплених в положеннях ст. 1 Першого протоколу Конвенції прав мирного володіння своїм майном.

Відтак, внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, про які йдеться у заяві про забезпечення позову, Відповідачі не зазнають збитків і як наслідок ТзОВ Ресторан Голодний ОСОБА_2 пропонує за даних конкретних умов взагалі не застосовувати зустрічного забезпечення.

Додатково, заявник звертає увагу та долучає до матеріалів справи судову практику у подібних правовідносинах, зокрема і Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 914/970/18.

Позиція відповідача 1

Представник відповідача 1 проти поданої заяви про забезпечення позову усно заперечив, вказуючи, що рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 05.07.2019 № 638 Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на влаштування ТзОВ Сам Вош 3 тимчасової автомийки самообслуговування на вул. Стрийській (навпроти будинку № 179) зі збірно-розбірних конструкцій без права влаштування фундаментів та без права оформлення права власності є законним та обґрунтованим. Окрім того, вказує про те, що заявник не довів, які саме його права та законні інтереси порушено, адже він не є ні власником нерухомих об`єктів ресторану, ні власником земельної ділянки на якій розміщені ці об`єкти нерухомості, тощо.

Позиція відповідача 2

1. Позивачем не дотримано вимог ч. 1 ст. 139 ГПК України щодо форми та змісту заяви про забезпечення позову, зокрема, щодо зазначення у заяві обґрунтування необхідності забезпечення позову та зазначення обґрунтування вжиття заходів забезпечення позову, про які просить заявник, а також зазначення пропозиції щодо зустрічного забезпечення.

Відповідач 2 звертає увагу суду на те, що оскільки заява про забезпечення позову, не містить обґрунтування із посиланням на належні та допустимі підтверджуючі докази необхідності забезпечення позову та вжиття таких заходів забезпечення позову як заборона ТзОВ Сам Вош 3 самостійно або шляхом залучення через будь-яких третіх осіб здійснювати дії, по улаштуванню (будівництву) та монтажу тимчасової автомийки самообслуговування на земельній ділянці площею 0,015 га, кадастровий номер: НОМЕР_1 , а містить лише формальне посилання на те, що Відповідач 2 вчиняє дії спрямовані на забудову земельної ділянки. Крім того, у заяві відсутня пропозиція заявника про зустрічне забезпечення позову, тому Позивачем не дотримано обов`язкові до виконання вимоги ч. 1 ст. 139 ГПК України щодо форми та змісту заяви про забезпечення позову.

Частиною 7 статті 140 ГПК України визначено, що суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 139 цього Кодексу, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

Вказане підтверджується численною практикою Господарського суду Львівської області у справах № 914/1114/19, № 914/1148/19, № 914/1253/19, № 914/686/19, № 914/937/19, № 914/1337/19, № 921/351/19.

2. Позивачем всупереч статті 139 ГПК України не обґрунтовано необхідності забезпечення позову та необхідності вжиття конкретних заходів забезпечення позову, а тому за відсутності будь-яких доказів, які б свідчили про реальну загрозу невиконання чи утруднення виконання рішення суду відсутні законні підстави для задоволення заяви про забезпечення позову.

Заява Позивача про забезпечення позову по справі містить лише формальне посилання на потенційну можливість ухилення Відповідача 2 від виконання судового рішення без наведення із посиланням на належні та допустимі докази відповідного обґрунтування необхідності забезпечення позову. А тому, таке припущення позивача на потенційну можливість ухилення Відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування та ненадання належних та допустимих доказів на підтвердження своїх припущень не може бути достатньою підставою для задоволення такої заяви.

Враховуючи наведене, Відповідач 2 просить суд відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Оцінка доказів, позиція та висновки суду

Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з положеннями частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача або інших осіб з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Умовою застосування заходів по забезпеченню позову є достатньо обґрунтоване припущення, що можуть виникнути ускладнення під час виконання рішення суду в разі невжиття заходів по забезпеченню позову. Аналогічна позиція викладена і в пункті 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №16 Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову .

Як вбачається із матеріалів справи, Позивач звернувся до суду із трьома позовними вимогами немайнового характеру, а саме:

- Визнати недійсною ухвалу Львівської міської ради від 07.06.2018 № 3526 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та продаж права оренди земельної ділянки на вул. Стрийській (навпроти АДРЕСА_1 № 179) на земельних торгах у формі аукціону ;

- Скасувати рішення від 05.09.2018 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку площею 0,015 га, кадастровий номер: НОМЕР_1 , цільове призначення - для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1636776846101, згідно з яким право комунальної власності зареєстроване за Львівською міською радою;

- Визнати недійсним договір оренди землі від 18.12.2018 (зареєстрований у Львівській міській раді 18.12.2018 за № Ф-3088), укладений між Львівською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю Сам Вош 3 ,

підставність яких обґрунтовує у позовній заяві.

Обґрунтовуючи підставність поданої заяви про забезпечення позову, заявник вказує про необхідність забезпечення позову шляхом заборонити Відповідачу 2 самостійно, або шляхом залучення (через) будь-яких третіх осіб здійснювати дії, по улаштуванню (будівництву) та монтажу тимчасової автомийки самообслуговування на земельній ділянці площею 0,015 га, кадастровий номер: НОМЕР_1 , яка орендується ТзОВ Сам ОСОБА_1 3 на підставі договору оренди землі від 18.12.2018 (зареєстрований у Львівській міській раді 18.12.2018 за № Ф-3088).

Таку необхідність Позивач мотивує тим, що спорудження тимчасової будівлі автомийки самообслуговування на земельній ділянці на АДРЕСА_2 ) нівелюватиле мету звернення з таким позовом до суду, адже не зумовить відновлення порушених прав, на захист яких подано даний позов.

Як підстави поданої заяви, заявник вказує про те, що він є орендарем нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 на підставі Договору оренди від 27.12.2017 року (а.с. 20-25).

З матеріалів справи, зокрема з копії експлікаційної схеми розташування земельної ділянки по АДРЕСА_2 ) (а.с. 88) вбачається, що на земельній ділянці площею 0,015 га (земельна ділянка орендарем якої є Відповідач 2) знаходиться навпроти земельної ділянки, яка перебуває у власності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 108-112) є співзасновниками Позивача.

Також, заявник звертає увагу на тому, що 05.07.2019 Виконавчим комітетом Львівської міської ради було ухвалено рішення № 638 Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на влаштування ТзОВ Сам Вош 3 тимчасової автомийки самообслуговування на вул. Стрийській (навпроти будинку № 179) зі збірно-розбірних конструкцій без права влаштування фундаментів та без права оформлення права власності .

Зазначене рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради було прийняте за зверненням товариства з обмеженою відповідальністю Сам Вош 3 від 24.06.2019 (зареєстроване у Львівській міській раді 24.06.2019 за № 2-19325/АП-3-2401), що свідчить про вчинення Відповідачем 2 дій спрямованих на спорудження тимчасової автомийки самообслуговування на земельній ділянці площею 0,015 га, кадастровий номер: НОМЕР_1 .

Відповідно до роз`яснень Пленуму Вищого господарського суду України наданих у постанові Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову від 26.12.2011 №16, у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Суд також враховує положення пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №16 про адекватність заходу до забезпечення позову. Згідно з цим пунктом постанови адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник та наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості (постанова Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову від 26.12.2011 №16).

Як вбачається з проведеного судом аналізу обґрунтованості застосування заходів забезпечення позову, метою застосування відповідних заходів у даній справі є забезпечення реального та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (ймовірна необхідність ініціювання знесення розпочатого будівництва, ймовірна необхідність у значних фінансових, правових витрат і зусиллях, тощо). Умовою застосування заявлених заходів є достатньо обґрунтоване припущення заявника про потенційні труднощі, що можуть виникнути під час виконання рішення суду в разі невжиття заходів по забезпеченню позову.

Проаналізувавши підстави заявлених заходів забезпечення позову, з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника, суд вказує про те, що такі вимоги відповідають вказаним характеристикам. Також, у випадку застосування заходів забезпечення позову буде дотримано збалансованості інтересів сторін, адже у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження понесених витрат Відповідачем 2 на улаштування відповідної автомийки самообслуговування. Окрім того, суд вказує про наявність зв`язку між заявленим заходом забезпечення позову та предметом позову, зокрема, що саме такий захід, коли земельна ділянка знаходитиметься у існуючому на час прийняття вказаної ухвали стані забезпечить фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Щодо імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, суд вважає, що існує велика імовірність такого утруднення виконання або невиконання, що в будь-якому випадку спричинить понесення витрат, які станом на дату прийняття вказаної ухвали не можуть гарантувати виконання рішення. У матеріалах справи відсутні докази, що застосування заходів забезпечення позову можуть призвести до порушення прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Враховуючи наведене, суд визнає доводи заявника обґрунтованими, а заперечення відповідачів такими, що не є належним чином доведеними та вважає за доцільне здійснити забезпечення позову шляхом заборони Відповідачу 2 самостійно, або шляхом залучення (через) будь-яких третіх осіб здійснювати дії, по улаштуванню та монтажу тимчасової автомийки самообслуговування на земельній ділянці площею 0,015 га, кадастровий номер: НОМЕР_1 , яка орендується останнім на підставі договору оренди землі від 18.12.2018 (зареєстрований у Львівській міській раді 18.12.2018 за № Ф-3088) до набрання рішенням суду у даній справі законної сили.

Зустрічне забезпечення.

Стаття 141 Господарського процесуального кодексу України визначає, що Суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). (ч. 1). Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв`язку із забезпеченням позову (ч. 3).

Отже, на відміну від забезпечення позову, метою якого є захист інтересів позивача, зустрічне забезпечення спрямоване насамперед на захист інтересів відповідача. Фактично це є збереженням status-quo між сторонами до ухвалення остаточного рішення суду.

Розглядаючи доводи Позивача щодо зустрічного забезпечення, зокрема, що вжиття відповідних заходів не впливатиме на господарську діяльність Відповідачів та не буде мати своїм наслідком порушення закріплених в положеннях ст. 1 Першого протоколу Конвенції прав мирного володіння своїм майном. Відтак, внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, про які йдеться у заяві про забезпечення позову, Відповідачі не зазнають збитків і як наслідок ТзОВ Ресторан Голодний ОСОБА_2 пропонує за даних конкретних умов взагалі не застосовувати зустрічного забезпечення. Додатково, заявник звертає увагу та долучає до матеріалів справи судову практику у подібних правовідносинах, зокрема і Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 914/970/18.

Так, аналізуючи вказані доводи заявника щодо зустрічного забезпечення, суд не погоджується із вказаною позицією позивача, адже така суперечить інституту зустрічного забезпечення.

У принципі 7 доповіді Асоціації міжнародного права Про забезпечувальні та запобіжні заходи в міжнародному цивільному процесі (ILA, 1996) зазначається, що суд повинен мати повноваження вимагати від позивача гарантії відшкодування збитків відповідачу чи третій стороні, які можуть виникнути в результаті застосування забезпечувальних заходів.

Статтею 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Слід зазначити, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії зазначено, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Більше того, заявник сам посилається на вказані рішення ЄСПЛ у своїй заяві.

З урахуванням зазначеного, суд вбачає підстави доцільності застосування зустрічного забезпечення у цій справі, однак, суд дійшов висновку не застосовувати у цій ухвалі такого заходу виходячи з наступного.

По-перше, Відповідач 2 у своїх запереченнях про заяви про забезпечення позову вказує, що Позивачем не дотримано вимог ч. 1 ст. 139 ГПК України щодо форми та змісту заяви про забезпечення позову, зокрема, щодо зазначення пропозиції щодо зустрічного забезпечення, наслідком чого є повернення судом відповідної заяви.

По-друге, у судовому засіданні 26.07.2019 представником Відповідача 2 заявлено, що йому станом на час розгляду відповідної заяви про забезпечення позову не відомо, які саме збитки може зазнати Відповідач 2, зокрема вказує про орендну плату, витрати по улаштуванню автомийки, витрати на виготовлення технічної документації, тощо.

Здійснивши аналіз відповідних доводів відповідача 2, суд вказує останньому, що відповідно до ч. 1 ст. 141 ГПК України, вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову є дискреційними повноваженнями суду. Пунктом 6 частиною 1 статті 139 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що заява про забезпечення позову повинна містити пропозицію зустрічного забезпечення. Так, суд звертає увагу Відповідача 2, що заява про забезпечення позову містить мотиви про відсутність підстав для застосування зустрічного забезпечення, що було підставою у цій справі прийняти заяву про забезпечення позову до розгляду.

Відповідно до ч. 4 ст. 141 ГПК України, питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання. Копія ухвали про зустрічне забезпечення направляється учасникам справи не пізніше наступного дня після її постановлення.

Так, суд зазначає, що Господарським процесуальним кодексом України не передбачено окремої можливості зміни заходу зустрічного забезпечення, тільки при заміні заходу забезпечення позову, що передбачено ст. 143 ГПК України.

Враховуючи те, що представник ТзОВ Сам Вош 3 у судовому засіданні вказує про те, що не відомо, які саме збитки може зазнати Відповідач 2 у зв`язку із застосуванням заходів забезпечення позову, суд вважає за доцільне не вживати заходів зустрічного забезпечення у даній ухвалі, для надання можливості відповідній особі надати свої доводи та міркування з належними підтверджуючими доказами щодо можливих збитків.

Аналогічної позиції щодо незастосування зустрічного забезпечення при вирішенні питання забезпечення позову дотримається Верховний Суд у п. 18 постанови від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, де відхиляє аргументи скаржника про недослідження (невирішення) судом першої інстанції питання зустрічного забезпечення (пункт 10) з огляду на те, що частиною 1 статті 141 ГПК України передбачено право суду, а не обов`язок вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення), а тому розгляд судом заяви про забезпечення позову без вирішення питання зустрічного позову не є порушенням наведених вимог законодавства та не свідчить про незаконність оскаржуваної ухвали місцевого суду, а відповідно і постанови апеляційного суду про залишення її без змін.

Крім цього, виходячи з приписів частини 4 статті 141 ГПК України, ухвалення рішення про забезпечення позову без одночасного вирішення судом питання про зустрічне забезпечення не позбавляє заявника звернутись із клопотанням про зустрічне забезпечення, що може бути подане після застосування судом заходів забезпечення позову.

Також, в іншій постанові від 17.12.2018 у справі № 914/970/19, на яку посилався і Позивач, Верховний суд у п. 5.1. вказує, що довід скаржника, що заява про забезпечення позову не містить пропозицій заявника щодо зустрічного забезпечення, наслідком чого мало би бути повернення цієї заяви заявникові, не може бути підставою для скасування оскаржених судових рішень, оскільки йому вже було надано оцінку судом апеляційної інстанції, який мотивовано відхилив цей довід, до того ж за змістом частини 2 статті 309 Господарського процесуального кодексу України зазначені обставини не є достатньою підставою для скасування правильних по суті і законних судових рішень у справі з одних лише формальних міркувань. При цьому у заяві про забезпечення позову позивачем наведено мотиви про відсутність підстав для зустрічного забезпечення та зазначено, що вжиті заходи забезпечення позову не призведуть до завдання збитків відповідачеві. В ухвалі суду першої інстанції про забезпечення позову також зазначено про відсутність правових підстав для вжиття заходів зустрічного забезпечення позову у наведеному випадку. Водночас господарський суд роз`яснив відповідачеві, що незастосування судом зустрічного забезпечення не позбавляє відповідача, а також інших осіб, чиїм правам або охоронюваним законом інтересам може бути завдано шкоди у зв`язку із забезпеченням позову, права на звернення до суду із клопотанням про зустрічне забезпечення в порядку і строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України, для забезпечення відшкодування можливих збитків відповідача.

З метою надання Відповідачу 2 та іншим особам, чиїм правам або охоронюваним законом інтересам може бути завдана шкода у зв`язку із забезпеченням позову, права на звернення до суду із клопотанням про зустрічне забезпечення в порядку і строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України, суд дійшов висновку не застосовувати зустрічне забезпечення у даній ухвалі.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 136, 137, 140, 141, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Заяву товариства з обмеженою відповідальністю Ресторан Голодний Микола про забезпечення позову - задовольнити частково.

2. Заборонити товариству з обмеженою відповідальністю Сам Вош 3 (адреса: 81105, Львівська область, Пустомитівський район, село Наварія, вулиця Учнівська, будинок 11; ідентифікаційний код 42436932) самостійно, або шляхом залучення (через) будь-яких третіх осіб здійснювати дії, по улаштуванню та монтажу тимчасової автомийки самообслуговування на земельній ділянці площею 0,015 га, кадастровий номер: НОМЕР_1 , яка орендується товариством з обмеженою відповідальністю Сам Вош 3 на підставі договору оренди землі від 18.12.2018 (зареєстрований у Львівській міській раді 18.12.2018 за № Ф-3088) до набрання рішенням суду у даній справі законної сили.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення - 26.07.2019 та може бути оскаржена в установленому законом порядку.

4. Ухвала господарського суду про забезпечення позову має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження. Дана ухвала може бути пред`явлена до виконання в передбаченому чинним законодавством порядку протягом трьох років з дати її прийняття.

5. Стягувачем за цією ухвалою є : товариство з обмеженою відповідальністю Ресторан Голодний Микола (адреса: 81130, Львівська область, Пустомитівський район, село Сокільники, вулиця Стрийська, будинок 18; ідентифікаційний код 39428193) .

6. Боржником за цією ухвалою є : товариство з обмеженою відповідальністю Сам Вош 3 (адреса: 81105, Львівська область, Пустомитівський район, село Наварія, вулиця Учнівська, будинок 11; ідентифікаційний код 42436932) .

Повний текст ухвали складено 31.07.2019.

Суддя Трускавецький В.П.