Постанова

від 24.07.2019 по справі 815/1802/17

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2019 р.м.ОдесаСправа № 815/1802/17 Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І. В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Запорожана Д.В.,

суддів - Семенюка Г.В., Танасогло Т.М.,

при секретарі Андрушкевич М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу виробничо-комерційної фірми в формі товариства з обмеженою відповідальністю Мегаполіс на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2018 року у справі за позовом виробничо-комерційної фірми в формі товариства з обмеженою відповідальністю Мегаполіс до Чорноморської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Виробничо-комерційна фірма в формі ТОВ Мегаполіс звернулась до суду з позовом до Чорноморської ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 17.01.2017 року №0000201401, №0000181401, №0000191401.

Свої позовні вимоги ВКФ ТОВ Мегаполіс обґрунтувала незаконністю спірних рішень.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2018 року в задоволенні позову - відмовлено.

В апеляційній скарзі ВКФ ТОВ Мегаполіс просить скасувати вищенаведене рішення, як таке, що прийняте з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з необґрунтованості даного позову та відсутності підстав для його задоволення.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що Іллічівською об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС в Одеській області на підставі п.78.1.4 п. 78.1 ст.78 ПК України, відповідно до наказу в.о. начальника Іллічівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області № 515 від 01.12.2016р., направлення на перевірку № 732/01-045 від 01.12.2016 р. проведено документальну позапланову виїзну перевірку ВКФ ТОВ Мегаполіс (код ЄДРПОУ 31502803) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток за період 1, 2, 3 квартали 2016 року.

Перевіркою встановлено порушення пп. 16.1.2, пп.16.1.3 п.16.1 ст.16, п.44.1, п.44.2 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ПК України; ст.1, п.1, п.2, п.3, п.4, п.5, п.6, п.7 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкту оподаткування податком на прибуток всього у сумі 11080469 грн., в тому числі за три квартали 2016 р.; п. 198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 2 101 091 грн., в тому числі: січень 2016 р. на суму 83333 грн.; лютий 2016 р. на суму 475778 грн.; травень 2016 р. на суму 116883 грн.; червень 2016р. на суму 820000 грн.; липень 2016р. на суму 331707 грн.; серпень 2016 р. на суму 268628 грн.; вересень 2016р. на суму 4762 грн. та завищення від`ємного значення р.21 у сумі 34741 грн., у тому числі за вересень 2016 року.

За результатами вищевказаної перевірки відповідачем складено акт № 2464/15-03-14-00/31502803 від 15.12.2016 (т.1, а.с. 13-72).

На підставі зазначеного акту перевірки Іллічівською об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС в Одеській області (правонаступником якої є Чорноморська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС в Одеській області) прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.01.2017 року:

- №0000201401, яким ВКФ ТОВ Мегаполіс зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 11 080 469 грн. (т.1, а.с. 10);

- №0000181401, яким ВКФ ТОВ Мегаполіс збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 3151637 грн., з яких 2101091,00 грн. за податковими зобов`язаннями та 1050546 за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1, а.с. 11);

- №0000191401, яким ВКФ ТОВ Мегаполіс зменшено розмір від`ємного значення податку на додану вартість в сумі 34741 грн. (т.1, а.с. 12).

Отже, податковий орган вважає, що позівач, як генпідрядник будівництва, начебто здійснював «безтоварні» господарські операції з субпідрядниками.

На підтвердження вищенаведеного припущення наводить наступні твердження.

Субпідрядники не мали ресурств (працівників, устаткування тощо) для виконання зазначених будівельних робіт.

У позивача малися деякі будівельні машини такі самі як і ті, що використовували субпідрядники для будівництва.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, як генпідрядник, уклав договори на виконання певних будівельних робіт з замовниками, що будуть наведені нижче.

Для виконання деяких з вищенаведених робіт позивачем було залучено субпідрядників, що теж будуть наведені нижче.

Між усіма вищенаведеними сторонами було укладено договори, в повному обсязі виконано будівельні роботи (субпідрядники виконали кожний свою частину робіт та здали їх генпідряднику, а генпідрядник/позивач зробив свою частину робіт та в повному обсязі здав їх замовникам).

Будь-яких заперечень щодо існування в дійсності об`єктів будівництва побудованих позивачем вкупі з субпідрядниками ні у полаткового органу ні у замовників не мається.

Позивач (генпідрядник) на підставі належним чином складеної первинної документації провів усі вищенаведені роботи по бухгалтерському та фінансовому обліку.

Замовники оплатили позивачу, як генпідряднику, вищенаведені будівельні роботи, а позивач, у свою чергу, розрахувався з субпідрядниками в повному обсязі.

Отже, факт виконання будівельних робіт в натурі встановлений.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи податкового органу про те, що субпідрядники не могли виконати роботи у зв`язку з відсутністю ресурсів, так як непроведення господарських операцій саме контрагентами по бухгалтерському обліку, використання праці неофіційно оформлених працівників, розрахунки поза касою жодним чином не свідчать про не виконання ними господарських операцій взагалі (в натурі).

Колегія суддів не приймає до уваги твердження податкового органу про те, що позивач самостійно виконав будівельні роботи, та як має деяке устаткування для цього, саме таке як використовувалося його субпідрядниками.

Цілком логічно те, що позивач має у власності різноманітну будівельну техніку, так як основним видом його діяльності є будівництво.

Факт використання власної техніки, будівельників, або її передача для будівництва субпідрядникам, або навіть будівництво іншими особами ніж генпідрядник чи субпідрядники, як правило безпосереднім спостереженням фіксується у час здійснення таких робіт.

Таких доказів у податкового органу не мається.

Первинної бухгалтерської документації, пояснень інших осіб тощо, що будівництво здійснювалося не субпідрядниками або здійснювалося самим позивачем, тобто інших доказів теж не мається.

Для «безтоварних» господарських операцій обов`язковою ознакою є повернення грошей до первинного платника (тобто позивача).

Податковий орган сам у акті перевірки встановив розрахунки у повному обсязі між контрагентами.

Будь яких доказів кругового руху коштів у податкового органу не мається.

На питання, для чого позивач перерахував значні грошові кошти субпідрядникам, щоб не отримавши за них будівельних робіт, заявить з бюджету в п`ять разів менше відшкодування та у чому саме полягала податкова вигода позивача представник податкового органу відповісти не зміг.

Отже, різні негаразди, які дають підстав для висновку про можливі податкові «махінації» маються лише у контрагентів позівача - субпідрядників.

Однак, з норм діючого законодавства, у тому числі податкового, не вбачається, що суб`єкти господарювання несуть відповідальність за невиконання податкових обов`язків контрагентами. Тобто, податкова відповідальність є індивідуальною.

Таким чином, висновки податкового органу про «безтоварність» господарських операцій позівача з його субпідрядниками є голослівними припущеннями.

Нижче наводиться перелік та опис доказів, обставин, законодавства на підтвердження факту реальності здійснення спірних господарських операцій позивачем.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 02.02.2016р. між ВКФ ТОВ Мегаполіс (генпідрядник) та ТОВ Дорбуд-Юг (субпідрядник) укладено договір №14, відповідно до п.1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, субпідрядник бере на себе зобов`язання власними силами та засобами, на власний ризик виконати за завданням генпідрядника згідно погодженої проектної документації частину будівельно-монтажних робіт на наступних об`єктах будівництва: Реконструкція портового зернового терміналу (ПЗТ) ТОВ і Олімпекс Купе Інтернешнл об`ємом до 100 тис. тонн, розташованому за адресою: м. Одеса, ОМТП ; Ремонтно-будівельні роботи на виробничо-складському комплексі, розташованому за адресою: Одеська область, Біляївський район, с. Усатово, 18-19 км Окружної дороги ; Ремонт приміщень торгового комплексу, розташованого за адресою: Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Карла Маркса, 17/102Н , а генпідрядник зобов`язується забезпечити доступ до обєктів, на яких виконуються роботи, створити генпідряднику необхідні умови для виконання робіт, прийняти виконані роботи та повністю і їх оплатити (т.1, а.с. 207-208).

За наслідками вказаних правовідносин позивачем сформовано податковий кредит з ПДВ на підставі отриманих від контрагента податкових накладних: №19 від 16.02.2016 р., №22 від 16.02.2016, №17 від 16.02.2016, №14 від 16.02.2016, №26 від 16.02.2016, (т.4, а.с. 173-175, 183-184).

19.01.2016р. між ВКФ ТОВ Мегаполіс (генпідрядник) та ТОВ Дорбуд-Юг (субпідрядник) укладено договір № 8, відповідно до п.1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, субпідрядник бере на себе зобов`язання власними силами та засобами, на власний ризик виконати за завданням генпідрядника згідно погодженої проектної документації частину будівельно-монтажних робіт на об`єкті: Реконструкція цеху гідрогенізації в цех рафінації та дезодорації на Мелітопольському олійноекстраційному заводі, розташованому за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Фрунзе, 31 , а генпідрядник зобов`язується забезпечити доступ до об`єкта, на якому виконуватимуться роботи, створити генпідряднику необхідні умови для виконання робіт, прийняти виконані роботи та повністю їх оплатити (т.1, а.с. 209-210).

На підтвердження факту виконання будівельно-монтажних робіт згідно з договором № 8 від 19.01.2016 позивачем надано засвідчені копії актів виконаних робіт, довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (примірна форма № КБ-3) (т.1, а.с. 211-250; т. 2, а.с. 1-3).

На підтвердження факту оплати згідно вказаного договору позивачем надано до суду засвідчену копію банківської виписки по рахунку № НОМЕР_1 (т. 2, а.с. 118).

За наслідками вказаних правовідносин позивачем сформовано податковий кредит з ПДВ на підставі отриманих від контрагента податкових накладних: № 18 від 16.02.2016, №23 від 16.02.2016, №25 від 16.02.2016, №40 від 24.02.2016, №39 від 24.02.2016, №6 від 29.01.2016, №13 від 16.02.2016, .№16 від 16.02.2016 (т.4, а.с. 172, 176-182).

На підтвердження господарських операцій позивача з ТОВ Ламорис Інвест позивачем надано до суду засвідчені копії додаткової угоди до договору № 68 від 20.05.2017, довідки про вартість виконаних будівельних робіт (примірна форма № КБ-3), картонки рахунку 631 (т.1, а.с. 118-120).

Згідно додаткової угоди від 24.07.2016р. до договору № 68 від 20.05.2017 (т.1, а.с. 120) в зв`язку зі зміною повного та скороченого найменування юридичної особи субпідрядника, внесено зміни до договору № 68 від 20.05.2017. При цьому сторони дійшли згоди вважати субпідрядником ТОВ Конкорбуд замість ТОВ Ламорис Інвест , код ЄДРПОУ 39915445 та юридична адреса залишилась і без змін.

За наслідками вказаних правовідносин позивачем сформовано податковий кредит з ПДВ на підставі отриманих від контрагента податкових накладних: №№ 1-2 від 02.06.2016 р. (т. 4, а.с. 147- 148).

На підтвердження факту оплати згідно вказаного договору позивачем надано до суду засвідчену копію платіжного доручення № 937 від 02.06.2017 (т. 2, а.с. 116).

01.06.2016 між ВКФ ТОВ Мегаполіс (замовник) та ТОВ Будпром-Інвест (підрядник) укладено договір підряду №16, відповідно до п.1.1 якого замовник доручає, а підрядник зобов`язується в установлений договором строк, відповідно до робочого проекту виконати будівельно- монтажні роботи на об`єкті Мелітопольський олійно-екстраційний завод , який знаходиться за адресою: м. Мелітополь Запорізької області, вул. Фрунзе, 31, а замовник зобов`язується прийняти виконані роботи і повністю оплатити їх вартість відповідно до умов цього договору (т.1, а.с. 125-128).

За наслідками вказаних правовідносин позивачем сформовано податковий кредит з ПДВ на підставі отриманих від контрагента податкових накладних: №№ 54-59 від 13.06.2016 (т. 4, а.с. 149- 155).

На підтвердження факту виконання будівельно-монтажних робіт згідно з договорами №16 від 01.06.2016р. та № 22 від 25.07.2016р. позивачем надано засвідчені копії актів виконаних робіт, довідок про вартість виконаних будівельних робіт (примірна форма № КБ-3) (т.1, а.с. 129-172).

На підтвердження факту здійснення оплати згідно вищевказаного договору позивачем надано до суду засвідчені копії картонки рахунку 631; платіжних доручень, банківської виписки по рахунку № НОМЕР_1 (т.1, а.с. 173-193; т.2, а.с. 119-122).

Між ВКВ ТОВ Мегаполіс та ТОВ Дорстрой 02.11.2015 укладено договір № 32 про виконання операції з реконструкції цеху гідрогенізації в цех рафінації і дезодорації на Мелітопільському маслоекстракційному заводі, розташованому за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Фрунзе, 31. На підтвердження факту виконання робіт надані акт прийому - передачі будівельного майданчика згідно п. 3.3 Договору № 32 від 02.11.2015 року між ВКФ ТЗОВ Мегаполіс та ТОВ ДОРСТРОЙ ; проектно-кошторисна документація згідно п. 1.2 Договору № 32 від 02.11.2015 року; акти приймання виконаних робіт (форма КБ-2В) та довідка вартості виконаних робіт (форма КБ-ЗВ) за січень-березень 2016 року: Замовник - ТОВ ВКФ ТЗОВ Мегаполіс , Генпідрядник - ТОВ Дорстрой код ЄДРПОУ 3754976; на підтвердження факту здійснення оплати згідно вищевказаного договору позивачем надано до суду засвідчену копію карточки рахунку 631, платіжні доручення.

Між ВКФ ТОВ Мегаполіс (замовник) та ТОВ Будпром-Інвест (підрядник) укладено договір підряду № 22 від 25.07.2016, відповідно до п.1.1 якого замовник доручає, а підрядник зобов`язується в установлений договором строк, відповідно до робочого проекту виконати будівельно-монтажні роботи на об`єкті Зерновий термінал потужністю 1000 т/добу (30000т/місяць) Філії ДП УДЦТС Ліски Одеської залізниці , який знаходиться за адресою: с. Усатове Біляївського району Одеської області по вул. Залізничників, 14, а замовник зобов`язується прийняти виконані роботи і повністю оплатити їх вартість відповідно до умов цього договору (т.1, а.с. 121-124).

За наслідками вказаних правовідносин позивачем сформовано податковий кредит з ПДВ на підставі отриманих від контрагента податкових накладних: № 481 від 29.08.2016, № 479 від 29.08.2016, № 478 від 29.08.2016, № 480 від 29.08.2016, № 363 від 27.07.2016, № 364 від 27.07.2016, № 386 від 27.07.2016, № 402 від 30.06.2016, № 230 від 24.06.2016, № 231 від 24.06.2016, № 232 від 24.06.2016, № 229 від 24.06.2016, № 228 від 24.06.2016, № 403 від 30.06.2016, № 400 від 30.06.2016, № 401 від 30.06.2016, (т. 4, а.с. 156-171).

Між ВКФ ТОВ Мегаполіс (Замовник) та ТОВ Бетраст (Підрядник) укладено договір підряду № 1605/2016 від 16.05.2016р., відповідно до п.1.1 якого замовник доручає, а підрядник зобов`язується в установлений договором строк, відповідно до робочого проекту виконати будівельно-монтажні роботи на об`єкті Дільниця підготовки зернових з пропускною потужністю 2000 тонн на добу ТОВ Олімпекс Купе Інтернешнл , який знаходиться за адресою: м.Одеса, Хаджибейська дорога, 4 (район полів фільтрації), а замовник зобов`язується прийняти виконані роботи і повністю оплатити їх вартість відповідно до умов цього договору (т. 1, а.с. 114-116).

На підтвердження факту виконання будівельно-монтажних робіт згідно з договором № 1605/2016 від 16.05.2016 позивачем надано засвідчені копії актів виконаних робіт, довідок про вартість виконаних будівельних робіт (примірна форма № КБ-3) (т.1, а.с. 94-113).

На підтвердження факту здійснення оплати згідно вищевказаного договору позивачем надано до суду засвідчену копію карточки рахунку 631 (т.1, а.с. 117-118).

Між ВКФ ТОВ Мегаполіс (покупець) та ТОВ Стайлекс (постачальник) укладено договір поставки № 79 від 10.05.2016р., відповідно до якого постачальник зобовязується партіями поставити продукцію виробничо-технічного призначення (будівельні матеріали в асортименті) покупцю, а останній прийняти та оплатити товар (т.2, а.с. 4-5).

За наслідками вказаних правовідносин позивачем сформовано податковий кредит з ПДВ на підставі отриманих від контрагента податкових накладних: №№ 10-13 від 27.05.2016 (т. IV, а.с. 143- 146).

На підтвердження факту поставки товару згідно договору № 79 від 10.05.2016 позивачем надано до суду засвідчені копії видаткових накладних: № 2705/4 від 27.05.2016, № 2705/3 від 27.05.2016, № 2705/2 від 27.05.2016, № 2705/1 від 27.05.2016 (т.2, а.с. 6-9).

На підтвердження факту здійснення оплати згідно вищевказаного договору позивачем надано до суду засвідчену копію платіжного доручення № 3550 від 27.05.2017 (т.2, а.с. 10).

Згідно Закону України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність» , Положення про документальне забезпечення запису в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р. документи, якими оформлене здійснення господарських операцій по вищевказаним договорам являються первинними документами, їх оформлення свідчить про надання послуг продавцем покупцю (переході права власності та ризиків), тобто свідчить про здійснення господарської операції.

Згідно п.44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Частинами 1,2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Взаємовідносини позивача з контрагентами, здійснення господарських операцій достовірно підтверджено необхідними первинними документами, порядок заповнення яких відповідає встановленим чинним законодавством вимогам.

Відповідно до статей 46-49 Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Суд першої інстанції помилково підтримав орган ДФС в тому, що він, на думку суду, наділений повноваженнями визначати якими саме первинними документами повинні оформлюватись ти або інші господарські операції.

Згідно п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Отже, вказана норма законодавства не регулює питання, якими саме первинним документами оформлюються господарські операції та на підставі яких саме первинних документів підприємство вправі здійснювати коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку). Норма п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу відсилає нас до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

В бухгалтерському обліку на підставі п. 18 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 16 «Витрати» , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року № 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 року за № 27/4248 передбачено віднесення до витрат винагороди по вищевказаним договорам та оплат за придбані товари. При цьому не зазначено, якими конкретно первинними документами повинні оформлюватись ці витрати.

Як зазначено вище, надані до перевірки первинні документи відповідають вимогам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» .

Оскільки діюче законодавств не містить імперативних вимог до конкретного виду первинних документів, якими оформлюються господарські операції, а ч. 1 ст. 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІУ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні лише визначає обоє візкові реквізити, які первинні документи повинні містити, то, сторони врегулювали дане питання на свій розсуд.

Судом першої інстанції в цій частині порушені норми матеріального права - п. 44.1 ст. 44, статті 46-49, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу, Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 16 «Витрати» , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року № 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 року за № 27/4248, ч. 1 ст. 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІУ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , Положення про документальне забезпечення запису в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р.

Судом 1-ї інстанції зроблено висновок про правомірність Акту перевірки з підстав відсутності необхідних умов у контрагентів позивача для відповідної господарської діяльності. Суд зазначає, що всі контрагенти позивача по розглядуваних господарських операціях мають ознаки фіктивності . Зокрема, середньооблікова кількість штатних працівників за звітні періоди на підприємствах-контрагентах, що виконували будівельні роботи в якості підрядників: ТОВ Дорбуд Юг - 1 особа; ТОВ Бетраст - 2 особи; ТОВ Ламоріс Інвест - 1 особа; ТОВ Стайлекс - 2 особи, з яких одна звільнена 04.04.2016; ТОВ Будпром Інвест - 5 осіб; ТОВ Дорстрой - 1 особа. Згідно системи Архів електронної звітності відомостей щодо зареєстрованих податкових накладних в ЄРПН від постачальників на користь вищевказаних підприємства (отже по ланцюгу не зачипаючи позивача) за період, що перевірявся, у яких підприємства могли б придбати послуги на будівництво відсутні.

В Акті перевірки позивача, як на підставу для здійснення висновків про встановлені порушення, йде посилання на податкову інформацію, яка була отримана від інших податкових органів щодо контрагентів позивача. Згідно з цією інформацією, зокрема, аналізом звітності з ПДВ за січень-березень 2016 року та наявної податкової інформації, встановлено факти формування податкових зобов`язань по операціях з підміни товарів/послуг, що свідчить про можливі порушення податкового законодавства та залучення суб`єкта до схеми формування штучного податкового кредиту; інформація надається для врахування в роботі при дослідженні ланцюгу формування ПДВ. Крім того, відповідач надав пояснення суду про те, що фактично перевірки щодо контрагентів позивача проведені не були.

Відповідно, висновки про допущені позивачем порушення здійснені на підставі доперевірочних матеріалів щодо його контрагентів, які не були піддані перевірці та не встановлені у законодавче встановленому порядку: актом перевірки, податковим повідомленням-рішенням.

Вироку(-ів) суду станом на час проведення перевірки позивача та прийнятті відповідачем оскаржених податкових повідомлень-рішень не було, немає відповідного вироку(-ів) суду і станом на момент розгляду і вирішення цієї адміністративної справи.

Також, враховуючи висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 804/939/16, від 31 липня 2018 року у справі № П/811/1487/17, суд 1-ї інстанції помилково взяв до уваги посилання відповідача на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, а також податкову інформацію надану іншими контролюючими органами, оскільки така інформація носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Крім того, згідно постанови Верховного Суду від 16.01.2018 року у справі № 826/1398/14, твердження суду про відсутність у контрагентів позивача необхідних для ведення господарської діяльності основних засобів, трудових ресурсів та виробничих потужностей тощо не свідчить про нереальність договорів субпідряду з позивачем.

Відповідно, висновки суду про допущені позивачем порушення із посиланням виключно на податкову інформацію щодо контрагентів позивача - є необґрунтованими, недоведеними та безпідставними.

Наведене узгоджується із положеннями ч. 2 ст. 61 Конституції України, відповідно до яких юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, яка не була прийнята судом 1-ї інстанції до уваги.

За умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників робіт (послуг) по ланцюгу для одержання Підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Судом першої інстанції помилково не враховано те, що поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов`язань.

Законодавцем визначений перелік обставин-підстав, з настанням (здійсненням) яких пов`язано виникнення права платника податку на податковий кредит та витрати по податку на прибуток. Даний перелік є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає. При цьому з будь-якою залежністю із 8 правильністю (своєчасністю, правомірністю тощо) декларування податкових Зобов`язань та формування податкового кредиту з податку на додану вартість, сплатою податкових зобов`язань підприємствами-контрагентами платника цього податку тощо - законодавець не пов`язує.

Судом 1-ї інстанції зазначено, що всі контрагенти позивача по розглядуваних господарських операціях мають ознаки фіктивності . Однак, судом не враховано, що самого визначення фіктивне підприємство у чинному законодавстві немає.

Так, частина 1 ст. 55-1 Господарського кодексу України чітко визначає ознаки фіктивності:

- зареєстровано (перереєстровано) на недійсні (втрачені, загублені) та підроблені документи;

- незареєстровано у державних органах, якщо обов`язок реєстрації передбачено законодавством;

- зареєстровано (перереєстровано) у органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісти зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансово- господарську діяльність або реалізовувати повноваження;

- зареєстровано (перереєстровано) та проваджено фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників.

В порушення ч. 1 ст. 55-1 ГК України в рішенні суду не наводиться підтвердження реальними доказами ні однієї ознаки фіктивності у контрагентів позивача, а лише зазначається про недостатність трудових ресурсів та недоліків при виплаті зарплати. Судом не береться до уваги те, що наявність ознак „фіктивності» дає підставу для звернення до суду щодо припинення юридичної особи, але ніяк; для застосування фінансової відповідальності до сумлінних контрагентів, яким виступає позивач.

Крім того, судова колегія наголошує на тому, що будь який перерахунок в податковому обліку позивача можливий лише, коли всі укладені ним правочини будуть визнані недійсними судом. Податковому органу не надано право робити такі заяви про нереальність проведених господарських операцій актах перевірок. Якщо податкова вважає, що підприємство не здійснювало реальних господарських операцій, то законодавством передбачені певні заходи реагування - визнання недійсними укладених договорів. А дії ДПІ по складанню в такому випадку акту перевірки та застосування заходів податкової відповідальності виходять за межі вимог законодавства.

Відносини у сфері оподаткування між платниками податків та податковими органами регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Вказана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону и іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток а/або податкового кредиту з податку на додану вартість.

За змістом вказаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в встановленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам і податкові органи не позбавлені права звернутися до суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Згідно п. 201.10 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

В ході перевірки податковою вивчались податкові накладні, які є наявності позивача належним чином оформлені та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, що по п. 201.10 Податкового кодексу є безумовною підставою для Формування податкового кредиту по ПДВ і в рішенні суду цей факт не спростовується.

В оскарженому рішенні суд 1-ї інстанції неодноразово робить висновки, що операції позивача з його контрагентами не мають реального товарного характеру.

Водночас, належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об`єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України) , або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином) , або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до ч.3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним) .

Проте, в матеріалах справи не міститься жодних доказів щодо наявності обвинувального вироку суду, рішень суду про стягнення одержаного за нікчемними правочинами, наявності рішень суду про визнання правочинів позивача з його контрагентами недійсними. Таким чином, використання відповідачем інформації комп`ютерних баз Архів електронної звітності , АІС Податковий блок тощо не є належним доказом відсутності фактів здійснення господарських операцій.

Вищевказане підтверджується практикою Верховного суду України з приводу самостійної відповідальності сторін договору навіть при наявності вироків проти контрагентів у кримінальному провадженні.

Такий підхід, викладений 27 лютого 2018 року Верховним Судом у справах №К/9901/4639/17 (у суді першої та апеляційної інстанцій № 802/1853/16-а) та № К/9901/3360/17 (у суді першої та апеляційної інстанцій № 813/1766/17) щодо оцінки вироків у кримінальному провадженні як доказів нереальності операцій:

Колегія суддів зазначає, що сам факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили .

Аналогічна позиція згодом була підтримана у постановах Верховного Суду у справі №826/3498/15 від 29.03.2018 року та у справі №815/6470/16 від 27.03.2018 року.

Окрім того, ні відповідачем під час розгляду адміністративної справи, ні судом першої інстанції в рішенні суду не наведено об`єктивних доводів щодо наявності саме в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів

Згідно позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у п.53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом". Так, наведені в акті перевірки аргументи та посилання на акт перевірки іншого податкового органу та на отриману податкову інформацію не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень КАСУ.

Колегія суддів звертає увагу на те, що діюче законодавство не містить імперативних вимог до конкретного виду первинних документів, якими оформлюються господарські операції, ач. 1 ст. 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІУ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні лише визначає обов`язкові реквізити, які первинні документи повинні містити, то, сторони врегулювали дане питання на свій розсуд.

Також, суд 1-ї інстанції обґрунтовує своє рішення посиланням на доктрину „ділова мета » та зазначає, що за відсутності факту придбання послуг або в разі якщо придбані послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Але, навіть якщо погодитись з цим з точки зору оподаткування податком на додану вартість, то стосовно податку на прибуток (а більша частина відповідальності за Актом перевірки саме по податку на прибуток) ні Податковий кодекс, ні ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , ст.44 ПК України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 не містять у собі залежності права на формування витрат по податку на прибуток від факту підтвердження використання придбаний послуг в господарській діяльності.

Крім того, в Акті перевірки позивача, як на підставу для здійснення висновків про встановлені порушення, йде посилання на податкову інформацію, яка була отримана від інших податкових органів щодо контрагентів позивача.

Згідно з цією інформацією, зокрема, аналізом звітності з ПДВ за січень-березень 2016 року та наявної податкової інформації, встановлено факти формування податкових зобов`язань по операціях з підміни товарів/послуг, що свідчить про можливі порушення податкового законодавства та залучення суб`єкта до схеми формування штучного податкового кредиту; інформація надається для врахування в роботі при дослідженні ланцюгу формування ПДВ.

Отже, ні в акті перевірки, ні в рішенні суду 1-ї інстанції не описано дослідження відповідачем в ході перевірки факту руху активів та зміни стану зобов`язань суб`єкта господарювання, а лише використана інформація, що стосується питань формування податкового кредиту по ПДВ.

Відносини у сфері оподаткування між платниками податків та податковими органами регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Вказана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи І різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість.

В якості порушеної підприємством норми Податкового кодексу ДФС посилається у висновках акту перевірки та оскаржуваному податковому рішенні з приводу податку на прибуток на п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу.

Згідно п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку) , визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Отже, вказана норма законодавства не регулює питання, які саме операції можуть чи ні включатись до складу витрат (підприємство вправі здійснювати коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку) . Норма п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу відсилає нас до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

За змістом Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 16 «Витрати» відповідні витрати вважаються сформованими платником податків правомірно, якщо законодавство не містить пряму заборону на це.

Окрім того, суд 1-ї інстанції помилково не надав в рішенні оцінку тому факту, що повністю підтверджується матеріалами справи подальше використання придбаних робіт/товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача.

Так, 28 жовтня 2015 року між ТОВ Мілітопольський олійноекстраційний завод (замовник) та ТОВ (генеральний підрядник) укладено договір підряду №16/15 на виконання будівельних, ремонтних робіт на об`єкті Реконструкція цеху гідрогенізації в цех рафінації та дезодорації на Мелітопольському олійноекстраційному заводі, розташованому за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Фрунзе, 31 ; між ТОВ Мілітопольський олійноекстраційний завод (замовник) та ТОВ (генеральний підрядник) укладено договори підряду: № 16/08 від 01 липня 2016 року на виконання будівельно-монтажних робіт на об`єкті доочистки жиромістких стоків на Мелітопольському олійноекстраційному заводі , за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Фрунзе (вул. Гетьмана Сагайдачного), 31 ; № 16/07 від 01 липня 2016 року на виконання будівельно-монтажних робіт на обєкті Дільниця охолодження шроту на Мелітопольському олійноекстраційному заводі , за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Фрунзе (вул. Гетьмана Сагайдачного), 31 . Також, між ТОВ Олімпекс Купе Інтернешнл (замовник) та ТОВ (генеральний підрядник) укладено договір підряду № 09/15 від 08 червня 2015 року на виконання будівельно-монтажних робіт на об`єкті Дільниця підготовки зернових з пропускною потужністю 2000т/добу ТОВ Олімпекс Купе Інтернешнл ; також ДП Український державний центр транспортного сервісу Ліски (замовник) та ТОВ (генеральний підрядник) укладено договір підряду № 12-14/189-ПР від 24 грудня 2014 року на виконання будівельних робіт на об`єкті: Будівництво зернового терміналу потужністю 1000/добу (30000т/міс) Філії УДЦТС Ліски на Одеській залізниці , тобто на об`єктах, на яких залучалися у якості субпідрядників вказані контрагенти 1 позивача. Проте суд 1-ї інстанції не прийняв до уваги зауваження позивача з приводу того, що в ході розгляду справи в цій частині відповідачем не було надано суду будь-яких належних доказів на підтвердження своїх заперечень проти позову саме в цій частині та обґрунтованості спірних податкових повідомлень-рішень.

Отже, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість даного позову та відсутність підстав для його задоволення.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Пунктом 4 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив вищенаведені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даної справи по суті, внаслідок чого його рішення підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову.

Окрім того, одночасно при прийнятті остаточного рішення по даній справі, судова колегія також вважає за необхідне ще вирішити питання і щодо розподілу судових витрат.

У відповідності до змісту вимог абз.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, оскільки апеляційним судом задоволено апеляційну скаргу ВКФ ТОВ Мегаполіс , то і судовий збір, сплачений позивачем, підлягає стягненню на його користь з відповідача, як суб`єкта владних повноважень за рахунок бюджетних асигнувань.

Таким чином, враховуючи вказані вище обставини та приписи ст.ст.132,139 КАС України, судова колегія вважає за необхідне стягнути з Чорноморської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь виробничо-комерційної фірми в формі товариства з обмеженою відповідальністю Мегаполіс судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання адміністративного позову та апеляційної скарги у загальному розмірі 552 527,03 гривень (згідно платіжних доручень: №1974 від 07.07.2017 року /т.1, а.с. 81/; №5249 від 30.01.2018 року /т.5, а.с.224/; №3203 від 05.12.2018 року /т.6, а.с. 27/; №3209 від 19.12.2018 року /т.6, а.с. 29/).

Керуючись ст.ст.139,308,310,315,317,321,322,325,328,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу виробничо-комерційної фірми в формі товариства з обмеженою відповідальністю Мегаполіс - задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2018 року - скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов виробничо-комерційної фірми в формі товариства з обмеженою відповідальністю Мегаполіс - задовольнити.

Податкові повідомлення-рішення від 17.01.2017 року №0000201401, №0000181401, №0000191401 - скасувати.

Стягнути з Чорноморської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (код ЄДРПОУ 39551135) за рахунок бюджетних асигнувань на користь виробничо-комерційної фірми в формі товариства з обмеженою відповідальністю Мегаполіс (код ЄДРПОУ 31502803) судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання адміністративного позову та апеляційної скарги у загальному розмірі 552 527,03 грн. (п`ятсот п`ятдесят дві тисячі п`ятсот двадцять сім гривень, три копійки).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 02.08.2019 року.

Головуючий Д.В. Запорожан

Судді: Г.В. Семенюк

Т.М. Танасогло