Постанова

від 01.08.2019 по справі 120/4760/18-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/4760/18-а

Головуючий у 1-й інстанції: Воробйова І.А.

Суддя-доповідач: Франовська К.С.

01 серпня 2019 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Франовської К.С.

суддів: Кузьменко Л.В. Іваненко Т.В.

за участю:

секретаря судового засідання: Ременяк С.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Украфлора-Вінниця" на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 березня 2019 року ( час ухвалення рішення та дата складання повного тексту рішення суду першої інстанції - не зазначено, місце ухвалення рішення - м.Вінниця) у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Украфлора-Вінниця" до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Украфлора-Вінниця (далі по тексту -позивач, ТОВ Украфлора-Вінниця ) звернулося до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (далі по тексту-ГУ ДФС у Вінницькій області, відповідач), в якій просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11.12.2019р.:

- №0012911401, яким позивачу за порушення п.198.1., п.198.2., п.198.5 ПК України збільшено зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 3 208 611,00 грн., в тому числі зобов`язання з ПДВ на суму 2 566 889,00 грн., застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 641722,00 грн.;

- №0012921401, яким до позивача за порушення ст.120-1.2 ПК України застосовані штрафні (фінансові) санкції за платежем податок на додану вартість в сумі 84913,00 грн.,

- №0012951306, яким до позивача за порушення п. 54.2 ст.54, п.п.168.1.2 п.168.1ст.168, п.176.1 е , п. 176.2 а ст. 176 ПК України за платежем податок на доходи фізичних осіб застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 128 433,48 грн.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, як таких, що прийняті за відсутності правових підстав. Вважає висновки акту перевірки від 15.11.2018р. №5701/1401/31315342 про порушення ТОВ Украфлора-Вінниця п.198.1.,198.2., 198.5 ПКУ, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 2 572 772,00 грн. за період серпень 2015 - липень 2018р.; п.1201.2., п.201.10 ПКУ, в результаті чого встановлено недотримання підприємством граничних норм реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних ( далі по тексту- ЄРПН) за квітень 2017 на суму 2 570грн., за травень 2017 - 4041 грн., червень 2017 - 11 730 грн., липень 2017 - 4 428 грн., вересень 2017 - 9082 грн., жовтень 2017 - 3 824грн., грудень 2017 -4609 грн., березень 2018 - 742 грн., квітень 2018 - 2839 грн., травень 2018 -15783 грн., липень 2018 - 25 266 грн.; п.54.2., пп.168.1.2., п.176.1., п.176.2. а ст.176 ПКУ, в результаті чого втсновлено несвоєчасне перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб під час виплати доходу на користь фізичних осіб за період з 01.08.2015р. по 31.07.2018р. у загальній сумі 181 763,37 грн., в тому числі за 2016 рік - у сумі 181 763,37 грн., такими, що не відповідають дійсним фактичним обставинам, які мали місце у спірних правовідносинах.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 18.03.2019р. по справі № 120/4760/18-а в задоволенні адміністративного позову ТОВ Украфлора-Вінниця до ГУ ДФС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовлено.

Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18.03.2019р. по справі № 120/4760/18-а скасувати в повному обсязі та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Колегія суддів, заслухавши доповідь головуючого судді по справі, перевіривши правильність висновків суду у межах доводів апеляційної скарги, прийшла до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судом встановлено, що в період часу з 27.09.2018р. по 08.11.2018р. посадовими особами ГУ ДФС у Вінницькій області в період часу з 01.08.2015р. по 31.07.2018р. проведено документальну планову виїзну перевірку на ТОВ Украфлора-Вінниця з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за наслідками якої контролюючим органом був складений акт перевірки від 15.11.2018р. №5701/1401/31315342.

Актом перевірки від 15.11.2018р. №5701/1401/31315342 встановлено порушення позивачем п.198.1., п.198.2., п.198.5 ПК України, в результаті чого занижено зобов`язання з податку на додану вартість за період в сумі 2 572 772,0 грн.; ст.120-1.2 ст. 120-1, п. 201.10 ст.201 ПК України щодо недотримання граничних термінів реєстрації податкових накладних в ЄДРПН за період з 01.04.2017р. по 31.07.2018р.; п. 54.2 ст. 54, п.п.168.1.2 п.168.1 ст. 168, п.176.1 е ст. 176, п. 176.2 а ст. 176 ПК України, в результаті чого відбулося несвоєчасне перерахування до бюджету податковим агентом податку на доходи фізичних осіб під час виплати доходу на користь фізичних осіб за період з 01.08.2015р. по 31.07.2018р. в сумі 181 763,37 грн., в т.ч.за 2016р. в сумі 181 763,37 грн.

За результатами проведеної перевірки ГУ ДФС у Вінницькій області прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.12.2018р.:

- №0012911401, яким позивачу збільшено зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 3 208 611,00 грн., в тому числі зобов`язання з ПДВ на суму 2 566 889,00 грн., застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 641722,00 грн.;

- №0012921401, яким до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції за платежем податок на додану вартість в сумі 84913,00 грн.,

- №0012951306, яким до позивача за платежем податок на доходи фізичних осіб застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 128 433,48 грн.

Не погодившись з наведеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову ТОВ Украфлора-Вінниця , суд першої інстанції виходив з правомірності податкових повідомлень-рішень від 11.12.2019р. №0012911401, №0012921401, №0012951306 та в своєму рішенні зазначив про те, що позивач протиправно не нарахував податкові зобов`язання з ПДВ в сумі 254 320,0 грн. за період з 01.08.2015р. по 31.07.2018р. на вартість списаної в межах норм природного убутку продукції, оскільки списана в цей час за актами підприємства плодоовочева продукція є такою, що використана за межами господарської діяльності підприємства, а тому позивач зобов`язаний був нарахувати податкові зобов`язання з податку на додану вартість на вартість списання нестачі плодоовочевої продукції у сумі 254320,0 грн. та, відповідно, сформувати податкові накладні. Також суд першої інстанції вказав, що ТОВ Украфлора-Вінниця протиправно сформував податковий кредит за вересень 2016р. на суму податку на додану вартість в розмірі 2318452,0 грн. (суму попередньої оплати (авансу) по податковій накладній №4 від 16.09.2016р. до моменту поставки товару, що є порушенням п. 187.1 ст. 187, п. 198.1 ст. 198 та п. 201.1 ст.201 ПК України. В обґрунтування правомірності визначеної контролюючим органом штрафної санкції в сумі 128433,48 грн. суд першої інстанції вказав, що оскільки й мало місце помилкового перерахування коштів податку з доходів фізичних осіб на рахунок, передбачений для сплати єдиного соціального внеску, дана дія позивача визнається судом, як неперерахування (несвоєчасне перерахування) податковим агентом податку з доходів фізичних осіб в належному розмірі, за що позивач повинен понести відповідальність у вигляді штрафної санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, отже, перегляду підлягає рішення суду першої інстанції в повному обсязі.

Так, щодо правомірності прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення від 11.12.2018р. № 0012911401 про визначення податкового зобов`язання з ПДВ в сумі 3208611,0 грн., в т.ч. 2566889,0 грн. за податковим зобов`язанням з ПДВ та 641722,0 грн. штрафної санкції, колегією суддів встановлено наступне:

Підставою прийняття вказаного повідомлення-рішення слугував висновок акту перевірки від 15.11.2018р. №5701/1401/31315342 про порушення ТОВ Украфлора-Вінниця п. 198.1, п.198.2, п. 198.5 ст. 198 ПК України, в результаті чого, як зазначено на стор. 66 цього акту, занижено податок на додану вартість на суму 2 572 772,0 грн., а саме: за серпень 2015р. - 1606,0 грн., вересень 2015р. - 663,0 грн., жовтень 2015р. -3614,0 грн., листопад 2015р. - 3511,0 грн., березень 2016р. - 228,0 грн., квітень 2016р. - 646,0 грн., травень 2016р. - 5736,0 грн., червень 2016р. - 2715,0 грн., липень 2016р. - 50537,0 грн., серпень 2016р. - 2373,0 грн., вересень 2016р. - 5577,0 грн., жовтень 2016р. - 3522,0 грн., листопад 2016р. - 3769,0 грн., травень 2017р. - 1903544,0 грн., червень 2017р. - 451590,0 грн., липень 2017р.- 8856,0 грн., вересень 2017р. - 18 163,0 грн., жовтень 2017р.- 7648,0 грн., квітень 2018р.- 16378,0 грн., травень 2018р.- 31565,0 грн., липень 2018р.- 50531,0 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, дійшовши висновку про заниження позивачем податкового зобов`язання з ПДВ на суму 2572772,0 грн., ГУ ДФС у Вінницькій області виходило з того, що при списанні товарів (їх зберіганні) позивач в будь-якому випадку, незалежно від того чи відбулося таке списання в межах норм природного убутку чи з перевищенням таких норм, повинен був нарахувати податкові зобов`язання з ПДВ, оскільки такі товарно-матеріальні цінності, а саме плодоовочева продукція на суму 1271599,0 грн., було використано не в господарській діяльності.

Як встановлено судом, та не заперечується відповідачем, позивач є сільськогосподарським товаровиробником, оскільки основним видом його діяльності згідно КВЕД 01.13 є вирощування овочів та баштанних культур, корнеплодів та бульбоплодів; оптова та роздрібна торгівля фруктами та овочами. В перевіряємому періоді ТОВ Украфлора-Вінниця вирощувало овочеву продукцію (огірки, томати) та реалізовувало її, а тому несло витрати на її виготовлення (вирощення) та зберігання. Відповідно до даних розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва за 2017р. частка сільськогосподарського товаровиробництва становить - 98,06 %, за 2016р. - 108,1%, за 2015р. - 92,19 %. Після вирощення (виробництва), готова овочева продукція зберігається на складі позивача, де зважується, оприбутковується та зберігається до подальшої реалізації. Термін зберігання продукції на складах ТОВ Украфлора-Вінниця не перевищує 20 діб.Під час зберігання продукції на відбуваються природні втрати продукції.

Згідно Інструкції по застосуванню норм природних втрат свіжих картоплі, овочів і плодів при короткостроковому зберіганні на базах, складах різного типу й заготівельних пунктах, затвердженої наказом Мінторгу СРСР №75 від 26.03.1980 р. природним убутком продукції вважається зменшення її кількості (маси) внаслідок природньої зміни біологічних або фізико-хімічних властивостей при збереженні якісних характеристик.

В пункті 3 вищезгаданої інструкції зазначено, що під природними втратами свіжих картоплі, овочів і плодів слід розуміти зменшення їх маси внаслідок випару вологи й дихання при прийманні, короткочасному зберіганні й відпуску.

Втрати плодоовочевої продукції, що мають природний характер, підлягають списанню в межах норм, визначених у додатку 14 Норми природних втрат свіжих картоплі, овочів і плодів при короткочасному зберіганні на базах, складах різного типу й заготівельних пунктах наказу Мінторгу СРСР №75 від 26.03.1980 р.

Постановою Верховної Ради України від 12.09.91 р. N 1545-XII "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Суд апеляційної інстанції критично оцінює висновок суду першої інстанції про неможливість застосування позивачем норм природного убутку, визначених в додатку 14 наказу Мінторгу СРСР №75 від 26.03.1980 р. з-за відсутності на підприємстві затвердженого розрахунку норм природнього убутку овочевої продукції, оскільки наказом Мінторгу СРСР №75 від 26.03.1980р. затверджено 17 Норм природнього убутку для різних товарів. З аналізу вказаного нормативно-правового акту вбачається, що проведення розрахунку природнього убутку передбачено лише в Додатку №2 цього наказу, а саме при визначенні норм природнього убутку на вже реалізовані товари. Оскільки Позивач є виробником плодоовочевої продукції, то в своїй діяльності він мав право застосовувати Норми природнього убутку свіжої картоплі, овочів і плодів при короткостроковому зберіганні на базах, складах різного типу та заготівельних пунктах, Додаток №14.

У зв`язку з наведеним, є помилковою позиція суду першої інстанції щодо необхідності видання ТОВ Украфлора-Вінниця наказу про розрахунок норм природнього убутку, адже наказом від 02.01.2015р. №1/1-АГ Про затвердженння норм природніх втрат готової продукції ТОВ Украфлора-Вінниця визначило, що у випадку виявлення в результаті інвентаризації природних втрат плодоовочевої продукції на складах при короткостроковому зберіганні підприємство керується нормами природнього убутку, затвердженими Наказом Мінторгу СРСР №75 від 26.03.1980р. Додаток14 та Додаток15.

Як вбачається з акту перевірки від 15.11.2018р. №5701/1401/31315342 та досліджених судом апеляційної інстанції актів про списання плодоовочевої продукції за період з серпня 2015р. по липень 2018р., списання огірків та помідор відбувалося під час інвентаризації виключно в межах норм природнього убутку (Додаток №14 до Наказу Мінторгу СРСР від 26.0

3.1980р.№75).

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що контролюючим органом ні під час проведення перевірки, ні в судовому процесі під час розгляду справи по суті жодних заперечень щодо правильності розрахунку та застосованих норм природнього убутку, не було висловлено.

Згідно п. 2 ст. 6 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.99 № 996-ХІУ, у редакції, яка діяла на час спірних правовідносин (далі - Закон № 996-ХІУ), регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, який затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

У відповідності до п.1.2 розділу І Методичних рекомендацій щодо облікової політики підприємства, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 27.06.2013 № 635, підприємство самостійно на основі національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів з бухгалтерського обліку визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства, а також зміни до неї.

Облікова політика підприємства - сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності (ст. 1 Закону №996-ХІУ).

Відповідно до п.1.2 Методичних рекомендацій з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств,затвердженого Мінстерства аграрної політики України від 18.05. 2001 р. N 132 витрати підприємства, пов`язані з виробництвом продукції, виконанням робіт та наданням послуг формуються з собівартості продукції (робіт, послуг). Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені (п.2.3). В плануванні і бухгалтерському обліку визначають собівартість реалізованої продукції та виробничу собівартість (п.2.6).

Згідно п.2.7 вказаних методичних рекомендацій собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, розподілених загальновиробничих та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

а) прямі матеріальні витрати;

б) прямі витрати на оплату праці;

в) інші прямі витрати;

г) загальновиробничі витрати.

Відповідно до п. 2.29 вказаних Методичних рекомендацій в сільськогосподарських підприємствах витрати операційної діяльності (рослинництва, тваринництва і промислового виробництва) групуються за такими економічними елементами:

а) матеріальні затрати (сировина й основні матеріали; насіння; корми; паливо і мастильні матеріали; купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби; палива й енергії; будівельні матеріали; запасні частини; тари й тарні матеріали; допоміжні та інші матеріали); б) витрати на оплату праці; в) відрахування на соціальні заходи; г)амортизація; д) інші операційні витрати (витрати на дослідження та розробки; собівартість реалізованої іноземної валюти; собівартість реалізованих виробничих запасів; сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів; втрати від операційної курсової різниці; втрати від знецінення запасів; нестачі та втрати від псування цінностей; визнані штрафи, пені та неустойки; витрати на утримання об`єктів соціально-культурного призначення; тощо).

Відповідно до норм бухгалтерського обліку витрати не можуть визнаватися лише у разі, якщо підприємство не отримує доходів. Нестачі і втрати запасів, як відомо, не приносять доходів. Але це не стосується природних втрат в межах встановлених норм, оскільки природні втрати запасів не можуть не супроводжувати господарський процес, а, отже, не можуть не зараховуватись до витрат на виробництво чи управління цим виробництвом, бо без цих витрат не буває доходів.

А тому витрати в межах норм природного убутку є витратами господарської діяльності, а, отже, включаються до складу витрат, які зіставляються з відповідними їм доходами для визначення фінансового результату операційної діяльності.

Представлені в судове засідання склад структури операційних витрат ТОВ Украфлора-Вінниця на вирощування продукції в 2017р. та 2018р., відповідачем не було спростовано.

Відтак, суд приходить до висновку, що діючим законодавством дозволено підприємствам списувати як природню втрату (нестачу) плодоовочевої продукції, яка виникла в результаті випаровування вологи, висихання (усушки) та вивітрювання, що є наслідком природної зміни біологічних або фізикохімічних властивлстей продукції при збереженні її якісних характеристик і яка не залежить від людських та технологічних факторів.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу й на те, що при визначенні об`єкту оподаткування з ПДВ необхідно враховувати елементи цього податку, які передбачені ст.7 ПК України : 7.1.1. платники податку; 7.1.2. об`єкт оподаткування; 7.1.3. база оподаткування; 7.1.4. ставка податку; 7.1.5. порядок обчислення податку; 7.1.6. податковий період; 7.1.7. строк та порядок сплати податку; 7.1.8. строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

Правила визначення об`єкта оподаткування з ПДВ встановлені статтею 185 ПК України. У відповідності до п.185.1. ст.185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Приписами пп.14.1.191. п.14.1 ст.14 ПК України встановлено, що постачання товарів - це будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Постачанням товарів також вважаються:

а) фактична передача матеріальних активів іншій особі на підставі договору про фінансовий лізинг (повернення матеріальних активів згідно з договором про фінансовий лізинг) чи іншої домовленості, відповідно до якої оплата відстрочена, але право власності на матеріальні активи передається не пізніше дати здійснення останнього платежу;

б) передача права власності на матеріальні активи за рішенням органу державної влади або органу місцевого самоврядування чи відповідно до законодавства;

в) будь-яка із зазначених дій платника податку щодо матеріальних активів, якщо платник податку мав право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі придбання зазначеного майна чи його частини (безоплатна передача майна іншій особі; передача майна у межах балансу платника податку, що використовується у господарській діяльності платника податку для його подальшого використання з метою, не пов`язаною із господарською діяльністю такого платника податку; передача у межах балансу платника податку майна, що планувалося для використання в оподатковуваних операціях, для його використання в операціях, що звільняються від оподаткування або не підлягають оподаткуванню);

г) передача (внесення) товарів (у тому числі необоротних активів) як вклад у спільну діяльність без утворення юридичної особи, а також їх повернення;

д) ліквідація платником податку за власним бажанням необоротних активів, які перебувають у такого платника;

е) передача товарів згідно з договором, за яким сплачується комісія (винагорода) за продаж чи купівлю.

Не є постачанням товарів випадки, коли основні виробничі засоби або невиробничі засоби ліквідуються у зв`язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, а також в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення необоротних активів, або коли платник податку надає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів в інший спосіб, внаслідок чого необоротний актив не може використовуватися за первісним призначенням.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зміна біологічних або фізикохімічних властивлстей продукції є браком. Фактично випарена продукція не вибула з ланцюга господарської діяльності підприємства, оскільки була реалізована; списання випареної продукції відбулося в межах допустимих та визначених законодавством норм природнього убутку.

Відповідач не заперечував щодо понесених витрат ТОВ Украфлора-Вінниця на випарену продукцію та навпаки в акті перевірки від 15.11.2018р. №5701/1401/31315342 констатував, що в результаті реалізованої сільськогосподарської продукції власного виробництва ТОВ Украфлора-Вінниця отримало дохід:

- у 2015р. - 64 925 653,74 грн.;

- у 2016р. - 58 373 559,7 грн.;

- у 2017р. - 95 854 662,43 грн.

Таким чином, витрати підприємства у формі закупки насіння, добрив та ін.складових для вирощування плодоовочевої продукції (томатів, огірків), частина якої була списана в межах норм природнього убутку внаслідок природної зміни біологічних або фізикохімічних властивостей, були включені позивачем до вартості готової продукції, виробленої (вирощеної) ТОВ Украфлора-Вінниця .

Списання убутку товарів у межах норм природного убутку не є операцією у розумінні ст. 185 ПК України, оскільки не відбувається ані постачання товару (перехід права власності), ані використання товарів у негосподарській діяльності (втрати є невідворотніми і є частиною господарської діяльності). При цьому, вартість природних втрат покривається у ціні продажу товару, бере участь у формуванні податкових зобов`язань, отже, природні втрати не є додатковим самостійним об`єктом оподаткування.

З огляду на вище викладене, колегія суддів не погоджується з позицією суду першої інстанції щодо законності визначених контролюючим органом ТОВ Украфлора-Вінниця податкових зобов`язань за період з 01.08.2015р. по 31.07.2018р. на суму 254 320,0 грн., а так само про необхідність складання та реєстрації в ЄРПН податкових накладних на суму 254 320,0 грн. податку на додану вартість при списанні помідор та огірків внаслідок впливу природніх процесів та факторів в межах норм природнього убутку овочевої продукції на суму 1 271 599,0 грн., оскільки вважає її хибною.

Надаючи правову оцінку правомірності висновку відповідача щодо завищення позивачем суми податкового кредиту податку на додану вартість за вересень місяць 2016р. в розмірі 2318452,0 грн. та нарахування у зв`язку з цим на таку суму податкового зобов`язання з цього податку на підставі податкового повідомлення-рішення від 11.12.2018р. № 0012911401, колегія суддів виходить з наступного.

16.09.2016р. ТОВ Украфлора-Вінниця на виконання умов Договору від 09.06.2016р. №СТ-26.001к перерахувало на розрахунковий рахунок ТОВ СТ АТС-Україна 15 615 000,0 грн., в т.ч. ПДВ 2 602 500,0 грн. з призначенням платежу попередня оплата за обладнання (конструктивні елементи теплиць, згідно договору №СТ-26.001к від 09.06.2016р.).

На отриману попередню оплату ТОВ СТ АТС-Україна виписало податкову накладну №4 від 16.09.2016р. на загальну суму 13 910 712,0 грн., в т.ч. ПДВ 2 318 452,00 грн., яку зареєстрував в ЄРПН номенклатурою товару Каркас теплиць 10116,874 м2 на суму 13 940 712 грн, в т. ч. ПДВ 2 318 452 грн.

Відповідно до п.187.1.ПКУ, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 198.1 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до п.198.2. ПКУ України, датою віднесення суми податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

а) дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів (послуг);

б) дата отримання платником товарів (послуг).

Згідно п. 198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст.198 Кодексу не відносяться до додаткового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як вбачається із наданих позивачем виписаних контрагентом ТОВ СТ АТС Україна податкових накладних, в т.ч. й податкової накладної № 4 від 16.09.2016р., вони оформлені з дотриманням вимог статті 201 ПК України.

Продавцем (ТОВ СТ АТС Україна ) відповідно до вимог податкового законодавства здійснювалося нарахування податкових зобов`язань з ПДВ окремо на отриману суму попередньої оплати та окремо на поставку товару, оскільки, з позицій ПКУ це різні події для нарахування зобов`язань по ПДВ (пп. 187.1. ПКУ) і відповідно податкового кредиту у покупця (ТОВ Украфлора-Вінниця ) (198.2 ПКУ).

Окрім цього, колегія суддів погоджується з позицією позивача про те, що закон вимагає від продавця виписувати та реєструвати податкову накладну під час отримання попередньої оплати (авансу) або поставки товару, в залежності від того яка з подій відбулась раніше виходячи із номенклатури поставки (абз. е , і пп. 201.1 ПКУ, пп. 201.7 ПКУ).

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пп. 201.7 ПКУ податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 ПК України встановлено, що відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Суд першої інстанції не надав належної правової оцінки укладеній між сторонами додатковій угоді №1 від 24.06.2016р. до Договору від 09.06.2016р., в яку були внесені зміни до визначених Договором умов оплати (п.6.2.,6.3.Договору), а саме про те, що покупець перераховує на поточний рахунок продавця попередню оплату за каркас теплиць в сумі 15 000 000,00 грн. не пізніше двох місяців з дати укладання Договору (п.6.2.), попередню оплату за каркас теплиць в сумі 17 605 000,00 грн. протягом чотирьох місяців з дати укладання Договору (п.6.3.), здійснює остаточні розрахунки за поставлений товар згідно Договору до 31.12.2016.

Колегія суддів звертає увагу на те, що позивач виконував вимоги додаткової угоди, якою крім іншого, були внесені зміни в п.3.1.Договору, згідно якого товар поставляється партіями згідно графіку поставки (Додаток №2 до Договору) та змінених строків поставки товару:

фундаментних бетонних стовпчиків - 2 місяці від дати укладання Договору;

фундаментних металевих стовпчиків - 2 місяці від дати укладання Договору;

каркас теплиць - партіями протягом 4 місяців після виконання п.6.2. Договору (оплати покупцем попередньої оплати за каркас теплиць в сумі 15 000 000,00 грн.).

Отже, з наведеного чітко прослідковується, що позивач діяв виключно в межах норм податкового законодавства та сформував податковий кредит вересня 2016р. в сумі 2 318 452,0 грн. на підставі договору від 09.06.2016р. №СТ-26.001к, додаткової угоди №124.06.2016р до Договору від 09.06.2016р, податкової накладної № 4 від 16.09.16р на суму 13 940 712 грн, в т. ч. ПДВ 2 318 452 грн., тобто реальної господарської операції.

На виконання умов Договору №СТ-26.001 к від 09.06.2016 та додаткової угоди № від 24.06.2016р. покупцем сплачено на користь ТОВ СТ АТС Україна 34 319 288,00 грн., в т. ч. ПДВ 5 719 881,34 грн., продавцем поставлено товару на загальну суму 34 319 288,00 грн., в т. ч. ПДВ 5 719 881,34 грн. Суми ПДВ включено до податкового кредиту ТОВ Украфлора Вінниця та податкових деклараціях з податку на додану вартість відповідних періодів, а саме: за липень 2016 року на суму 2 784 048 грн, в т. ч. податкові накладні: №4 від 14.07.2016 на суму ПДВ 225000,00грн.,№6 від 14.07.2016 на суму ПДВ 169598,00 грн.,№5 від 15.07.2016 на суму ПДВ 416666,67грн., №7 від 15.07.2016 насуму ПДВ 114450,00 грн., №8 від 18.07.2016 на суму ПДВ 425000,00 грн., №9 від 19.07.2016 на суму ПДВ 433333,33 грн., №10 від 20.07.2016 на суму ПДВ 400000,00 грн.,№11 від 21.07.2016 на суму ПДВ 416666,67 грн., №12 від 22.07.2016 року на суму ПДВ 183333,33 грн.; за серпень 2016 року на суму 617 381,34 грн, в т. ч. податкові накладні: №1 від 01.08.2016 на суму ПДВ 166666,67 грн., №3 від 02.08.2016 року на суму ПДВ 166666,67 грн., №6 від 17.08.2016 року на суму ПДВ 284048,00 грн.; за вересень 2016 р. на суму 2 318 452 грн, в т. ч. податкова накладна №4 від 16.09.2016 року на суму ПДВ 2 318 452,00 грн.

Оскільки податкова накладна№4 від 16.09.2016р. була видана ТОВ Украфлора-Вінниця у зв`язку з придбанням цим підприємством товарів (конструктивних елементів теплиць для вирощування овочів) в межах господарських операцій за договором від 09.06.2016р. №СТ-26.001к, то позивач правомірно відобразив суму 2 318 452,0 грн. ПДВ у складі податкового кредиту за вересень 2016р. - по першій події - даті списання коштів з банківського рахунку ТОВ Украфлора-Вінниця .

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що податкове повідомлення рішення від 11.12.2019р. № 0012911401 про визначення позивачу податкового зобов`язання з ПДВ в сумі 2 566 889,0 грн. (в т.ч. 2 318 452,0 грн. та 254 320,0 грн.) та донарахування штрафної фінансової санкції в сумі 641 722,0 грн. є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню від 11.12.2018р. №0012951306 щодо застосування до позивача штрафної санкції в сумі 128433,48грн. за порушення п. 54.2 ст. 54, п.п.168.1.2 п. 168.1 ст. 168, п.176.1 е , п. 176.2 а ст. 176 ПК України, колегія суддів зазначає наступне:

Актом документальної перевірки від 15.11.2018р. №5701/1401/31315342 було встановлено несвоєчасне перерахування до бюджету податковим агентом (позивачем) податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) під час виплати доходу на користь фізичних осіб у загальній сумі 181763,37 грн, в тому числі по періодах:

за січень 2016 року у сумі 95834,59 грн.;

за лютий 2016 року у сумі 85928,78 грн.

Як зазначено в Акті перевірки, граничний строк сплати ПДФО за січень - 01.03.2016 (дата виплати заробітної плати), фактичний строк сплати ПДФО - 04.03.2016. в сумі 1 186,64 грн., 09.03.2016 в сумі 29182,92 грн., 11.03.2016 - 1 146,34 грн., 25.03.2016 -277,56 грн., 29.03.2016 -181 763,37 грн.

В січні 2016 року у позивача було нараховано заробітної плати та інших доходів 862 924,05 грн., утримано ПДФО 151637,14 грн. та перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб (ПДФО в сумі 158182,61грн. на рахунок передбачений для сплати єдиного соціального внеску).

В лютому 2016 року у ТОВ Украфлора-Вінниця було нараховано заробітної плати 763821,15 грн та утримано податку з доходів фізичних осіб (ПДФО) 132906,42 грн.

З метою зарахування коштів податку з доходів фізичних осіб на правильний бюджетний рахунок ПДФО, 05.04.2016 позивачем до Вінницької ОДПІ було направлено лист-звернення №55 від 22.03.2016 року про необхідність повернути кошти сплачені позивачем на рахунок ЄСВ в сумі 158294,41 грн. в т. ч. по платіжних дорученнях: №2176 від 11.02.2016 в сумі 6260,87 грн., №2275 від 26.02.2016 в сумі 144780,81 грн., №2277 від 26.02.2016 в сумі 7140,93 грн., №2286 від 29.02.2016 в сумі 111,80 грн.

22.04.2016 року кошти в зазначених вище сумах були повернуті на поточний рахунок позивача та перераховані позивачем в повному обсязі на бюджетний рахунок ПДФО платіжним дорученням № 2668 від 25.04.2016 в сумі 158294,41 грн.

Відповідач вважає, що оскільки податок з доходів фізичних осіб було зараховано на інший рахунок, що передбачений для сплати єдиного соціального внеску, хоч в подальшому і був зарахований на потрібний, така дія не може вважатися помилкою та передбачає притягнення позивача до відповідальності у вигляді застосування штрафної санкції на підставі п. 127.1 ст. 127 ПК України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон №2464.

Пунктом 2 частини 1 статті 1 вищевказаного Закону закріплено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1 частини 2 статті 6 Закону №2464).

В силу положень частин 5, 6, 7 статті 9 Закону №2464 сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування. Для зарахування єдиного внеску в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та його територіальних органах відкриваються в установленому порядку небюджетні рахунки відповідному органу доходів і зборів. Єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.

Відповідно до частини 8 статті 9 Закону №2464 платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі).

Згідно з пунктом 1 частини 10 статті 9 цього Закону днем сплати єдиного внеску вважається, у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів.

Пунктами 6 та 7 частини 1 статті 13 Закону №2464 передбачено, що органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску та застосовувати фінансові санкції, передбачені цим Законом.

За змістом частини 10 та пункту 2 частини 11 статті 25 Закону №2464 на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу; орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Разом з тим відповідно до пункту 2.1 розділу ІІ Положення про рух коштів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України, Міністерства фінансів України 19 вересня 2013 року №493/815 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 вересня 2013 року за №1667/24199 (яке було чинним на час виникнення спірних відносин; далі - Положення №493) Міністерство доходів і зборів України (далі - Міндоходів) та територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, об`єднані та спеціалізовані державні податкові інспекції Міндоходів (далі - територіальні органи Міндоходів) відкривають в органах Казначейства небюджетні рахунки за балансовим рахунком 3719 "Рахунок для зарахування коштів, які підлягають розподілу за видами загальнообов`язкового державного соціального страхування" (далі - рахунок 3719) для зарахування та розподілу коштів єдиного внеску та фінансових санкцій (далі - страхові кошти).

Пунктами 3.1 - 3.4 розділу ІІІ Положення №493 встановлювалось, що страхові кошти, що сплачуються страхувальниками, зараховуються на рахунки 3719, відкриті на ім`я територіальних органів Міндоходів в управліннях (відділеннях) Казначейства.

На кінець операційного дня у регламентований час засобами програмного забезпечення шляхом формування меморіальних документів страхові кошти, які надійшли за день (з урахуванням повернення помилково або надміру сплачених сум та/або безпідставно стягнутих сум єдиного внеску) на рахунки 3719 територіальних органів Міндоходів, перераховуються Головними управліннями Казначейства на відповідні рахунки головних управлінь Міндоходів на підставі договорів про здійснення розрахунково-касового обслуговування, укладених органами Казначейства з власниками рахунків.

До 10 год. 00 хв. наступного операційного дня страхові кошти з рахунків 3719 головних управлінь Міндоходів засобами програмного забезпечення шляхом формування меморіальних документів перераховуються Головними управліннями Казначейства на відповідні рахунки 3719, відкриті на ім`я Міндоходів у Казначействі України, на підставі договорів про здійснення розрахунково-касового обслуговування, укладених з власниками рахунків.

Страхові кошти, акумульовані на рахунках 3719 Міндоходів, об 11 год. 00 хв. засобами програмного забезпечення розподіляються автоматично за видами загальнообов`язкового державного соціального страхування відповідно до визначених Законом пропорцій (у відсотках) та перераховуються за призначенням - на рахунки, відкриті в Казначействі України за балансовим рахунком 3717 "Рахунки державних позабюджетних фондів" (далі - рахунок 3717) на ім`я фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування відповідно до договорів про здійснення розрахунково-касового обслуговування, укладених Казначейством України з власниками рахунків.

Крім цього пунктом 22.4 статті 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 05 квітня 2001 року №2346-III визначено, що при використанні розрахункового документа ініціювання переказу для платника вважається завершеним з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника.

Податки і збори та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету (за винятком установ України, які функціонують за кордоном). Податки і збори та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок (частини 4 та 5 статті 45 Бюджетного кодексу України).

Розділом 1 Положення про єдиний казначейський рахунок, затвердженого Наказом Державного казначейства України 26 червня 2002 року №122 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 липня 2002 року за №594/6882 (далі - Положення), встановлено, що єдиний казначейський рахунок (далі - ЄКР) - це консолідований рахунок, відкритий Державному казначейству України в Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України.

ЄКР консолідує кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, коштів інших клієнтів, обслуговування яких здійснюється органами Державного казначейства України та регламентується законодавством (пункт 2.1 розділу 2 Положення).

Згідно з п. 9.3 ст. 9 ПКУ зарахування загальнодержавних податків і зборів до державного та місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу.

Частиною 1 ст. 43 Бюджетного кодексу визначено, що при виконанні держбюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого в Національному банку України.

Відповідно до частини п`ятої ст. 45 Бюджетного кодексу податки і збори та інші доходи держбюджету визнаються зарахованими до держбюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.

Відповідно до розділу 1 Положення про єдиний казначейський рахунок, затвердженого наказом Державного казначейства України від 26.06.2002 р. № 122 (далі - Положення № 122), єдиний казначейський рахунок - це консолідований рахунок, відкритий Держказначейству України в Нацбанку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Нацбанку України.

Згідно з п. 2.1 розділу 2 Положення № 122 єдиний казначейський рахунок консолідує кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, коштів інших клієнтів, обслуговування яких здійснюється органами Держказначейства України та регламентується законодавством.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком позрвача про те, що всі сплачені податки і збори (обов`язкові платежі), справляння яких передбачено законодавством України, є доходами бюджету і незалежно від того, до якого бюджету чи на який рахунок вони сплачені, у будь-якому випадку зараховуються та акумулюються на один консолідований рахунок - єдиний казначейський рахунок, а зарахування на відповідний рахунок має значення лише для обліку коштів.

Допущена підприємством помилка не свідчить про несплату необхідної суми податку з доходів фізичних осіб у визначений законодавством строк та не спричинила настання жодних негативних наслідків або збитків для відповідного бюджету та держави в цілому, оскільки сплачені кошти в подальшому у будь-якому разі підлягали перерахуванню на єдиний казначейський рахунок. До того ж, згодом така помилка була виявлена платником, який вжив відповідні заходи щодо спрямування коштів за належністю.

За наведеного колегія суддів вважає, що здійснення помилки під час перерахування платником суми грошового зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб на рахунок, що передбачений для сплати єдиного внеску у строк, встановлений для зарахування податку з доходів фізичних осіб, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова, а тому не може слугувати підставою для притягнення платника до відповідальності за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску.

Дана позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.03.2019р. у справі № 823/567/17 ( провадження №К/9901/32056/18).

Враховуючи викладене, висновок суду попередньої інстанції у справі, що розглядається, про законність податкового повідомлення-рішення від 11.12.2018р. № 0012951306 про застосування штрафних санкцій до ТОВ Украфлора-Вінниця за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) податку з доходів фізичних осіб не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а тому є незаконним.

З приводу податкового повідомлення-рішення від 11.12.2019р. № 0012921401 , яким до позивача застосовано штрафні санкції в порядку ст. 120-1 ПК України, з огляду на відсутність складання/реєстрації податкових накладних протягом граничного строку, що передбачено ст. 201 ПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно наданих під час розгляду справи пояснень відповідача, фактичною підставою для прийняття вказаного рішення слугували висновки контролюючого органу про те, що позивач мав виписати податкові накладі, виходячи з собівартості придбаних ТМЦ, що бути використані в господарській діяльності для отримання результату, на суму ПДВ податкового кредиту, що було сформовано за рахунок придбання використаних ТМЦ. Тобто, за загальним правилом, до податкового кредиту включаються лише ті суми податку на додану вартість, які пов`язані з придбанням та виготовленням товарів та послуг з ціллю їх подальшого використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника податків. Оскільки списання плодоовочевої продукції ТОВ Украфлора-Вінниця відповідач визнав витратами за межами господарської діяльності, сільгосппідприємство зобов`язане здійснити коригування податкового кредиту відносно витрат на їх вирощування. Таким чином, на думку податкового органу, витрати (товари/послуги), що були списані позивачем в межах норм природного убутку плодоовочевої продукції, не можуть вважатися використаними в господарській діяльності платника податків.

Разом з тим, приймаючи до уваги, що позивачем доведено факт того, що витрати підприємства, що входять до собівартості вирощеної продукції, частина якої списана внаслідок природної зміни біологічних або фізико-хімічних властивостей при збереженні якісних характеристик, були включені позивачем до вартості готової продукції, яка в подальшому реалізовувалася, що в свою чергу вказує на використання затрачених позивачем витрат у господарській діяльності, та усуває необхідність коригування шляхом нарахування ПДВ та, відповідно, формування податкових накладних.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що податкове повідомлення-рішення від 11.12.2019р. № 0012921401 є протиправним та підлягає скасуванню у судовому порядку.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Згідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірності своїх дій щодо прийняття податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України: з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Порушення будь-якого з зазначених принципів може бути визнано судом підставою для визнання незаконною дії. Тобто вчинення дій відносно суб`єкта господарювання/ чи будь яких інших осіб без наявності передбачених на те законодавством повноважень є протиправним.

Перевіривши оскаржені позивачем податкові повідомлення-рішення, апеляційний суд вважає, що такі не відповідає критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, а представлені позивачем докази у своїй сукупності дають підстави вважати що рішення відповідача є протиправними, прийняті необґрунтовано, без дотриманням вимог законів України, що є підставою для визнання їх протиправними та скасування.

Таким чином, з урахуванням наведених обставин справи та норм чинного законодавства, апеляційний суд приходить до переконання, що адміністративний позов підлягає задоволенню, а оскаржувані податкові повідомлення - рішення винесені відповідачем 11 грудня 2018 року № 0012951306 щодо застосування штрафної санкції з податку на доходи фізичних осіб в сумі 128 433,48 грн.; №0012921401 щодо застосування штрафної санкції з ПДВ в сумі 84 913,00 грн.; №0012911401 про визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 3 208 611,00 грн.,- скасуванню.

Вирішуючи спір, суд приймає рішення про розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Украфлора-Вінниця" задоволено в повному обсязі, то понесені позивачем судові витрати підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

При цьому, суд зазначає, що відшкодуванню підлягають витрати, сплачені в розмірі, визначеному "Законом України " Про судовий збір".

Відповідно до наявних в матеріалах справи платіжних документів, позивачем було сплачено судовий збір за подання позовної заяви в суд першої інстанції 51 329,37 грн.(т.1 а.с.1). та за подання апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції 76 994,06 грн.(т.2 а.с.122), всього, відповідно 128 323,43 грн.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають витрати по сплаті судового збору в сумі 127 323,43 грн.

Згідно ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, з урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є суттєвими і дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, через що оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Украфлора-Вінниця" задовольнити.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 березня 2019 року скасувати.

Прийняти постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Украфлора-Вінниця" до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові-повідомлення-рішення, прийняті 11 грудня 2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Вінницькій області :

№ 0012951306 щодо застосування штрафної санкції з податку на доходи фізичних осіб в сумі 128 433,48 грн.;

№0012921401 щодо застосування штрафної санкції з ПДВ в сумі 84 913,00 грн.;

№0012911401 про визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 3 208 611,00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (м.Вінниця, Хмельницьке шосе, 7, код ЄДРПОУ 39402165) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Украфлора-Вінниця" ( с.Дорожне, вул.Київська,2-А Вінницького району Вінницької області, код ЄДРПОУ 31315342) 128 323 ( сто двадцять вісім тисяч триста двадцять три ) грн. 43 коп. на відшкодування суми сплаченого судового збору.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 02 серпня 2019 року.

Головуючий Франовська К.С. Судді Кузьменко Л.В. Іваненко Т.В.