Постанова

від 30.07.2019 по справі 639/839/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2019 року

м. Харків

Справа № 639/839/18

Провадження № 22-ц/818/2356/19

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - судді Бровченка І.О.,

суддів: Колтунової А.І., Пилипчук Н.П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю Спілка інвалідів Автомобіліст ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю Автомобіліст ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 січня 2019 року в складі судді Баркової Н.В.,

встановив:

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до відповідачів товариства з обмеженою відповідальністю Автомобіліст , товариства з обмеженою відповідальність Спілка інвалідів Автомобіліст , в якій просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Автомобіліст на користь ОСОБА_1 47200 грн. основного боргу, 3941, 20грн. інфляційних нарахувань, 957,27 грн. 3% річних, загалом 52098,47 грн. з кожного з відповідачів.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 . 09 грудня 2009 року між ОСОБА_1 (наймодавець) з однієї сторони та ТОВ Автомобіліст і ТОВ Спілка інвалідів Автомобіліст (наймачі) з іншої сторони було укладено договір найму (оренди) квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Лубковою О.В., зареєстрований в реєстрі за № 3351 (далі - Договір). Відповідно до п. 2.1 договору строк його дії - до 09 грудня 2014 року, а на підставі п. 2.2 договору оскільки жодна із сторін не заявила про його розірвання - його було автоматично пролонговано до 09 грудня 2019 року. Згідно з п. 3.1-3.2 договору плата за оренду квартири за цим договором становить 5900 грн на місяць з кожного з орендарів, що вноситься наперед за наступний місяць не пізніше 10 числа поточного місяця. При цьому плата за комунальні послуги не включена до сплати орендної плати, що встановлено договором від 19 лютого 2010 року про внесення змін та доповнень №1 до договору оренди квартири від 0 грудня 2009 року. Як зазначає позивач, орендарі з травня 2016 року перестали сплачувати орендну плату за користування житлом, однак до стягнення ОСОБА_1 заявляє період несплати орендної плати з листопада 2016 року по 16 лютого 2018 року, оскільки питання стягнення заборгованості з орендної плати за період з травня 2016 року до 17 жовтня 2016 року вже було предметом судового розгляду.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 січня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Автомобіліст , товариства з обмеженою відповідальністю Спілка інвалідів Автомобіліст про стягнення заборгованості за договором оренди відмовлено в повному обсязі.

20 березня 2019 року на судове рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати і постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду ухвалене з порушенням вимог процесуального та матеріального права. Оскільки питання про стягнення заборгованості за період з травня 2016 року по 17 жовтня 2016 року вже було предметом розгляду у справі № 639/7728/16-ц рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 15 березня 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено, просить стягнути заборгованість з ТОВ Автомобіліст та ТОВ Спілка інвалідів Автомобіліст заборгованість орендної плати за період з 01 листопада 2016 року по 16 лютого 2018 року, в загальному розмірі 52098,47 грн., а саме: основного боргу - 47 200 грн.; інфляційних втрат - 3941,20 грн.; 3% річних - 957, 27 грн. з кожного.

На думку апелянта, однобічність з`ясування обставин полягає в тому, що судом взято до уваги, покладено в обґрунтування ухваленого рішення та не піддано сумніву факт укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору завдатку від 21 квітня 2016 року, який не має відношення до предмету спору у цій справі. Вказує на те, що в порушення вимог закону представник ТОВ Автомобіліст та ТОВ Спілка інвалідів Автомобіліст надав заву з посиланням на укладений договір завдатку, який судом було прийнято, що поставило її у менш сприятливе становище порівняно з ТОВ Автомобіліст та ТОВ Спілка інвалідів Автомобіліст , оскільки судом однобічно було залучено як допустимий доказ договір завдатку.

25 березня 2019 року відкрито апеляційне провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ Автомобіліст , ТОВ Спілка інвалідів Автомобіліст про стягнення заборгованості за договором оренди.

04 квітня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення осіб.

05 квітня 2019 року засобами поштового зв`язку представником ТОВ Спілка інвалідів Автомобіліст - ОСОБА_3 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 січня 2019 року - без змін.

У відзиві ТОВ Спілка інвалідів Автомобіліст просить направити матеріалі цивільної справи №639/839/18 до Жовтневого районного суду м. Харкова для ухвалення додаткового рішення. Зазначає, що 01 червня 2018 року в судовому засіданні було подано заяву про розподіл судових витрат на правничу допомогу, яка судом першої інстанції під час ухвалення судового рішення розглянута не була.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до умов договору про завдаток, укладеному 21 квітня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , сторони домовились та виклали це в п. 7 зазначеного договору, що ОСОБА_1 з 01 травня 2016 року не матиме жодних претензій щодо плати за оренду за Договором найму (оренди) квартири від 09 грудня 2009 року, укладеним з ТОВ Автомобіліст та ТОВ Спілка інвалідів Автомобіліст , вважаючи його фактично припиненим в односторонньому порядку з боку орендодавця у зв`язку з укладенням договору про завдаток, що не суперечить принципу свободи договору. Зазначений договір про завдаток є чинним, він був предметом судового розгляду, та на даний час не визнаний таким, що не укладався, рішення суду набрали законної сили та на даний час не скасовані. Судом під час розгляду даної справи не розглядаються позовні вимоги щодо визнання недійсним або припиненим договору про завдаток, тому суд вважав докази, надані представником позивача щодо експертних досліджень підпису ОСОБА_1 в договорі про завдаток неналежними, оскільки встановлені ними обставини не входять до предмету доказування у даній справі. Таким чином, суд вважав недоведеними позивачем наявність підстав та факту заборгованості за договором оренди, а, як слідство, і наявність підстав для стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних, у зв`язку з чим, дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що згідно даних витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованого 30 серпня 2016 року власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, за реєстраційним № 335, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Гнилицькою Т.В. 04 березня 2009 року (а.с.12-13), що також підтверджуються копією договору купівлі продажу від 04 березня 2009 року, витягом з Державного реєстру правочинів від 04 березня 2009 року, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 24 березня 2009 року, копією рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 квітня 2013 року, яким за ОСОБА_1 визнано право власності на вищезазначену квартиру після переобладнань і витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24 грудня 2013 року. (а.с.220-225).

09 грудня 2009 року між ОСОБА_1 (орендодавець) з однієї сторони та ТОВ Автомобіліст і ТОВ Спілка інвалідів Автомобіліст (орендарі) з іншої сторони укладено договір найму (оренди) квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Харківської області Лубковою О.В., зареєстрований в реєстрі за № 3351.

Відповідно до умов договору плата за оренду квартири становить 5900 грн. на місяць, а саме, по 2950 грн. на місяць з кожного з орендарів, що вноситься наперед за наступний місяць не пізніше 10 числа поточного місяця (а.с. 14-15).

19 лютого 2010 року між ОСОБА_1 з одного боку та ТОВ Автомобіліст і ТОВ Спілка інвалідів Автомобіліст з іншого боку також укладено договір про внесення змін та доповнень № 1 до договору найму (оренди) квартири від 09 грудня 2009 року, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Лубковою О.В., зареєстрований в реєстрі за № 586, відповідно до якого сторони домовилися внести зміни до п. 3.4. Договору та викласти його в такій редакції: Плата за комунальні послуги не включена до сплати орендної плати (а.с. 16).

22 лютого 2017 року, 26 жовтня 2017 року та 28 грудня 2017 року ОСОБА_1 направлялись на адресу ТОВ Автомобіліст і ТОВ Спілка інвалідів Автомобіліст листи щодо стану заборгованості з орендної плати та з вимогою погасити зазначену заборгованість, розірвати договір оренди та звільнити займане приміщення, сплатити заборгованість за комунальними послугами. (а.с.25,28).

Представником відповідача ТОВ Спілка інвалідів Автомобіліст ОСОБА_3 посилався на те, що ТОВ Спілка інвалідів Автомобіліст з 01 листопада 2016 року по 16 лютого 2018 рік не сплачувало ОСОБА_1 за договором найму (оренди) квартири від 09 грудня 2009 року, з посиланням на зміст договору завдатку від 21 квітня 2016 року, який укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновниками ТОВ Автомобіліст є ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (а.с. 19-21).

21 квітня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений Договір про завдаток, відповідно до умов якого, сторони дійшли згоди, що для забезпечення укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , передбачена 100 % передоплата у розмірі 60000 доларів США, що за курсом обміну на день укладення цього Договору становить 1500000 (один мільйон п`ятсот тисяч) грн. 00 коп., яка має статус завдатку. ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 валютні цінності в сумі 60000 доларів США до підписання зазначеного договору в якості завдатку, що підтверджується її підписом в Договорі про завдаток.

21 квітня 2016 року, ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 ключі від вказаної квартири. Також, сторони домовились та виклали це у п.7 зазначеного Договору, що ОСОБА_1 з 01 травня 2016 року не матиме жодних претензій щодо плати за оренду за Договором найму (оренди) квартири від 09 грудня 2009 року, укладеного з ТОВ Автомобіліст та ТОВ Спілка інвалідів Автомобіліст , вважаючи його фактично припиненим в односторонньому порядку з боку орендодавця у зв`язку з укладенням цього договору (а.с. 30).

Відповідно до рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 грудня 2016 року розглянута цивільна справа № 639/7728/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ТОВ Автомобіліст , ТОВ Спілка інвалідів Автомобіліст про розірвання договору найму (оренди), стягнення заборгованості, виселення, в задоволенні зазначеного позову відмовлено. (а.с.29-32).

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 15 березня 2017 року вказане рішення залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Згідно змісту ухвали, ОСОБА_1 при укладенні договору оренди свідомо не визначила банківську установу та реквізити поточного рахунку для розрахунку з нею орендарями, тривалий час втаємничено від державних органів фіскальної служби сторони договору оренди здійснювали свої розрахунки, а до суду з позовом ОСОБА_1 звернулася лише після виникнення корпоративного спору з відповідачами. На протязі семи років дії договору оренди позивач так і не спромоглася ініціювати укладення додаткової угоди з метою упорядочення здійснення розрахунку за оренду шляхом визначення банківської установи і реквізитів рахунку на її ім`я у відповідності до задекларованих в пункті 3.2 умов договору найму квартири від 09 грудня 2009 року. При цьому позивачем не спростовані доводи представника відповідача та надані нею докази на отримання позивачем ОСОБА_1 у якості попередньої оплати за відчуження спірної квартири засновнику ТОВ Спілка інвалідів Автомобіліст ОСОБА_2 60000 доларів США (а.с.81-82).

Крім того, ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 13 грудня 2017 року відхилена апеляційна скарга представника ОСОБА_1 і залишено без змін рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 10 липня 2017 року, яким розглянута цивільна справа № 639/9339/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за договором про завдаток та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору про завдатку таким, що не укладався, позов ОСОБА_2 задоволено частково, вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за договором про завдаток від 21 квітня 2016 року 60000 доларів США, що становить 1561380 грн, а також понесені витрати - 3445 грн, а всього 1564825 грн; інша частина позовних вимог ОСОБА_2 залишена без задоволення; у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору про завдаток таким, що не укладався, відмовлено за необґрунтованістю заявлених позовних вимог.

Апеляційний суд Харківської області погодився з висновком Жовтневого районного суду м. Харкова про те, що сторони не укладали договір купівлі-продажу, а тому вимоги щодо письмової форми правочину сторонами не порушені, у зв`язку з чим, відсутні підстави для визнання договору про завдаток таким, що не укладався.

Зазначені вище судові рішення набули законної сили і на час розгляду даної справи не скасовані.

Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 посилається на те, що 09 грудня 2009 року між нею з однієї сторони та ТОВ Автомобіліст і ТОВ Спілка інвалідів Автомобіліст (наймачі) з іншої сторони було укладено договір найму (оренди), 19 лютого 2010 року між нею та ТОВ Автомобіліст , ТОВ Спілка інвалідів Автомобіліст було укладено договір про внесення змін та доповнень № 1 до договору найму квартири від 09 грудня 2009 року, відповідно до якого, сторони домовилися внести зміни до п. 3.4 договору та викласти його в такій редакції: Плата за комунальні послуги не включена до сплати орендної плати. Орендодавці з травня 2016 року перестали сплачувати орендну плату за користування житлом. Враховуючи, що питання про стягнення заборгованості за період з травня 2016 року по 17 жовтня 2016 року вже було предметом розгляду у справі № 639/7728/16-ц рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 15 березня 2017 року, просить стягнути заборгованість з ТОВ Автомобіліст та ТОВ Спілка інвалідів Автомобіліст заборгованість орендної плати за період з 01 листопада 2016 року по 16 лютого 2018 року, в загальному розмірі 52098,47 грн., а саме: основного боргу - 47 200 грн.; інфляційних втрат - 3941,20 грн.; 3% річних - 957, 27 грн. з кожного.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. За вимогами ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 810 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. Підстави, умови, порядок укладення та припинення договору найму житла, що є об`єктом права державної або комунальної власності, встановлюються законом. До договору найму житла, крім найму житла, що є об`єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

За правилами ст. 815 ЦК України визначено обов`язки наймача житла. Наймач зобов`язаний використовувати житло лише для проживання у ньому, забезпечувати збереження житла та підтримувати його в належному стані. Наймач не має права провадити перевлаштування та реконструкцію житла без згоди наймодавця. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити плату за житло. Наймач зобов`язаний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором найму.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 10 липня 2017 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 та стягнуто на його користь з ОСОБА_1 60000 доларів США за невиконання договору про завдаток від 21 квітня 2016 року. При цьому судом визнано грошову суму отриману ОСОБА_1 авансом. У задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання договору завдатку від 21 квітня 2016 року таким, що не укладався, відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 13 грудня 2017 року рішення Жовтневого районного суду м. Харкова 10 липня 2017 року залишено без змін (а.с.57-59).

Відповідно до частини четвертої ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до умов договору про завдаток від 21 квітня 2016 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , п. 7 зазначеного договору сторони домовились, що ОСОБА_1 з 01 травня 2016 року не матиме жодних претензій щодо плати за оренду за Договором найму (оренди) квартири від 09 грудня 2009 року, укладеним з ТОВ Автомобіліст та ТОВ Спілка інвалідів Автомобіліст , вважаючи його фактично припиненим в односторонньому порядку з боку орендодавця у зв`язку з укладенням договору про завдаток, що не суперечить принципу свободи договору.

Як встановлено вище, зазначений договір про завдаток він був предметом судового розгляду, в задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання договору завдатку від 21 квітня 2016 року таким, що не укладався, відмовлено, на даний час не визнаний таким, що не укладався, тому є чинним, рішення суду набрало законної сили та не було скасовано. Позовних вимог про визнання недійсним або припиненим договору про завдаток у даній справі не заявлено.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно вимог статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Стаття 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 3 статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції та впливали на законність та обґрунтованість ухваленого судом рішення, апеляційна скарга не містить.

Відповідно до статті 375 ЦПК України , суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції повно і всебічно з`ясовано обставини справи, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України надана правильна правова оцінка доказам по справі, рішення суду відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України є законним і обґрунтованим, і доводами апеляційної скарги не спростовується, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що судом першої інстанції ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального праві, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 січня 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки у випадках, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України, безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 30 липня 2019 року.

Головуючий - суддя - І.О. Бровченко

Судді: Н.П. Пилипчук

А.І. Колтунова