Рішення

від 30.07.2019 по справі 905/997/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

30.07.2019 Справа № 905/997/19

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Демідової П.В., при секретарі судового засідання Бутовій Є.В., в судовому засіданні розглядається справа

за позовом Виробничого ремонтно-житлового підприємства, м. Часів Яр Донецької області,

до Товариства з обмеженою відповідальністю Квартал м. Часів Яр , м. Часів Яр Донецької області,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Часовоярської міської ради, м. Часів Яр Донецької області,

про стягнення заборгованості в розмірі основного боргу - 114 440,21 грн., пені - 21 429,65 грн., разом - 135 869,86 грн.,-

Представники сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи : не з`явився.

Суть справи:

Позивач, Виробниче ремонтно-житлове підприємство, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Квартал м.Часів Яр про стягнення заборгованості в розмірі основного боргу - 114 440,21 грн., пені - 21 429,65 грн., разом - 135 869,86 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором на утримання житлових будинків, споруд та прибудинкових територій від 31.07.2013 року.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 5 червня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по справі, визначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання та залучено до участі у справі третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Часовоярську міську раду.

20 червня 2019 року від позивача до суду надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до змісту якої позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати в загальній сумі 9 808, 42 грн., які складаються з витрат на адвокатські послуги та витрат на транспорт у разі використання власних транспортних засобів.

25 червня 2019 року від третьої особи до суду надійшла заява, за змістом якої останнім зазначено, що третя особа позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд розглядати дану справу без участі представника третьої особи.

12 липня 2019 року від позивача до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог, згідно з якою позивач уточнює, за якими саме рахунками у відповідача наявна заборгованість, а також просить суд стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 8 477, 87 грн.

17 липня 2019 року від позивача до суду надійшло клопотання про стягнення з відповідача судових витрат у загальному розмірі 8 477, 78 грн.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 18 липня 2019 року відкладено розгляд справи на 30 липня 2019 року.

18 липня 2019 року до суду від відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи.

Позивач в судове засідання не з`явився, про дату, місце та час розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, місце та час розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачеві.

Третя особа в судове засідання не з`явилась, про дату, місце та час розгляду справи повідомлена належним чином.

За змістом правової позиції Вищого господарського суду України, викладеної в п.3.9.2 постанови №18 від 26.12.2011р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , у випадку нез`явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. При цьому неявка у судове засідання однієї з сторін, належним чином повідомленої про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог.

Оскільки у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору та відповідачем не надано доказів в підтвердження поважності причин неявки його повноважного представника в судове засідання, справа розглядається відповідно до ст.202 ГПК України без явки сторін за наявними в ній матеріалами.

З`ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, суд,-

ВСТАНОВИВ:

31 липня 2013 року між Часовоярською міською радою (далі -власник), Виробничим ремонтним житловим підприємством міста Часів Яра (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Квартал м. Часів Яр (далі - Виконавець) укладений Договір на утримання житлових будинків, споруд та прибудинкових територій б/н (далі - договір)., за змістом якого Замовник передає майно, яке належить територіальній громаді м. Часів Яру, Виконавець приймає це майно задля здійснення функцій з його утримання та проведення розрахунків із споживачами. Перелік майна, що передається на утримання, зазначений у Переліку житлових будинків, споруд, що передаються на утримання Виконавцю, який є невід`ємною частиною цього Договору.

Відповідно до п. 1.3. Договору обсяги наданих послуг з утримання житлових будинків, споруд та прибудинкових територій встановлюються відповідно до переліку послуг, Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 року за № 869 та тарифу на послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій для будинків житлового фонду Часовоярської міської ради, затверджених рішенням виконавчого комітету міської ради від 18.04.2012 року за № 60.

Зі змісту п. 2.6. Договору вбачається, що Виконавець зобов`язаний, окрім іншого, прийняти на утримання майно згідно з актом приймання-передачі та сплачувати замовнику 7% від нарахованих платежів за послуги утримання житлових будинків, споруд та прибудинкових територій (п.п. 2.6.1., 2.6.23 Договору)

П. 2.6.24. Договору встановлено, що порядок сплати коштів, передбачених в п. 2.3.23. Договору, здійснюється шляхом перерахування на розрахунковий рахунок Замовника коштів не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, на основі рахунків, наданих Заявником Виконавцю. За несвоєчасне або в неповному обсязі внесення коштів, передбачених в п. 2.6.23. Виконавець сплачує Замовнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення (включаючи день оплати).

У відповідності до п.п. 4.1.-4.2. Договору усі спори, що виникають з цього Договору або пов`язані з ним, вирішуються шляхом переговорів між Сторонами. Якщо відповідний спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору відповідно до чинного законодавства України.

Додатковими угодами до цього Договору неодноразово пролонговано строк дії Договору, зокрема, за п. 1 Додаткової угоди № 7 до Договору від 29 грудня 2018 року Сторонами узгоджено, що строк дії Договору продовжений на один календарний рік і діє до 31 грудня 2019 року.

Підписанню зазначеної Додаткової угоди передував укладений між сторонами Протокол розбіжностей № 1 до Додаткової угоди № 7 від 29 грудня 2019 року, відповідно до якого Сторонами узгоджено, що Договір пролонгується на один календарний рік і діє до 31 грудня 2019 року за умови сплати заборгованості Виконавцем 7% Замовнику у розмірі 68 729, 66 грн. у строк до 1 березня 2019 року.

Сплата заборгованості повинна здійснюватися на наступних умовах:

- 3 879, 74 грн. за серпень 2018 року до 16 січня 2019 року;

- 16 206, 49 грн. за вересень 2018 року до 23 січня 2019 року;

- 16 206, 64 грн. за жовтень 2018 року до 16 лютого 2019 року;

- 16 214, 84 грн. за листопад 2018 року до 25 лютого 2019 року;

- 16 221, 95 грн. за грудень 2018 року до 1 березня 2019 року.

У разі несплати або несвоєчасної сплати коштів Додаткова угода вважається розірваною з моменту першого порушення графіку сплати заборгованості, а відповідно і дія Договору на утримання житлових будинків, споруд та прибудинкових територій від 31 липня 2013 року припиняється з того ж моменту.

Протокол розбіжностей був погоджений виконавцем шляхом надіслання на адресу третьої особи та позивача гарантійного листа від 29.12.2018 року, та погодження цьєї гарантії з боку позивача листом № 306 від 29.12.2018 року.

Відповідно до Акту прийому-передачі житлових будинків, споруд від 1 серпня 2013 року, Замовник передав, а Виконавець прийняв на утримання 138 житлових будинків у відповідності до Переліку. Акт складено та підписано сторонами без зауважень.

Як свідчать матеріали справи житлові приміщення на час розгляду справи знаходяться на обслуговуванні відповідача. Проте, листом № 57 від 25 березня 2019 року останній повідомив позивача та третю особу про намір розірвати договір, створити комісію з прийняття об`єктів обслуговування та складання акту прийому передачі житлового фонду з 1 червня 2019 року.

Враховуючі викладене та відсутність доказів розірвання договору, суд вважає доведеним факт виконання відповідачем послуг з утримання, експлуатації та ремонту майна, що передано йому за спірним договором.

Як зазначає позивач та не спростовує відповідач, останнім за період з червня 2018 року по травень 2019 року утворилась заборгованість у розмірі 114 440, 21 грн. та виникли підстави для нарахування штрафних санкцій.

На підтвердження заборгованості відповідача позивач надав до матеріалів справи рахунки, виставлені відповідачу на підставі п. 2.6.24. Договору, зокрема рахунок № 120 від 5 червня 2018 року на суму 16 166, 78 грн., рахунок № 144 від 3 липня 2018 року на суму 16 190, 23 грн., рахунок № 168 від 3 серпня 2018 року на суму 16 026, 71 грн., рахунок № 191 від 5 вересня 2018 року на суму 16 206, 49 грн., рахунок № 216 від 3 жовтня 2018 року на суму 16 206, 64 грн., рахунок № 242 від 2 листопада 2018 року на суму 16 214, 84 грн., рахунок № 268 від 4 грудня 2018 року на суму 16 221, 95 грн., рахунок № 1 від 11 січня 2019 року на суму 15 090, 31 грн., рахунок № 26 від 12 лютого 2019 року на суму 15 090, 31 грн., рахунок № 52 від 5 березня 2019 року на суму 15 089, 34 грн., рахунок № 77 від 3 квітня 2019 року на суму 15 079, 53 грн.

В матеріалах справи наявні платіжні доручення № 562 від 30 серпня 2018 року на суму 16 166, 78 грн., № 612 від 29 грудня 2018 року на суму 4 700 грн., № 667 від 12 квітня 2019 року на суму 30 000, 00 грн., відповідно до яких відповідач частково сплатив зазначену вище заборгованість. Крім того, між сторонами складено та підписано Згоду на залік взаємних вимог від 30 листопада 2018 року на суму 11 900, 00 грн. та від 22 грудня 2018 року на суму 11 467, 20 грн. Отже, відповідач частково погасив заборгованість в рамках суми у розмірі 74 233, 98 грн.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст.ст. 525, 526 ЦК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Таке імперативне врегулювання договірних відносин усуває будь-які сумніви щодо юридичного значення умов договору: вони є юридично обов`язковими, гарантують право учасникам договірних відносин бути впевненими в тому, що кожна зі сторін має виконувати умови договору належним чином, а цивільні права, що ґрунтуються на його умовах, підлягають захисту в тій же мірі і в той же спосіб, що і права, які прямо передбачені актами цивільного законодавства або випливають із них.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач неналежним чином здійснював свої зобов`язання за договором в рамках оплати 7% від наданих послуг на підставі п. 2.6.24. Договору, у зв`язку з чим позивач правомірно вимагає стягнути з відповідача основну заборгованість.

Після перевірки судом наданих до матеріалів справи доказів, суд зазначає, що позивач вірно визначив суму заборгованості у розмірі 114 440, 21 грн., підтвердивши невиконання відповідачем зобов`язань щодо сплати зазначеної суми належними доказами. Відповідач не спростував в цій частині вимоги позивача, у зв`язку з чим суд вважає позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості правомірними.

Крім основної заборгованості позивач просив суд стягнути пеню у розмірі 21 429, 65 грн.

У відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися у строки, встановлені договором.

Відповідно до ст.ст.611, 612 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав у строк, встановлений договором або законом.

Особливості регулювання відповідальності за порушення грошових зобов`язань у відносинах суб`єктів господарювання визначаються приписами статей 534, 549-552 ЦК України, статей 229-234 ГК України та статей Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань .

Зокрема, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. ст. 1,3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вбачається з наведеного вище, сторони узгодили відповідальність Виконавця за несвоєчасне або не в повному обсязі внесення коштів, передбачених п. 2.6.23 Договору у вигляді нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення.

Позивачем до матеріалів справи надані уточнення, з яких вбачається, що пеня розраховується за період з вересня 2018 року по 22 травня 2019 року, відповідачу нарахована пеня у розмірі 21 429, 65 грн. із розрахунку заборгованості 120 484,00 грн.

Судом встановлено, що позивачем не доведено наявність заборгованості в розмірі 120 484,00 грн., яка існувала на дату початку нарахування пені, вказану у розрахунку до позову, тобто на 5 червня 2018 року. Як свідчать матеріали справи та наданий позивачем акт звірки, заборгованість утворилась з 5 червня 2018 року у сумі 16 166,78 грн., з наступним погашенням заборгованості у серпні і далі утворювалася та погашалась, що підтверджується актом звірки, підписаним позивачем, копіями платіжних доручень, угодами про залік, та листуванням між сторонами. Так листом № 258 від 1 листопада 2018 року позивач визначив суму заборгованості за спірним договором станом на 31 жовтня 2018 року в сумі 64 630,07 грн., що в повному обсязі підтверджує інформацію, яка зазначена в акті звірки. Таким чином, розрахунок пені повинен здійснюватися щодо зобов`язання, яке виникає кожного місяця виходячи із заборгованості, яка утворилася у відповідний місяць.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, врахувавши уточнення до позовної заяви, в чкому визначений строк нарахування пені вересень 2018 року - травень 2019року, суд зазначає про часткову правомірність нарахування пені та задовольняє позовні вимоги щодо стягнення пені в розмірі 19 993, 04 грн.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вже було зазначено вище, позивач клопотав про збільшення позовних вимог в загальній сумі 9 808, 42 грн., які складаються з витрат на адвокатські послуги та витрат на транспорт у разі використання власних транспортних засобів.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач має право збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Разом з тим, Главою 8 Кодексу визначено зміст поняття судових витрат. Судові витрати включають в себе судовий збір та витрати, пов`язані з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та інші витрати, необхідні для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Суд, дослідивши контекстний зміст зазначеної заяви позивача, дійшов висновку, що фактично позивач просить суд стягнути судові витрати, які він поніс у зв`язку з розглядом, проте це не є збільшенням позовних вимог.

До заяви позивачем додано платіжне доручення № 1485 від 19 червня 2019 року, відповідно до якого позивач сплатив судовий збір у розмірі 147, 13 грн.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається у разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

З огляду на те, що позивач фактично позовні вимоги не збільшив, суму судового збору сплатив в повному обсязі під час подання позовної заяви до суду, суд дійшов висновку про повернення судового збору у розмірі 147, 13 грн., помилково сплаченого за платіжним дорученням № 1485 від 19 червня 2019 року.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

До матеріалів справи позивачем надано копію Договору про надання правничої допомоги № 1 від 22 травня 2019 року, укладеного між Адвокатом Коноваловою Г.О. та позивачем, за змістом якого предметом Договору є надання правничої допомоги позивачу.

П. 2.4. зазначеного Договору встановлено зобов`язання позивача сплатити адвокату гонорар та оплатити фактичні витрати, необхідні для виконання умов цього Договору.

П. 4.2. цього Договору встановлено, що гонорар складається з суми вартості наданої правничої допомоги, тарифи якої узгоджено сторонами у Додатку 1 до цього Договору.

Пунктом 2.3. зазначеного Договору визначено обов`язки Клієнта сплатити гонорар Адвокату в розмірі та в строки, погоджені між ними у додатковій угоді до цього Договору.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем до матеріалів справи долучено Звіти про виконання умов Договору № 1 від 18 червня 2019 року на суму 5 360 грн. та від 11 липня 2019 року на суму 1 921 грн. Крім того, позивачем долучено до матеріалів справи порожній лист службового легкового автомобіля № 16 від 25 червня 2019 року, згідно з яким останнім було витрачено 46, 64 літри пального на суму 1 196, 78 грн. За змістом п.4 ч. 3 ст. 123 ГПК України, до судових витрат віднесені витрати, пов 'язані з вчиненням процесуальних дій, у тому числі понесених стороною у зв`язку із участю в засіданні. Враховуючи явку директора позивача в судове засідання, суд вважає витрати обґрунтованими.

Також позивачем долучено копії видаткових касових ордерів № 70 від 11 липня 2019 року на суму 2 360, 00 грн., № 71 від 11 липня 2019 року на суму 1 921, 00 грн., ордер № 67 від 27 липня 2019 року на суму 3 000, 00 грн.. Відповідно до призначення платежу, зазначеного у ордерах, дані суми сплачувались за послуги адвоката Коновалової Г.О.

Право на правову допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України та статтею 16 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами статті 123 Господарського процесуального кодексу України, витрати на правову допомогу відносяться до судових витрат.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, між якими ці витрати підлягають розподілу разом із іншими судовими витратами за результатами розгляду справи.

Ст. 129 Господарського процесуального кодексу України регламентовано, що розмір судових витрат, понесених стороною під час розгляду справи, встановлюється судом на підставі відповідних доказів.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

За змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Така позиція суду збігається із позицією, викладеною у Постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду по справі № 906/194/16.

Таким чином, судом встановлено суму судових витрат, понесених позивачем, у розмірі 8 477, 78 грн.

Судові витрати у відповідності до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України стягуються з відповідача на користь позивача пропорційно задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 74, 76, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Виробничого ремонтно-житлового підприємства до Товариства з обмеженою відповідальністю Квартал м.Часів Яр про стягнення заборгованості в розмірі основного боргу - 114 440,21 грн., пені - 21 429,65 грн., разом - 135 869,86 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Квартал м.Часів Яр (84551, Донецька обл., місто Бахмут, місто Часів Яр, вулиця Червонофлотська, будинок 4, код ЄДРПОУ 38245979) на користь Виробничого ремонтно-житлового підприємства міста Часів Яра (84551, Донецька обл., Бахмутський район, місто Часів Яр, вулиця Комунальна, будинок 4, код ЄДРПОУ 24647462) суму заборгованості у розмірі 114 440, 21 грн., пеню у розмірі 19 993, 04 грн., судовий збір у розмірі 2 016, 45 грн., судові витрати у розмірі 8 387, 92 грн.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

В решті позовних вимог відмовити.

Повернути з Державного бюджету України на користь Виробничого ремонтно-житлового підприємства міста Часів Яра (84551, Донецька обл., Бахмутський район, місто Часів Яр, вулиця Комунальна, будинок 4, код ЄДРПОУ 24647462) судовий збір, сплачений за платіжним дорученням № 1485 від 16,06.2019 року на суму 147, 13 грн.

Рішення може бути оскаржене в Східний апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку передбаченому розділом IV ГПК України з урахуванням приписів перехідних положень.

Суддя П.В. Демідова

Повний текст рішення складено та підписано 05.08.2019р.

Інформацію щодо руху справи можна отримати на інформаційному сайті http://www.reyestr.court.gov.ua, веб-порталі "Судова влада України" (dn.arbitr.gov.ua).