Ухвала

від 05.06.2019 по справі 905/997/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

У Х В А Л А

05.06.2019р. Справа № 905/997/19

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Демідової П.В., розглянувши матеріали заяви про забезпечення позову Виробничого ремонтно-житлового підприємства м. Часів Яра по справі №905/997/19

за позовом Виробничого ремонтно-житлового підприємства м. Часів Яра, м. Часів Яр Донецької області

до Товариства з обмеженою відповідальністю Квартал м. Часів Яр , м. Часів Яр Донецької області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Часовоярської міської ради, м. Часів Яр Донецької області

про про стягнення заборгованості в розмірі основного боргу - 114 440,21 грн., пені - 21 429,65 грн., разом - 135 869,86 грн.,-

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Виробниче ремонтно-житлове підприємство м. Часів Яра, м. Часів Яр Донецької області звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Квартал м. Часів Яр , м. Часів Яр Донецької області про стягнення заборгованості за період з червня 2018 року по травень 2019 року в сумі 114 440, 21 грн. та пені в сумі 21 429, 65 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем зобов`язань за договором на утримання житлових будинків, споруд та прибудинкових територій від 31 липня 2013 року, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 114 440, 21 грн. та виникли підстави для нарахування пені.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 5 червня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача та призначено судове засідання на 25 липня 2019 року.

Одночасно, з позовною заявою за вих. №98 від 28.05.2019 року, позивач надав заяву про забезпечення позову за вих. №99 від 28.05.2019 року, згідно з якою позивач просить суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти у розмірі ціни позову - 135 869, 86 грн., витрат судового збору за подання позовної заяви в сумі 2 038, 05 грн. та витрат судового збору за подання заяви про забезпечення доказів в сумі 960, 50 грн., які обліковуються на розрахунковому рахунку відповідача, та можливих інших рахунках підприємства.

В обґрунтування заяви позивач посилається на лист № 57 від 25 березня 2019 року , згідно з яким відповідач зазначає, що він має намір розірвати договір та передати майно, а також фінансову та бухгалтерську документацію на баланс Виробничого ремонтно-житлового підприємства м. Часів Яр, в наслідок чого позивач дійшов висновку, що відповідач матиме змогу здійснювати дії (як припущення - переведення коштів на інший розрахунковий рахунок), що призведуть до завдання позивачу майнової шкоди , що унеможливить виконання рішення господарського суду. Вагомим, вважає позивач, у вирішенні цього питання є і та обставина, що статутний капітал відповідача складає 50 000 грн. Позивач наполягає на тому, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до безповоротних та негативних наслідків для нього та унеможливить виконання судового рішення за цією справою.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Положеннями статті 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог та застосовується судом як гарантія реального виконання рішення суду.

Відповідно до частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується у тому числі накладанням арешту на грошові кошти , що належать відповідачу.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що підставою для вжиття заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення того, що невжиття заходів до забезпечення позову у подальшому утруднить або зробить неможливим виконання рішення у разі задоволення заявлених вимог. Відтак, забезпечення позову у господарському процесі застосовується з метою забезпечення виконання судового рішення. Проте, таке забезпечення повинно співвідноситися із захистом інтересів позивача та майновими наслідками арешту активів відповідача.

Як свідчать матеріли справи, позивач, звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, обґрунтовує свої вимоги листом відповідача за вих. № 57 від 25.03.2019 року, відповідно до якого відповідач зазначає про намір розірвати договірні відносини між контрагентами за спірним договором, пропонує створити комісію для передачі житлових будинків позивачеві та підписати акти приймання передачі житлових будинків замовнику (позивачу) з 1 липня 2019 року.

Позивач зазначає, що внаслідок дострокового розірвання договору між сторонами, відповідач матиме змогу здійснювати дії, зокрема, переведення коштів на інший розрахунковий рахунок, що можуть призвести до завдання позивачу майнової шкоди та унеможливлення виконання рішення господарського суду.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем тощо).

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Надавши оцінку змісту листа відповідача за вих. № 57 від 25.03.2019 року, суд не вбачає намагань останнього ухилятися від виконання спірних грошових зобов`язань за договором, запровадження дій, які призведуть до невиконання рішення суду по цієї справі.

Суд також критично ставиться до позиції заявника, пов`язаної із ризиками переведення відповідачем коштів на інший розрахунковий рахунок . Законом України Про виконавче провадження , яким врегульована завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень ,запроваджено систему послідовних, ефективних дій , направлених на забезпечення виконання гарантій, встановлених ст. 129-1 Конституції України.

За змістом ст. 48 Закону, стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржникав усіх банках та інших фінансових установах. На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту. Таким чином, перерахування коштів на будь-який рахунок не перешкодить виконанню рішення та не стане перешкодою у зверненні стягнення на кошти боржника, у тому числі ті, що знаходяться у третіх осіб.

Стосовно позиції заявника про розмір статутного капіталу відповідача, суд також зазначає, що за змістом ст. 12 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю статутний капітал товариства складається з номінальної вартості часток його учасників, виражених у національній валюті України, он також визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів.

Проте, відповідно до ст. 66 ГК України джерелами формування майна підприємства є не тільки грошові та матеріальні внески засновників, але ідоходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності;доходи від цінних паперів;кредити банків та інших кредиторів;капітальні вкладення і дотації з бюджетів;майно, придбане в інших суб`єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку;інші джерела, не заборонені законодавством України. Враховуючи приписи ст.48 Закону України Про виконавче провадження , в межах виконання судового рішення, звертається стягнення на все майно боржника (крім деяких обмежень) в порядку та черговості, встановленої Законом.

Таким чином, розмір статутного фонду не є переконливим доказом неспроможності та ухилення відповідача від виконання судового рішення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність обставин, які свідчили б про здійснення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання рішення суду. Позивач до матеріалів заяви інших доказів, які свідчили б саме про вчинення конкретних дій з боку відповідача щодо ухилення від виконання зобов`язання не надав, а тому суд не вбачає підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

В мотивувальній частині заяви позивач посилається на ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський Суд тлумачить поняття засіб не як засіб, який може призвести до позитивного вирішення скарги особи, а передбачає лише існування доступної можливості звернення до установи, яка уповноважена розглядати справу по суті. Така позиція викладена у рішенні у справі Ван дер Вен, Лорсе та інші проти Нідерландів від 4 лютого 2003 року.

Враховуючи викладену позицію суду щодо підстав, за яких позивач просить запровадити забезпечення позову, а також викладену вище позицію Європейського Суду, суд не вбачає порушень прав позивача, гарантованих ст. 13 Конвенції.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 136, 137, 138 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволені заяви Виробничого ремонтно-житлового підприємства м. Часів Яра, м. Часів Яр Донецької області про забезпечення позову Виробничого ремонтно-житлового підприємства м. Часів Яра по справі №905/997/19 відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена в Східний апеляційний господарський суд протягом десяти днів з дня повного тексту ухвали в порядку передбаченому розділом IV ГПК України.

Суддя П.В. Демідова

Повний текст ухвали складено та підписано 05.06.2019р року.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб - порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://dn.arbitr.gov.ua.