Постанова

від 29.07.2019 по справі 520/1639/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2019 р. Справа № 520/1639/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ральченка І.М.

суддів: Катунова В.В. , Бершова Г.Є.

за участю секретаря судового засідання Патової Д. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.05.2019 року, суддя Супрун Ю.О., повний текст складено 17.05.2018 року, по справі № 520/1639/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозернопромресурс"

до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрозернопромресурс" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 12.02.2019 року №00000011420, яким підприємство позивача було повідомлено про застосування штрафних (фінансових) санкцій у вигляді збільшення суми грошового зобов`язання за платежем "Податок на додану вартість" на загальну суму 177373,75 грн., (з них за податковими зобов`язаннями 141899,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 35474,75 грн.).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.05.2019 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 12.02.2019 року №00000011420, яким підприємство Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозернопромресурс" повідомлено про застосування штрафних (фінансових) санкцій у вигляді збільшення суми грошового зобов`язання за платежем "Податок на додану вартість" на загальну суму 177373,75 грн., (з них за податковими зобов`язаннями 141899,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 35474,75 грн.).

Головне управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач), не погоджуючись з рішенням суду, подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення суду першої інстанції з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апелянт зазначив, що надані позивачем документи не підтверджують реальність господарських операцій з контрагентом, господарські взаємовідносини створені без мети настання правових наслідків.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Головним управлінням ДФС у Харківській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Агрозернопромресурс" податкового законодавства за період з 01.10.2015 року по 30.11.2018 року, валютного - за період 01.10.2015 року по 30.11.2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.10.2015 року по 30.11.2018 року, за результатами якої складено акт від 22.01.2019 року № 178/20-40-14-20-07/37283725 (а.с. 20 - 47).

Згідно висновків акту перевірки зазначено про порушення позивачем:

- п.п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами і доповненнями) встановлено заниження суми податку на додану вартість на загальну суму 141899,00 грн., в тому числі за липень 2018 року в сумі 45631,00 грн., за вересень 2018 року у сумі 76382,00 грн., жовтень 2018 року в сумі 19886,00 грн..

12.02.2019 року відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №00000011420, яким підприємство позивача було повідомлено про застосування штрафних (фінансових) санкцій у вигляді збільшення суми грошового зобов`язання за платежем "Податок на додану вартість" на загальну суму 177373,75 грн., (з них за податковими зобов`язаннями 141899,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 35474,75 грн.) (а.с. 19).

Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем підтверджено реальність здійснення господарських операцій з контрагентом належними первинними документами.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України.

Згідно з абз.1 та абз. 2 п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За визначенням, наведеним у пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктами а , б пункту 198.1 статті 198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абз. 1 п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201цього Кодексу.

Відповідно до абз. 1 п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що в спірний період між позивачем (покупець) та ТОВ «МЕГА-НК» (постачальник) укладено договір поставки № 15/02-2018 від 15.02.2018 року, згідно п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві добрива (надалі Товар) за специфікаціями, які є невід`ємними частинами договору в обумовлені даним договором і додатками до нього строки визначені договором та графіком поставки, а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього встановлену грошову суму в розмірі та строки, встановлені цим договором та додатками до нього ( а.с 76- 80).

Відповідно до п. 1.2 та п. 2.2 договору якість товару, що поставляється за цим договором, має відповідати технічним умовам на даний товар. Кожна партія товару визначається специфікацією, в який зазначається найменування товару, кількість Товару, що повинна постачатися в конкретній партії, ціна товару, строки оплати товару Специфікації узгоджуються сторонами на кожну партію товару і є невід`ємними частинами цього договору.

В підтвердження виконання договору позивачем надано: видаткову та податкову накладну від 26.02.2018 року № РН-0000035 на загальну суму 851396,88 грн., за товар Добриво «ЩЕДРА НИВА ГВ» , марка «А» (податкова накладна зареєстрована ТОВ «МЕГА-НК» в ЄРПН від 05.03.2018 року за № 9037156402); акт здачі-прийняття робіт (надання послуг); виписки по рахунку; товарно-транспортні накладні: № 35/1 від 26.02.2018 року, 35/2 від 28.02.2018 року, 35/3 від 02.03.2018 року, 35/4 від 05.03.2018 року, 35/5 від 09.03.2018 року, 35/6 від 13.03.2018 року, 35/7 від 15.03.2018 року, 35/8 від 19.03.2018 року; платіжні доручення: № 105 від 27.03.2018 року на суму 500000,00 грн., та № 134 від 16.04.2018 року на суму 351396,88 грн (а.с. 81-96).

Також позивачем надано прибуткову накладну № 24 від 26.02.2018 року, акт № 100418 за квітень 2018 року про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив та засобів хімічного захисту рослин, лімітно-забірні картки добрив від 10.04.2018 року за № АЗП 00000062, АЗП 00000064, АЗП 00000065, договір оренди складського приміщення, копію технічного паспорту на орендоване складське приміщення, що спростовує доводи апелянта про відсутність документів щодо внутрішнього переміщення.

Позивач та його контрагент на час здійснення господарських операцій були зареєстровані як юридичні особи, були платниками податку на додану вартість.

Отже, судом першої інстанції вірно встановлено обставини здійснення господарських операцій, формування витрат для цілей визначення податкового кредиту з податку на додану вартість, підтверджено здійснення руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлена спеціальна податкова правосуб`єктність учасників господарської операції та зв`язок між фактом придбання товарів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Відповідач не надав належних доказів того, що на момент проведення операцій з позивачем підприємство-контрагент було фіктивним, вчиняло порушення в сфері оподаткування, документувало безтоварні операції з метою формування фіктивного податкового кредиту для інших суб`єктів господарювання.

Водночас, реальність виконання вказаних вище господарських зобов`язань, безпосередньо пов`язаних з основною статутною діяльністю позивача, підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними документами.

Доводи апеляційної скарги щодо наявності податкової інформації по контрагенту позивача як доказ "безтоварності" господарських операцій суд вважає помилковим, оскільки чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Доводи податкового органу щодо недоліків товарно-транспортних накладних, видаткової накладної колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Таким чином, первинні документи, якими позивач доводить здійснення господарських операцій з вказаним контрагентом, оформлені належним чином, містять необхідні реквізити, повністю відображають зміст господарських операцій.

Щодо посилань контролюючого органу на те, що до перевірки не надано сертифікатів якості, колегія суддів зазначає наступне.

Під час судового розгляду справи встановлено, що товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджено дослідженими належним чином оформленими первинними документами в їх сукупності.

Сертифікати якості - документи, які підтверджують якість товарів, за своїм змістом не можуть доводити або спростовувати факт придбання товарів, оскільки вони не містять відомостей про господарську операцію та не фіксують факт їх здійснення, а містять інформацію про товар та його якість, підтверджують відповідність продукції встановленим вимогам та можливість її подальшого використання чи реалізації.

Колегія суддів зазначає, що сертифікати якості - це документи, які підтверджують якість товарів та за своїм змістом не можуть доводити або спростовувати факт поставки товарів, оскільки містять виключно інформацію стосовно відповідності товарів стандартам та технічним умовам. Крім того сертифікати відповідності, паспорти якості видаються безпосередньо виробником товару (продукції).

Відтак відсутність вказаних документів не може свідчити про безтоварність господарської операції, так само як і відсутність журналу видачі довіреностей.

Колегія суддів зазначає, відповідачем не надано належних доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань по господарських операціях на час їх виконання, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов`язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов`язань третіх осіб.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що факт надання послуг підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку позивача та податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується належними первинними документами.

За таких обставин, податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 12.02.2019 року №00000011420 є протиправним та правомірно скасовано судом.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив докази по справі, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.05.2019 по справі № 520/1639/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.М. Ральченко Судді В.В. Катунов Г.Є. Бершов Постанова складена в повному обсязі 05.08.2019 року