Постанова

від 30.07.2019 по справі 7/17-2087-2011

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2019 року м. ОдесаСправа № 7/17-2087-2011 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Лавриненко Л.В., Філінюка І.Г.

секретар судового засідання Чеголя Є.О.

Представники учасників справи в судове засідання не з`явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 14.05.2019

у справі №7/17-2087-2011

про банкрутство Кредитної спілки „Перше кредитне товариство"

ВСТАНОВИВ

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 31.05.2011 порушено провадження у справі про банкрутство Кредитної спілки "Перше Кредитне Товариство" за заявою ОСОБА_2 , введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.03.2013 затверджено реєстр вимог кредиторів Кредитної спілки "Перше Кредитне Товариство".

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.04.2016 затверджено мирову угоду, укладену між комітетом кредиторів Кредитної спілки "Перше Кредитне Товариство" в особі голови комітету кредиторів Азарова А.С. та боржником в особі керуючого санацією - арбітражного керуючого Дворніченко О.О. на підставі протоколу засідання комітету кредиторів від 15.02.2016, припинено дію мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного ухвалою Господарського суду Одеської області від 31.05.2011, та припинено провадження у справі № 7/17-2087-2011 про банкрутство Кредитної спілки "Перше Кредитне Товариство".

У травні 2019 ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Одеської області зі скаргою на дії державного виконавця в якій просив визнати дії старшого державного виконавця Другого Приморського відділу ДВС м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Виговського Ю.Д. неправомірними, зобов`язати старшого державного виконавця Другого Приморського відділу ДВС м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Виговського Ю.Д. прийняти до виконання виконавчий документ, а саме ухвалу Господарського суду Одеської області від 05.04.2016р. у справі №7/17-2087-2011 про затвердження мирової угоди між комітетом кредиторів КС "Перше Кредитне Товариство" та боржником, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.05.2019 у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця відмовлено.

В мотивах оскаржуваної ухвали суд першої інстанції посилаючись на приписи ст.ст. 339, 341 ГПК України, ст.ст. 79, 81 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" зазначив, що умови мирової угоди виконуються боржником добровільно, без виконавчих документів. Разом з цим, наслідки невиконання умов мирової угоди визначені ст. 82 Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Як відзначено судом першої інстанції, пред`явлення вимог кредиторів внаслідок невиконання умов мирової угоди у справах про банкрутство можливе лише у випадку відкриття провадження в іншій справі про банкрутство цього боржника за заявою іншого кредитора, який не приймав участі в даній справі. Таким чином, законодавство про банкрутство не передбачає примусове виконання ухвал про затвердження мирової угоди у справах про банкрутство на відміну від справ позовного провадження, ухвали по яким є виконавчими документами і повинні відповідати вимогам ст. 193 ГПК України та ч.1,2 ст. 4 Закону України „Про виконавче провадження".

Стосовно тверджень скаржника про те, що державний виконавець повинен був винести постанову про повернення виконавчого документа, а не повідомлення, судом першої інстанції з посиланням на приписи ч. 4 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження" зазначено, що враховуючи те, що чинним законодавством України не передбачено примусове виконання ухвал про затвердження мирової угоди у справах про банкрутство, державним виконавцем правомірно винесено повідомлення про повернення.

Не погодившись з даною ухвалою до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся ОСОБА_1 з апеляційною скаргою в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 14.05.2019 по справі №7/17-2087-2011 повністю та ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким задовольнити скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця, а саме визнати дії старшого державного виконавця Другого Приморського відділу ДВС м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Виговського Ю.Д. неправомірними, зобов`язати старшого державного виконавця Другого Приморського відділу ДВС м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Виговського Ю.Д. прийняти до виконання виконавчий документ, а саме ухвалу Господарського суду Одеської області від 05.04.2016р. у справі №7/17-2087-2011 про затвердження мирової угоди між комітетом кредиторів КС "Перше Кредитне Товариство" та боржником, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання ухвали суду.

Так апелянта посилаючись на приписи ст. 3 Закону України Про виконавче провадження зазначає, що ухвала про затвердження мирової угоди містить зобов`язальні дії щодо боржника, а саме сплатити стягувачу заборгованість відповідно до затвердженого графіку, отже є заходом примусового виконання рішення, чого не було враховано судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали.

З огляду на що апелянт вважає, що дії державного виконавця, а саме повернення виконавчого документу стягувачу, на думку апелянта, є безпідставними та неправомірними.

Посилаючись на правову позицію Вищого господарського суду України апелянт зазначає, що у випадку якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 19 Закону України Про виконавче провадження , то вона є виконавчим документом і підлягає виконанню державною виконавчою службою.

В той же час, як стверджує апелянт, державним виконавцем не вказано про невідповідність поданого виконавчого документу вимогам ст. 19 Закону України Про виконавче провадження , а тому ухвала про затвердження мирової угоди підлягає виконанню державною виконавчою службою.

Як відзначає апелянт, боржник грубо порушує умови мирової угоди, не повертає заборгованість, внаслідок чого порушено його право власності. З огляду на що саме зобов`язання державного виконавця здійснити безпосередні заходи щодо примусового виконання ухвали про затвердження мирової угоди є достатньою умовою для відновлення прав скаржника та є ефективним способом захисту.

Також апелянт вважає, що у порушення приписів ст. 37 Закону України Про виконавче провадження державною виконавчою службою винесено не постанову про повернення виконавчого документу, а повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання,

Наголошує апелянт й на порушенні судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки про дату, час і місце судового засідання, в якому розглядалася скарга на дії державного виконавця, він не був повідомлений належним чином, скарга розглянута за його відсутності.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2019 р. відкрито провадження у справі №7/17-2087-2011 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 14.05.2019 та призначено справу до розгляду на 30.07.2019.

В судове засідання від 30.07.2019 представники учасників провадження у справі не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Скаржник в апеляційній скарзі просив розгляд справи провести за його відсутності.

Враховуючи законодавчо визначений строк розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції у справах про банкрутство, а також те, що явка сторін судом не визнавалась обов`язковою, колегія суддів вважає, що нез`явлення у судове засідання представників учасників справи, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з ч.1 ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 9 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом визначено, що справи про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

За приписами ст. 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (ст. 340 ГПК України).

Згідно з ст.ст. 342, 343 ГПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Так з наявних матеріалів оскарження ухвали вбачається, що у травні 2019 р. ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Одеської області із скаргою на дії державного виконавця в якій просив визнати дії старшого державного виконавця Другого Приморського відділу ДВС м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Виговського Ю.Д. неправомірними, зобов`язати старшого державного виконавця Другого Приморського відділу ДВС м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Виговського Ю.Д. прийняти до виконання виконавчий документ, а саме ухвалу Господарського суду Одеської області від 05.04.2016р. у справі №7/17-2087-2011 про затвердження мирової угоди між комітетом кредиторів КС "Перше Кредитне Товариство" та боржником, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання ухвали суду.

В обґрунтування скарги заявник зазначив, що у зв`язку з невиконанням умов мирової угоди він звернувся до виконавчої служби з заявою про прийняття до виконання виконавчого документу та відкриття виконавчого провадження на підставі ухвали Господарського суду Одеської області від 05.04.2016 р. у справі №7/17-2087-2011 про затвердження мирової угоди, яка є виконавчим документом.

Звернення до державного виконавця, як наголошує заявник, було обумовлено невиконанням боржником своїх зобов`язань за мировою угодою.

Проте, за твердженням заявника, у квітні 2019 ним отримано повідомлення про повернення виконавчого документу без прийняття о виконання, яке обґрунтовано тим, що виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень, що виключає можливість прийняття виконавчого документу до виконання.

Натомість, як вважає заявник такі дії державного виконавця є неправомірними та не відповідають приписам ст. 3 Закону України Про виконавче провадження . Так заявник зазначив, що ухвала Господарського суду Одеської області від 05.04.2016 р., якою затверджено мирову угоду, містить зобов`язальні дії щодо боржника, а саме сплатити на користь кредитора заборгованість, тобто виконання рішення суду передбачає застосування заходів примусового виконання рішень.

Заявник також вважає, що державний виконавець у порушення приписів ст. 37 Закону України Про виконавче провадження надіслав стягувачу повідомлення про повернення виконавчого документу, у той час як у випадку наявності підстав для повернення виконавчого документу, за результатами розгляду заяви про прийняття виконавчого документу та відкриття виконавчого провадження повинен був винести постанову про повернення виконавчого документу.

Розглянувши означену скаргу суд першої інстанції дійшов висновку про її необґрунтованість та відмовив в її задоволенні у повному обсязі.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з ст.7 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом відповідно до цього Закону щодо боржника застосовуються судові процедури банкрутства, зокрема мирова угода.

Під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та/або розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється шляхом укладення угоди між сторонами (ст. 77 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ).

Відповідно до ст. 79 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про закриття провадження у справі про банкрутство. Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов`язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг. Одностороння відмова від мирової угоди не допускається.

Статтею 81 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом визначено, що з дня затвердження мирової угоди боржник приступає до погашення вимог кредиторів згідно з умовами цієї мирової угоди. Затвердження господарським судом мирової угоди є підставою для закриття провадження у справі про банкрутство.

Наслідки невиконання боржником мирової угоди визначені ст. 82 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом .

Так у відповідності до приписів ч. 9 ст. 82 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом у разі невиконання мирової угоди кредитори можуть пред`явити свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому цією мировою угодою. У разі відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство цього ж боржника обсяг вимог кредиторів, щодо яких було укладено мирову угоду, визначається в межах, передбачених зазначеною мировою угодою.

Отже приписами Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , які є спеціальними у даній справі, передбачено право кредитора захистити свої права у випадку невиконання боржником мирової угоди.

Відтак невиконання боржником зобов`язань по мировій угоді, затвердженій господарським судом у справі про банкрутство, є підставою для пред`явлення кредиторами своїх вимоги до боржника в обсязі, передбаченому цією мировою угодою.

При цьому колегія суддів відзначає, що Законом України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , на відміну від справ позовного провадження, ухвали по яким є виконавчими документами і повинні відповідати вимогам ст. 193 ГПК України та ч.1,2 ст. 4 Закону України „Про виконавче провадження", не передбачено примусового виконання ухвали про затвердження мирової угоди у справах про банкрутство.

Судова колегія відзначає, що мирова угода у справі про банкрутство є новацією зобов`язання боржника перед кредиторами та відповідною процедурою в ході провадження у справі про банкрутство, передбачає право кредиторів захистити свої інтереси в обсязі, передбаченому цією мировою угодою. При цьому з огляду на новацію основного зобов`язання, первісне зобов`язання боржника припиняється.

Також слід відзначити, що на відміну від загального позовного провадження, у відповідності до якого ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження", мирова угода затверджена у справі про банкрутство не є виконавчим документом та наслідки її невиконання передбачені п.9 ст. 82 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом . До того ж колегія суддів відзначає, що у відповідності до п. 6 ст. 82 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом мирова угода може бути розірвана в разі невиконання боржником умов мирової угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів в межах провадження справи про банкрутство.

Колегією суддів не приймаються до уваги посилання апелянта на правову позицію Вищого господарського суду України викладену у постанові №2/101/09 від 30.09.2009 р. та рекомендації Президії Вищого господарського суду України №04-5/141 від 25.04.2008 р., оскільки вказані висновку стосуються виконання сторонами мирової угоди затвердженої у позовному провадженні, у той час як у справі, що розглядається мирова угода затвердження у справі про банкрутство.

Вищенаведене спростовує твердження апелянта з приводу того, що ухвала Господарського суду Одеської області від 05.04.2016 у даній справі про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та мала б бути прийнята державним виконавцем до виконання.

Не заслуговують на увагу й твердження апелянта з приводу того, що державний виконавець повинен був винести постанову про повернення виконавчого документа, а не повідомлення з огляду на наступне.

Так у повідомленні про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання державний виконавець, як на підставу його повернення, послався на приписи п.7 ч.4 ст. 4 Закону України Про виконавче провадження .

У відповідності до приписів п.7 ч.4 ст. 4 Закону України Про виконавче провадження виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо зокрема виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень.

При цьому судова колегія відзначає, що зазначеною нормою не визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби саме постановою.

Відтак з урахуванням того, що чинним законодавством України не передбачено примусового виконання ухвали про затвердження мирової угоди у справі про банкрутство, колегія суддів вважає, що державним виконавцем правомірно винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі ч. 4 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження".

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця та відповідно відсутності підстав для її задоволення.

Разом з цим колегія суддів погоджується із доводами за апеляційною скаргою щодо неналежного повідомлення ОСОБА_1 про час, дату та місце розгляду справи за його скаргою на дії державного виконавця.

Відповідно до ст. 342 ГПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

За приписами ст. 196 ГПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи. Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів. Судове засідання проводиться у спеціально обладнаному приміщенні - залі судових засідань. Окремі процесуальні дії в разі необхідності можуть вчинятися за межами приміщення суду.

Так ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.05.2019 прийнято скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця до провадження та призначено до розгляду на 14.05.2019. Також в означеній ухвалі вказано про направлення ухвали на адресу заявника ( АДРЕСА_1 ).

Колегія суддів відзначає, що у скарзі на дії державного виконавця ОСОБА_1 визначив адресою для листування АДРЕСА_2 .

Між тим, наявні матеріали оскарження ухвали містять рекомендоване повідомлення від 07.05.2019 адресоване ОСОБА_1 направлене за адресою АДРЕСА_2 .

За даними офіційного сайту Укрпошта поштове відправлення з штрихкодовим ідентифікатором №6511911033263 не було вручено адресату та повернуто за зворотною адресою.

З огляду на вищевикладене колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції не було належним чином повідомлено ОСОБА_1 про час, дату та місце розгляду скарги на дії державного виконавця.

За приписами ч.3 ст. 277 ГПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає, що скаржниками доведено порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке полягає у належному повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, що у відповідності до вимог п.3 ч.3 ст.277 ГПК України є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що ухвала Господарського суду Одеської області від 14.05.2019 підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення, про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця.

Керуючись статтями 269-271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 14.05.2019 у справі №7/17-2087-2011 скасувати.

У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця відмовити.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 05.08.2019.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Лавриненко Л.В.

Суддя Філінюк І.Г.