Постанова

від 15.01.2020 по справі 7/17-2087-2011

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2020 року

м. Київ

Справа № 7/17-2087-2011

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н.Г. - головуючого, Жукова С.В., Білоуса В.В.,

за участю секретаря судового засідання Громак В.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.07.2019 в частині відмови у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця

у справі № 7/17-2087-2011

про банкрутство Кредитної спілки "Перше Кредитне Товариство", -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 31.05.2011 порушено провадження у справі № 7/17-2087-2011 про банкрутство Кредитної спілки "Перше Кредитне Товариство" за заявою ОСОБА_2 , введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 01.10.2013 р. введено процедуру санації КС "Перше Кредитне Товариство" та призначено керуючого санацією - арбітражного керуючого Дворніченка О.О.

Ухвалою господарського суду від 28.07.2014 затверджено План санації боржника - Кредитної спілки "Перше Кредитне Товариство", схвалений на зборах кредиторів.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.04.2016 у справі № 7/17-2087-2011 затверджено мирову угоду, укладену між комітетом кредиторів Кредитної спілки "Перше Кредитне Товариство" в особі голови комітету кредиторів Азарова А.С. та боржником в особі керуючого санацією - арбітражного керуючого Дворніченко О.О. на підставі протоколу засідання комітету кредиторів від 15.02.2016. Припинено дію мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного ухвалою Господарського суду Одеської області від 31.05.2011, та припинено провадження у справі № 7/17-2087-2011 про банкрутство Кредитної спілки "Перше Кредитне Товариство".

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Одеської області зі скаргою на дії державного виконавця в якій просив визнати дії старшого державного виконавця Другого Приморського відділу ДВС м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Виговського Ю.Д. неправомірними, зобов`язати старшого державного виконавця Другого Приморського відділу ДВС м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Виговського Ю.Д. прийняти до виконання виконавчий документ, а саме ухвалу Господарського суду Одеської області від 05.04.2016р. у справі №7/17-2087-2011 про затвердження мирової угоди між комітетом кредиторів Кредитної спілки "Перше Кредитне Товариство" та боржником, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.05.2019 у справі № 7/17-2087-2011 (суддя Найфлейш В.Д.) у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні скарги на дії державного виконавця, суд першої інстанції виходив з того, що у справі про банкрутство умови мирової угоди виконуються боржником добровільно, без виконавчих документів; наслідки невиконання умов мирової угоди визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

За висновком місцевого господарського суду, пред`явлення вимог кредиторів внаслідок невиконання умов мирової угоди у справах про банкрутство можливе лише у випадку відкриття провадження в іншій справі про банкрутство цього боржника за заявою іншого кредитора, який не приймав участі в даній справі.

При цьому суд першої інстанції дійшов також висновку, що законодавство про банкрутство не передбачає примусове виконання ухвал про затвердження мирової угоди у справах про банкрутство на відміну від справ позовного провадження, ухвали по яким є виконавчими документами і повинні відповідати вимогам ст. 193 ГПК України та ч.1,2 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження".

Відхиляючи аргументи скаржника про те, що державний виконавець повинен був винести постанову про повернення виконавчого документа, а не повідомлення, суд першої інстанції з посиланням на приписи ч. 4 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження" зазначив, що оскільки чинним законодавством України не передбачено примусове виконання ухвал про затвердження мирової угоди у справах про банкрутство, державним виконавцем правомірно винесено повідомлення про повернення.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.07.2019 у справі № 7/17-2087-2011 (колегія суддів: Аленін О.Ю. - головуючий, Лавриненко Л.В., Філінюк І.Г.) ухвалу Господарського суду Одеської області від 14.05.2019 у справі №7/17-2087-2011 скасовано. У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця відмовлено.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду щодо необґрунтованості скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця та, відповідно, відсутності підстав для її задоволення.

Разом з цим, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції на підставі п.3 ч.3 ст.277 ГПК України, апеляційний суд виходив з того, що судом першої інстанції не було належним чином повідомлено ОСОБА_1 про час, дату та місце розгляду скарги на дії державного виконавця.

Не погоджуючись з зазначеною постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.07.2019 в частині відмови у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця у справі № 7/17-2087-2011 та ухвалити нове рішення у відповідній частині (не передаючи справу на новий розгляд), яким задовольнити скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця, а саме:

- визнати дії старшого державного виконавця Другого Приморського відділу ДВС м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Виговського Ю.Д. неправомірними,

- зобов`язати старшого державного виконавця Другого Приморського відділу ДВС м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Виговського Ю.Д. прийняти до виконання виконавчий документ, а саме ухвалу Господарського суду Одеської області від 05.04.2016р. у справі №7/17-2087-2011 про затвердження мирової угоди між комітетом кредиторів КС "Перше Кредитне Товариство" та боржником, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання зазначеної ухвали суду.

Підставами для скасування оскаржуваної постанови заявник касаційної скарги зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Так, обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, ОСОБА_1 наголошує на тому, що на його думку, ухвала суду про затвердження мирової угоди в процедурі банкрутства є виконавчим документом і підлягає примусовому виконанню державною виконавчою службою, а висновки апеляційного суду про те, що така ухвала не є виконавчим документом є помилковими, оскільки ні в Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ні в Законі України "Про виконавче провадження" відсутні будь-які положення та норми, які дійсно надають саме таке визначення.

При цьому, заявник касаційної скарги посилається на рекомендації президії Вищого господарського суду України від 04-5/141 від 25.04.2008 щодо виконання сторонами мирової угоди та правову позицію, викладену у постанові Вищого господарського суду України від 30.09.2009 у справі № 2/101/09.

Крім того, за твердженням ОСОБА_1 , відмовивши у задоволенні скарги на дії державного виконавця, суд апеляційної інстанції не забезпечив скаржнику поновлення порушеного права, чим порушив конституційний принцип верховенства права, надавши перевагу нормам законодавства про банкрутство, не врахував необхідності застосування принципу ефективності судового захисту порушених прав.

Як вказує ОСОБА_1 , твердження суду апеляційної інстанції про те, що його майнові інтереси є цілком захищеними законодавством, не відповідають дійсності, оскільки насправді скаржник не має жодного дієвого способу повернути заборгованість іншим шляхом, ніж у примусовому порядку виконання ухвали суду про затвердження мирової угоди.

Разом з тим, скаржник вказує на те, що апеляційним судом не надано належної оцінки порушенню норм процесуального права державним виконавцем при поверненні стягувачу виконавчого документа, посилаючись на те, що у порушення приписів ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" державною виконавчою службою винесено не постанову про повернення виконавчого документу, а повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.

Згідно з витягом з протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу Касаційного господарського суду від 30.09.2019, для розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 у справі № 7/17-2087-2011 визначено колегію суддів у складі: Ткаченко Н.Г. - головуючого (доповідача), Жукова С.В., Білоуса В.В.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 7/17-2087-2011 касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.07.2019 в частині відмови у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця залишено без руху.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.11.2019 у справі №7/17-2087-2011 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.07.2019 в частині відмови у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця; призначено розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 у відкритому судовому засіданні на 04.12.2019 о 10 год. 45 хв.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.12.2019 розгляд справи № 7/17-2087-2011 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.07.2019 в частині відмови у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця відкладено на 15.01.2020 на 09 год. 45 хв.

Відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не надходили.

В судове засідання Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 15.01.2020 учасники справи не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.

При цьому, від ОСОБА_1 до касаційного суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., перевіривши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, провадження у справі № 7/17-2087-2011 про банкрутство Кредитної спілки "Перше Кредитне Товариство" було порушено та здійснювалось в порядку норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, чинній до 19.01.2013.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.04.2016 у справі № 7/17-2087-2011 затверджено мирову угоду, укладену між комітетом кредиторів Кредитної спілки "Перше Кредитне Товариство" в особі голови комітету кредиторів Азарова А.С. та боржником в особі керуючого санацією - арбітражного керуючого Дворніченко О.О. на підставі протоколу засідання комітету кредиторів від 15.02.2016. Припинено дію мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного ухвалою Господарського суду Одеської області від 31.05.2011, та припинено провадження у справі № 7/17-2087-2011 про банкрутство Кредитної спілки "Перше Кредитне Товариство".

Предметом даного судового розгляду є скарга ОСОБА_1 на дії державного виконавця, в якій скаржник просив визнати дії старшого державного виконавця Другого Приморського відділу ДВС м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Виговського Ю.Д. неправомірними, зобов`язати старшого державного виконавця Другого Приморського відділу ДВС м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Виговського Ю.Д. прийняти до виконання виконавчий документ, а саме ухвалу Господарського суду Одеської області від 05.04.2016 у справі №7/17-2087-2011 про затвердження мирової угоди між комітетом кредиторів КС "Перше Кредитне Товариство" та боржником, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання ухвали суду.

Зазначена скарга ОСОБА_1 обґрунтована тим, що у зв`язку з невиконанням умов мирової угоди він звернувся до виконавчої служби з заявою про прийняття до виконання виконавчого документу та відкриття виконавчого провадження на підставі ухвали Господарського суду Одеської області від 05.04.2016 у справі №7/17-2087-2011 про затвердження мирової угоди, яка є виконавчим документом. Звернення до державного виконавця, як наголошує скаржник, було обумовлено невиконанням боржником своїх зобов`язань за мировою угодою.

Як стверджує ОСОБА_1 , у квітні 2019 року ним отримано повідомлення про повернення виконавчого документу без прийняття до виконання, яке обґрунтовано тим, що виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень, що виключає можливість прийняття виконавчого документу до виконання. Натомість, скаржник вважає, що такі дії державного виконавця є неправомірними та не відповідають приписам ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" .

Так, на думку скаржника, ухвала Господарського суду Одеської області від 05.04.2016, якою затверджено мирову угоду, містить зобов`язальні дії щодо боржника, а саме сплатити на користь кредитора заборгованість, тобто виконання рішення суду передбачає застосування заходів примусового виконання рішень.

ОСОБА_1 у своїй скарзі послався також на те, що державний виконавець у порушення приписів ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" надіслав стягувачу повідомлення про повернення виконавчого документу, у той час як у випадку наявності підстав для повернення виконавчого документу, за результатами розгляду заяви про прийняття виконавчого документу та відкриття виконавчого провадження повинен був винести постанову про повернення виконавчого документу.

Відповідно до ч.1 ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України , цього Кодексу , Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" , а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За змістом ст. 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу , порушено їхні права.

Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (ст. 340 ГПК України ).

Згідно з ст.ст. 342 , 343 ГПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

За приписами ст. 35 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.

Оскільки в силу норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мирова угода у справі про банкрутство є не тільки правочином, а одночасно є і судовою процедурою, тому умови та порядок укладання мирової угоди регулюються нормами Закону, які є спеціальними.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 37 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство. Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов`язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг. Одностороння відмова від мирової угоди не допускається.

Наслідки невиконання боржником мирової угоди визначені ст. 39 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" .

Так, відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 39 цього Закону, мирова угода може бути розірвана за рішенням господарського суду у разі невиконання боржником умов мирової угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів. Розірвання мирової угоди господарським судом щодо окремого кредитора не тягне її розірвання щодо інших кредиторів.

Крім того, згідно з ч. 8 ст. 39 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у разі невиконання мирової угоди кредитори можуть пред`явити свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому цією мировою угодою. У разі порушення провадження у справі про банкрутство цього ж боржника обсяг вимог кредиторів, щодо яких було укладено мирову угоду, визначається в межах, передбачених зазначеною мировою угодою.

Відтак, як вірно було зазначено апеляційним судом, нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" , які є спеціальними у даній справі, передбачено право кредитора захистити свої права у випадку невиконання боржником мирової угоди.

Виходячи з аналізу наведених норм, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що на відміну від справ позовного провадження, по яким ухвали про затвердження мирової угоди є виконавчими документами і повинні відповідати вимогам ст. 193 ГПК України та ч.1, 2 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження", мирова угода, затверджена у справі про банкрутство, не є виконавчим документом, законом не передбачено її примусове виконання, а наслідки невиконання ухвали про затвердження мирової угоди передбачені нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" .

Доводи ОСОБА_1 , які викладені також і в касаційній скарзі, про необхідність врахування при розгляді даної справи правової позиції Вищого господарського суду України, викладеної у постанові №2/101/09 від 30.09.2009, та у рекомендаціях Президії Вищого господарського суду України №04-5/141 від 25.04.2008 були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції та обґрунтовано відхилені як безпідставні.

Як правильно встановлено апеляційним судом, вказані висновки Вищого господарського суду України стосуються виконання сторонами мирової угоди затвердженої у позовному провадженні, у той час як у справі, що розглядається, мирова угода затверджена у справі про банкрутство.

Враховуючи викладене, колегією суддів відхиляються як безпідставні аргументи заявника касаційної скарги про те, що ухвала Господарського суду Одеської області від 05.04.2016 про затвердження мирової угоди у даній справі про банкрутство Кредитної спілки "Перше Кредитне Товариство" є виконавчим документом та мала б бути прийнята державним виконавцем до виконання.

Разом з тим, посилання скаржника на те, що державний виконавець повинен був винести постанову про повернення виконавчого документа, а не повідомлення, також були обґрунтовано відхилені судом апеляційної інстанції, і колегія суддів погоджується з ним.

Так, як встановлено апеляційним судом, у повідомленні про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання державний виконавець як на підставу його повернення послався на норми п. 7 ч. 4 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження", згідно з якими документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо зокрема виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень.

При цьому, як вбачається, названою нормою не визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби саме постановою.

З огляду на наведене та оскільки чинним законодавством не передбачено примусового виконання ухвали про затвердження мирової угоди у справі про банкрутство, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що державним виконавцем правомірно винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі ч. 4 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження" .

Водночас, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що помилкове посилання суду апеляційної інстанції за результатом апеляційного перегляду судового рішення про відмову у задоволенні скарги на дії державного виконавця щодо повернення мирової угоди, укладеної у справі про банкрутство, на норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, чинній з 19.01.2013, які є аналогічними за змістом нормам Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, чинній до 19.01.2013 і які підлягають застосуванню у даній справі, не впливає на правильність висновків апеляційного суду про відсутність правових підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 300 ГПК України).

Виходячи з аналізу наведених вище норм та меж розгляду справи судом касаційної інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанцій про необґрунтованість скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця та відсутність підстав для її задоволення.

Аргументи заявника касаційної скарги про наявність підстав для задоволення його скарги на дії державного виконавця не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

Відтак, наведені ОСОБА_1 у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваної постанови, оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами та не доводять порушення або неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а колегія суддів не встановила фундаментальних порушень апеляційним судом при розгляді даного спору.

Враховуючи викладене, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.07.2019 в частині відмови у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця у справі № 7/17-2087-2011 прийнята судом у відповідності до фактичних обставин та у відповідності до вимог матеріального права і процесуального права, підстав для її зміни або скасування не вбачається.

Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду не вбачається, судові витрати відповідно до ст.129 ГПК України покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 314, 315, 317 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.07.2019 в частині відмови у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця у справі № 7/17-2087-2011 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя Ткаченко Н.Г.

Судді Білоус В.В.

Жуков С.В.