Рішення

від 01.08.2019 по справі 906/486/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" серпня 2019 р. м. Житомир Справа № 906/486/19

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Лозинської І.В.,

секретаря судового засідання Шевчук - Сингаївської І.Г.

за участю представників сторін:

- від позивача: не прибув

- від відповідача: не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Амбасадор Агро" (Київська область, Рокитнянський район, с. Запруддя)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинський бекон" (Житомирська область, Малинський район, сільрада Малинівська)

про стягнення 648651,52 грн.

ТОВ "Амбасадор Агро" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з ТОВ "Малинський бекон" 648651,52 грн., з яких 415350,00 грн. боргу, 162953,75 грн. пені, 56487,60 грн. інфляційних нарахувань, 13860,17 грн. 3 % річних, а також судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 9729,79 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем умов договору купівлі - продажу №17МБ на поставку сільськогосподарської продукції від 17.04.2014 щодо своєчасної оплати за отриманий товар - макуху соєву загальною вартістю 415350,00грн., отриману відповідачем на підставі видаткової накладної №30/05 від 30.05.2016 та товарно-транспортної накладної № 30/05 від 30.05.2016.

Ухвалою від 23.05.2019 господарський суд прийняв вказану позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, постановив здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання суду.

Ухвалою від 11.07.2019 господарський суд розгляд справи у підготовчому засіданні відклав на 19.07.2019 о 12:00; постановив повідомити директора ТОВ "Малинський бекон" ОСОБА_1 про розгляд справи та засідання суду за таким номером телефону: НОМЕР_1 .

Як вбачається із довідки секретаря судового засідання Шевчук-Сингаївської І.Г. від 15.07.2019, після набору вказаного номера 12.07.2019 та 15.07.2019 був відсутній зв`язок з даним абонентом (а. с. 73).

Ухвалою від 19.07.2019 господарський суд закрив підготовче провадження, справу призначив до судового розгляду по суті на 01.08.2019 о 10:30 (а. с. 78).

До суду надійшли такі документи:

- 31.07.2019 - повернулась ухвала господарського суду від 19.07.2019, адресована ТОВ "Малинський бекон", з відміткою працівника поштового зв"язку "за закінченням встановленого строку зберігання";

- 01.08.2019 - від представника позивача - клопотання від 29.07.2019 про розгляд справи без участі позивача.

Представники сторін в засідання суду не прибули.

Відповідач своїм правом на надання відзиву на позов не скористався, свого представника в судове засідання не направив; про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

За ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 161 ГПК України подання заяв по суті справи є правом учасників процесу.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ратифікованої Законом від 17.07.1997 гарантує кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, в якій вона є стороною.

Враховуючи, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, проте не скористався правами, передбаченими ст. 165 ГПК України та виходячи з того, що участь в судовому засіданні є правом, а не обов`язком сторони, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

1. Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

В матеріалах справи є договір купівлі - продажу № 17МБ на поставку сільськогосподарської продукції від 17.04.2014 (далі - договір купівлі-продажу), який укладений між ТОВ "Амбасадор Агро" (постачальник, позивач) та ТОВ "Малинський бекон" (покупець, відповідач) (а. с. 12, 13).

У п. 1.1 договору купівлі-продажу сторонами погоджено, що постачальник зобов"язується передати у власність покупця сільськогосподарську продукцію (далі - товар), а покупець - оплатити та прийняти товар відповідно до умов даного договору.

За п. 3.1, 3.2, 3.3 договору купівлі-продажу найменування, кількість, ціна товару встановлюється згідно з накладними (рахунками) або специфікаціями.

Загальна вартість даного договору становить суму загальної вартості видаткових накладних, підписаних сторонами (п. 3.4. договору купівлі-продажу).

Згідно з п. 4.6. договору купівлі-продажу датою поставки кожної окремої партії товару вважається дата поставки товару, що зазначена у ТТН на товар.

Пунктом 5.1. договору купівлі-продажу передбачено, що оплату за товар, який поставляється за даним договором, покупець проводить в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника згідно специфікацій підписаних сторонами на загальну вартість кожної окремої партії товару, протягом трьох банківських днів з дати пред"явлення рахунку на оплату. Кожна наступна партія товару поставляється після її повної оплати.

Як зазначено, позивачем на виконання умов зазначеного договору купівлі-продажу, 30.05.2016 позивачем було поставлено відповідачу товар - макуху соєву у кількості 35,500 тонн, загальною вартістю 415350,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 30/05 від 30.05.2016 (а.с.14) та товарно-транспортною накладною №30/05 від 30.05.2016 (а. с. 15).

Відповідач не сплатив позивачу за отриманий товар.

У зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань, позивачем направлено відповідачу вимогу щодо повернення боргу від 12.03.2018, вих. №1 разом з рахунком -фактурою №8 від 30.05.2016 (а. с. 16, 17), яка залишилась без відповіді та задоволення.

За таких обставин, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача 648651,00 грн., з яких 415350,00 грн. основного боргу, 162953,75 грн. пені, 56487,60 грн. інфляційних нарахувань, 13860,17 грн. 3 % річних, а також судових витрат по сплаті судового збору та на професійну правничу допомогу.

2. Мотивована оцінка суду аргументів, наведених позивачем.

2.1. Щодо продовження (чинності) дії договору купівлі - продажу № 17МБ на поставку сільськогосподарської продукції від 17.04.2014.

Судом встановлено, що п.10.1. зазначеного договору купівлі-продажу передбачено, що даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2014, але в будь-якому випадку до моменту повного виконання сторонами їх обов"язків.

Позивачем у позовній заяві наголошено, що незважаючи на вказану умову, договір після 31.12.2014 не припинив свою дію, а продовжив чинність на тих же умовах та на невизначений строк, оскільки після 31.12.2014 між сторонами впродовж наступних двох років здійснювалась купівля - продаж товарів з посиланням на договір купівлі - продажу № 17МБ від 17.04.2014.

Так, дійсно за даними видаткової накладної № 30/05 від 30.05.2016 (а. с. 14) вбачається посилання на зазначений договір.

Однак, з таким аргументом позивача, суд не може погодитися з огляду на таке.

Частиною 1 статті 598 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Частиною 2 цієї статті визначено, що припинення зобов`язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Стаття 599 ЦК України та стаття 202 ГК України передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Поряд із належним виконанням законодавство передбачає й інші підстави припинення зобов`язань (прощення боргу, неможливість виконання, припинення за домовленістю, передання відступного, зарахування).

Слід зазначити, що чинне законодавство не передбачає таку підставу припинення зобов`язання як закінчення строку дії договору.

Відповідно до ч. 7 ст. 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли в сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Таким чином, лише те зобов`язання, яке існувало на момент дії договору, однак лишилося невиконаним, підлягає виконанню незалежно від того, що термін дії договору закінчився.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 927/333/17 та від 19.03.2019 у справі № 916/626/18.

В той же час, з огляду на фактичні обставини та відсутність в матеріалах справи інших доказів щодо продовження дії договору, суд вважає, що договір купівлі - продажу № 17МБ на поставку сільськогосподарської продукції від 17.04.2014 діяв до 31.12.2014.

Тому суд вважає. що факт поставки відповідачу товару - макухи соєвої на підставі видаткової накладної № 30/05 від 30.05.2016 (а. с. 14) та товарно-транспортної накладної №30/05 від 30.05.2016 (а. с. 15) відбувся після закінчення строку дії (або поза межами дії) договору купівлі - продажу № 17МБ на поставку сільськогосподарської продукції від 17.04.2014 на підставі усної домовленості, досягнутої між сторонами.

У договорі купівлі - продажу № 17МБ на поставку сільськогосподарської продукції від 17.04.2014 відсутня умова, погоджена між сторонами, стосовно продовження строку дії договору після 31.12.2014.

Умовою сторонами у п. 10.1. визначено лише "в будь-якому випадку до моменту повного виконання сторонами їх обов`язків".

Тому, зобов`язання за зазначеною видатковою накладною № 30/05 від 30.05.2016 не вважається таким, яке існувало на момент дії договору купівлі - продажу № 17МБ на поставку сільськогосподарської продукції від 17.04.2014.

3. Норми права (нормативно - правові акти), які застосував господарський суд.

За приписами ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин у відповідності до ст. 205 ЦК України може вчинятися як в усній, так і в письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Таким чином, законодавством передбачена можливість укладення договорів у спрощеному порядку через: ділову переписку - шляхом обміну документами, в тому числі електронними; у вигляді конклюдентних дій (прийняття замовлення до виконання).

При цьому договори, укладені зазначеними способами, прирівнюються до таких, які вчинені у письмовій формі.

Частиною 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон від 16.07.1999 № 996-XIV) встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Права і обов`язки сторін, які виникають за результатами здійснення господарської операції, оформленої первинним документом відповідно до вимог цього Закону, не залежать від факту відображення її в регістрах та на рахунках бухгалтерського обліку (абз. 3 ч. 3 ст. 9 Закону від 16.07.1999 № 996-XIV).

Приписами статті 692 ЦК України унормовано, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Одночасно слід зазначити, що у разі відсутності строку проведення розрахунків за надані послуги, при вирішенні спору слід керуватися приписами ст. 530 ЦК України якими визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

4. Щодо позовних вимог в частині стягнення 415350,00 грн. основного боргу.

Судом встановлено, що господарські відносини між сторонами відбулися у спрощений спосіб шляхом укладення між сторонами видаткової накладної № 30/05 від 30.05.2016 на загальну суму 415350,00 грн. (а. с. 14) та товарно - транспортної накладної № 30/05 від 30.05.2016 (а. с. 15).

12.03.2019 позивачем направлено відповідачу вимогу № 1 від 12.03.2018 щодо повернення боргу разом з рахунком-фактурою № 8 від 30.05.2016 (а. с. 16, 17), про що свідчить опис вкладення у цінний лист та копія фіскального чеку № 9831 від 12.03.2018, які містяться в матеріалах справи (а. с.18, 19). У зазначеній вимозі зазначено про необхідність повернення заборгованості за отриманий товар протягом семи робочих днів з дати отримання даної вимоги.

З врахуванням умови, викладеної у вимозі № 1 від 12.03.2018 щодо повернення боргу та приписів ст. 530 ЦК України, суд вважає, що відповідач повинен був сплати борг протягом семи робочих днів з дати отримання даної вимоги, тобто до 26.03.2018 включно, що виконано відповідачем не було.

Таким чином, оскільки, видаткова накладна, за якими відповідач отримав товар, є самостійною підставою виникнення обов`язку відповідача здійснити розрахунок з позивачем та іншого строку оплати товару сторонами у видатковій накладній встановлено не було, у відповідача виник обов`язок здійснити розрахунок з позивачем після отримання товару.

Позивачем доведено суду обґрунтованість заявлених позовних вимог належними та допустимими доказами у справі.

Відповідач суму позову не оспорив, доказів сплати заборгованості суду не надав.

З огляду на викладене, позовні вимоги щодо стягнення 415350,00 грн. заборгованості є обґрунтованими, заявленими відповідно до приписів чинного законодавства та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

5. Щодо обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення 162953,75 грн. пені.

Згідно з розрахунком, наведеним у позовній заяві, позивач провів нарахування пені за період з 15.03.2018 до 24.04.2019 на загальну суму 162953,75 грн.

Додатково у письмовій заяві від 29.05.2019 (а.с. 41,42), позивач обгрунтував вимоги про стягнення пені посилаючись на п. 8.2 договору купівлі-продажу, ч. 6 ст. 232 ГК України та вказав, що сторонами погоджено у договорі строк сплати пені "до моменту повного виконання обов"язку з оплати товару", тому здійснено нарахування пені більше ніж за 6 місяців.

Однак, як встановлено судом, заявлена сума боргу у розмірі 415350,00 грн. виникла не на підставі вказаного договору, а на підставі видаткової накладної № 30/05 від 30.05.2016.

Слід зазначити, що приписами статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько - правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У ч. 1 ст. 546 ЦК України також зазначено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; зокрема, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

З огляду на викладене, у позивача не виникло право на нарахування пені у сумі 162953,75 грн., згідно з п. 8.2. договору купівлі - продажу, оскільки зобов`язання, заявлене в межах справи, виникло на підставі усної домовленості між сторонами.

Отже, вимога позивача в частині стягнення пені у розмірі 162953,75 грн. за період з 15.03.2018 до 24.04.2019 є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

6. Щодо обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення 3% річних у сумі 13860,17 грн. за період з 15.03.2018 до 24.04.2019 та інфляційних нарахувань у сумі 56487,60 грн. з березня 2018 року до березня 2019 року згідно з розрахунком позивача, наведеним у позовній заяві.

6.1. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст.625 ЦК України).

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та сплати неустойки за прострочення виконання зобов`язання.

Щодо розрахунку 3% річних, виконаного позивачем, суд, здійснивши їх перерахунок, прийшов до висновку про його хибність на 409,66 грн., оскільки судом встановлено правильний період їх нарахування з 27.03.2018 (початок строку невиконання грошового зобов"язання) до 15.03.2018, тому 3% річних підлягають задоволенню на суму 13450,51 грн.

В частині 409,66 грн. слід відмовити за безпідставністю нарахування.

6.2. Позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні нарахування у розмірі 56487,60 грн. за період з березня місяця 2018 року до березня 2019 року.

Під час перевірки розрахунку інфляційних втрат здійсненого позивачем, судом встановлено таке.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Як зазначено вище, судом встановлено, що відповідач зобов`язаний був здійснити оплату за отриманий товар з 27.03.2018, тому нарахування інфляційних повинно здійснюватися з квітня 2018 року.

Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перерахунок інфляційних втрат за період з квітня 2018 року до березня 2019 року включно на суму 415350,00 грн. господарський суд вважає, що розмір інфляційних за даний період становить 35670,44 грн.

В частині позовних вимог стосовно стягнення 20817,16 грн. інфляційних нарахувань слід відмовити.

7. Висновок господарського суду за результатами розгляду позовної заяви.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 73 ГПК України).

Позивачем доведено суду обґрунтованість заявлених позовних вимог належними та допустимими доказами у справі.

Матеріали справи не містять доказів сплати боргу та мирного врегулювання спору.

З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково на загальну суму 464470,95 грн., з яких 415350,00 грн. основного боргу, 35670,44 грн. інфляційних нарахувань, 13450,51 грн. 3 % річних. В частині стягнення 20817,16 грн. інфляційних та 409,66 грн. 3% річних слід відмовити.

8. Розподіл судових витрат між сторонами.

8.1. Стосовно судового збору.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Приписами ч. 2 ст.123 ГПК України унормовано, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Розподіл судових витрат врегульовано ст. 129 ГПК України за п. 2 ч. 1 якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

8.2. Стосовно витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 14000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема: на професійну правничу допомогу (ч. 3 ст. 123 ГПК України).

За ч. 1 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвокати, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із, зокрема: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

При вирішенні питання про розмір суми, яка підлягає відшкодуванню стороні за послуги адвоката, має бути врахована як ціна позову, яку вказав позивач у позовній заяві, так і критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

Як свідчать матеріали справи, 26.02.2019 між Адвокатським бюро "Лев" (виконавець) та ТОВ "Амбасадор Агро" (замовник) укладено договір № 26/02 про надання правової допомоги (договір) (а.с. 51,52), за п. 1.1. якого виконавець приймає на себе зобов"язання надати правову допомогу замовнику, а замовник - прийняти та оплатити її вартість на умовах та в строки, що передбачено умовами цього договору.

Також в матеріалах справи є додаток № 1 від 26.02.2019 до договору (а.с. 53), яким погоджено вартість гонорару за надання правової допомоги та умови його оплати; додаткова угода від 22.04.2019 до договору (а. с. 54), п. 2, 4 якої сторонами погоджено, що загальна вартість правової допомоги становить 14000,00 грн., що є 20 год. надання правових послуг; правова допомога надається адвокатом - Лев Р.В.

Як вбачається з ордеру серії КВ № 7 26656 від 01.03.2019 (а. с. 50), право на заняття адвокатською діяльністю Лев Романа Васильовича підтверджено свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю № 4044 від 29.06.2010.

Позивачем сплачено за надання правової допомоги 14000,00 грн., про що свідчить платіжне доручення № 1612 від 17.05.2019 (а. с. 55).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, судові витрати на професійну правничу допомогу слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 10024,79 грн.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинський бекон" (11642, Житомирська область, Малинський район, сільрада Малинівська, комплекс будівель і споруд № 4, код ЄДРПОУ 37869460) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Амбасадор Агро" (09620, Київська область, Рокитнянський район, с.Запруддя, вул. Шевченка, 37, код ЄДРПОУ 37800058):

- 415350,00 грн. основного боргу;

- 35670,44 грн. інфляційних нарахувань;

- 13450,51 грн. 3 % річних;

- 6967,06 грн. судового збору;

- 10024,79 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

3. Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення 162953,75 грн. пені.

4. Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення 20817,16 грн. інфляційних нарахувань.

5. Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення 409,66 грн. 3% річних.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 07.08.19

Суддя Лозинська І.В.

Віддрукувати:

1 - в справу

2,3 - сторонам (реком. з повідомл.)