Рішення

від 23.12.2009 по справі 2-7394/09

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

                                                                                 

                                                          Справа № 2-7394/09

                              РІШЕННЯ

                                     ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2009 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого-судді – Сватаненка В.І.

за участю секретаря – Забегловської Ю.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 – «Про визнання права власності», -

                            ВСТАНОВИВ:

Предметом спору є житловий будинок під літ. «А» загальною площею 208,6 кв.м., житловою площею 72,8 кв.м., сарай під літ. «Б», літню кухню під літ. «Г», навіс під літ. «В», гараж літ. «Д», який розташований на земельній ділянці площею 0,0285 га. за адресою: м. Одеса, вул. Гвардійська, 2-б.

Позивач звернулась до суду з позовом до відповідача про визнання права власності, по якому просить суд визнати за позивачем право власності на житловий будинок під літ. «А» загальною площею 208,6 кв.м., житловою площею 72,8 кв.м., сарай під літ. «Б», літню кухню під літ. «Г», навіс під літ. «В», гараж літ. «Д», який розташований на земельній ділянці площею 0,0285 га. за адресою: м. Одеса, вул. Гвардійська, 2-б, посилаючись на те, що позивач, отримавши усі необхідні дозволу побудувала на належній їй земельній ділянці житловий будинок, який відповідач нормам ДБН, СНіП, у зв’язку з чим просить позов задовольнити.

Позивач позов підтримала та просить суд задовольнити його у повному обсязі.

Відповідач проти задоволення позовних вимог не заперечувала, з заявленими доводами погодилась.

Суд, вислухавши думку, пояснення, доводи сторін по справі, ознайомившись та дослідивши матеріали справи, надані докази, вважає позов позивача про визнання права власності підлягаючим задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин по справі.

Правовідносини між сторонами по справі є цивільно-правовими та урегульовані положеннями ЦК України у редакції 2003 року, яка діяла на момент виникнення правовідносин та діє на момент ухвалення рішення по справі.

По справі встановленні наступні фактичні обставини.

Колишнім власником земельної ділянки за вказаною адресою була ОСОБА_3, яка у встановленому законом порядку отримала відповідні дозволи на будівництво житлового будинку: у 2002 році ОСОБА_3 отримала архітектурно-планувальне завдання на проектування нового будівництва за зазначеною адресою (а.с.29-31); 9.04.2002 року УАМ ВК ОМР надало дозвіл ОСОБА_3 замовити у ліцензованій проектній організації розробку проекту житлового будинку (а.с.32); 22.08.2002 року УІЗТМ ВК ОМР надало ОСОБА_3 ТУ на проектування приватного житлового будинку (а.с.39).

Відповідні дозволи стосовно будівництва житлового будинку ОСОБА_3 отримала й у СЕС МОЗ України від 1.10.2002 року (а.с.34), від УПБ та АРР МНС України в Одеській області 11.09.2003 року (а.с.37), від УЕБ ОМР 25.12.2003 року (а.с.35), а також отримала згоду на будівництво житлового будинку від суміжних землекористувачів, про що свідчать їх письмові заяви (а.с.40-42); робочий проект будівництва житлового будинку був погоджений висновком УАМ ВК ОМР від 14.02.2005 року (а.с.33).

У подальшому, за нотаріально посвідченим договором дарування від 25.12.2003 року ОСОБА_3 подарувала земельну ділянку площею 0,0285 га. за адресою: м. Одеса, вул. Гвардійська, 2-б позивачу (а.с.18), яка 15.01.2007 року отримала відповідний державний акт на земельну ділянку (а.с.17).

Розпорядженням КРА ОМР від 29.12.2005 року позивачу було дозволено будівництво житлового будинку за вказаною адресою загальною площею 130,88 кв.м. (а.с.16).

Позивач, будучи власником зазначеного майна, реалізуючи своє право власності, на протязі 2005-2007 років побудувала на належній їй земельній ділянці двохповерховий житловий будинок загальною площею 208,6 кв.м., що підтверджується технічним паспортом, виготовленим КП «ОМБТІ і РОН» 19.11.2009 року (а.с.8-13).

З зазначеного технічного паспорту вбачаються незначні самовільні відступи від дозволу по розпорядженню КРА ОМР, які виразились у збільшенні загальної площі побудованого житлового будинку, але вони не порушують нічиїх інтересів, не зачіпають права та інтереси суміжних землекористувачів, будинок побудований технічно правильно.

Згідно до ст. 319 ЦК України власник майна володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Разом з тим, суд дає правову оцінку тим обставинам, що проведене будівництво позивачем не порушують прав інших осіб – суміжних сусідів – землекористувачів.

Судом також призначалась комплексна будівельно-технічна експертиза, відповідно до висновку якої від 22.12.2009 року процент готовності будинку та виконаних будівельно-монтажних робіт щодо побудованого житлового будинку складає 100 %, будинок відповідає вимогам нормативних документів, що діють на території України у галузі будівництва – ДБН, СНіП, та придатний для експлуатації (а.с.56-95).

Позивач закінчила будування житлового будинку ще у 2007 році, тому суд вважає за можливе визнати за нею право власності на вказаний двоповерховий житловий будинок.

 Відповідно до ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються ст. 376 ЦК України.

Так, відповідно до положень ст. 376 ЦК України за вимогою власника, або користувача земельної ділянки, суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, побудоване на ній, якщо не порушенні права інших осіб.

У зазначеній нормі матеріального права, а саме ч. 5 ст. 376 ЦК України, законодавець встановив для суду обмеження в винесенні рішення про визнання права власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване, лише у випадках, якщо земельна ділянка не є у власності чи користуванні особи, яка звернулася до суду з позовом про визнання права власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване, та у випадку, коли самочинно збудоване нерухоме майно порушує права інших осіб.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи, та з технічного висновку, позивач є власником земельної ділянки, на якій збудоване нерухоме майно, яке самочинно збудоване, та це самочинно збудоване нерухоме майно не порушує права інших осіб. Отже, визначені законодавцем умови за яких суд може визнати право власності за особою на нерухоме майно, яке самочинно збудоване, позивачем виконані. Судом не встановлено будь яких інших підстав, які б перешкоджали застосуванню зазначеної норми матеріального права.

Даючи правову оцінку заявленим позовним вимогам позивача, суд вважає за необхідне встановити факт можливості збереження, та прийняття до подальшої експлуатації вище вказаного нерухомого майна, яке самочинно збудоване, оскільки, вирішуючи спір, суд враховує, що відповідно до ст. 301 Закону України від 20.04.2000 року № 1699-III „Про планування і забудову територій”, ст. 18 Закону України від 16.11.1992 року № 2780-XII „Про основи містобудування” будівництво об’єктів містобудування незалежно від форм власності здійснюється з дозволу відповідних рад, які можуть делегувати це право відповідним виконавчим органам, закінчені будівництвом об’єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

 Проект – це документація для будівництва об’єктів архітектури, що складається з креслень, графічних та текстових матеріалів, інженерних та кошторисних розрахунків, які визначають містобудівні, об’ємно-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні та технологічні рішення, вартісні показники конкретного об’єкта архітектури.    

Як було встановлено у ході вирішення спору та вбачається з наданих документів сторонами по справі зазначений робочий проект був розроблений на підставі архітектурно-планувального завдання, яке видається Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради та узгоджується відповідними державними контролюючими установами, з послідуючим затвердженням Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради.

Архітектурно-планувальне завдання – це документ, який містить комплекс містобудівних та архітектурних вимог та особливих умов проектування і будівництва об’єкта архітектури, що випливають з положень затвердженої містобудівної документації, місцевих правил забудови населених пунктів, відповідних рішень органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, включаючи вимоги та умови щодо охорони пам’яток історії та культури, довкілля, законних прав і інтересів громадян та юридичних осіб при розташуванні об’єкта архітектури на конкретній земельній ділянці.

Архітектурно-планувальне завдання та технічні умови є складовими частинами вихідних даних на проектування, що вбачається з положень „Порядок надання архітектурно-планувального завдання та технічних умов щодо інженерного забезпечення об’єкту архітектури і визначення розміру плати за їх видачу”, затверджених Постановою КМУ від 20.12.1999 року № 2328.    

З урахуванням вищенаведених обставин, на підставі сукупності зібраних по справі доказів, суд дійшов до обґрунтованого висновку, що побудований позивачем двоповерховий житловий будинок не суперечить суспільним інтересам, тому що будування виконане у відповідності з будівельними нормами і правилами та, одночасно, згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред’явити позов про визнання його право власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Відповідно до вимог ст. 380 ЦК України житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.

 Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

В Україні діє принцип верховенства права.

Згідно до ч. 2, 3 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права іншою особою, може звернутись до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Так, в відповідності до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно до положень ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

У рішенні суду повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові  наслідки, які є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Суд, розглянувши справу повно, всебічно, об’єктивно, неупереджено, дійшов до висновку, що позовні вимоги позивача заявлені правомірно, відповідно до діючого законодавства України та без його порушень, вони не порушують законних інтересів та прав сторін по справі.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 7, 8, 10, 11, 15, 209, 212, 213, 214, 215, 223, 294 ЦПК України, ст. ст. 15, 16, 376, 392 ЦК України  (у редакції 2003 року), суд, -

                              ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 – «Про визнання права власності» - задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок під літ. «А» загальною площею 208,6 кв.м., житловою площею 72,8 кв.м., сарай під літ. «Б», літню кухню під літ. «Г», навіс під літ. «В», гараж літ. «Д», який розташований на земельній ділянці площею 0,0285 га. за адресою: м. Одеса, вул. Гвардійська, 2-б.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси заяви про апеляційне оскарження рішення суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а також подання апеляційної скарги до Київського районного суду м. Одеси протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

  Суддя: