Ухвала

від 07.08.2019 по справі 826/12453/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

07 серпня 2019 року м. Київ№ 826/12453/18 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши у порядку письмового провадження клопотання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про закриття провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Преслайн до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Публічне акціонерне товариство Банк народний капітал про визнання протиправним та скасування рішення № 1386 від 06.06.2018 року, -

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебуває справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Преслайн до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Публічне акціонерне товариство Банк народний капітал про визнання протиправним та скасування рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 06.06.2018 року №1386 Про затвердження умов продажу активу ПАТ Банк народний капітал .

Ухвалою суду від 16.08.2018 року відкрито провадження та вирішено здійснювати розгляд справи одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Публічне акціонерне товариство Банк народний капітал .

Ухвалою суду від 21.09.2018 року відмовлено в задоволенні клопотання представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про закриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 02.10.2018 року відмовлено в задоволенні клопотання представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про розгляд справи 826/12453/18 за правилами загального позовного провадження.

31 липня 2019 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав клопотання про закриття провадження у справі, оскільки дану справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства з посиланням на постанову Верховного Суду від 23.01.2019 року по справі №826/6762/18.

Проаналізувавши матеріали справи, зміст клопотання, суд дійшов до наступних висновків.

Так, відповідно до частини першої статі 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У той же час, згідно з частиною першою статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін встановленим законом у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [див. рішення у справі Занд проти Австрії (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, встановленим законом , національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття суду, встановленого законом зводиться не лише до правової основи самого існування суду , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Як вбачається із наведеного, обов`язковою ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду судом в порядку адміністративного судочинства є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб`єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб`єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватись цим суб`єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративних судів віднесені тільки ті публічно-правові спори, які виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктами владних повноважень віднесених до їх компетенції владних управлінських функцій.

Таким чином, участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.

Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Як зазначено у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 8 Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з`ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.

Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом пункту 1 частини першої статті 3 КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб`єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань .

Відповідно до частин першої та третьої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно - правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні публічно-владних управлінських функцій.

Разом із тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень), натомість визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Аналогічна правова позиція викладена Верховим Судом у постановах по справі №807/719/15 від 29 серпня 2018 року та по справі №815/6945/16 від 27 червня 2018 року.

Разом з тим, правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені Законом України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб від 23 лютого 2012 року № 4452-VI (далі по тексту - Закон).

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом статті 3 Закону Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частинами першою, другою статті 4 Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, для чого Фонд зокрема, наділено функцією здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов`язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

Аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків.

Водночас у розумінні Закону № 4452-VI неплатоспроможним є банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення його до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України від 07 грудня 2000 року № 2121-III Про банки і банківську діяльність . Ліквідацією банку є процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до законодавства (пункти 6 і 8 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI).

За змістом частин першої та п`ятої статті 34 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Частиною першою статті 36 Закону № 4452-VI з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Протягом 15 днів, але не пізніше строків, установлених Фондом, керівники банку забезпечують передачу уповноваженій особі Фонду печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку, а також протягом трьох днів - передачу печаток і штампів бухгалтерської та іншої документації банку.

Відповідно до частини першої статті 48 Закону № 4452-VI Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює, зокрема, повноваження органів управління банку, приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку, здійснює відчуження активів та/або зобов`язань банку, якщо це було передбачено планом врегулювання, або в інших випадках, передбачених цим Законом.

Частиною сьомою статті 51 Закону № 4452-VI передбачено, що порядок реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури регламентується нормативно-правовими актами Фонду. Виконавча дирекція Фонду приймає рішення, зокрема, про: затвердження переліку майна банку, що не підлягає продажу; затвердження умов відкритих торгів (у тому числі аукціонів, що проводяться за методами підвищення та/або зниження ціни і без обмеження мінімальної ціни продажу майна), зокрема, розмірів гарантійного внеску, лота та кроку аукціону, порядку зниження ціни, встановлення або відмови від встановлення мінімальної ціни продажу; проведення відкритих торгів (аукціонів) уповноваженою особою Фонду або торговельним посередником, біржею тощо, у тому числі у разі продажу пулів активів, сформованих за рахунок майна кількох банків.

Системний аналіз наведених нормативних приписів дозволяє дійти висновку, що з моменту запровадження у банку тимчасової адміністрації Фонд набуває повноваження органів управління та контролю банку з метою реалізації покладених на нього чинним законодавством функцій. При цьому банк зберігає свою правосуб`єктність юридичної особи та відповідного самостійного суб`єкта господарювання до завершення процедури його ліквідації та внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Такий правовий статус Фонду, визначений Законом № 4452-VI, дає підстави для висновку про те, що Фонд як юридична особа публічного права може бути суб`єктом як публічно-правових, так і приватноправових правовідносин. При цьому в приватноправових відносинах, якими є здійснення функцій органу управління банку, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, чи банку, який ліквідується, Фонд не здійснює функцій суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 4 КАС.

Водночас, визначений статтею 3 Закону № 4452-VI правовий статус Фонду, відповідно до якої він є, зокрема, юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні, - не впливає на правовий статус банку, в якому запроваджено тимчасову адміністрацію або щодо якого розпочато процедуру ліквідації, оскільки Фонд розпоряджається майном такого банку від імені останнього й у межах виконання покладених на нього законодавством функцій щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та не здійснює в цій частині жодних владних управлінських функцій.

У цій справі спірні правовідносини виникли у зв`язку з виконанням Фондом дій щодо затвердження умов продажу активів ПАТ Банк народний капітал , щодо якого здійснюється процедура ліквідації.

Оскільки Товариство оскаржує рішення Фонду, прийняте ним не як суб`єктом владних повноважень, а як органом управління банком, який здійснює заходи щодо продажу майна банку, що ліквідується, такий спір не є публічно-правовим.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.01.2019 року у справі №826/9792/18.

З урахуванням встановлених вище обставин суд приходить до висновку, що спір між Товариством з обмеженою відповідальністю Преслайн та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб не відноситься до юрисдикції Окружного адміністративного суду міста Києва, а отже наявні підстави для відмови у відкритті провадження у справі.

Крім того, суд вважає за необхідне роз`яснити позивачеві, що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції відповідного господарського суду.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Частиною другою вказаної статті передбачено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала про закриття провадження у справі, може бути оскаржена.

Частиною другою статті 239 КАС України передбачено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі:

5) закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Долученою до матеріалів справи квитанції № 3959972 від 31.07.2018 року підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 1841,00 гривень.

За таких обставин, суд вважає за необхідне вирішити питання щодо повернення сплаченого позивачем судового збору.

Керуючись ст. ст. 238, 239, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

Клопотання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про закриття провадження задовольнити.

Закрити провадження в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Преслайн до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Публічне акціонерне товариство Банк народний капітал про визнання протиправним та скасування рішення № 1386 від 06.06.2018 року.

Попередити позивача, що повторне звернення з тією самою вимогою не допускається.

Копію цієї ухвали направити особам, які беруть участь у справі.

Повернути Товариства з обмеженою відповідальністю Преслайн (61103, м. Харків, вул. Дерев`янка, 1-А, код ЄДРПОУ 33288693) з Державного бюджету України сплачений судовий збір у розмірі 1841,00 (тисяча вісімсот сорок одна) гривня.

Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 293, 295-297 цього ж Кодексу.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда