Постанова

від 07.08.2019 по справі 826/14062/14

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/14062/14 Суддя (судді) першої інстанції: Арсірій Р.О.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ганечко О.М.,

суддів Кузьменка В.В.,

Шурка О.І.,

за участі секретаря судового засідання Біднячук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.04.2019 у справі за адміністративним позовом Заступника прокурора міста Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю Вісті Мас-Медіа , Товариства з обмеженою відповідальністю Медіа-Репортер , третя особа - Міністерство юстиції України, про припинення випуску друкованого засобу масової інформації,

В С Т А Н О В И В :

Заступник прокурора м. Києва звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Медіа-Репортер , Товариства з обмеженою відповідальністю Вісті Мас-Медіа , третя особа - Державна реєстраційна служба України, в якому позивач просив:

- припинити випуск друкованого засобу масової інформації - журналу Вести. Репортер , засновником якого є відповідач-1;

- припинити випуск друкованого засобу масової інформації - газети Вести . Всеукраинский выпуск , засновником якого є відповідач-2.

Під час розгляду справи було замінено третю особу в справі Державну реєстраційну службу України на Міністерство юстиції України.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає про те, що окремі з видань вказаних друкованих засобів масової інформації містять публічні заклики до порушення державної цілісності України та інші заклики, заборона на розповсюдження яких встановлена Законом України Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні .

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.04.2019 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У судовому засіданні представник апелянта та третьої особи вимоги апеляційної скарги підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю Вісті Мас-Медіа у судовому засіданні заперечував проти задоволення вимог апеляційної скарги.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю Медіа-Репортер в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату та час розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши суддю доповідача, представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Так, у відповідності до положень ч. 1 ст. 308 КАС України, справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 15.03.2013 Державною реєстраційною службою України здійснено реєстрацію газети Вести. Всеукраинский выпуск (російська), реєстраційне свідоцтво КВ 19730-9530Р, засновником якого є ТОВ Вісті Мас-Медіа .

07.06.2013 Державною реєстраційною службою України здійснено реєстрацію журналу Вести. Репортер (російська), реєстраційне свідоцтво КВ 19947-9747Р, засновником якого є ТОВ Медіа-Репортер .

Прокуратурою міста Києва в ході перевірки додержання вимог чинного законодавства в межах здійснення процесуального керівництва в межах кримінальних проваджень № 32014000000000070 та № 32014200000000066, виявлено порушення в діяльності відповідачів, а саме, встановлено, що у журналі Вести. Репортер (російська) та газеті Вести. Всеукраинский выпуск , всупереч вимогам законодавства, опубліковано ряд статей, спрямованих на порушення територіальної цілісності держави Україна.

Зазначене зумовило звернення Заступника прокурора м. Києва до суду з позовом про припинення випуску друкованого засобу масової інформації - журналу Вести. Репортер та газети Вести. Всеукраинский выпуск .

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, підставою представництва в суді інтересів держави заступником прокурора, стала на його переконання наявність порушень або загрози порушень інтересів держави, проте, під час розгляду справи, судом з`ясовано підстави представництва інтересів держави в даній справі, за наслідком чого, суд дійшов висновку про те, що за даних обставин, обґрунтування не є несумісним з розумінням інтересів держави та унеможливлює прокурора звернутись до суду з даними позовними вимогами свідчить про невірний спосіб захисту.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Предметом спору у даній справі є припинення випуску друкованих засобів масової інформації - журналу Вести. Репортер та газети Вести. Всеукраинский выпуск .

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з приписами ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Разом з тим, Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів. Не поширюють свою дію ці положення на правові ситуації, що вимагають інших форм захисту від стверджуваних порушень прав чи інтересів.

Відповідно до ч. 4 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Такий обмежувальний принцип щодо можливості звернення суб`єкта владних повноважень з позовом до суду адміністративної юрисдикції продубльований і в пункті 5 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, яким передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

Отже, можливість звернення суб`єкта владних повноважень до суду адміністративної юрисдикції має бути пов`язана з виконанням ним владних управлінських функцій у межах повноважень та за умови, що право на таке звернення прямо передбачене законом.

Відповідно до положень ст. 121 Конституції України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та звернення до суду з даним позовом), Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян; 5) нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України Про прокуратуру , але саме в редакції, чинній, на момент виникнення спірних правовідносин та звернення до суду з даним позовом, а саме, Закон № 1789-XII.

Відповідно до приписів ст. 3 Закону № 1789-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та звернення до суду з даним позовом), повноваження прокурорів, організація, засади та порядок діяльності прокуратури визначаються Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами. Органи прокуратури у встановленому порядку в межах своєї компетенції вирішують питання, що випливають із загальновизнаних норм міжнародного права, а також укладених Україною міждержавних договорів.

Положеннями ст. 5 Закону № 1789-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та звернення до суду з даним позовом), передбачено, що Прокуратура України становить єдину систему, на яку відповідно до Конституції України та цього Закону покладаються такі функції: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

На прокуратуру не може покладатися виконання функцій, не передбачених Конституцією України.

Згідно з ст. 36-1 Закону № 1789-XII, представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва в суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний стан, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження. Наявність таких підстав має бути підтверджена прокурором шляхом надання суду відповідних доказів.

Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Представництво інтересів громадянина або держави здійснюється прокурором також на підставі заподіяння громадянину або державі шкоди внаслідок вчинення кримінального правопорушення чи іншого суспільно небезпечного діяння, передбаченого законом про кримінальну відповідальність.

За наявності підстав, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, з метою представництва громадянина або держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом: 1) звертатися до суду з позовами (заявами, поданнями); 2) вступати у справу, порушену за позовами (заявами, поданнями) інших осіб, на будь-якому етапі розгляду; 3) ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи; 4) брати участь у розгляді справ.

Обираючи форму представництва, передбачену частиною п`ятою цієї статті, прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави чи громадянина, обґрунтовує необхідність їх захисту.

Таким чином, прокурор лише у визначених Законом випадках має право на представництво інтересів держави або конкретної особи (громадянина України, іноземця або особи без громадянства), якщо таке представництво належним чином обґрунтоване.

Як встановлено колегією суддів, 12.09.2014 Заступник прокурора м. Києва звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Медіа-Репортер , Товариства з обмеженою відповідальністю Вісті Мас-Медіа , третя особа - Державна реєстраційна служба України, в якому позивач просив припинити випуск друкованого засобу масової інформації - журналу Вести. Репортер , засновником якого є відповідач-1; припинити випуск друкованого засобу масової інформації - газети Вести. Всеукраинский выпуск , засновником якого є відповідач-2.

В обгрунтування підстав звернення до суду прокурор вказав, що діяльністю вказаних друкованих засобів масової інформації створюється загроза порушень інтересів держави, зокрема, щодо її територіальної цілісності та інформаційної безпеки, а тому, виникає необхідність захисту державних інтересів.

Так, 01.08.2014 до ЄРДР внесено відомості за ч. 1 ст. 110 Кримінального кодексу України, за фактом повторного розміщення головним редактором ТОВ Вісті Мас-Медіа та іншими особами, з метою посягання на територіальну цілісність та недоторканість України, на сайті репортер.вести публікації, що містять публічні заклики до порушення державної цілісності України шляхом відокремлення від неї південно-східних територій та приєднання до Росії, а також надання підтримки Харківській народній республіці та тим, хто кинув виклик новій владі Києва.

Загальні підходи до підстав представництва прокурором інтересів держави в адміністративному судочинстві були сформульовані Верховним Судом у постанові від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17.

Суд наголошує, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя.

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі Ф.В. проти Франції від 31.03.2005).

Суд звертав також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Зокрема, у справі Менчинська проти Російської Федерації (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, п. 35) ЄСПЛ висловив таку думку (у неофіційному перекладі): Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави .

Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Тож, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави представництва прокурора інтересів держави в судах не можуть тлумачитись розширено.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави .

Так, інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Варто зазначити, що поняття інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому, їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави , особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (2) у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Слід звернути увагу на те, що у даній справі, позивач обґрунтував наявність чинника інтересів держави у виявленому ним порушенні Закону України Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні , а саме, публікацію відповідачами у виданнях: журналі Вести.Репортер та газети Вести.Всеукраинский выпуск (російська) всупереч вимогам ряду статей, спрямованих на порушення територіальної цілісності держави Україна.

Відповідно до положень ст. 3 Закону України Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні , забороняється використання друкованих засобів масової інформації для: закликів до захоплення влади, насильницької зміни конституційного ладу або територіальної цілісності України; пропаганди війни, насильства та жорстокості; розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі; розповсюдження порнографії, а також з метою вчинення терористичних актів та інших кримінально караних діянь; пропаганди комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та їхньої символіки; популяризації або пропаганди держави-агресора та її органів влади, представників органів влади держави-агресора та їхніх дій, що створюють позитивний образ держави-агресора, виправдовують чи визнають правомірною окупацію території України; втручання в особисте і сімейне життя особи, крім випадків, передбачених законом; заподіяння шкоди честі і гідності особи; розголошення будь-якої інформації, яка може призвести до вказання на особу неповнолітнього правопорушника без його згоди і згоди його законного представника.

Колегія суддів враховує те, що будь-який друкований засіб масової інформації може видаватися лише після його державної реєстрації уповноваженим на це органом, тобто, після його легалізації державою. Державній реєстрації підлягають всі друковані засоби масової інформації, що видаються на території України, незалежно від сфери розповсюдження, тиражу і способу його виготовлення. Заяви про державну реєстрацію друкованих засобів масової інформації подаються засновником (співзасновниками) до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації друкованих засобів масової інформації.

Так, до компетенції реєструючого органу належить прийняття рішення про державну реєстрацію або відмову в державній реєстрації. Крім того, ст. 18 передбачено, що випуск друкованого засобу масової інформації може бути припинено за рішенням засновника (співзасновників) або суду.

Суд припиняє випуск видання у разі порушення частини першої статті 3 цього Закону, вимог Закону України Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації або ліквідації юридичної особи, яка є засновником видання. Про своє рішення суд повідомляє реєструючий орган.

Реєструючий орган визнає свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації недійсним у разі прийняття рішення суду про припинення випуску друкованого засобу масової інформації.

У разі виявлення прокурором ознак, які свідчать про порушення закону, що зачіпає інтереси держави, прокурор звертається до відповідного державного органу, до сфери повноважень якого входить ліцензування/контроль та реагування на виявлені порушення закону, для вжиття відповідних заходів, серед яких може бути і звернення до суду з позовом. Якщо відповідний державний орган, котрі отримали звернення прокурора, протягом розумного строку не вживають відповідних заходів на захист інтересів держави, або здійснюють їх неналежно, прокурор, з`ясувавши причини та умови, що цьому сприяли, як виняток, може звернутися до суду на захист інтересів держави.

Натомість, у даній справі, прокурор не довів, що звертався до такого органу, не з`ясував причин, які перешкоджають йому самостійно вжити заходів забезпечення законності у сфері видання друкованих ЗМІ та недопустимих (таких, що порушують закон) публікацій.

Таким чином, на переконання колегії суддів, у даному випадку, в разі встановлення порушення відповідачами вимог недопустимості публікації в друкованих виданнях закликів до захоплення влади, насильницької зміни конституційного ладу або територіальної цілісності України, саме на орган, який, в силу закону, має повноваження в дозвільній/реєстраційній сфері друкованих засобів масової інформації та контролю (Міністерство юстиції України), покладається право на звернення до суду з позовом про припинення випуску видання, адже роль прокурора в даному випадку, не була обгрунтована здійсненням таким органом захисту неналежним чином.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Колегія суддів, на підтвердження зазначеного звертає увагу, що підстави для представництва повинні існувати на час звернення до суду і повинні бути доведені відповідними доказами. Важливо, щоб прокурор надав суду докази, які свідчать про те, що відповідний орган державної влади (інший суб`єкт владних повноважень) не здійснює захисту інтересів держави або здійснює його неналежним чином. Такими доказами, зокрема, можуть бути звернення прокурора до відповідного органу щодо захисту інтересів держави, відповіді на них та інші письмові докази, що стосуються справи.

Проте, самого лише твердження прокурора про те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для звернення до суду та розгляду позовних вимог недостатньо.

Посилання прокурора в позовній заяві на те, що Прокуратурою міста Києва в ході перевірки додержання вимог чинного законодавства в межах здійснення процесуального керівництва в кримінальних провадженнях виявлено порушення в діяльності відповідачів, не заперечує можливості інформування Міністерства юстиції України про виявленні порушення в порядку співробітництва та, як наслідок, за наявності підстав, застосування саме органом, який реєстрував дані друковані видання заходів реагування, як наприклад, відмова в державній реєстрації (перереєстрації) друкованого засобу масової інформації та/або звернення до суду з позовними вимогами про припинення випуску друкованого засобу масової інформації,

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що перевірка права прокурора на звернення до суду передує розгляду по суті позовних вимог. Встановлення обставин, що свідчать про відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави, а отже і права на звернення до суду, є перешкодою для розгляду справи по суті та відмови в задоволенні позову, через невірно обраний спосіб захисту. Обгрунтованість позовних вимог, наведених прокурором, може бути перевірено за позовом належного позивача.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що зазначені вище обставини в сукупності з наведеними нормами вказують на відсутність у прокурора адміністративної процесуальної дієздатності на звернення до суду з вказаними позовними вимогами, що виключає можливість розгляду і вирішення даної справи по суті заявлених позовних вимог та вказує на невірно обраний спосіб захисту.

Проте, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, в оскаржуваному рішенні помилково застосував норми матеріального права в редакціях, які не підлягали застосуванню, а саме, в мотивувальній частині суд посилався на положення ст. 131-1 Конституції України (набули чинності 02.06.2016), ст. 23 Закону України Про прокуратуру № 1697-VII від 14.10.2014 (набули чинності 15.07.2015). Проте, мали бути застосовані норми матеріального права, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та звернення до суду з позовом, а саме, норми ст. 121 Конституції України, ст. 36-1 Закону України Про прокуратуру № 1789-XII від 05.11.1991.

Отже, з урахуванням того, що ст. 23 Закону України Про прокуратуру № 1697-VII від 14.10.2014, на момент виникнення спірних правовідносин не діяла, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що прокурор мав певні обмеження, які визначено цією нормою закону, зокрема, у здійсненні представництва в суді інтересів держави в особі створення та діяльності засобів масової інформації.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, однак, неправильно застосував норми матеріального права, а саме, в редакції, що не підлягала застосуванню в даній справі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.04.2019, у відповідності до ст. 317 КАС України, підлягає зміні в мотивувальній частині, а в іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від свавілля; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії , параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 317, 321, 322, 325, 328-331 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва - задовольнити частково .

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.04.2019 - змінити в мотивувальній частині.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.04.2019 - залишити без змін .

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.М. Ганечко

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Повний текст постанови складено 07.08.2019.