Постанова

від 08.08.2019 по справі 520/2979/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2019 р.Справа № 520/2979/19

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Лях О.П.,

Суддів: Калитки О. М. , Рєзнікової С.С. ,

при секретарі судового засідання Жданюк Г.О.,

за участю представника відповідача Білоконь С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2019 (повний текст складено 30.05.2019, головуючий суддя І інстанції Горшкова О.О., м.Харків) по справі № 520/2979/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НПП ПОСТАЧА" до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "НПП ПОСТАЧА" (далі - ТОВ "НПП ПОСТАЧА") звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі - ГУ ДФС у Харківській області), в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області від 31.10.2018 №00001421412, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на додачу вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 213000,00 грн., в тому числі за податковими зобов`язаннями - 142000 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 71000,00 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2019 задоволено адміністративний позов.

Не погодившись із даним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги мотивовано порушенням судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому наголошено на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції.

Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом апеляційної інстанції, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши і обговоривши доводи апеляційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступного.

Як свідчать матеріали справи, ТОВ «НПП ПОСТАЧА» зареєстроване в якості юридичної особи, перебуває на податковому обліку та є платником податку на додану вартість.

ГУ ДФС у Харківській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «НПП ПОСТАЧА» з питань дотримання вимог податкового законодавства України щодо господарських взаємовідносин з контрагентом ТОВ «Релайн Інвест» за серпень 2016 року, а також даних щодо подальшої реалізації та/або використання у власній господарській діяльності придбаних товарів (робіт, послуг).

За результатами проведеної перевірки складено акт від 07.09.2018 №3756/20-40-14-12-11/35589558.

На підставі висновків акту перевірки ГУ ДФС у Харківській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.10.2018 №00001421412, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на додачу вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 213000,00 грн., в тому числі за податковими зобов`язаннями - 142000 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 71000,00 грн.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості позовних вимог, на підтвердження яких позивачем надано необхідні докази.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Відповідно до ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Із акту перевірки від 07.09.2018 №3756/20-40-14-12-11/35589558 слідує, що контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, в тому числі порушення п.п. «а» п. 198.1, абзаців першого і другого п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту у серпні 2016 року всього в сумі 142000 грн., в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 142000 грн. за серпень 2016 року.

Відповідно до п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Особливості як визначення платників податку на додану вартість, так і визначення об`єкту оподаткування цим податком встановлено положеннями ст.ст.180-211 розділу V ПК України.

При цьому, саме приписами ст.ст.185, 187 та 198 ПК України встановлено особливості визначення об`єкта оподаткування, дати виникнення податкових зобов`язань, порядок визначення бази оподаткування в разі постачання товарів/послуг та правил формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість.

Так, відповідно до п.185.1 ст.185 ПКУ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; ґ) виключено; д) виключено; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України..

Згідно із п.187.1 ст.187 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку..

В свою чергу, правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені положеннями статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Так, відповідно до п.198.1-198.2 ст.198 ПКУ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Датою збільшення податкового кредиту орендаря (лізингоотримувача) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об`єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Згідно з п.198.3 цієї ж статті Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Разом з тим, приписами п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних / розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні / розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше: ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних / розрахунків коригування до таких податкових накладних; для платників податку, що застосовують касовий метод, - ніж через 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

З аналізу змісту вказаних норм слідує, що право платника податків на включення сум до податкових зобов`язань чи податкового кредиту по податку на додану вартість обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання або продаж цим платником податків товарів, основних фондів, отримання або надання послуг чи робіт, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; так і підтвердження обліковими, розрахунковими документами цих господарських операцій.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та не можуть бути підставою для збільшення в податковому обліку відповідних сум.

Таким чином, первинні документи мають юридичну силу лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон №996) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи

В свою чергу, згідно з п.1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704 (далі - Положення №88), господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Аналіз норм Закону №996 свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

При цьому, окремі несуттєві недоліки заповнення первинної документації по оформленню господарських операцій не можуть свідчити про недійсність таких документів та не впливають на право позивача по формуванню показників податкового обліку за умови підтвердження реальності проведених операцій та доведення зв`язку із господарською діяльністю.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає за необхідне перевірити під час розгляду даної справи висновки податкового органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства, які були покладені в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, щодо господарських взаємовідносин між та його контрагентами.

Так, між філією «Центр забезпечення виробництва ПАТ »Укрзалізниця» (Замовник) та ТОВ «НПП Постача» (Постачальник) укладено договір поставки від 18.04.2016 № 139В-03/01216-01, відповідно до якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність, а замовник прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка й кількість якї вказується у специфікації, яка є невід`ємною частиною договору, на умовах, що викладені у цьому договорі. Найменування продукції: частини залізничних локомотивів, трамвайних моторних вагонів і рухомого складу, кріплення та арматура і їхніх частин, механічне устаткування для керування рухом (запасні частини до гальмівного обладнання) Виробник продукції: ДП ХМЗ ФЕД , м.Харків, Україна.

На підтвердження остаточного виконання договору поставки від 18.04.2016 № 139В-03/01216-01, укладеного між філією «Центр забезпечення виробництва ПАТ »Укрзалізниця» (Замовник) та ТОВ «НПП Постача» (Постачальник), позивачем надано до суду копії наступних документів: специфікації №1, листів від 25.07.2016, акту звірки поставок та розрахунків, видаткової накладної №12 від 21.07.2016, рахунку на оплату №40 від 15.08.2016, видаткової накладної №12 від 15.08.2016, довіреності №Ф365 від 16.08.2016, товарно-транспортних накладних, виписок із банківських рахунків, оборотно-сальдових відомостей, накладної про оприбуткування товарно-матеріальних цінностей № 1 від 10.06.2016, карток № 191, 192, 193 складського обліку матеріалів

Транспортування вищевказаних товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «НПП Постача» до філії «Центр забезпечення виробництва ПАТ »Укрзалізниця» здійснювалась автомобільним перевізником ТОВ «ЛТЕК-ТРАНС» , згідно укладеного між ТОВ «НПП Постача» та ТОВ «ЛТЕК-ТРАНС» договору на надання транспортно-експедиційних послуг № 1216ЗМ від 18.07.2016.

На підтвердження виконання договору № 1216ЗМ від 18.07.2016 позивачем надано до матеріалів справи копії: договору, заявки від 19.07.2016 на доставку вантажу, товарно-транспортних накладних, акту надання послуг.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що з метою придбання зазначених товарно-матеріальних цінностей, які позивач повинен був поставити на користь філії «Центр забезпечення виробництва ПАТ »Укрзалізниця» , ТОВ «НПП Постача» (покупець) укладено з ТОВ «ТД Желдормаш» (постачальник) договір поставки № 200516 від 20.05.2016, відповідно до якого постачальник зобов`язується поставити покупцю товар згідно рахунків-фактур, які є додатком до договору, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах даного договору.

На підтвердження виконання договору № 200516 від 20.05.2016 позивачем надано до суду копії: договору, рахунку на оплату № 5 від 10.06.2016, видаткової накладної № 3 від 15.08.2016, виписок із банківських рахунків, оборотно-сальдових відомостей.

Матеріали справи свідчать , що ТОВ «НПП Постача» у червні 2016 року було здійснено вперше поставку відповідних товарно-матеріальних цінностей на адресу філії «Центр забезпечення виробництва ПАТ »Укрзалізниця» .

Так, службовими записками головного бухгалтера, менеджера та технічного директора ТОВ «НПП Постача» від 10.06.2016 та від 21.07.2016 директору ТОВ «НПП Постача» повідомлялося про те, що Філією «Центр забезпечення виробництва ПАТ »Укрзалізниця» (замовник) було відмовлено у прийомі гальмівного обладнання для залізниці, отриманого ТОВ «НПП Постача» від ТОВ «ТД Желдормаш» на підставі договору № 200516 від 20.05.2016, оскільки було виявлено дефекти такого обладнання та недоліки упаковки. Поставити вказане обладнання на балансовий облік ТОВ «НПП Постача» не вбачається можливим у зв`язку із відсутністю супровідних документів та виявлених дефектів при прийомі, а тому таке обладнання поставлене на позабалансовий рахунок на відповідальне зберігання.

У зв`язку із неможливістю виконання ДП «ХМЗ «ФЕД» робіт щодо усунення дефектів обладнання, з метою виконання договірних зобов`язань перед Філією «Центр забезпечення виробництва ПАТ »Укрзалізниця» ТОВ «НПП Постача» було укладено з ТОВ «Релайн Інвест» договір про виконання робіт № 150816 від 15.08.2016, відповідно до якого виконавець проводить виконання робіт по передачі філії «Центр забезпечення виробництва ПАТ »Укрзалізниця» партії виробів гальмівного обладнання в кількості 308 одиниць, частина магістральна в кількості 288 одиниць та шість комплектів частина головна № 270.023-1, частина магістральна № 483.010. Результат супроводження і передачі гальмівного обладнання відображається в актах виконаних робіт.

На підтвердження виконання умов договору № 150816 від 15.08.2016 позивачем надано до суду копії: договору, рахунку-фактури № СФ-16/08-05 від 16.08.2016, акту передачі № 16/08-04.

Розрахунок між сторонами проведено у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями та банківськими виписками.

Колегія суддів звертає увагу, що контролюючим органом не заперечується проти правильності та повноти оформлення первинних документів, які складалися позивачем та його контрагентами.

Також, матеріали справи не містять доказів, які підтверджували б неотримання відповідного вантажу замовником та невиконання контрагентами своїх зобов`язань один перед одним.

Разом з тим, контролюючий орган вказує на наявність інформації щодо ТОВ Релайн Інвест (код ЄДРПОУ 40474871), яка свідчить про нереальність здійснення господарської діяльності, а також про внесення зазначеного підприємства до реєстру суб`єктів фіктивного підприємництва.

Колегія суддів вважає неприйнятними доводи податкового органу про включення ТОВ Релайн Інвест до реєстру суб`єктів фіктивного підприємництва, оскільки наявність такого реєстру та його ведення не передбачене нормами чинного законодавства, а також є незрозумілим ким такий реєстр ведеться та на підставі яких даних суб`єкти господарської діяльності включаються до такого реєстру.

В той же час, контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам за умови доведення факту, що відомості, які містяться в таких документах, є недостовірними.

Так, положеннями ст.ст.40-132 розділу ІІ ПК України встановлено загальні положення стосовно адміністрування податків, зборів, платежів.

Приписами ст.ст.61 та 62 ПК України передбачено визначення податкового контролю, повноваження органів державної влади щодо здійснення такого контролю та способи його здійснення.

Одним із способів здійснення такого контролю є, в тому числі, інформаційно- аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів (п.п.62.1.2 п.62.1 ст.62 ПК України).

В свою чергу, положеннями ст.ст.71-74 ПК України встановлено особливості інформаційно- аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів.

Зокрема, з аналізу змісту вказаних статей вбачається, що інформація, зібрана відповідно до вимог цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів.

Висновки, викладені в акті перевірки або звірки щодо встановлених порушень платником податків, в свою чергу, не є безумовно достовірними, оскільки є лише відображенням фактичних дій податкових інспекторів та не породжують правових наслідків для платника податків і, відповідно, такий акт не порушує прав останнього.

Таким чином, висновки викладені в акті перевірки або довідках про проведення звірки, зокрема щодо реальності вчинених платником податків господарських операцій, необхідно оцінювати із урахуванням інших доказів у справі, предметом якої є податкові правопорушення, що обґрунтовуються контролюючим органом.

Матеріали справи свідчать, що контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства з огляду на наявну інформацію щодо неможливості ТОВ Релайн Інвест здійснювати господарську діяльність у зв`язку із обмеженістю наявних трудових ресурсів, відсутністю основних фондів тощо, а також податковим органом наголошується на реалізації ТОВ Релайн Інвест товарів за номенклатурою, відмінною від тих, які були раніше придбані підприємством.

Колегія суддів звертає увагу, що в межах спірних правовідносин ТОВ «Релайн Інвест» було виконано на користь позивача саме роботи, а не продано позивачу товари, з огляду на що доводи про відмінність номенкларути є неприйнятними.

Також слід враховувати, що наявність у контрагента позивача основних фондів та трудових ресурсів, в свою чергу, не є предметом доказування в межах розгляду даної справи.

Більше того, за відсутності пов`язаності позивача із його контрагентами, у ТОВ «НПП Постача» відсутні способи для отримання від контрагента інформації про наявні у них основні фонди та трудові ресурси.

При цьому, як відсутність у власності контрагента основних фондів, так і відсутність великої кількості найманих працівників не може свідчити про невиконання сторонами умов договорів, оскільки контрагенти позивача можуть брати в оренду основні фонди у третіх осіб, а також залучати до виконання робіт осіб на умовах інших, аніж трудових, угод, що чинним законодавством не заборонено.

Крім того, в період здійснення вказаних господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Чинним законодавством не встановлено обмежень по включенню до складу податкових зобов`язань та податкового кредиту сум по господарських операціях за умови, що контрагенти платника податків зареєстровані належним чином, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських об`єднань відсутні негативні відомості щодо стану таких контрагентів, а також контрагенти є платниками податку на додану вартість.

В свою чергу, матеріали справи не містять доказів та відомостей про скасування податковими органами свідоцтв платників ПДВ таких контрагентів позивача, діяльність яких сприймається контролюючими органами як нереальна.

Податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від господарських та виробничих можливостей.

В силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» платник податку та його контрагенти є окремими суб`єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом норм Податкового кодексу України вони є окремими платниками податків. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника, яка відповідно до статті 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб`єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Щодо прийняття доводів податкового органу про наявні кримінальні провадження щодо ТОВ Релайн Інвест , колегія суддів зазначає наступне.

У доводах податкового органу мова йде лише про вчинення слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування злочинів у формі досудового слідства, а тому відповідні обставини ще не є встановленими та доведеними і можуть бути, в подальшому, спростовані в ході досудового слідства із закриттям кримінального провадження та провадження щодо юридичної особи, або під час судового розгляду із прийняттям судом виправдовувального вироку щодо особи.

Колегія суддів зазначає, що наявність кримінального провадження щодо контрагента платника податків, в якому не винесено вирок суду у кримінальному провадженні або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, в силу приписів статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України не є підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 23.102018 року по справі №820/1100/18

Колегія суддів звертає увагу, що доводи податкового органу про нездійснення відповідних господарських операцій під час судового розгляду не знайшли свого підтвердження.

Враховуючи вказане, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

За змістом п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, наявні підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Враховуючи вищевказане та керуючись ст.ст.2, 229, 241, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2019 по справі № 520/2979/19 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2019 по справі № 520/2979/19 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 09 серпня 2019 року.

Головуючий суддя (підпис)О.П. Лях Судді (підпис) (підпис) О.М. Калитка С.С. Рєзнікова