Постанова

від 08.08.2019 по справі 2а/0270/5194/12

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 серпня 2019 року

Київ

справа №2а/0270/5194/12

адміністративне провадження №К/9901/452/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Крижопільської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби на постанову Вінницького окружного адміністративного суду у складі судді Богоноса М.Б. від 27 листопада 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Мельник-Томенко Ж.М., суддів Білоуса О.В., Залімського І.Г. від 21 лютого 2013 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства Ямпільський маслосирзавод до Крижопільської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2012 року Приватне акціонерне товариство Ямпільський маслосирзавод (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Крижопільської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (далі - відповідач, Інспекція), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24 жовтня 2012 року: №0000172301, яким позивачу визначено грошове зобов`язання з податку на прибуток в сумі 153373,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 2122,00 грн.; №0000162301, яким позивачу донараховано податок на додану вартість (далі - ПДВ) в сумі 451089,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 162508,00 грн.

Обґрунтовуючи позовну заяву, посилалось на безпідставність висновків відповідача про порушення позивачем положень податкового законодавства та формування відповідних податкових вигод за результатами господарських операцій із ФОП ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ), які, як вважає податковий орган, фактично не відбулися, оскільки такі господарські операції є реальними та їх виконання підтверджується сукупністю належних доказів.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 27 листопада 2012 року позов задоволено; визнано протиправними та скасовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення Інспекції.

Застосувавши при вирішенні спору підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункти 138.1, 138.2 статті 138, пункти 198.3, 198.6 статті 198, пункти 201.7, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV), Закон України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців , суд дійшов висновку, що операції між позивачем та його контрагентом (ФОП ОСОБА_1 ) щодо поставки товарно-матеріальних цінностей та надання послуг є реальними, факт їх вчинення та використання отриманих товарів, робіт (послуг) в господарській діяльності Товариства підтверджується належними доказами, а відтак позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми ПДВ та зменшив оподатковуваний дохід на суму валових витрат за результатами таких операцій. Зазначив, що податковий орган не надав жодних доказів, які б свідчили про безтоварний характер таких операцій, а доводи контролюючого органу щодо неможливості здійснення контрагентом позивача фінансово-господарської діяльності у зв`язку з відсутністю у нього основних засобів та трудових ресурсів є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи, які свідчать про те, що зобов`язання між сторонами по поставці товарів та наданню послуг виконані у повному обсязі, товар (роботи/послуги) отримані й претензії у сторін відсутні.

Вінницький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 21 лютого 2013 року постанову суду першої інстанції залишив без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У доводах касаційної скарги по суті порушує питання щодо неправильного застосування судами норм податкового і пов`язаного з ним законодавства, що регулюють підстави, умови, порядок, правильність і обґрунтованість обчислення, відображення і сплату сум податкових зобов`язань з податку на прибуток і ПДВ. Зазначає про непідтвердження платником податку товарності господарських операцій належними і допустимими доказами, зокрема, які б містили дані про те, яку саме роботу по спостереженню, вивченню та аналізу стану ринку молочної продукції було проведено ФОП ОСОБА_1 за договором про надання маркетингових послуг, а також залишення судами поза увагою отриманої за результатами здійснення податкового контролю контрагента позивача інформації, яка свідчить про неможливість реального здійснення ним фінансово-господарських операцій, відсутність у нього ресурсів, необхідних для здійснення поставок товарів та надання маркетингових послуг позивачу.

Письмових заперечень на касаційну скаргу не надходило.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про таке.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2010 року по 30 червня 2012 року, за результатами якої складено акт від 11 жовтня 2012 року №1452/2201/00444582, у якому зроблено висновок про порушення позивачем: підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, статті 22, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 153373 грн., у тому числі за 2 квартал 2011 року в сумі 42131 грн., за 3 квартал 2011 року в сумі 98459 грн., за 4 квартал 2011 сумі 4301 грн., за І квартал 2012 року в сумі 6410 грн. та за 2 квартал 2012 року 2072 грн.; пункту 183.16 статті 183, пункту 184.1 статті 184, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.8 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ в сумі 451089 грн., в тому числі за квітень 2011 року в сумі 68367 грн., за травень 2011 року в сумі 57710 грн., за липень 2011 року в сумі 86855 грн., за серпень 2011 року в сумі 85200 грн., за жовтень 2011 року в сумі 80100 грн., листопад 2011 року в сумі 72857 грн.

У акті перевірки Інспекція дійшла висновку про неправомірне формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з ПДВ за операціями із ФОП ОСОБА_1 , оскільки перевіркою документально не підтверджено факту реальності здійснення таких господарських відносин. На обґрунтування цього контролюючий орган посилався на те, що за результатами здійснених заходів з податкового контролю (акти перевірок ФОП ОСОБА_1 . №127/17/2228154529 від 30 березня 2012 року, №286/17/2228154529 від 22 лютого 2012 року та №334/17/2228154529 від 26 квітня 2012 року) та аналізу податкової звітності контрагента не встановлено реальності господарських взаємовідносин останнього з платниками податків по ланцюгу постачання та наявності у нього необхідних ресурсів і умов для здійснення спірних операцій.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд виходить з наступного.

Так, згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно ж з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону №996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що на підтвердження здійснення господарських операцій з контрагентом позивачем надано: видаткові накладні, акти здачі-прийняття робіт, податкові накладні, товарно-транспортні накладні. Надання маркетингових послуг ФОП ОСОБА_1 та їх виконання підтверджуються договором №10/1-1 від 10 січня 2013 року, кошторисом на виконання робіт, меморандумом, інформацією про надходження молока на переробні підприємства, інформацією про обсяги заготівлі молока позивачем, зведеними даними статистичної звітності 13-ЗАГ та інформації за 2011 рік, звітом ФОП ОСОБА_1 з дослідження ринку молочної сировини.

За висновком судів первинні документи, складені між позивачем та ФОП ОСОБА_1 , містять всі необхідні реквізити, відповідають вимогам Закону №996-XIV, тобто є первинними документами у розумінні цього Закону.

Встановлено, що виписані контрагентом податкові накладні містять усі обов`язкові реквізити, передбачені пунктом 201.1 статті 201 ПК України, й на момент їх складення контрагент позивача був зареєстрований у якості юридичної особи та платника ПДВ.

На підставі зазначених обставин та наведених доказів, оцінка яким була надана з дотриманням норм процесуального законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що господарські операції між позивачем та ФОП ОСОБА_1 документально підтверджені та фактично здійснені з метою використання в оподатковуваних операціях; відповідачем же - суб`єктом владних повноважень, на якого положеннями частини 2 статті 71 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, в ході розгляду справи не доведено обставин, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства та наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування відповідних сум податкового кредиту з ПДВ та валових витрат.

Не наведено й обставин та не надано доказів невідповідності господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, їх збитковості або інших обставин, які б окремо або в сукупності свідчили, що вчинення таких операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

З урахуванням сутності та обсягу операцій відповідачем під час розгляду справи не доведено й недостатності у ФОП ОСОБА_1 кількості трудових та інших ресурсів, які були необхідні контрагенту, але були відсутні.

Загалом, як встановлено судами в ході розгляду справи, позиція податкового орану про порушення позивачем податкового законодавства по суті ґрунтується на інформації, отриманій за результатами здійснення податкового контролю по взаємовідносинам контрагента позивача із іншими особами, та без будь-яких фактів фіксації порушення робиться висновок про нереальність господарських операцій позивача із ФОП ОСОБА_1 . Разом з тим, правовідносини контрагента із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть свідчити про нереальність господарських взаємовідносин платника податку.

Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про помилковість тверджень відповідача щодо нереального характеру правовідносин позивача із згаданим контрагентом, підставою для яких стали лише припущення контролюючого органу та недоведені обставини.

Доводи ж касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в акті перевірки, запереченні на позовну заяву та з урахуванням яких суди вже надавали оцінку встановленим обставинам справи, й по суті зводяться лише до їх переоцінки.

За правилами статті 341 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення даної постанови) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Крижопільської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 27 листопада 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2013 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду