Постанова

від 08.08.2019 по справі 826/5118/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 серпня 2019 року

Київ

справа №826/5118/15

адміністративне провадження №К/9901/9305/18, К/9901/9308/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Повного товариства Чесний ломбард ТОВ МАСТ і Компанія та Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 червня 2015 року (суддя Кобилянський К.М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2015 року (колегія у складі суддів: Губської О.А., Парінова А.Б., Беспалова О.О.) у справі № 826/5118/15 за позовом Повного товариства Чесний ломбард ТОВ МАСТ і Компанія до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ :

Повне товариство Чесний ломбард ТОВ МАСТ і Компанія (далі - позивач або Товариство) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач або ДПІ), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення якими збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток фінансових установ.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що висновки відповідача про порушення позивачем податкового законодавства в ході здійснення господарських операцій на підставі договорів щодо надання послуг з допомоги повернення заборгованості, оцінювання платоспроможності боржників, а також договорів поруки не відповідають фактичним обставинам справи. Посилався на те, що вказані операції здійснені в ході здійснення господарської діяльності товариства, а тому позивач мав правові підстави для включення витрат, понесених в ході їх здійснення, до складу валових. Вважає, що у відповідача не було підстав для донарахування позивачу суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість та податку на прибуток за результатом виконання угод про заміну кредитора по зобов`язаннях із фізичними особами-підприємцями, оскільки обов`язок зі сплати податку на додану вартість у позивача не виник. Зазначив, що спірні договори оренди приміщення мають ознаки оперативного лізингу, а не фінансового, як зазначив позивач.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2015 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 16 жовтня 2014 року №0010292202. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 16 жовтня 2014 року №0010302202 в частині збільшення грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 3 716 643,55 грн в тому числі основний платіж 3 168 852,46 грн та штрафні (фінансові) санкції 547 791,09 грн.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, оскільки знайшли підтвердження доводи позивача, що податкове повідомлення-рішення від 16 жовтня 2014 року №0010292202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 2 180 509,00 грн, та податкове повідомлення-рішення від 16 жовтня 2014 року №0010302202, в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток фінансових установ на загальну суму 3 716 643,55 грн, в тому числі основний платіж - 3 168 852,46 грн, штрафні (фінансові) санкції 547 791,09 грн прийняті відповідачем протиправно та підлягають скасуванню..

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість та незаконність судових рішень, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та прийнято нове, яким задовольнити позовні вимоги. Доводи касаційної скарги аналогічні доводам апеляційної скарги.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій податковий орган подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Доводи касаційної скарги дослівно повторюють доводи апеляційної скарги.

Відзиви на касаційні скарги не надходили, що не перешкоджає їх розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підставі для задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що податковим органом проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 квітня 2011 року по 31 грудня 2013 року, за результатами якої складено акт від 8 жовтня 2014 року №470/1-26-50-22-02-31627374.

Висновками акта встановлено порушення:

- підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 135.5.14, 135.5.15 пункту 135.5 статті 135, підпункту 138.10.3 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, що призвело до зниження податку на прибуток на загальну суму 3 272 155,0 грн;

- підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України Про податок на додану вартість та пункту 185.1 статті 185 Податкового Кодексу України, що призвело до заниження податку додану вартість у сумі 1 744 404,00 грн.

Власну позицію податковий орган мотивував тим, що на підставі угод про заміну кредитора по зобов`язаннях із фізичними особами-підприємцями позивач фактично здійснював реалізацію заставленого майна, а тому мав сплатити податок на прибуток та податок на додану вартість за результатами їх виконання.

Також, договори оренди приміщення мають ознаки фінансового лізингу та позивач невірно відобразив їх у податковій звітності, що призвело до завищення валових витрат.

В свою чергу, договори щодо надання послуг з допомоги повернення заборгованості, оцінювання платоспроможності боржників, а також договори поруки, укладені позивачем не мали зв`язку із його господарською діяльністю, а тому він не мав права на включення витрат за такими договорами до складу валових.

16 жовтня 2014 року податковим органом, на підставі акта перевірки, прийнято податкові повідомлення-рішення форми:

- № 0010292202, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 2 180 509,00 грн, в тому числі основний платіж - 1 744 406,00 грн, штрафні (фінансові) санкції - 436 103,00 грн;

- № 0010302202, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток фінансових установ на загальну суму 3 845 772,00 грн, в тому числі основний платіж - 3 272 155,00 грн, штрафні (фінансові) санкції 573 617,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство (Поручитель) виступило поручителем згідно договорів поруки від 21 серпня 2010 року №12/10-VIP/8-К та №13/10-VIP/8-К, укладеним з ТОВ Голден Хаус (Позичальник).

Згідно положень вказаних договорів Поручитель поручається перед ПАТ АБ Укргазбанк (Кредитор) за виконання Позичальником зобов`язань по кредитним договорам №8-к/10-VIP та №8-К/10-VIP. Поручитель несе солідарну відповідальність з Позичальником перед Кредитором за порушення кредитного договору.

Податковий орган дійшов висновку про те, що позивач безпідставно включив до витрат відсотки по кредиту, що був виплачений ним за ТОВ Голден Хаус , оскільки такі витрати не пов`язані з господарською діяльністю ломбарду.

В касаційній скарзі Товариство зазначає, що в наслідок виконання договору поруки, позивач отримав окрім дебіторської заборгованості дохід в розмірі 1% річних від суми зобов`язання в зв`язку з укладенням договору про повернення заборгованості від 23 квітня 2013 року між Товариством та ТОВ Голден Хаус , отже позивач фактично використав кредитні кошти на здійснення господарської діяльності з метою отримання прибутку.

Положення про порядок надання фінансових послуг ломбардами затверджено розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 26 квітня 2005 року № 3981 та Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24 травня 2005 року за № 565/10845.

Пунктами 2.1.1., 2.1.7 вищезазначеного Положення встановлено, що для надання фінансових послуг ломбард повинен відповідати таким вимогам: діяльність ломбарду повинна відповідати вимогам законодавства про фінансові послуги, не здійснювати будь-якої іншої підприємницької діяльності, крім підприємницької діяльності, передбаченої законодавством для ломбардів.

Положення про встановлення обмежень на суміщення діяльності фінансових установ з надання певних видів фінансових послуг затверджено розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 8 липня 2004 року № 1515 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 липня 2004 року за № 933/9532.

Пунктом 2.3 вказаного Положення встановлено, що діяльність ломбардів з надання послуг фінансового кредиту не може суміщатись з наданням будь-яких інших видів фінансових послуг.

Правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг встановлені Законом України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг № 2664-III від 12 липня 2001 року.

За приписами пункту 7 частини 1 статті 4 вищезазначеного Закону надання гарантій та поручительств вважається фінансовою послугою.

З урахуванням викладеного, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що надання поручительств не належить до видів господарської діяльності ломбардів, з огляду на що у Товариства відсутні правові підстави для включення витрат по сплаті відсотків по кредиту, що був виплачений позивачем за ТОВ Голден Хаус , оскільки такі витрати не пов`язані з господарською діяльністю позивача.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариством укладено ряд аналогічних за змістом угод про зміну кредитора із фізичними особами-підприємцями, відповідно до умов яких Товариство (Первісний кредитор) передає фізичній особі-підприємцю (Новий кредитор) вимоги до позичальників (боржників) за договорами фінансового кредиту. Новий кредитор набуває усіх прав заставодержателя по договору закладу майна до ломбарду. Первісний кредитор передає новому кредитору предмет закладу.

В касаційній скарзі податковий орган зазначає, що на його думку на підставі вказаних угод про зміну кредитора по зобов`язаннях позивач фактично здійснював реалізацію заставного майна фізичним особам-підприємцям.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, та не поставлено під сумнів доводами касаційної що позивач не здійснював стягнення на предмети закладу за договорами, право вимоги за якими було передано фізичним особам - підприємцям, відповідно, він не набув статусу власника заставленого майна, а отже, не могло відбутися і факту реалізації заставного майна фізичним особам - підприємцям. За змістом укладених позивачем угод про зміну кредитора по зобов`язаннях відбулась саме передача права вимоги до позичальників (боржників) за договорами фінансового кредиту, а не продаж заставленого майна. Позичальники (боржники) не були позбавлені права повернути суму отриманого кредиту та отримати заставлене ними майно.

За таких обставин, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що про необґрунтованість та недоведеність позиції контролюючого органу про заниження Товариством податку на прибуток шляхом укладання угод про заміну кредитора по зобов`язаннях із фізичними особами-підприємцями.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем було укладено ряд договорів оренди приміщень з метою розширення мережі надання послуг ломбардом та сплачено орендні платежі за відповідні періоди.

Податковий орган в касаційній скарзі стверджує, що Товариством занижено податок на прибуток шляхом віднесення до складу валових витрат витрати з оренди приміщення на суму 1 246 286,00 грн, оскільки укладені позивачем договори оренди вважаються фінансовим лізингом, відтак, на переконання відповідача, оподаткування вказаних операцій мало здійснюватися за правилами підпункту 138.10.3 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, а не пункту 153.7 статті 153 Податкового кодексу України, як це зробив платник.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій та не спростовано доводами касаційної скарги, відповідно до положень пунктів 2.3 вищезазначених договорів сторонами визначено, що передача приміщення в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це приміщення, приміщення передається в оренду без права викупу.

За правилами пункту 153.7 статті 153 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин), оподаткування операцій лізингу (оренди), концесії здійснюється в такому порядку:

передача майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює податкових зобов`язань орендодавця та орендаря. При цьому орендодавець збільшує суму доходів, а орендар збільшує суму витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування. У такому ж порядку здійснюється оподаткування операцій із оренди землі та жилих приміщень;

передача майна у фінансовий лізинг (оренду) для цілей оподаткування прирівнюється до його продажу в момент такої передачі. При цьому орендодавець збільшує доходи, а в разі передачі у фінансовий лізинг майна, що на момент такої передачі перебувало у складі основних засобів орендодавця, - прирівнює до нуля балансову вартість відповідного об`єкта основних засобів згідно з правилами, визначеними статтею 146 цього Кодексу для їх продажу, а орендар включає вартість об`єкта фінансового лізингу (без урахування процентів, нарахованих або таких, що будуть нараховані, відповідно до договору) до складу основних засобів з метою амортизації, за наслідками податкового періоду, в якому відбувається така передача.

Згідно із підпунктом 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються: витрати на збут, які включають витрати, пов`язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; витрати на ремонт тари; оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов`язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; інші витрати, пов`язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Враховуючи ту обставину, що названі вище договори оренди не містять умови, за якою орендар зобов`язаний придбати об`єкт оренди у власність протягом строку дії договору оренди або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому договорі оренди, Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що ці договори мають ознаки, які відповідають особливостям оперативного лізингу (оренди) і відрізняють його від договору фінансового лізингу.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство уклало ряд договорів з фізичними особами-підприємцями про надання послуг з допомоги повернення заборгованості, оцінювання їх платоспроможності у зв`язку з фінансовим станом або комерційною практикою.

В касаційній скарзі податковий орган зазначає, що предмет закладу, згідно з договорами фінансового кредиту оцінений за згодою сторін та застрахований, знаходиться на збереженні у позивача та у разі невиконання Позичальником, (Заставодавцем) своїх зобов`язань за договором фінансового кредиту Товариство може задовольнити свої вимоги до Позичальника шляхом звернення стягнення на предмет застави. Таким чином, на думку відповідача, послуги з оцінювання платоспроможності боржників та допомоги повернення заборгованості не впливають на виконання зобов`язань що виникають між Товариством та Позичальником (Заставодавцем) за договорами фінансового кредиту та договорами закладу майна ломбардам. У зв`язку з цим податковий орган дійшов висновку про те, що зв`язок витрат на послуги з оцінювання платоспроможності боржників та допомоги повернення заборгованості із господарською діяльністю позивача відсутній, а тому у позивача не було права на включення їх до складу валових витрат.

За визначенням, наведеним у пункті 1.2 Положення про порядок надання фінансових послуг ломбардами, ломбард - фінансова установа, виключним видом діяльності якої є надання на власний ризик фінансових кредитів фізичним особам за рахунок власних або залучених коштів, під заставу майна на визначений строк і під процент та надання супутніх послуг ломбарду. Фінансовий кредит ломбарду - надання ломбардом коштів у позику, забезпечених заставою, на визначений строк та під процент.

Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що оцінка платоспроможності боржників та допомоги повернення заборгованості є операціями, які пов`язані з господарською діяльністю Товариства, оскільки є одним із засобів зменшення або недопущення отримання ломбардом збитків внаслідок неповернення кредитних коштів, наданих під заставу.

Жодних посилань на недоліки первинних документів, які підтверджують виконання зазначених договорів, податковий орган не наводить.

Доводи касаційних скарг зводяться виключно до повторення доводів апеляційних скарг, яким надано оцінку судом апеляційної інстанції, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, сторонами не зазначено.

Податковий орган касаційною скаргою просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно здійснення господарських операцій із контрагентами позивача, що знаходиться за межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 341, 345, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційні скарги Повного товариства Чесний ломбард ТОВ МАСТ і Компанія та Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 червня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2015 року у справі № 826/5118/15 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко

І.А. Васильєва

С.С. Пасічник ,

Судді Верховного Суду