Рішення

від 08.08.2019 по справі 911/1466/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" серпня 2019 р. м. Київ Справа № 911/1466/19

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., за участю секретаря судового засідання Ковальової Л.В., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Е-ЕНЕРГІЯ Україна (04060, м. Київ, вул. Максима Берлінського, буд. 20, офіс 4, код ЄДРПОУ 40511955)

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю БІОГАЗЕНЕРГО (07201, Київська область, смт Іванків, вул. Розважівська, буд. 192, код ЄДРПОУ 33593431)

про стягнення 657247,68 гривень

за участю представників:

від позивача: Силаков М.А. ;

від відповідача: Павлік І.П.

11.06.2019 до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю Е-Енергія Україна (далі по тексту - ТОВ Е-Енергія Україна ) від 10.06.2019 (вх. № 1525/19) про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю Біогазенерго (далі по тексту - ТОВ Біогазенерго ) заборгованості за договором від 19.12.2018 № 19/12/18-123 у розмірі 657247,68 гривень, з яких: 614520,16 гривень сума основного боргу, 42727,52 гривень сума пені.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 19.12.2018 між ТОВ Е-Енергія Україна (продавець) та ТОВ Біогазенерго (покупець) укладено договір № 19/12/18-123, відповідно до умов якого продавець зобов`язався передати у власність покупця товар (тріску хвойних порід), а покупець зобов`язався прийняти його та оплатити протягом 5 банківських днів після отримання. Позивач на підставі укладеного між сторонами договору поставив відповідачу товар загалом на суму 1750331,16 гривень, на підтвердження чого надано підписані обома сторонами видаткові накладні. Позивач твердить, що відповідач здійснював розрахунок, за отриманий товар, з простроченням встановленого договором строку, крім того, здійснив оплату за отриманий товар не в повному обсязі, в результаті чого залишок заборгованості становить 614520,16 гривень, який позивач просить суд стягнути з відповідача в судовому порядку та додатково просить стягнути пеню у розмірі 42727,52 гривень.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.06.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/1466/19, ухвалено, що справа розглядатиметься в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 10.07.2019.

09.07.2019 до Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив від 05.07.2019 на позов, в якому відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на те, що за умовами укладеного між позивачем та відповідачем договору, під час здійснення поставки товару продавець надає комплект документів, а саме: рахунок-фактуру; видаткову накладну; товарно-транспортну накладну (за необхідністю), при цьому, договором також передбачено, що прийом-передача товару оформлюється шляхом складання та підписання повноважними представниками сторін акту приймання-передачі товару та/або інших документів, з обов`язковим наданням сторонами усіх супровідних документів. Проте підставою для вимог позивача є зокрема, видаткові накладні, які не можуть братися судом до уваги, оскільки, на думку відповідача, видаткові накладні не можуть бути належними доказами поставки товару відповідачу в розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, адже вказаним Законом та Положенням чітко визначено порядок оформлення господарських операцій, а договором передбачено, що належними документами, які підтверджують факт здійснення господарської операції та виникнення у відповідача обов`язку з оплати за отриманий товар можуть бути тільки акти прийому-передачі.

В зв`язку з чим відповідач вважає, що позивачем не надано належних доказів поставки товару відповідачу, тому у останнього відсутній обов`язок оплати товару.

10.07.2019 до Господарського суду Київської області від представника позивача надійшов лист від 10.07.2019, в якому останній повідомив суд про те, що після відкриття провадження у справі відповідачем здійснено часткове погашення спірної суми заборгованості, за договором від 19.12.2018 № 19/12/18-123, на підтвердження чого надано банківську виписку, з якої вбачається, що відповідачем сплачено 50000,00 гривень. На підставі вказаних обставин позивач зазначає, що заборгованість відповідача перед позивачем станом на 10.07.2019 становить 564520,16 гривень основного боргу та 42727,52 гривень пені.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.07.2019 підготовче засідання відкладено на 24.07.2019.

23.07.2019 до Господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи та відповідь на відзив, у якій представник позивача заперечує щодо доводів відповідача з підстав їх необґрунтованості та недоведеності, оскільки на виконання умов договору укладеного між позивачем та відповідачем позивачем здійснено поставку товару відповідачу на підставі видаткових та товарно-транспортних накладних, а тому позивач належним чином виконав свою частину зобов`язань за договором.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.07.2019 підготовче провадження у справі закрито, призначено справу до судового розгляду по суті на 08.08.2019.

В судове засідання 08.08.2019 з`явились представники сторін.

Представник позивача в судовому засіданні 08.08.2019 заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити, стягнувши з відповідача 564520,16 гривень основного боргу та 42727,52 гривень пені.

Перед початком судового засідання представник позивача надав заяву про стягнення з відповідача суми судових витрат, що складаються з 26000 гривень - витрат на професійну правничу допомогу та 9858,72 гривень - витрат на оплату судового збору.

Представник відповідача в судовому засіданні 08.08.2019 проти задоволення позовних вимог заперечував та просив суд відмовити в задоволенні позову з підстав викладених у відзиві.

Крім того, представник відповідача заперечував проти врахування судом доказів, наданих позивачем клопотанням про долучення доказів від 22.07.2019, а саме засвідчених копій товаро-транспортних накладних, що підтверджують факт поставки товару на користь відповідача з тих мотивів, що згідно приписів ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, всі докази позивачем мали бути надані одночасно із поданням позовної заяви.

Як вбачається із тексту клопотання позивача від 22.07.2019 копії товаро-транспортних накладних було надано на стадії підготовчого судового засідання, яке проводиться зокрема, з метою зібрання відповідних доказів (п.3 ч. 1 ст. 177 ГПК України) та одночасно із поданням відповіді на відзив.

Крім того, клопотання позивача обґрунтоване тим, що необхідність у наданні таких доказів виникла після ознайомлення позивачем із відзивом на позовну заяву, з якого було з`ясовано, що відповідач заперечує факт постачання товару.

Суд вважає, що положення ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, не обмежують позивача у можливості надати докази і після подання позову, якщо необхідність їх надання обумовлена обставинами, що викладені, в тому числі, у відзиві на позов.

Згідно приписів ч. 3 ст. 166 Господарського процесуального кодексу України до відповіді на відзив застосовуються правила, встановлені частинами третьою - шостою статті 165 цього Кодексу.

Зміст ч. 6 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України дає суду підстави дійти висновку, що до відповіді на відзив позивачем можуть додаватися докази на спростування доводів та аргументів, що наведено у відзиві на позовну заяву.

Крім того, 22.07.2019 копії зазначених документів було направлено на адресу відповідача, який мав можливість ознайомитися з ними, а, отже, не був обмежений у процесуальних можливостях викласти суду свої заперечення проти позову, поставивши під сумнів надані докази щодо їх суті.

Заперечення проти приєднання зазначених доказів та врахування їх судом під час вирішення справи з посиланням не несвоєчасність їх подання є суто формальними, а тому не можуть бути прийняті судом до уваги, адже завданням господарського судочинства є справедливе та неупереджене вирішення спору.

Тому занадто формальний підхід до визначення порядку надання доказів, особливо враховуючи, що положення ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, в контексті інших наведених положень цього кодексу, не містять імперативних приписів, що виключали б можливість надання доказів і після подання позову але до початку розгляду справи по суті та, враховуючи, що відповідач не був обмежений у можливості спростовувати обставини, що ці докази підтверджують, суд заперечення відповідача про неприйнятність зазначених доказів відхиляє.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представників учасників справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

19.12.2018 між ТОВ Е-Енергія Україна (продавець) та ТОВ Біогазенерго (покупець) укладено договір № 19/12/18-123 (договір), відповідно до умов якого:

- на умовах цього договору продавець зобов`язується передати у власність покупця тріску хвойних порід - далі товар , а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити поставлений його обсяг (пункт 1.1);

- вартість 1м 3 товару в насипному вигляді становить 300,00 грн (триста гривень 00 коп.), в т.ч. ПДВ (пункт 2.1);

- продавець надає комплект товаросупровідних документів: рахунок-фактуру, видаткову накладну, товарно-транспортну накладну (за необхідністю) (пункт 2.2);

- прийом-передача товару оформлюється шляхом складання та підписання повноважними представниками сторін Акту прийому-передачі товару та/або інших документів, з обов`язковим наданням сторонами усіх супровідних документів (пункт 3.2);

- датою прийому-передачі товару вважається дата підпису повноважними представниками сторонами акту прийому-передачі та/або інших супровідних документів (пункт 3.3);

- перехід права власності на товар відбувається в момент підписання повноважними представниками сторін акту прийому-передачі та/або інших супровідних документів (пункт 3.4);

- розрахунки між покупцем та продавцем здійснюються шляхом переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати отримання товару (пункт 4.1);

- асортимент та ціна товару зазначається у видаткових (прибуткових) документах, які після їх заповнення стають невід`ємними частинами даного договору. Оплата покупцем товару, за цінами вказаними у видаткових (прибуткових) документах, складених відповідно до чинного законодавства України, вважаються узгодженими (пункт 4.2);

- за прострочення строків оплати за отриманий товар покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час такого прострочення, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення (пункт 5.3);

- даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2019 (включно), а у частині розрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором. Якщо жодна зі сторін письмово не повідомить іншій стороні про припинення дії договору не менш ніж за 30 (тридцять) календарних днів до запланованої дати припинення його дії, договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік (пункт 8.1).

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Господарського кодексу України) й сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно положень ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання договору позивачем протягом січня-березня 2019 року поставлено, а відповідачем прийнято товар, про що свідчать залучені до матеріалів справи підписані обома сторонами видаткові накладні на загальну суму 1750331,16 гривень.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За умовами пункту 4.1 договору остаточний розрахунок за отриманий товар покупцем мав бути здійснений протягом 5 банківських днів з дати отримання товару. При цьому згідно пункту 3.4 договору перехід права власності на товар відбувається в момент підписання повноважними представниками сторін акту прийому-передачі та/або інших супровідних документів. За таких обставин, строк оплати товару за видатковими накладними є таким, що настав.

Відповідач свій обов`язок щодо оплати поставленого товару виконав частково, сплативши 1135811,00 гривень, що підтверджується випискою по рахунку ТОВ Е-Енергія Україна за період з січня 2019 року по травень 2019 року, а саме відповідачем було сплачено: 17.01.2019 - 108000,00 гривень, 08.02.2019 - 626406,00 гривень, 04.03.2019 - 250000,00 гривень, 12.03.2019 - 151405,00 гривень.

Отже, проаналізувавши подані позивачем первинні документи та здійснивши власний розрахунок заборгованості, суд встановив, що вартість поставленого та неоплаченого відповідачем товару складає 614520,16 гривень, що і стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

В перебігу розгляду даної справи відповідач 12.06.2019 сплатив на користь позивача 50000,00 гривень, що підтверджується випискою по рахунку ТОВ Е-Енергія Україна .

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справі № 911/1466/19 в частині стягнення 50000,00 гривень основного боргу належить закрити за відсутністю предмету спору в цій частині.

В зв`язку із закриттям провадження у справі в частині стягнення 50000,00 гривень основного боргу, суд розглядає вимоги позивача про стягнення з відповідача 564520,16 гривень основного боргу.

Заперечуючи проти позиву, у відзиві на позов відповідач посилається на пункт 3.2 договору, яким сторони передбачили, що прийом-передача товару оформлюється шляхом складання та підписання повноважними представниками сторін акту прийому-передачі товару та/або інших документів, з обов`язковим наданням сторонами усіх супровідних документів, тому факт здійснення господарської операції, на думку відповідача, може підтверджуватися виключно актами приймання-передачі товару, оскільки згідно умов договору сторонами визначено, що видаткова накладна за п. 2.2. договору є товаросупровідним документом, а тому не може підтверджувати факт приймання товару, отже єдиним документом що може підтверджувати факт передачі товару може бути тільки акт приймання-передачі.

Суд оцінює заперечення відповідача як безпідставні та відверто неприйнятні з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Частиною 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі № 910/5226/17 викладено правовий висновок про те, що належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

В розумінні ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, відсутність актів-приймання-передачі не може свідчити про недійсність господарської операції.

Якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві (ст. 666 Цивільного кодексу України).

В матеріалах справи відсутні будь-які докази звернення відповідача до позивача із вимогою надати акти приймання-передачі товару передбачені п. 3.2 договору, або докази відмови від підписання видаткових накладних за якими здійснювалась поставка товару, який прийнятий відповідачем без заперечень та зауважень, або накладні на повернення отриманого відповідачем товару у зв`язку із відсутністю актів приймання-передачі.

Відсутність актів приймання-передачі товару не може заперечувати факт здійснення господарської операції, за наявності інших первинних документів, які оформлені у відповідності до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Крім того, відповідачем жодним чином не доведено, чому, якщо п. 3.2. договору передбачає можливість оформлення прийняття товару актом прийому-передачі товару та/або іншими документами, видаткові накладні, що було оформлено позивачем та відповідачем не сприймаються у якості належного підтвердження приймання-передачі товару.

Представник відповідача в судовому засіданні наполягав на тому, що видаткова накладна віднесена сторонами в п. 2.2. договору до товаросупровідних документів, а тому у якості інших документів , про які йде мова в п. 3.2 договору розглядатися не може.

Дослідивши зміст договору, сутність правовідносин, що склалися між сторонами суд приходить до висновку, що такі твердження відповідача є безпідставними, такими що не ґрунтуються на умовах договору та відхиляються, адже суду не надано жодного належного обґрунтування того, що видаткова накладна, що підписана обома сторонами у правовідносинах з поставки товару не може вважатися первинним документом, що підтверджує прийняття товару, з урахуванням альтернативної форми оформлення передачі товару, визначеної сторонами в п. 3.2. договору.

Отже, судом встановлено, що надані позивачем видаткові накладні, за якими здійснювалась поставка товару на підставі договору від 19.12.2018 № 19/12/18-123, складені між позивачем та відповідачем, містять всі обов`язкові реквізити, передбачені ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , і в розумінні вказаного Закону є первинними й такими, що підтверджують здійснення відповідних господарських операцій з поставки товару відповідачу, що виключає твердження про незавершеність господарської операції та відсутність обов`язку з проведення оплати отриманого товару.

Відповідно до частини 2 ст. 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідач доказів належного виконання своїх зобов`язань за договором та сплати коштів за поставлений товар у повному обсязі не надав; доказів пред`явлення позивачу претензій та зауважень щодо кількості, якості та вартості товару або накладних на повернення товару також не надано, відповідно доводи позивача не спростував.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає доведеним факт існування простроченої заборгованості відповідача перед позивачем, а відтак вимога позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу є обґрунтованою, матеріалами справи підтверджується та належить до задоволення у розмірі 564520,16 гривень (з врахуванням часткової оплати).

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача, нараховану у зв`язку із простроченням грошового зобов`язання, передбачену договором пеню у розмірі 42727,52 гривень (за період з 16.03.2019 по 31.05.2019).

Розглянувши позовні вимоги в цій частині суд приходить до наступних висновків.

Так, сторони пунктом 5.3 договору від 19.12.2018 № 19/12/18-123 погодили, що за прострочення строків оплати за отриманий товар покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час такого прострочення, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Вказаний пункт договору узгоджується з положеннями ст.ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України, за змістом яких платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов`язання з оплати мало бути виконано. Відповідно до частини 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Оскільки сторони в договорі від 19.12.2018 № 19/12/18-123, інших умов, не передбачили, пеня має розраховуватися з наступного для після визначеного договором терміну оплати та до виконання грошового зобов`язання, або до відповідного дня останнього місяця шестимісячного строку, встановленого частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Суд звертає увагу, що відповідач оплату товару за всіма накладними здійснював із простроченням встановленого договором строку. Однак позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню не на весь обсяг прострочених грошових зобов`язань, а лише за неоплаченими видатковими накладними, складеними за період з 07.03.2019 по 20.03.2019.

За таких обставин, здійснивши перевірку розрахунку пені, суд встановив, що його здійснено арифметично вірно, та у відповідності до умов договору та вимог закону, відтак вимога про стягнення пені у розмірі 42727,52 гривень підлягає задоволенню повністю в заявленому розмірі.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

За таких обставин, суд закриває провадження у справі № 911/1466/19 в частині стягнення 50000,00 гривень основного боргу, в іншій частині позовних вимог суд приймає рішення про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю Біогазенерго на користь товариства з обмеженою відповідальністю Е-Енергія Україна 564520,16 гривень основного боргу та 42727,52 гривень пені.

Відповідно до частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки оплата відповідачем 50000 гривень була здійснена після звернення позивача до суду, а також враховуючи, що спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд вважає за необхідне покласти витрати по сплаті судового збору на відповідача у повному обсязі незалежно від того, що відповідачем частково погашено суму боргу в день відкриття провадження у справі.

Щодо заяви позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 26000 гривень, суд приходить до наступних висновків.

Статтею 123 Господарського процесуального України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За ч.ч.1, 2 ст.126 Господарського процесуального України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.126 Господарського процесуального України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В обґрунтування заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу позивач надав копію договору про надання правової допомоги, укладеного Адвокатським об`єднанням МАК`С Блум та ТОВ Е-Енергія Україна № 62 від 29.05.2019, копію рахунку № 74 від 06.06.2019 на суму 26000 гривень та копію акту приймання-передачі наданих послуг з представництва інтересів в Господарському суді Київської області по справі № 911/1466/19 від 07.08.2019, в якому визначено перелік послуг, що було надано АО МАК`С Блум та вартість наданих послуг у розмірі 26000 гривень. Також до заяви позивача долучено оригінал банківської квитанції про перерахування позивачем на користь АО МАК`С Блум 26000 гривень згідно рахунку № 74 від 06.06.2019 та згідно договору № 62 від 29.05.2019.

Представництво інтересів ТОВ Е-Енергія в судових процесах здійснювали адвокати АО МАК`С Блум Сабіна М.Г. та Силаков М.А., повноваження яких було підтверджено відповідними ордерами на надання правничої допомоги та свідоцтвами на право заняття адвокатською діяльністю.

Частиною 5 ст.126 Господарського процесуального України встановлено, що у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 Господарського процесуального України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Судом в перебігу розгляду справи такого недотримання не встановлено.

Представник відповідача заперечував проти заявленої суми витрат на правничу допомогу з підстав її необґрунтованості.

Водночас, доказів на підтвердження неспівмірності заявленої суми витрат на правничу допомогу відповідачем надано не було, клопотань про зменшення суми відшкодування витрат представник відповідача не заявляв.

Отже, приймаючи до уваги, що заявлена до відшкодування сума не перевищує суму витрат, що визначено у попередньому розрахунку суми судових витрат, долученого до позовної заяви, а також здійснивши власну оцінку співмірності заявленої суми, з урахуванням вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України, суд приходить до висновку, що у відповідності до ст. 129 ГПК України витрати позивача понесені на оплату правничої допомоги у розмірі 26000 гривень, є обґрунтованими, відповідають критеріям реальності таких витрат та розумності їх розміру, а тому підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

Приймаючи рішення в частині розподілу судових витрат судом враховано, що саме неправильні дії відповідача призвели до виникнення спору. В цьому сенсі судом враховано, що відповідачу було достеменно відомо, що товар було отримано, протягом тривалого часу відсутність актів приймання-передачі не сприймалася відповідачем, як перешкода для проведення оплати, жодних вимог до позивача про надання актів приймання-передачі товару відповідач не заявляв, повноваження особи, що тривалий час отримувала товар від імені відповідача під сумнів не ставив, що в сукупності є свідченням недобросовісної поведінки саме відповідача, що намагається уникнути свого безумовного обов`язку провести оплату отриманого товару на умовах, визначених договором.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 73-80, 86, 91, 126, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Провадження у справі № 911/1466/19 в частині стягнення 50000,00 гривень основного боргу закрити.

В іншій частині позов товариства з обмеженою відповідальністю Е-Енергія Україна задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Біогазенерго (07201, Київська область, смт Іванків, вул. Розважівська, буд. 192, код ЄДРПОУ 33593431) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Е-Енергія Україна (04060, м. Київ, вул. Максима Берлінського, буд. 20, офіс 4, код ЄДРПОУ 40511955) 564520,16 гривень основного боргу, 42727,52 гривень пені, 9858,72 гривень судового збору та 26000 гривень витрат на правничу допомогу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 частини 1 Розділу XI Перехідні положення цього Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 12.08.2019.

Суддя Р.М. Колесник